А взагалі, п.2 ст. 806 зазначає, що до договору лізингу  застосовуються загальні положення  про найм (оренду) з урахуванням  особливостей, встановлених цим параграфом та законом.[20]

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Тож  і при порушенні договору лізингу  сторони повинні керуватися загальними положеннями про зазначені зобов'язання.

Одним з можливих і частих порушень договору лізингу є непередача лізингового майна лізингоодержувачу. Прострочення поставки або непоставки лізингового майна може статися з вини як лізингодавця, так і продавця.

У випадку  недопоставки, непостачання, порушення  строків поставки або інших умов договору поставки об'єкта лізингу  лізингоодержувач має право відмовитися від об'єкта лізингу, зажадавши заміну неналежного об'єкта на належний, або у разі неможливості заміни розірвати договір з лізингодавцем.

Що стосується лізингоотримувача, то з його боку найчастіше можливий такий вид порушень, як невиконання обов'язку сплати лізингових платежів. У певних випадках несплата лізингових платежів свідчить про Незадовільне фінансове становищі користувача  обладнання, тому при укладенні договору сторони намагаються найбільш детально обговорити варіанти можливої поведінки, врегулювати їх безпосередньо договором.

Найчастіше  в договорі передбачається неустойка  за прострочення сплати лізингових платежів (як правило, у відсотковому співвідношенні від простроченої суми за кожний день прострочення). Саме спори про стягнення  заборгованості за лізинговими платежами  і неустойки є найбільш поширеними на практиці.

Стаття 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»  містить вимоги щодо внесення лізингових платежів і встановлює обов'язок лізингоодержувача щодо їх своєчасної сплати. «Необхідно враховувати, - йдеться у листі Вищого арбітражного суду України (N 01-8/104, 23.03.1998), Про Закон України "Про лiзинг" (N 01-8/104, 23.03.1998) що передбачається право лізингодавця вимагати повернення у безспірному порядку майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом двох чергових строків. Цьому праву лізингодавця відповідає обов'язок лізингоодержувача повернути лізингодавцю на його вимогу об'єкт лізингу у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків. Таке повернення відповідно здійснюється у безспірному порядку згідно з виконавчим написом, учиненим у державній нотаріальній конторі».[6]

Стосовно  прострочення платежів, то у постанові  Вищого господарського суду України  «Про стягнення боргу за невиконання  договору фінансового лізингу» зазначається, що «відповідно до ст. 625 ЦК України  боржник, який прострочив виконання  грошового зобов'язання, на вимогу кредитора  зобов'язаний сплатити суму боргу з  урахуванням встановленого індексу  інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від  простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором  або законом» Про стягнення боргу  за невиконання договору фінансового  лізингу «Штрафні санкції, - йдеться  ще в одній постанові Про стягнення  заборгованості, пені та збитків у  зв'язку з порушенням умов договору фінансового лізингу - відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу  України, визначені як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник  господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного  виконання господарського зобов'язання».

Крім  того, невиконання обов'язків по сплаті лізингових платежів протягом певного терміну зазвичай передбачається договором у якості підстави розірвання договору лізингу[13 с.47]

Пунктом 4 частини 1 статті 10 Закону України "Про  фінансовий лізинг" встановлено, що лізингодавець має право вимагати розірвання договору та повернення предмета об'єкта лізингу у передбачених законом та договором випадках. Лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором (пункт 7 частини 2 статті 11 Закону).[6]

Згідно  частинами 2 - 4 статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити  або розірвати договір, повинна  надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну  чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про  результати її розгляду; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у  разі неодержання відповіді у  встановлений строк з урахуванням  часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.[21]

Не менш тяжкі економічні наслідки спричиняє  для лізингодавця неповернення лізингового майна лізингоодержувачем.

Якщо  лізингоодержувач не повернув лізингове майно або повернув його несвоєчасно, лізингодавець має право зажадати внесення лізингових платежів за весь час прострочення. У разі, коли зазначена плата не покриває завданих збитків лізингодавцю, він може вимагати їх відшкодування.

Поняття власності відіграє визначальну  роль при підготовці й укладенні  договору лізингу. Здебільшого лізингоотримувачі  можуть наражатися практично на всі  ризики власника. У зв'язку з цим  особливо важливо у договорі лізингу  вирішити питання відповідальності і переходу ризиків.[17 с.35]

В основному  на лізингоотримувача переходять усі  ризики, пов'язані з втратою, крадіжкою, пошкодженням, знищенням чи іншою  зупинкою використання об'єкта лізингу із-за будь-яких причин протягом усього строку оренди до моменту повернення об'єкта володільцю (чи набуття права власності на нього). Ніяке подібне зупинення обладнання або відмова від нього не звільняє орендатора від обов'язку з оплати лізингових платежів, зумовлених договором [18 с.20] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 3 Проблеми правового регулювання лізингових відносин в Україні та напрямки їх вирішення

3.1. Проблеми правового  регулювання лізингових  відносин.

У сучасних умовах економічного розвитку України  та становлення ринкових умов господарювання однією з головних проблем є розвиток та вдосконалення лізингових відносин у нашій державі. На сьогодні існує проблема врегулювання лізингових відносин в Україні. Це перш за все зумовлено тим, що науковці, як і вітчизняний законодавець, не дійшли до однозначного розуміння поняття " лізинг". Проблема визначення поняття та юридичної природи лізингу розглядалась вченими, як Н.М. Внукова, А.Л. Смирнов, О.М. Прилуцький, Н.М. Васильєв. З огляду на складний з юридичної точки зору характер лізингових відносин, безспірним є той факт, що саме чинне законодавство відіграє ключову роль у врегулюванні питань  забезпечення ринку лізингових послуг. Зарубіжний досвід свідчить, що розвиток лізингу у високо розвинутих країнах був зумовлений наданням істотних пільг з боку держави учасникам таких відносин. Чинне законодавство вказаних країн визначає й основні засади державної підтримки лізингових відносин. Стосовно України, то лізинг як одна з прогресивних форм забезпечення товаровиробників засобами виробництва є порівняно новим видом зобов'язань для нашої господарської системи. І саме тому, у нашій державі відсутнє належне правове забезпечення  лізингових відносин, адже досвід проведення лізингу досить незначний.[19 с.14]

  Вперше  лізинг згадано в Законі України  (далі - ЗУ) «Про банки і банківську  діяльність» 20.03.1991р., своє відображення  він знайшов також у ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.05.1997 р., ЗУ « Про фінансовий лізинг» 11.12.2003 р., ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Господарському та Цивільному кодексах України. Незважаючи на велику кількість нормативних актів, у законодавстві і досі немає  єдиного визначення поняття лізингу і усталеного підходу до розуміння його сутності. Сповільнений процес формування нормативної бази для лізингу негативно позначився на запровадженні лізингу у нашій державі. Окрім того, ЗУ «Про фінансовий лізинг», що як на мене, повинен був стати основним нормативним актом, який забезпечував би розвиток лізингових відносин, має досить багато недоліків. А саме: без спеціального правового регулювання залишився оперативний лізинг, хоча саме поняття його не зникло. Також недоліком є те, що у п. 2 ст. 1, немає жодної характерної ознаки, притаманної лише даному виду договору. У ст.. 11 «Права і обов'язки  лізингоодержувача» вилучено право лізингоодержувача «пред'являти продавцеві об’єкта лізингу всі права і вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу, зокрема щодо його якості, комплектності, строків передачі, тощо». Тобто, як бачимо нова редакція Закону не позбавлена недоліків, що тією чи іншою мірою заважає прискоренню розвитку лізингу. Слід зазначити, що починаючи з 2001 року Верховна Рада України прийняла низку нормативних актів, спрямованих на забезпечення лізингу в деяких секторах промисловості. Серед них можна наприклад виділити літакобудування (ЗУ "Про державну підтримку літакобудівної промисловості в Україні "), а також будівництво суден рибопромислового флоту. Проте на цьому державні важелі  законодавчого контролю за здійсненням лізингових операцій вичерпують себе.[6]

 Так,  попри широку розповсюдженість лізингу у розвинутих країнах, в економічному середовищі України такий вид взаємовідносин ще дуже мало поширений через його порівняну новизну, брак досвіду і недосконалість законодавчої бази. Лише 16.12.1997 р. в Україні прийнято закон "Про лізинг", який, до речі, оцінюється спеціалістами досить критично. Якщо для вітчизняних лізингових компаній, котрі тільки-но почали виникати й розвиватися в Україні, відсутність спеціального законодавства до певної міри не була серйозною перешкодою, а в окремих випадках -- навіть навпаки, якимось чином сприяла їх фінансовим успіхам, то великі лізингові компанії Заходу аж тепер, після прийняття згаданого закону, мають можливість серйозно працювати на ринку України. 

Як зазначають спеціалісти, хоч основні положення  закону "Про лізинг" і відповідають основам теорії лізингу, однак можливості застосування цього документа нині в Україні досить обмежені й ті компанії, які ще в 1997 р. могли розвивати  свою лізингову діяльність, сьогодні, після прийняття закону, стоять перед  перспективою її згортання. У цьому  плані Україна значно відстає  від Росії та Білорусі, не кажучи вже про Польщу. За рівнем розвитку лізингових взаємовідносин ми перебуваємо  десь на рівні 1990 р. названих країн. Втрачено багато часу. В країнах Прибалтики лізинг розвинувся вже так широко, що розповсюджується навіть на побутові товари широкого вжитку для населення.

У законі "Про лізинг" зовсім не знайшла  відображення проблема сублізингу, що стримує реалізацію міжнародних лізингових проектів. Світовий лізинговий бізнес не може ефективно впроваджуватися в Україні шляхом договорів з українськими лізинговими компаніями, які потім самі могли б виступати по лізингованих об'єктах лізингодавцями.

Така  схема була поширена на початковому  етапі розвитку лізингу в сусідніх країнах, наприклад, у Білорусі. І  це правильна схема, оскільки лізингові  компанії, що виникають на пострадянській території, нечисленні, малопотужні  й не володіють достатньою мірою  технікою лізингування. Вітчизняним лізинговим компаніям також потрібна операція сублізингу, оскільки при відсутності замовлень лізингоодержувач змушений сам вдаватися до сублізингу.

 Отже, впровадження лізингу завжди супроводжується багатьма труднощами. Однак без упровадження лізингових схем український споживач може залишитися взагалі без можливості придбати нову техніку - транспортну, сільськогосподарську чи будь-яку іншу.

Українські  компанії до лізингу відносяться  набагато холодніше, ніж їх західні  колеги. Пов'язано це з тим, що Україна  не надто пестить фінансові структури  і промисловість сприятливими умовами  для проведення таких угод, і з  відсутністю у самих фінансових структур потрібної кваліфікації. Проте, не дивлячись на це, лізингом в Україні вже намагаються займатися

Є безліч чинників, які гальмують розвиток лізингу в Україні, а саме:

••     Недосконалість законодавчого забезпечення:

••     Недостатня інтеграція у міжнародне законодавче поле щодо лізингу;

••     Несприятливий податковий клімат;