••     Обмеженість можливостей залучення  коштів для фінансування лізингових операцій, недосконалість структури  джерел фінансування лізингових операцій.

••     Недостатня фінансова стійкість  лізингодавців.

••     Недостатній розвиток та обмежене використання інфраструктури ринку лізингу.

••     Недостатність кваліфікованих кадрів у сфері лізингу та низький  рівень обізнаності з питань лізингу  серед представників малого та середнього бізнесу.

Тобто враховуючи все вищесказане можна зробити висновки, що проблематика законодавчого регулювання лізингу в Україні полягає у тому, що:

• Лізингове законодавство не узгоджене між собою. Так, незважаючи на те, що вибір постачальника при непрямому лізингу здійснюється лізингоодержувачем, прострочення поставки віднесена законом до ризиків лізингодавця (ст. 10 ЗУ Про Фінансовий Лізинг). Так, у випадку неспроможності (або прострочення) Постачальника відповідальність несе лізингодавець, а мав би лізингоодержувач, оскільки сам обирав постачальника. Звичайно можна у судовому порядку вимагати відшкодування від постачальника, але це дещо ускладнює процедуру.
• Законодавство обмежує можливості лізингодавця: законодавець передбачив позасудове вилучення предмету лізингу тільки у випадках прострочення сплати лізингових платежів, залишивши поза увагою розірвання угоди з інших підстав. Такими можуть бути неналежне використання предмету лізингу, яке може йому зашкодити, ненадання фінансової звітності, а також невиконання інших обов'язків за договором.
• Відносини лізингу не мають свого відображення у галузевому законодавстві. Так наприклад, лізингодавець не може покласти на лізингоодержувача обов'язки з проходження технічного огляду транспортних засобів, переданих в лізинг, а також змушений реєструвати автомобільний парк, незважаючи на те, що автомобілі сам не експлуатує.
• Операція лізингу позбавлена ознак фінансового інструменту. Так, продаж об’єкту, вже переданого в лізинг іншій лізинговій компанії, вважається повторною поставкою, хоча за своєю сутністю - це пов’язана з рухом капіталу операція.
• Відсутня можливість прискореної амортизації об’єкту лізингу та отримання рівнозначних інвестиційних пільг. Останнє є нелогічним, оскільки лізингодавець придбає майно не для власного використання, а для передачі в подальший лізинг, тому мав би мати такі самі права які у випадку, коли покупцем - виступає лізингоодержувач.[1 с.49]

3.2. Напрямки усунення  прогалин в правовому  регулюванні лізингових  відносин в Україні.

 Для   усунення прогалин в правовому  регулюванні лізингових відносин була прийнята Верховною Радою України 11 грудня 2003 р нова редакція закону за назвою «Закон України «Про фінансовий лізинг» (далі - Закон про лізинг). Ознайомлення  із Законом про лізинг залишає суперечливе враження. Але до позитивних змін можна віднести наступні:

• спрощено умови укладання договору лізингу (скасована вимога погоджувати договір лізингу державного майна з міністерством - ст. 3, значно скорочене кількість істотних умов договору - ст. 6,
• скасована  залежність  терміну  дії  договору  фінансового  лізингу  від  ступеня  амортизації  об'єкта лізингу - ст. 1);
• знято  умови  для  суб'єктів  лізингу  бути  суб'єктами  підприємницької  діяльності (єдине обмеження - лізингодавець може бути тільки юридичною особою) - ст. 4;
• уведений сублізинг - ст. 5;
• визначено підстави для відмови від договору - ст. 7;
• забезпечено права лізингоодержувача на предмет (об'єкт) лізингу - ст. 9;
• уточнено, що витрати на страхування предмета лізингу й ризиків, пов'язаних з виконанням договору лізингу, несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлене договором, - ст. 13;
• урегульовано питання про правові наслідки поліпшення лізингоодержувачем предмета лізингу - ст. 15;
• ліквідовано  норму  дорівнювати  розмір  відшкодування  в  кожному  лізинговому  платежі частини вартості предмета лізингу до розміру амортизаційних відрахувань за період платежу - ст. 16;
• вилучено положення щодо бухгалтерського обліку, звітності, порядку сплати мита й податку на додану вартість, оскільки ці питання регулюються спеціальними законодавчими актами.[6]

 Але  для вирішення проблем правового регулювання лізингу потрібно, щоб політика держави щодо формування та розвитку ринку лізингу в Україні була спрямована на:

••    дотримання учасниками ринку лізингу  вимог законодавства;

••    дотримання єдиних підходів при розробці та реалізації політики щодо учасників  кредитних відносин на фінансовому  ринку;

••    забезпечення захисту прав учасників  ринку лізингу;

••    запобігання монополізації та створення  умов для розвитку добросовісної  конкуренції на ринку лізингу, забезпечення рівних можливостей для доступу  до ринку лізингових послуг;

••    створення умов для ефективної мобілізації та розміщення фінансових ресурсів учасників ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

••    забезпечення прозорості та відкритості  ринку лізингу;

••    зміцнення та динамічний розвиток вітчизняного ринку лізингу, підтримання довіри до нього та сприяння його інтеграції в європейський та світовий ринки лізингу.

 Таким чином треба удосконалити режим оподаткування лізингових операцій, зокрема через внесення змін до:

Закону  України "Про оподаткування  податку на прибуток підприємств", що дозволить:

• застосовувати  прискорену амортизацію для переданих  за договором фінансового лізингу  основних засобів третьої групи;

• врегулювати  питання віднесення на валові витрати  платника податку платежів, пов'язаних із страхуванням майна, придбаного(переданого)за договором фінансового лізингу;

• корегувати визначення оподатковуваного доходу нерезидента  у межах процентів і комісій  за договорами міжнародного фінансового  лізингу;

Закону  України "Про податок  на додану вартість", що дозволить:

•  врегулювати  питання  оподаткування  процентів  та  комісій  за  договорами  фінансового лізингу;

•  сплачувати  податок  на  додану  вартість,  в  тому  числі  за  договорами  міжнародного фінансового  лізингу,  по мірі  нарахування  або  сплати  лізингових  платежів  в  частині  компенсації частки  вартості  об'єкту фінансового  лізингу,  на  протязі  дії  лізингового  договору,  а  не  в момент передачі об'єкту фінансового лізингу;

• зараховувати до податкового кредиту суми податку, сплаченого при придбанні легкових автомобілів, що включаються до складу основних засобів;

удосконалення цивільно-правового  регулювання лізингових операцій, зокрема  через:

• усунення  дискримінаційної  норми  Закону  України "Про  фінансовий  лізинг"  щодо національного  виробника:  розширення  сфери  застосування  лізингових  операцій  та  збільшення учасників  ринку  за  рахунок  надання  у  фінансовий  лізинг  обладнання (майна)  безпосередньо виробником (власником) такого обладнання;
• в  усунення  заборони  наступної (повторної)  передачі  у  фінансовий  лізинг  майна,  яке спеціально набувалось з цією метою (навіть у випадку, коли попередня угода фінансового лізингу була розірвана з вини лізингоодержувача);
• фактичного  підтвердження  природи  фінансового  лізингу  як  різновиду  фінансового посередництва, - через  встановлення правила  згідно  якого  знищення  або пошкодження предмета  фінансового  лізингу  не може  слугувати  причиною  як  перегляду  розміру фінансових  зобов'язань лізингоодержувача, так і дострокового припинення договору;
• скасування  обмежень  Господарського  кодексу  України  щодо  інвестування  в  предмет лізингу  грошових  коштів  лізингодавця,  одержаних за  банківськими  та  бюджетними  кредитами, облігаційними позиками;
• скасування  імперативного  характеру  норми  щодо  здійснення  ремонту  та  технічного обслуговування предмета лізингу виключно його продавцем (постачальником);
• усунення  окремих  суперечливих  положень (розбіжностей)  та  уніфікації (узгодження) термінології  щодо  лізингу  у  Господарському,  Цивільному  кодексах  та  в  Законі  України "Про фінансовий лізинг".

Відтак  запровадження таких  норм принесе позитивні  результати, а саме: 

• прискорення  розвитку  лізингової  галузі  в  результаті  забезпечення  більшої  економічної привабливості та здешевлення лізингових послуг;
• забезпечення  доступу  до  важливого  джерела  фінансування  придбання  обладнання  для малих  і  середніх  підприємств  та  сільськогосподарських  підприємств,  які  не  мають  доступу  до банківських кредитів, не користувались лізингом або для яких лізинг ї занадто дорогим в нинішніх умовах. [3 с.64]

Отже можна зробити наступні висновки строїти  роботу  над  вдосконаленням  законодавства  з  питань  лізингу  необхідно  на наступному:

1. Норми  ЦК та ГК України не відповідають  нормам нової редакції Закону "Про фінансовий лізинг", оскільки  їх розробка базувалася на  нормах діючого на той час  Закону України "Про лізинг". У  зв'язку  з цим необхідним  є  внесення  змін до ЦК  та ГК  з  урахуванням положень  Закону "Про фінансовий лізинг".

2. Відповідно  до  Закону України  від 11  січня 2006  р. Україна  приєдналась   до Конвенції УНІДРУА про міжнародний  фінансовий лізинг, яка в силу  норм ч. 1 статті 9 Конституції України  та  статті 10  ЦК  України   незабаром  стане  частиною  національного  цивільного  законодавства  України. Це змушує Україну  дотримуватись норм, які містяться  в цій Конвенції. 

3. Як  засвідчують результати узагальнення  практики законодавства України  про лізинг у  ньому  відсутні  норми,  якими  б  було  врегульовано  окремі  аспекти   відносин  між  їх учасниками,  що  провокує  до  виникнення  спірних  ситуацій.  У  зв'язку  з цим необхідним  є нормативно-правове врегулювання  таких ситуацій,  що  не  враховано більшістю запропонованих в Україні законопроектів.

Підводячи підсумок, можна зазначити, що необхідною умовою розвитку лізингу в Україні на даному етапі є удосконалення нормативно - правового регулювання, створення фінансового та організаційного забезпечення лізингових операцій. 

Висновки

   Отже, в даній роботі були розглянуті поняття, юридична суть лізингу, його види,  питання  правового регулювання лізингу в Україні та в інших державах, а також сутність договору лізингу, порядок його укладення,а також були розглянуті проблеми правового регулювання лізингових відносин в Україні та напрямки їх вирішення

  Після вище опрацьованого матеріалу можна зробити наступні висновки:

1. На мою думку, саме через відсутність цілеспрямованої державної політики з розвитку лізингу, а не через брак коштів темпи оновлення основних засобів та нематеріальних активів в Україні є надто низькими, відповідно і розвиток лізингу йде не швидкими темпами. Хоча, неможна не зазначити, що сутність договору лізингу, його поняття не визначено в нашому законодавстві. Так поняття лізингу визначено  в законах, цивільному, господарському кодексах, проте кожен з нормативних актів визначає лізинг з деякими відмінностями. Зокрема закон має оперувати одним визначенням сутності лізингу, не застосовуючи ознаку амортизації як його критеріальну рису. В основу розрізнення видів лізингу можна покласти умову повернення чи неповернення об'єкта лізингу лізингодавцю.

    Виходячи  з цього,та підсумовуючи вище викладений матеріал можна дати  визначення  таким поняттям:

• фінансовий лізинг - це такий вид лізингу, відповідно до якого лізингоодержувачу передається є користування на передбачений договором строк об'єкт лізингу, причому він може перейти у власність лізингоодержувача по закінченні строку користування на умовах, зафіксованих у договорі;
• оперативний лізинг - такий вид лізингу, відповідно до якого лізингоодержувачу передається в користування на передбачений договором строї об'єкт лізингу, що підлягає обов'язковому поверненню лізингодавцю по закінчень обумовленого договором строку користування.

    За  формою здійснення лізинг може бути:

• зворотним,
• пайовим,
• міжнародним тощо.

    Об'єктом  лізингу може бути - нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг

    Разом з тим необхідно  зазначити, що лізинг — це разом із іншими одна з форм надання майна у користування, яка, виходячи із притаманних їй специфічних рис, має спеціальне правове регулювання. Лізинг здійснюється на підставі договору лізингу, який опосередковує відносини учасників лізингу.

2. Договір лізингу не дивлячись на свою особливість у вигляді участі в лізингових правовідносинах трьох суб'єктів: лізингодавця, лізингоодержувача і продавця, договір фінансового лізингу є двостороннім. Договір купівлі-продажу, а також деякі інші факультативні договори укладаються у виконання самого договору лізингу, який укладається тільки між двома сторонами: лізингодавцем і лізингоодержувачем. Отже, договір лізингу є: