Нацыональний товаровиробник

     Слід  ввести експортне мито на сировину. Сировину вивозити по низьких цінах  немає сенсу, і країна, яка не може переробляти її, є взірцем безладдя на державному рівні. 

     Слід  зняти всі перешкоди для розвитку підприємництва, а для цього треба  встановити повідомчий принцип реєстрації підприємства. Якщо я хочу створити приватне підприємство, я зайду в  нотаріальну контору або зі своїм партнером, або сам і зареєструю його там, а потім відправлю повідомлення і копію статуту в районний суд і в податкову інспекцію.

     Податкова адміністрація ліквідується. Тільки в 6 країнах, з яких 4, що розвиваються, існує об'єднання податківців з поліцейськими силами. Це повне безглуздя [43, c. 98].

     Слід  зняти всі перепони для інвестиційної  діяльності. Відомо, що кредити у  всьому світі коштують від 5% до 15% річних залежно від того, якою є країна - стабільною чи нестабільною. У нас сьогодні ви не знайдете цих кредитів нижче за 25%. Навіть зарубіжні фонди, які у нас працюють, підняли рівень до 25% річних, щоб отримати річні кредити на інвестиційний чи ще якийсь проект. 

     Скажіть, будь ласка, чи складно все це зробити? Абсолютно не складно. Таким чином, на сьогоднішній день нам потрібно здійснити абсолютно конкретні речі для того, щоб не ставилися навіть такі питання - лібералізація торгівлі та шляхи підтримки національного товаровиробника. Нам потрібно створити ринкове середовище, де будуть діяти об'єктивні економічні закони. Нам потрібно перейти до нормальної моделі капіталізму, але не державно-монополістичного зразка, а до народного капіталізму. Головна відмінність цих двох моделей полягає у тому, що в результаті створення державно-монополістичної моделі капіталізму створюється вузьке коло кланової ієрархії, яка перетворюється на правлячу касту. За моделлю народного капіталізму створюються умови для формування потужного середнього класу, який буде складати 65-70% населення. У першій моделі держава прислуговується цій кастовій олігархії для реалізації її інтересів, як це ми бачимо. У другій моделі держава виступає як незаангажований суддя-рефері, який створює рівні умови і правила гри для всіх учасників цієї гри. Тоді не треба буде нічого приховувати, тоді тіньова економіка підніметься на поверхню [56]. 

     За  нашими дослідженнями і за дослідженнями  Світового банку, 30% учасників тіньової економіки заявили, що вийдуть на поверхню через 3 місяці після введення такої системи, 30% - через рік, а ще 30% - через 3 роки. Лише 10% сказали - не піднімуться. Достатньо, якщо через 3 місяці 30% тіньової економіки підніметься на поверхню. Таким чином, зникне грунт для корупції і хабарництва, бо не буде чого ділити, не буде можливості привласнювати монопольний прибуток. Оце і буде лібералізація, оце і буде повна підтримка. 

     Жаліло  Ярослав Анатолійович, зав. відділом соціально-економічної стратегії  та економічної безпеки Національного  інституту стратегічних досліджень:

     „Хотілося б висловити загальну підтримку всім тим промовцям, які брали участь у цьому обговоренні, тому що лібералізація зовнішньої торгівлі - це, дійсно, дуже потужний стимул для того, щоб національна економіка шляхом підвищення конкурентних умов для суб'єктів економіки піднімала свій технологічний рівень, взагалі підвищувала рівень задоволення потреб споживача.

     Але я не можу погодитися з думкою, висловленою  попереднім доповідачем з приводу  того, що кінцевою метою торгівлі є  споживання. Справа в тому, що якщо дивитися на процес торгівлі з точки зору макроекономіки, то ми побачимо, що фактично торгівля - це один з етапів, одна з фаз відтворення капіталу. І тому якщо продукція, вироблена товаровиробником, не буде реалізована, то відповідно товаровиробник не одержує вкладених в свою справу грошей і не може продовжувати цикл виробництва з усіма наслідками, які з цього витікають. Таким чином, у цьому разі відбувається зупинка виробництва, у цьому разі люди, зайняті на виробництві, не одержують доходів. А якщо люди не одержують доходів, то знижується попит на вітчизняному ринку, відповідно знову-таки зменшується рівень реалізації товарів, тобто розпочинається циклічний процес. 

     Таким чином, говорити про захист споживача  окремо від захисту виробника, мабуть, недоречно. Слід знайти такі шляхи, такі моменти, такі аспекти, які би поєднали ці дві важливі категорії і дозволили б поєднати лібералізацію торгівлі і захист або, як тут говорили, підтримку національного виробника. 

     Ми  опинилися в такій ситуації, що лібералізація імпорту, яка відбулася  в Україні, призвела до того, що сьогодні щонайменше 40% потреб українського внутрішнього ринку, за офіційними оцінками, покриваються за рахунок імпорту. Це означає підвищення рівня залежності України, тобто фактично зниження рівня її національної безпеки. А по ряду товарів, наприклад, по тих же товарах народного споживання сьогодні ми виробляємо всього 27% від рівня 1990 року. Значить, решта мінус падіння купівельної спроможності - це все імпорт. Таке становище знову-таки нас зациклює на зростанні імпорту, тобто відбувається падіння, придушення національного виробництва за рахунок імпортної експансії, що змушує все більше і більше розширювати імпорт [56].

     Отже, лібералізація зовнішньої торгівлі, яка в принципі в ринковій економіці  є позитивним фактором, виявилася за умов України дестабілізаційним чинником. Така ситуація виникла саме внаслідок того, що ця стратегія не супроводжувалася курсом на підтримку конкурентоспроможності українських виробників. Сьогодні в світі завдяки технічному прогресу, завдяки повній зміні характеру світогосподарської системи в зовнішній торгівлі на зміну статичним порівняльним перевагам прийшли динамічні. А динамічні порівняльні переваги якраз і полягають у тому, наскільки динамічно та ефективно національний товаровиробник може пристосовуватися до зміни світової господарської економічної системи. А за це відповідає саме промислова політика держави.

     М. Тетчер, відома своїми надконсервативними поглядами, завжди виступала за максимально  можливий відхід держави від регулювання  економіки, вона говорила, що держава не може створювати багатство, але вона може створювати клімат, в якому виробники багатства процвітатимуть. 

     А що відбувається у нас в Україні? На жаль, я змушений констатувати, що наша економічна стратегія останніх років, спрямована на забезпечення макроекономічної стабілізації як засобу підтримки національної безпеки держави саме в макроекономічному і загальному смислі, одночасно призвела до значного посилення загрози для діяльності окремих економічних суб'єктів - українських підприємств [42, c. 34].

     На  мою думку, можна було б проводити  економічну політику, яка б виходила саме з корінних інтересів національного  товаровиробника з тим, щоб він  мав змогу підвищувати свою конкурентоспроможність. Саме у поєднанні політики відкритого ринку, політики зовнішньоторговельної лібералізації з таким курсом на створення максимально сприятливих умов для розвитку конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, як мені здається, і можна знайти поєднання інтересів захисту як товаровиробника, так і споживача України [56].

     Власюк  Олександр Степанович, зав. відділом системного моделювання та оцінки стану  національної безпеки Національного  інституту стратегічних досліджень: 

     Отже, захист національного товаровиробника - це наша провідна концепція, яка зараз  стала дуже актуальною саме тому, що вибори на носі, потрібно щось сказати  людям, щоб вони дали кілька зайвих голосів. Наскільки вона ефективна? Чи знає світова практика прецеденти, коли б країна, яка здійснювала цю концепцію чи концепцію лібералізації торгівлі, досягала чогось вартого уваги? Ні, не знає. Ніколи країна, яка ґрунтувалася чи то на концепції лібералізації торгівлі, чи то на концепції захисту національного товаровиробника, не досягала нічого достойного в цьому світі. Прикладом цього може бути Туреччина. Поки вона сповідувала захист національного товаровиробника, в неї справи йшли дуже погано. Але тільки-но вона перейшла на концепцію підвищення конкурентоспроможності національної продукції, почалися зрушення на краще [41, c. 345]. 

     Отже, ці дві концепції, лібералізація  і підтримка, визначальними для  забезпечення нашого сталого економічного розвитку бути не можуть. Проте як засіб  певної підтримки на певному етапі  економічного зростання вони обов'язково повинні застосовуватися. Взагалі підтримка національного товаровиробника - це, скажімо так, завуальована назва традиційної світової стратегії, яка називається протекціонізмом. 

     Зараз не прийнято вголос говорити про державний протекціонізм, а прийнято говорити про захист національних економічних інтересів, захист національного товаровиробника і т. ін. Проте протекціонізм у всіх країнах світу використовується на повну потужність. Світова практика знає близько 800 видів різних нетарифних обмежень, які тим чи іншим чином регулюють близько 60% зовнішньої торгівлі. Наприклад, немає більш захищеного ринку, ніж продовольчий ринок США. Немає більш захищеного ринку, ніж продовольчий ринок Європи. Чому ж ті самі європейські країни і США не пускають нас на ринки чорних металів? Усі країни захищають свій ринок тими чи іншими способами. І нам від цього відходити не можна. 

     Слід  зважати й на те, що сам по собі в чистому вигляді протекціонізм  має багато негативних сторін. По-перше, ми обмежуємо доступ на внутрішній ринок ефективного виробника і стимулюємо тим чи іншим чином неефективного. Внаслідок цього завжди зростає ціна на товар, за що в кінцевому підсумку розплачується споживач. Ми викривляємо тим чи іншим чином ефективність галузей, тобто створюємо штучні умови для переливу капіталу у фактично нерентабельні галузі [41, c. 234]. На цьому фоні інші галузі недоотримують кошти на реінвестування, а отже, не підвищують якість своєї продукції, втрачають іноземні ринки. Проте, з іншого боку, національні кошти йдуть до національного товаровиробника, що є основним. Вирівнюється конкуренція, оскільки інші країни використовують повний комплекс заходів для підтримки і просування своїх товарів на наш ринок, а ми за допомогою протекціонізму повинні стримувати цей процес. Ми якимось чином запобігаємо демпінгу. Врешті-решт, залишається відкритим і питання, чи можна таким чином захистити нову галузь. Отже, підтримка вітчизняного виробника має і позитивні, і негативні сторони, а використання засобів для цього - це вже прерогатива наших органів виконавчої влади. Шановний пан Соскін говорив, що потрібна максимальна лібералізація торгівлі. Проте всі присутні розуміють, що в умовах повної лібералізації торгівлі однозначно виграє сильна стабільна економіка, яка має простір для маневру. Ми ж можливостей для маневру не маємо. Наша економіка не є сильною і стабільною, ми в прориві по всіх параметрах. Отже, у нас повна лібералізація торгівлі призведе до того - а фактично, вже призвела до того, що ми перетворилися на сировинний придаток. І всі закордонні радники нам здебільшого радять саме це: розвивайте своє сільське господарство, розвивайте свою харчову промисловість, не лізьте у високі технології, вам там немає чого робити. Продавайте сировину на зовнішній ринок і в такій іпостасі ви нас цілком влаштовуєте. Пан Соскін це саме нам проповідував. З іншого боку, ринок має бути більш-менш регульованим. Держава має використовувати максимум можливого для підтримки виробника, але не доводячи це до абсурду.” 

     2.3. Членство України у СОТ - це екзамен на зрілість вітчизняного виробництва 

     16 травня 2009 року виповнюється рік  як Україна стала повноправним  членом Світової організації  торгівлі.

     Україна набула членства у СОТ реалізуючи прагнення створити економіку, яка завдяки використанню експортного потенціалу могла б успішно інтегруватися у європейські та світові економічні відносини. Прогнозований і прозорий доступ до ринку товарів і послуг та режим, дружній для прямих іноземних інвестицій, є одними з основних принципів системи економічних відносин усіх розвинутих країн.

     З цієї точки зору, із вступом до СОТ держава отримала необхідні передумови, які складають стратегію інтенсивного економічного зростання. Ключовим питанням в умовах членства України у СОТ залишається необхідність впровадження структурних реформ вітчизняної економіки у такий засіб, який би гарантував покращення ефективності промислового та сільськогосподарського секторів економіки.

     З метою поступової адаптації торговельно-орієнтованих економічних відносин до правил СОТ, за координації Міністерства економіки у 2008 році розроблено короткострокову програму дій - «План першочергових заходів щодо виконання зобов'язань України в рамках членства у СОТ» затверджений Розпорядженням КМУ № 1570-р та програму дій на середньострокову перспективу - «План заходів щодо адаптації економіки України до вимог СОТ», затверджений Розпорядженням КМ України від 30.10.2008 № 1381-р.

     Обидва  плани складають розгорнуту програму дій української влади у напрямку розвитку економічних відносин на основі зобов’язань, узятих Україною в рамках вступу до СОТ. Програма створює умови для підвищення конкурентоспроможності національної економіки у засіб, який повністю відповідає зобов’язанням України як члена СОТ та враховує інтереси вітчизняних виробників. Структура програми включає питання адаптації всіх галузей економіки [56].

     Зокрема, реалізація передбачених програмою заходів сприятиме:

     - створенню умов для зростання  обсягів іноземних інвестицій  в економіку України, підвищення  темпів зростання іноземних інвестицій;