Нацыональний товаровиробник

     4. Організаційно-правове забезпечення  становлення та розвитку товаровиробництва

     В європейських країнах товаровиробництво є основою соціально-економічної моделі. Воно займає переважну частку в таких галузях економіки, як оптова та роздрібна торгівля, харчова промисловість та будівництво, стимулює розвиток конкуренції в європейській економіці, примушує великі компанії покращувати ефективність виробництва та впроваджувати нові технології.

     Становлення і розвиток товаровиробництва неможливі без відповідного організаційно-правового забезпечення. Законодавство в сфері товаровиробництва повинно становити єдину систему як за взаємною узгодженістю норм, так і за повнотою нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.

     В Україні процес формування законодавчої бази в сфері  малого та середнього підприємництва пройшов декілька етапів. На різних етапах розвитку нашої держави по різному будувалась і державна політика розвитку  підприємництва.

     Реальне формування такої політики в Україні (перший етап) починається з 1991 року, а саме - з прийняттям 7 лютого 1991 року Верховною Радою України  Закону України "Про підприємництво" та утворення Державного комітету України зі сприяння малим підприємствам і підприємництву (травень 1991 року).

     З метою реалізації державної політики сприяння розвитку підприємництва у  березні 1993 року Кабінетом Міністрів  України була схвалена перша Програма державної підтримки підприємництва в Україні, яка розглядалась як складова комплексу заходів щодо сприяння розвитку ринкових відносин та виходу України з економічної кризи і входження країни у світові господарські зв'язки [45, c.123].

     Основною  метою Програми 1993 року визначається реалізація державної політики щодо підтримки і захисту підприємництва, створення правових і організаційно-економічних умов для його розвитку та формування механізму державного регулювання і координації підприємницької діяльності. Програма відповідала розумінню суті підприємництва того часу - державні органи збирались регулювати та координувати підприємницьку діяльність, як це було за часів планової економіки. Однак свою роль ця Програма зіграла, підштовхуючи до розробки та впровадження нової правової бази, яка відповідала б потребам розвитку підприємництва [50, c.201].

     Другий  етап державної політики підтримки  малого бізнесу розпочався у 1996 році. Початок новому етапу поклало  схвалення Кабінетом  Міністрів  України  Концепції державної  політики  розвитку малого   підприємництва   (квітень   1996р.),   конституційне   закріплення свободи підприємництва (28 червня 1996р.) та затвердження Кабінетом Міністрів України Програми розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 роки (січень 1997р.).

     Концепцією  державної політики розвитку малого підприємництва, яка затверджена  постановою Кабінету Міністрів України  від 3 квітня 1996 року №404 року,  визначено,  що державна політика   розвитку   малого   підприємництва   є   частиною   загальної соціальної та економічної політики країни і визначає основні принципи, напрями і форми економічного та адміністративно-правового впливу [49, c. 365].

     Одним з механізмів підтримки малого підприємництва, а також вирішення  широкого кола  проблем  на шляху  його розвитку  стала державна Програма розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 роки, розроблена Міністерством економіки відповідно до положень Концепції і затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 1997 року №86.

     Метою Програми визначено забезпечення сталого  розвитку малого підприємництва як невід'ємного сектора ринкової економіки та головного  чинника створення нових робочих  місць. Дуже важливо, що вже в цій  програмі виділяється ключове соціальне  значення малого підприємництва, а саме швидке створення робочих місць (яке ще й не потребує державного фінансування).

     Подальший хід реалізації політики розвитку 
підприємництва показав, що успіхи були досягнуті саме в сфері 
правового забезпечення підприємницької діяльності. Суттєвих змін зазнала в той час система оподаткування для суб'єктів малого підприємництва. На початку 1998 року були прийняті ключові законодавчі зміни, що ввели три нові для України методи спрощеного оподаткування: фіксований податок (введений Законом України "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 13.02.98 ), спеціальний торговий патент (введений Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 10.02.98) та єдиний податок (введений Указом Президента України від 03.07.98 №727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва"). Запровадження цих методів оподаткування мало найбільш суттєвий вплив на кількісне та якісне зростання суб'єктів малого підприємництва, яке спостерігалося починаючи з 1998 року [39].

     В цей же час почали формуватися  законодавчі основи  регуляторної політики як засобу сприяння розвитку підприємництва. Створено (відновлено) Державний комітет України з питань розвитку підприємництва (Держпідпиємництва) як центральний орган виконавчої влади. Розробляються та підписуються Укази Президента України „Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності” від 03.02.98№79/98, „Про державну підтримку малого підприємництва” від 12.05.98 №456/98, „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” від 23.07.98 №817/98 [23, c. 276].

     Фактично  з 1998 року зі створенням Держпідприємництва розпочався третій етап політики державної підтримки підприємництва. Його базовою відмінністю є визнання на рівні державної політики необхідності зменшення державного втручання в підприємницьку діяльність, відмова від певного патерналізму з боку держави, формування середовища, сприятливого для розвитку підприємництва шляхом усунення адміністративних бюрократичних бар’єрів.

     Подальшим кроком державної політики щодо розвитку підприємництва є прийняття Закону України „Про державну підтримку  малого підприємництва” від 19.10.2000 №2063-ІІІ та Закону України „Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” від 21.12.2000 №2157-ІІІ.

     В Законі України „Про державну підтримку  малого підприємництва” вперше законодавчо  визначено правові засади державної  підтримки суб'єктів малого підприємництва незалежно від форми власності, ключову роль розвитку малого підприємництва як чинника ринкових реформ. Також в Законі окреслено роль та місце програм розвитку малого підприємництва та зазначено, що «Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні є комплексом заходів, спрямованих на реалізацію державної політики щодо вирішення проблем розвитку малого підприємництва».

     Власне, з моменту прийняття зазначених Законів держава, задекларувала  свою підтримку малому підприємництву.

     Важливим  кроком для покращення бізнес-середовища та реалізації державної політики в  сфері ліцензування підприємницької  діяльності є прийняття Закону України  «Про ліцензування певних видів господарської  діяльності» від 01.06.2000 № 1775, який визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

     З метою визначення правових та організаційних засад реалізації державної регуляторної політики у вересні 2003 року було прийнято Закон України «Про засади державної  регуляторної політики у сфері господарської  діяльності». Набуття чинності цим  Законом надало, як громадянам та суб’єктам підприємництва, так і органам державної влади, нові можливості щодо забезпечення процедурної відкритості органів державної влади та планування ефективності владних рішень. Тобто, відкритість влади визначається тепер не стільки вимогами  керівників органів державної влади, скільки вимогами та змістом процедур, які визначені Законом та конкретизують порядок дій органів влади під час прийняття рішень, перелік і зміст необхідної інформації, яка має бути оприлюднена [24, c. 345].

     І саме тому вимоги регуляторної політики становлять не стільки інструмент державної  політики щодо малого підприємництва, скільки механізм державної політики щодо підприємництва в цілому, а  також механізм забезпечення прозорості та відкритості влади, ефективності та об’єктивності владних рішень.

     Наступним кроком реалізації державної політики в сфері підприємництва стає набуття  з 1 липня 2004 року чинності Законом України  «Про державну реєстрацію юридичних  осіб та фізичних осіб - підприємців» від  25.05.2003 № 755, який запровадив національну систему державної реєстрації суб'єктів господарської діяльності.

     Основою цієї системи є функціонування Єдиного  державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який за допомогою сучасних інформаційних технологій забезпечує проведення реєстраційних процедур, а також відкритий доступ юридичних та фізичних осіб до інформації про суб'єктів господарювання в режимі он-лайн [25, c. 125].

     Крім  того, реєстр дає можливість організації  інформаційного взаємо обміну між відповідними реєстрами компаній інших країн.

     Україна у 2006 році увійшла власним сегментом  до Європейського Бізнес Реєстру (далі – ЄБР), який є мережею бізнес-реєстрів національних реєструючих організацій  більшості європейських країн.

     Основною  метою ЄБР є об’єднання учасників цієї угоди у єдину електронну мережу з метою обміну інформацією з бізнес-реєстрів  країн-учасників. Доступ до інформації, яка міститься в ЄБР, створює умови бізнесовим структурам щодо ведення прозорого бізнесу, суттєво пришвидшує налагодження контактів та подальшого співробітництва, сприяє зростанню інвестиційної активності підприємців, а також  підвищує рівень безпеки ведення бізнесової діяльності.

     Урегулювання  правовідносин між державою та суб’єктами господарювання щодо видачі документів дозвільного характеру, удосконалення та спрощення дозвільних процедур стало наступним кроком в формуванні законодавчої бази в сфері підприємництва. З цією метою було розпочато роботу по перегляду як дозвільних документів, так і нормативно-правових актів, якими регламентується їх видача.

     З прийняттям Закону України «Про дозвільну  систему у сфері господарської  діяльності», який набув чинності 5 січня 2006 року, на законодавчому рівні: визначено основні принципи державної  політики щодо створення дозвільної системи у сфері господарської діяльності; запроваджено норми щодо встановлення виключно законами необхідності отримання того чи іншого документу дозвільного характеру; визначено єдині вимоги щодо порядку видачі документів дозвільного характеру для започаткування господарської діяльності, впроваджуються європейські принципи видачі документів дозвільного характеру, зокрема, принцип організаційної єдності, декларативний принцип, тощо; встановлена адміністративна відповідальність посадових осіб дозвільних органів та суб’єктів господарювання за порушення законодавства з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності [56].

     З моменту набрання чинності зазначеного  Закону почалась широкомасштабна робота по реформуванню дозвільної системи.

     Зокрема Урядом, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування здійснено низку заходів як нормотворчого, так і організаційного характеру, направлених на впровадження згаданого Закону.

     Оскільки  не існувало єдиного законодавчого акту, який би ефективно регулював порядок проведення перевірок та визначав відповідні уніфіковані процедури, такий Закон був необхідним для підприємницького середовища.

     Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877 (набув чинності 26 грудня 2007 року), визначено правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

     З метою всебічної підтримки малого та середнього бізнесу за такими основними  напрямами, як створення пільгових умов для швидкого початку підприємницької діяльності, забезпечення доступу до інформації і сучасних технологій, створення адекватної правової та податкової бази відповідно до норм та стандартів ЄС 2 липня 2008 року був підписаний Указ Президента України «Питання впровадження в Україні принципів Європейської хартії малих підприємств» № 603/2008.

     На  сьогодні з метою подолання негативних наслідків світової фінансової кризи  та мінімізації її впливу на мале та середнє підприємництво в Україні  розроблено проект Закону України “Про внесення  змін  до деяких законодавчих актів щодо мінімізації негативних наслідків фінансової кризи для  суб’єктів господарської діяльності”.

     Зазначеним  проектом  Закону  України  передбачається внесення змін  до низки законодавчих актів, зокрема, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, Законів України “Про господарські товариства”, “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, “Про систему оподаткування”, “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про оренду державного та комунального майна”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про ціни і ціноутворення”, “Про рекламу”, “Про дорожній рух”, “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”, “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, “Про державну підтримку малого підприємництва”, “Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні”, Декрету Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори”. Зокрема, законопроектом пропонується законодавчо закріпити практику довгострокової оренди державного та комунального майна; збільшити норми амортизації для  кожної з груп основних засобів; спростити та встановити більш прозору процедуру надання  відомостей з Єдиного державного реєстру, оптимізації порядку реорганізації та припинення діяльності суб’єктів підприємницької діяльності; поліпшити порядок проведення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, визначити більш чіткі підстави для проведення заходів державного нагляду (контролю); спростити регуляторні  процедури тощо [27].