Референдум у системі народовладдя

Третя стадія референдного процесу завершується підбиттям  підсумків голосування на референдумі. В українському законодавстві про референдуми детально врегульовані порядок підбивання підсумків голосування, умови дійсності бюлетенів і ті вимоги, яким мають відповідати протоколи голосувань.

Визначаються недійсними бюлетені для голосування невстановленого  зразка, а також бюлетені, які  не містять точно встановленого рішення громадян. Якщо виникають сумніви щодо дійсності бюлетеня, питання вирішується дільничною комісією з референдуму шляхом голосування її членів (ст. 40 Закону). Відповідна комісія з референдуму може визнати результати референдуму недійсними через допущені в ході голосування або під час підрахунку голосів порушення Закону про референдум (ст. 41).

Проект Закону, рішення  вважається ухваленим громадянами, якщо за нього було подано більшість  голосів громадян від числа тих, хто взяв участь у референдумі.

Референдум визнається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло  участь менше половини громадян, внесених до списків для голосування, а  референдум з питань дострокового припинення повноважень Верховної Ради та Президента визнається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше  двох третин від загальної кількості  громадян, внесених до списків для  голосування.

Закон, прийнятий шляхом референдуму, не потребує видання спеціального акту про введення його в дію. Згідно із ст. 44 Закону про всеукраїнський та місцеві референдуми, закони, інші рішення, прийняті референдумом, обнародуються  у встановленому законодавством порядку опублікування правових актів Верховної Ради і вводяться  в дію з моменту їх опублікування, якщо у самому законі, рішенні не визначено інший термін. Датою  прийняття закону чи рішення вважається день проведення референдуму. Рішення, прийняті референдумом, обнародуються у встановленому законодавством порядку опублікування актів місцевих рад і вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо в самому рішенні не визначено інший термін.

На відміну від виборчого  законодавства, яке передбачає кілька підстав для призначення повторних  виборів, ст. 43 Закону про всеукраїнський та місцеві референдуми передбачає єдину умову, яка дає право  Верховній Раді призначити повторний  всеукраїнський референдум — якщо під час його проведення були допущені грубі порушення Закону. Визнання ж референдуму таким, що не відбувся, не є умовою для призначення повторного референдуму. Оскільки очевидно, що громадян, які проігнорували голосування, не цікавить, яке рішення буде прийнято, і вони згодні підтримати будь-яке з них. З іншого боку, неучасть у референдумі може свідчити про негативне ставлення громадян до самого законопроекту. Тому будь-який результат (як позитивний, так і негативний) є рішенням самих громадян, їхнім волевиявленням. Зміна або скасування рішень, прийнятих референдумом, проводиться також референдумом. Зміна або скасування рішень, прийнятих місцевим референдумом, може здійснюватися згідно зі ст. 45 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» відповідною місцевою радою (більшістю не менш як дві третини від загальної кількості її складу) з обов’язковим затвердженням її рішення на референдумі, який має бути проведений впродовж шести місяців після внесення цих змін або скасування рішення попереднього референдуму. Новий місцевий референдум з питань, що виносилися на попередній референдум, може бути призначено не раніш як через рік від дня проведення попереднього референдуму з цих питань.

Дослідивши законодавство  України я можу зробити висновок, що в нашій країні відсутня реальна  законодавча база проведення всеукраїнського  референдуму. Чинний нині закон «Про всеукраїнський та місцевий референдум»  був ухвалений ще в липні 1991 р. і приймався з цілком конкретною метою – для проведення в грудні 1991 року референдуму про підтвердження Акту проголошення незалежності України. Після прийняття нової Конституції України цей закон перестав відповідати існуючим в країні політичним і правовим реаліям. Чинна Конституція України інше визначає компетенцію Верховної Ради і Президента України щодо проголошення всеукраїнського референдуму та його предмет, інакшим є механізм проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. Таким чином, нинішній Закон про референдуми вступає у суттєві суперечності з чинною Конституцією України та низкою інших законодавчих актів.

Не дивлячись на позитивний досвід всеукраїнського референдуму 1-го грудня 1991 р., цей інститут безпосередньої демократії став разовою історичною подією. Спроби ініціювати всеукраїнський референдум у 1992, 1993, 1996 та 1998 рр. виявилися марними.

На мою думку Верховна Рада має якнайшвидше створити новий  закон про референдуми. Особливо актуальним це стало у контексті  проголошення президентським указом всеукраїнського  референдуму за народною ініціативою.

Факт проголошення всеукраїнського  референдуму 16 квітня 2000 р. за народною ініціативою збудив неабиякий інтерес  у громадськості та різних політичних сил, викликавши чимало спорів і діаметрально протилежних думок. Так, багато питань викликає неврегульований порядок  призначення референдуму за народною ініціативою; об'єкт референдуму  за народною ініціативою також не визначено; не було згоди стосовно природи  референдуму 2000 р.: яким він мав бути – конституційним чи консультативним. Результатом усіх цих невизначеностей  є те, що дотепер він не потягнув за собою ніяких наслідків, окрім  жвавого обговорення необхідності впливу його результатів на державний  устрій та “імплементації” цих  результатів до чинного законодавства України.

Отже, інституту референдуму  в Україні бракує відповідного конституційно-правового  процесуально-процедурного регулювання. Необхідний новий закон про референдуми, який чітко визначив би термінологію, процедури проведення референдумів та – що, мабуть, найбільш важливо  – механізм втілення його результатів  у державно-правове життя. В Україні референдум не має законодавчої сили, тобто не існує механізмів імплементації рішень загальнонаціонального референдуму. Чинний закон про референдум не передбачає такого механізму. До того ж, він не був приведений у відповідність до Конституції після внесення до неї змін. Тому референдум сьогодні – це всього лиш показник бажання народу на зразок соціологічного опитування. 

 

Висновок

 

Нормальне функціонування нової правової держави неможливо без прийняття до уваги волі народу. Саме референдум є найбільш демократичною формою волевиявлення громадян, в якій виражається пряме (безпосереднє) народовладдя, реалізується конституційний принцип щодо належності народу всієї повноти влади.

Досліджуючи історію демократизму можна сказати, що безпосереднє народовладдя було першою формою демократії в цілому. Зародилося в невеличких містах-полісах  і почало розвиватися до сучасного  рівня.

До проявів безпосередньої демократії відносять: вибори, референдуми, мітинги, походи, демонстрації, пікетування, народну ініціативу, діяльність політичних партій, плебісцити, народні обговорення  та ін. Але тільки вибори та референдуми  є насправді формами безпосереднього народовладдя.

Основна відмінність референдуму  від виборів, процедура яких також  передбачає голосування виборців, полягає  в об'єкті та меті волевиявлення  виборців. Так, якщо на виборах таким об'єктом є кандидат або список кандидатів, то об'єктом референдуму може стати конституція, закон, законопроект, будь-яке питання зовнішньої чи внутрішньої політики. Метою виборів є обрання народних представників, що по суті являє собою делегування їм певної частини належних народові або територіальній громаді владних повноважень, тоді як мета референдуму - прийняття рішення за сутністю винесеного на нього питання, тобто воля народу знаходить свій вираз у формі референдуму чіткіше й конкретніше та передбачає подальшого делегування владних повноважень.

Референдум – це всенародне голосування з найважливіших  питань державного значення.

Також референдуми класифікують за предметом, за правовою силою рішень референдуму, за підставою проведення, за суб’єктами ініціювання, за часом  проведення, за формулою референдуму. Референдум буває всеукраїнський, Автономної республіки Крим та місцевий. Всеукраїнський референдум виражає волю всього народу. Референдум Автономної Республіки Крим – волю населення автономії, а місцевий референдум – лише громадян, які постійно проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

 

Список використаної літератури

 

1. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / за ред. М.С. Кельман , О. Г. Мурашин– Київ: Кондор, 2006. — 477 с.

2. Загальна теорія держави  і права: Навч. Посібник/ А.М. Колодій,  В.В Копєйчиков, С.Л. Лисенков, – за ред. В.В. Копєйчикова. – Стер. Вид.-К,: Юрінком Інтер, 2001.-320 с.

3. Закон України «Про  всеукраїнський та місцеві референдуми», 3.08.1991 р.

№1286-XII\\Відомості Верховної  Ради 1991, №33 – ст. 443.

4. Закон України «Про  місцеве самоврядування в Україні»  від 21.05.1997 р. №280/97-ВР\\Відомості Верховної Ради 1997, №24 – ст. 170.

6. . Закон України «Про Центральну виборчу комісію» 30.06.2004 року №1932-IV\\ Відомості Верховної Ради 2004, №36 – ст. 448.

7. Конституція України, від 28.06.1996 року\\ Відомості Верховної Ради 1996, №30 – ст. 141.

8. Основи правознавства  України: Навчальний посібник/ Ківалов  С.С., Музиченко П.П., Крестовська Н.Н., Крижановський А.Ф. – Х.: «Одісей», 2004. – 384 с.

9. ПогорілкоВ.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник/ За заг. ред. Погорілко В.Ф.-К.: Наукова думка; Прецедент, 2006.-339 с.

10. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Референдне право України: Навч. посібник. – К.: Вид-во «Ліра-К», 2006 р.-366 с.

11. Правознавство: Навчальний  посібник / за заг. редакцією П.Д. Пилипенка, 3-тє вид., стереотипне – Львів «Новий світ-2000», 2006. -516 с.

12. Правознавство: Навчальний  посібник / за ред. В.В. Сухоноса (мол.).-Суми: ВТД «Університетська книга», 2005.-909 с.

13. Референдуми в Європейському  Союзі / О.Д. Чебаненко, О.Ю. Грищук, Н.В. Колодяжна, А.Євгеньєва; За ред. Д.С. Ковриженка. – К.:ФАДА, ЛТД, 2007. – 326c.

15. О.Ф. Фрицький Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003.-536 с.

16.Правознавство: Навчальний посібник / за ред. О.С. Семерак– Київ: Знання, 2008. -480 с

17. Годованець В.Ф. Конституційне право Украйни: Конспект лекцій. – К.: МАУП, 2000.-216 с.

¹  Правознавство: Навчальний посібник / за ред. В.В.Сухоноса(мол.).-Суми: ВТД “Університетська книга”, 2005.- ст. 304

²  О.Ф.Фрицький Конституційне право України: Підручник.- К.: Юрінком Інтер, 2003.- ст.224

³  Основи правознавства:За ред. І.Б.Усенка -2 ге вид.- К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003.- ст.201

⁴   Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” м. Київ, 21 травня 1997 року   N 280/97-ВР

⁵  Ст. 6 Закону України  “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”, м. Київ, 3 липня 1991 року N 1286-XII

⁶   Основи правознавства України: Навчальний посібник/ Ківалов С.С., Музиченко П.П., Крестовська Н.Н.,Крижановський А.Ф.- Х.: “Одісей”, 2004.- СТ.166