Підприємництво в аграрній сфері: земельна рента

2

Курсова робота з Політології

на тему

Підприємництво в аграрній сфері: земельна рента

Зміст

Вступ

1 Сутність земельної ренти

1.1 Властивості землі: політекономічний аспект

1.2 Земельна рента та її форми за сучасних умов

1.3 Теорії земельної ренти

1.4 Розподіл і використання рентного доходу

2 Підприємництво в аграрній сфері України та земельна рента

2.1 Сучасний розвиток підприємництва в аграрній сфері в Україні

2.2 Соціально-економічні основи формування земельної ренти в Україні та її розподілу

Загальні висновки

Використана література

Вступ

Повноцінне функціонування ринкової економіки держави неможливе без розвинутого й нормально функціонуючого підприємництва. Становлення і розвиток соціальне орієнтованого підприємництва в нашій країні є однією із складових проблеми виходу економіки України з кризового стану, пошуку шляхів підвищення економічної ефективності виробництва в аграрному секторі.

Саме підприємництво в сільському господарстві, однієї із найбільш вагомих сфер економіки, вимагає вироблення тенденцій щодо сталого і поступового нарощення продукції агропромислового виробництва і поступового зниження витрат на одиницю продукції. Тому агропромислове підприємництво заслуговує на особливу увагу і потребує детального вивчення та переосмислення окремих, вагоміших позицій з теоретичного й практичного боку, як серед науковців, так і серед тих, хто безпосередньо займається виробництвом і підприємницькою діяльністю, що дасть змогу докорінно вивчити та проаналізувати всі кроки, їх почерговість, щоб уникнути зайвих проблемі небажаних результатів у процесі роботи. При будь-яких дослідженнях перш за все слід спиратися на власний досвід, надбання вітчизняних науковців і працівників, проте варто вивчати й зарубіжний досвід, використовувати у вітчизняній практиці лише окремі найбільш вдалі сегменти і лише в трансфомованому, адаптованому до умов нашої країни, вигляді.

Безумовно, в кожній країні підприємницька діяльність має певні особливості, що зумовлюються економічними, політичними, правовими й соціальними умовами. Саме їх необхідно враховувати кожному підприємцю в своїй економічній діяльності, що сприятиме полегшенню прийняття вірних управлінських і комерційних рішень.

Підприємництво є прогресивним видом виробничо-господарської діяльності, яка вільна у виборі її напрямів і форм реалізації продукції та послуг і побудована на принципах доброчинності й повної відповідальності за результати використання власного майна. Це ініціативна самостійна діяльність громадян, спрямована на одержання прибутку або особистого доходу, яка здійснюється від свого імені, на свій ризик і під свою відповідальність, або від імені й під майнову відповідальність юридичної особи підприємства. Воно сприяє активізації структурної перебудови економіки, створенню додаткових робочих місць, забезпеченню швидкої окупності витрат, оперативному реагуванню на зміни споживчого попиту.

Саме підприємництво, створюючи відповідне ринкове середовище, гнучко пристосовується до змін кон’юнктури ринку, здатне задовольнити потреби не тільки на внутрішньому, а й на міжнародному ринках, сприяє подоланню галузевого і регіонального монополізму, посиленню конкуренції, впровадженню досягнень науково-технічного прогресу, дає змогу розширити сферу прикладання праці, створити нові можливості для працевлаштування, здатне значно зміцнити економічну базу регіонів, позитивно вплинути на розвиток самого села.

І досі гострою залишається проблема усвідомлення змісту земельної реформи селянами, розуміння власності, зокрема на землю і майно. Все це потребує посилення широкої роз’яснювальної роботи щодо змісту, мети і завдань земельної реформи. Досі актуальною є проблема теоретичного та практичного визначення сутності та видів земельної ренти.

Серед заходів, спрямованих на розробку ефективного механізму функціонування повноцінного, регульованого державою ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення, обгрунтовано передбачається вдосконалення методики і перманентне оновлення їх грошової оцінки. Разом з тим не можна не враховувати наявність перспективи виникнення такого феномена як ціна земель, що формується за законами ринку й віддзеркалює сукупну дію великої кількості чинників, серед яких провідне місце належить дохідності земель, а перш за все — величині ренти. Остання розглядається як вихідна база для встановлення ціни землі й у сучасних умовах.

Актуальність зазначених вище проблем, їх недостатнє вивчення і визначили вибір теми курсової роботи, зумовили її мету та завдання. В роботі розглянуто наукові основи формування ренти, її основні теорії та питання її розподілу та перерозподілу на користь аграрного сектору.

1 Сутність земельної ренти

1.1 Властивості землі: політекономічний аспект

Специфіка землі з боку речового змісту полягає, по-перше, у тому, що вона є основним засобом виробництва, до того ж, значною мірою невідтворюваного. Водночас за раціонального використання вона не втрачає своїх корисних властивостей, може поліпшуватися, а її цінність зростати. Основним засобом земля, наприклад, порівняно з промисловістю, де вона є загальною умовою виробництва, стає, по-перше, тому, що продуктивність праці у сільському господарстві залежить значною мірою від продуктивності природних чинників і, передусім, землі.

По-друге, на землі без участі людини відбувається природне відтворення багатьох корисних для життєдіяльності людини благ: повітря, частини лісів, трав (особливо лікарських), ягід тощо.

По-третє, процес вирощування багатьох видів сільськогосподарської продукції впродовж тривалого періоду відбувається без участі людини, що зумовлює меншу інтенсивність дії економічних законів у цій сфері. Так, час виробництва озимої пшениці триває майже 10 місяців, тоді як робочий період (коди людина безпосередньо впливає на вирощування цієї культури) — лише близько місяця.

По-четверте, у процесі впливу людини на землю під час оранки, посіву, підживлення, збору врожаю тощо виникає найбільший синергічний ефект, нова продуктивна сила.

По-п’яте, якість значної частини сільськогосподарських земель, на відміну від засобів праці у промисловості, під впливом природних процесів поступово покращується, наприклад, впродовж приблизно 300 років на 1 см збільшується товщина гумусу. Водночас частина земель може засолюватися, заводнюватися тощо.

По-шосте, об’єктом діяльності людини у сільському господарстві е рослини і тварини, а їхні біологічні процеси протікають за законами природи.

По-сьоме, недотримання цих законів, наприклад несвоєчасний посів зернових або їх збір, призводить до значних втрат.

По-восьме, землі сільськогосподарського призначення обмежені в просторі, що істотно впливає на процес ціноутворення в аграрному секторі та інші реалії.

По-дев’яте, земля є не лише засобом праці, але й предметом праці.

По-десяте, в межах окремих країн існує значна відмінність в якості ґрунтів. Так, в Україні налічується 630 різновидів ґрунтів, що відрізняються природною родючістю.

По-одинадцяте, земля є джерелом корисних копалин, тепла (геотермальні води та ін.) тощо.

По-дванадцяте, частина виготовленої продукції за своєю споживчою вартістю не відрізняється від засобів виробництва[1].

Специфічний характер землі як знаряддя праці поєднується із особливостями основних виробничих фондів сільського господарства. До них належать: продуктивна худоба, деревинні, плодоягідні та інші культури; своєрідними оборотними фондами є насіння, молодняк на відгодівлі, корми тощо. Виробничим фондам також властива їх повільніша оборотність (внаслідок нетривалого використання), висока фондомісткість сільськогосподарського виробництва.

Названі властивості землі, розглянуті з боку речового змісту, істотно впливають на її суспільну форму. Так, земля є основним об’єктом власності у сільському господарстві, а отже відносин економічного привласнення з боку різних суб’єктів; основою формування класів і прошарків, ареною боротьби за економічний поділ та переділ світу тощо.

1.2 Земельна рента та її форми за сучасних умов

Протягом останніх 7—10 років у країнах СНД спостерігається тенденція розглядати землю лише як об’єкт власності, а основні зусилля науки та практики спрямовані на розробку системи кадастрових показників для реєстрації землекористування (землеволодінь) Однак земля є не тільки майном (об’єктом господарювання), а й основним засобом виробництва в сільському господарстві. Її важливою характеристикою є родючість. На землю може мати право держава або ж земля може бути передана у власність тим, хто її обробляє. Головною економічною формою реалізації земельної власності завжди є земельна рента (вид доходу, що постійно одержує власник землі)[2].

В умовах товарно-грошових відносин виникає особлива форма доходів, що пов’язана з утворенням земельної ренти. У сільському господарстві беруть участь природні процеси і біологічні чинники. У зв’язку з цим у сільському господарстві продуктивність праці залежить від таких природних чинників, як кліматичні умови, хімічний і механічний склад землі, біологічні тощо. Залежно від цих чинників одна кількість і якість праці буває представлена в більшій або меншій кількості продуктів, одержаних вартостей.

Однак якою б важливою не була роль природних чинників, сільськогосподарський продукт створюється тільки працею людей. Провідна роль у розвитку сільськогосподарського виробництва завжди належить економічним чинникам.

Це положення має особливо важливе значення для розуміння сутності рентних відносин у сільському господарстві.

Рента як економічна категорія означає форму економічної реалізації (а отже, привласнення) власності на природні ресурси. Земельна рента є при цьому формою економічної реалізації власності на землю. У політекономічному аспекті ця категорія за умов капіталістичного аграрного виробництва означає відносини економічної власності між власниками землі, суб’єктами господарювання та найманими працівниками з приводу самого процесу праці та привласнення його результатів у різних сферах суспільного відтворення.

Закон України „Про оцінку земель” визначає земельну ренту (рентний дохід) як дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки.

За феодалізму рента, як економічна форма реалізації власності феодала на землю, існувала спочатку як панщина, пізніше — оброк, який у період розпаду цього ладу замінила грошова форма.

Земельна рента за феодалізму існує у формі орендної плати орендаря землевласнику за тимчасове користування землею. Якщо на цій землі є споруди (склади, іригаційна система тощо), орендар платить додатково за користування ними. У цьому випадку орендна плата більша за ренту.

Розрізняють три основні форми земельної ренти: диференціальну, абсолютну та монопольну. У свою чергу диференціальна рента поділяється на диференціальну ренту І і диференціальну ренту II.

Причиною виникнення диференціальної ренти І є обмеженість земель кращої та середньої якості, що змушує залучати до сільськогосподарського обороту гірші за якістю ділянки землі. Аналогічно складається ситуація з ділянками, розташованими на різних відстанях від ринку. Внаслідок цього суспільна вартість (ціна рівноваги), а отже, й ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються, виходячи з умов виробництва на гірших або найвіддаленіших від ринку землях (у промисловості — середніми умовами) . Інакше землевласник і орендар втрачають інтерес до ведення сільського господарства на гірших землях, на них не будуть забезпечені нормальні умови для розширеного відтворення. За цих умов на середніх і кращих землях утворюється додатковий чистий дохід, який набув форми диференціальної ренти І. Отже, умовою виникнення цієї форми ренти є різниця в родючості та розташуванні земель. Джерело диференціальної ренти І — праця сільськогосподарських найманих працівників або фермерів.

Господарства, розташовані на кращих та середніх за якістю землях, витрачають на одиницю продукції менше праці, отримуючи при цьому кращі врожаї. Тому диференціальну ренту І за умов суспільної власності на землю має вилучати держава. За капіталізму її привласнює власник у формі орендної плати.

Диференціальна рента II утворюється внаслідок інтенсивного ведення господарства, тобто використання кращих сільськогосподарських машин, насіння, поліпшення культури землеробства і тваринництва, за рахунок додаткових капіталовкладень. Це дає змогу підвищувати продуктивність праці й отримувати більше продукції з кожного гектара землі. Отже, природна родючість землі доповнюється і все більше замінюється економічною родючістю. Водночас зменшується різниця у природній родючості різних ділянок, все меншу роль відіграє (з розвитком транспорту) розташування ділянок. За умов раціонального сільськогосподарського виробництва додаткові капіталовкладення забезпечують не лише окупність цих витрат, а й отримання надлишкового доходу, який набуває форми диференціальної ренти II. Цю ренту привласнює фермер або орендар землі впродовж дії орендного договору. При укладенні нового договору землевласник переважно враховує зроблені в попередні роки орендарем додаткові капіталовкладення, вищу родючість землі та збільшує плату за землю. Тому орендар зацікавлений, щоб договір про оренду землі укладався на тривалий термін, а землевласник — навпаки.

У колишньому СРСР диференціальну ренту І вилучала держава через механізм найнижчих закупівельних цін у найсприятливіших для ведення сільського господарства умовах і систему обов’язкових поставок сільськогосподарської продукції за цими цінами, диференціальна рента II, переважно, залишалася в господарствах і використовувалася для розвитку виробництва й, частково, для додаткового стимулювання працівників колгоспів і радгоспів.