Підприємництво в аграрній сфері: земельна рента

Вітчизняні вчені теж не запропонували вичерпного теоретичного обґрунтування щодо переваг приватної власності на землю та поповнення державного бюджету. Так, О.Ф. Ковалишин вважає, що оскільки земля стала власністю се-лян-пайовиків, то подальша її концентрація для функціонування великих господарських формувань колективного або фермерського типу повинна здійснюватися шляхом оренди. Земля є безкоштовним даром природи, не потребує значних затрат на її відтворення і передана пайовикам безплатно, тому кожен власник або користувач повинен за її використання сплачувати податок. При цьому держава вправі включити його у величину диференціальної ренти І, і цей податок на основі договору оренди може сплачувати функціонуюче господарське формування. Водночас господарство, орендуючи земельні паї, повинно сплачувати орендодавачам орендну плату, яка за своєю суттю становить частину диференціальної ренти II. Отже, і земельний податок, і орендна плата є своєрідним виразом рентних платежів, розмір яких залежить від правильного розподілу земельної ренти[19].

У світовій практиці земельні ділянки як об’єкт господарювання залучає селян більше, ніж як об’єкт власності. Система орендного права є юридичною основою земельної політики. Не підриваючи глибинних основ економічного ладу, оренда поступово формує споконвічного „хазяїна” як ефективного господарюючого суб’єкта і власника створеного продукту. Частка орендованої землі в обробітку зростає: у США вона становить близько 70%, у старих землях ФРН — 48, у нових — 80%. Принцип обмеження державою прав частки власника землі на користь суспільства, орендаря, будь-кого з тих, хто її обробляє, є виважений й усуває соціальну напругу в суспільстві. Земельні відносини на Заході дедалі більше спрямовуються на стимулювання та підтримку орендарів яким надається ряд переваг як господарюючим суб’єктам порівняно із власниками землі.

Загальні висновки

В Україні, у зв’язку з проведенням грошової оцінки сільськогосподарських земель, протягом останніх десяти років проблема ренти стала предметом підвищеної уваги економістів. Про це свідчать публікації в економічних виданнях, вихід фундаментальних робіт та введення цієї проблеми до складу підручників з аграрної економіки.

Незалежно від форм власності на землю утворюється додатковий доход із землі — диференціальна рента. Її причиною є монополія на землю як на об’єкт господарювання. Виникнення цієї монополії означає існування відокремлених виробників у системі товарно-грошових відносин, а також своєрідний синтез існуючих природних і економічних умов для утворення диференціальної ренти.

Першою природною умовою існування диференціальної ренти є відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходження земельних ділянок по відношенню до ринку (місць реалізації продукції). Розвиток науки і техніки, широке використання їх досягнень у сільському господарстві пом’якшують ці відмінності, але повністю усунути їх не можуть.

Господарства, що знаходяться на кращих землях, створюють додатковий чистий доход. Такого доходу позбавлені господарства, що розташовані на гірших землях. Якби його одержували всі господарства, то монополія на землю як об’єкт господарювання зникла б. Другою природною умовою утворення диференціальної ренти є обмеженість землі. Вона означає, що земля у просторі обмежена, тим більше обмежені кращі за родючістю землі. Продукція, що виробляється на кращих і середніх ділянках землі, не може задовольнити потреби суспільства. Тому в господарський оборот залучаються ділянки землі відносно гірші за родючістю та місцезнаходженням. Якби продукція, що виробляється на кращих землях, повністю задовольняла потреби суспільства, то монополія на землю як об’єкт господарювання зникла б. Господарства, які використовують свою працю на кращих земельних ділянках, мають більше продукції з одиниці земельної площі. Вони отримують додатковий продукт, який є матеріальною основою диференціальної ренти.

Необхідною економічною умовою перетворення цього додаткового продукту на диференціальну ренту є наявність товарно-грошових відносин і особливість дії закону вартості в сільському господарстві. Ця особливість полягає в тому, що суспільна вартість сільськогосподарських продуктів визначається середніми витратами суспільне необхідної праці у господарствах, що розташовані на гірших за родючістю та місцезнаходженням землях при середньому рівні досконалості організації виробництва. Отже, господарства, які розташовані на кращих та середніх землях, мають індивідуальну вартість сільськогосподарської продукції, яка нижча від суспільної. Однак реалізують вони свою продукцію за цінами, що визначаються вартістю на гірших землях. Це і дає можливість одержувати додатковий чистий доход, який утворюється понад середній, чистий доход.

Розрізняють дві форми диференціальної ренти — першу (І) і другу (ІІ). Диференціальна рента І — це додатковий чистий доход, який одержують в результаті продуктивнішої праці на кращих за родючістю та місцезнаходженням землях. Диференціальна рента ІІ виникає в результаті підвищення продуктивності землі на основі використання ефективніших засобів виробництва, тобто завдяки додатковим вкладенням у землю. Другу диференціальну ренту одержують не всі господарства, а тільки ті, які займаються інтенсифікацією за більш сприятливих умов виробництва (тобто використовують кращі землі). Господарства, які здійснюють додаткові вкладення на гірших землях, одержують не другу диференціальну ренту, а раціоналізаторський доход.

Взаємозв’язок диференціальної ренти І та ІІ полягає в тому, що вони засновані на використанні родючості землі. Тільки перша рента зв’язана з природною, а друга — з економічною родючістю ґрунтів.

У країнах, де домінує приватна власність на землю і діє міжгалузева конкуренція, існує ще абсолютна рента, її причиною є монополія приватної власності на землю, яка закріпляє високу норму прибутку в сільському господарстві понад середню норму прибутку. Абсолютна рента — це надлишок вартості сільськогосподарської продукції над ціною її виробництва. Висока норма прибутку в сільському господарстві може формуватись під дією ряду чинників: низької органічної будови капіталу, використання дешевої робочої сили, більш швидкого обороту оборотних коштів, економії на постійному капіталі тощо. Значення цих чинників у кожній країні неоднакове і весь час змінюється. Так, у розвинених країнах органічна будова капіталу в сільському господарстві вже досягла рівня промисловості. Отже, ця умова для створення абсолютної ренти відпала. Однак причина виникнення абсолютної ренти — монополія приватної власності на землю — залишається. Тому треба брати до уваги те, що можуть існувати і діяти інші чинники утворення високої норми прибутку в сільському господарстві. А монополія приватної власності на землю лише закріпляє цю високу норму прибутку і змушує реалізовувати сільськогосподарську продукцію за її вартістю, яка перевищує ціну виробництва.

За умови державної власності земельна рента повністю спрямовується на цілі суспільного розвитку, приватної — істотна її частина привласнюється землевласником, капіталізується. Аграрні перетворення в Україні повинні бути пов’язані головним чином не з фізичним перерозподілом землі, а перерозподілом її рентної вартості. Усуспільнення земельної ренти веде до якісно нового стану суспільства.

Отже, диференціальна земельна рента, як нетрудовий прибуток, дає підставу стверджувати та вести наукові дослідження в напрямку присвоєння її на користь суспільства. Дійсно, джерелом ренти є праця, але не тільки найманого робітника. Для останнього створення земельної ренти необов’язково пов’язано з його додатковими трудовими зусиллями, тому що природною умовою утворення ренти е природні фактори, права на які належать будь-якому земельному власнику, а тим більш, якщо природні властивості землі ним поліпшені.

Монополія ж на землю, як на об’єкт власності та господарювання, що інтенсивно формується в Україні, є економічною умовою привласнення усіх видів . ренти. Юридичне оформлення передачі землі у приватну власність гарантує довічне персоніфіковане отримання відповідної частки створеного продукту у вигляді земельної ренти. Але існування проблем ефективності виробництва на дрібних наділах, розмірів орендної плати, конкуренції на внутрішніх і зовнішніх продовольчих ринках, зміни попиту на землю з різними умовами виробництва залежно від коливань кон’юнктури світового ринку тощо призведе до втрати новими власниками своїх невеликих за розмірами наділів землі за низькими цінами. За умови досягнення конкурентних рівнів урожайності культур і продуктивності тварин пропозиція землі буде перевищувати попит у 2—3 рази. Разом із відсутністю еквівалентності обміну між сільським господарством і промисловістю, це буде впливати на ціни землі та продукції сільського господарства. Відбудеться перерозподіл ренти не на користь сільськогосподарських товаровиробників, хоча рента повинна залишатися в аграрному секторі у повному обсязі.

Використана література

1.      Конституція України: Прийнята на п’ятий сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України, 1996, 13 липня.

2.      Земельний кодекс України вiд 25.10.2001 № 2768-III // Офіційний вісник України, 2001, № 14, ст.4.

3.      „Про оцінку земель”. Закон Україні від 11 грудня 2003 року № 1378-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, № 15, ст.229.

4.      „Про внесення доповнень до Порядку грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів”. Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах від 27.11.95 N 427/963 // Офіційний вісник України, 1998, № 2, ст.121.

5.      „Про Порядок грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів)”. Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах від 29.08.97 № 4158/1997 // Офіційний вісник України, 1997, № 43, ст.150.

6.      Гальчинський А.С. та ін. Основи економічних знань: Навч. посібник. — К., Вища школа, 2002.

7.      Давиденко К.В. Розвиток підприємництва в агропромисловому виробництві // Економіка АПК, 2004, № 9, С. 61—70.

8.      Даниленко А.С. Розвиток підприємництва в АПК України. — Львів, ІРД НАМ України, 1997.

9.      Ільчук М.М. Соціально-економічні основи формування земельної ренти та її розподілу // Аграрна наука і освіта. Том 5. № 1—2. 2004. С. 100—105.

10. Ковалишин О.Ф. Роль ренти в регулюванні земельних відносин дри здійсненні аграрної реформи // Землевпорядний вісник. 1999. № 3. С. 19—23.

11. Корнеев А., Капитонов А. Рента как основа оценки стоимости земли // Международный сельскохозяйственный журнал. 1996. № 3. С. 24—28.

12. Малий І. Природа земельной ренты // До питання про теорію земельної ренти та проблеми реформування земельних відносин // Економіка України. 2000. № 8. С. 49—54.

13. Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посібник. — К., Знання-Пресс, 2002.

14. Пасхавер Б.И.. Рентные проблемы в СССР. — К., Наукова думка, 1972.

15. Петти В. Трактат о налогах и сборах // Начала политической экономии. — М., Эконов-ключ, 1993. С. 15—110.

16. Попов Б. Взаимосвязь земельного налога и земельной ренты (Материалы "круглого стола" в РАГС при президенте РФ) // Международный сельскохозяйственный журнал. 1997. № 3. С. 28—30.

17. Риккардо Д. Земельная рента // Начала политической экономии. — М., Эконов-ключ, 1993. С. 360—480.

18. Саблук П.Т. Земельна реформа в системі аграрних перетворень // Землевпорядний вісник, 2001, № 3. С. 21-22.

19. Сагайдак A.Э. Земельная собственность и рента. — М., Агропромиздат, 1991.

20. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народа // Начала политической экономии. — М., Эконов-ключ, 1993. С. 112—230.

21. Стан аграрного виробництва та аграрного бізнесу в Україні. Аналітичний звіт за результатами соціологічного дослідження про розвиток аграрної економіки в Україні / За ред. О. Кобзева. — К., МФК, 2002.

22. Шиян Д.В. Закономірності динаміки ціни землі в США у контексті теорії ренти // Економіка АПК, 2005, № 10, С. 134—142.

23. Щелкунов В.І. Підтримка підприємцями розвитку ринку землі в Україні // Ринок землі. 2001, квіт. — С. 15.

[1] Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посібник. — К., Занння-Пресс, 2002. C. 413.

[2] Сагайдак A.Э. Земельная собственность и рента. — М., Агропромиздат, 1991.

[3] Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посібник. — К., Занння-Пресс, 2002. С. 432.

[4] Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посібник. — К., Знання-Пресс, 2002. С. 433.

[5] Риккардо Д. Земельная рента // Начала политической экономии. — М., Эконов-ключ, 1993. С. 360—480.

[6] Давиденко К.В. Розвиток підприємництва в агропромисловому виробництві // Економіка АПК, 2004, № 9, С. 62—63.

[7] Даниленко А.С. Розвиток підприємництва в АПК України. — Львів, ІРД НАМ України, 1997. С. 224.

[8] Щелкунов В.І. Підтримка підприємцями розвитку ринку землі в Україні // Ринок землі. 2001, квіт. — С. 15.

[9] Стан аграрного виробництва та аграрного бізнесу в Україні. Аналітичний звіт за результатами соціологічного дослідження про розвиток аграрної економіки в Україні / За ред. О. Кобзева. — К., МФК, 2002. С. 42.

[10] Саблук П.Т. Земельна реформа в системі аграрних перетворень // Землевпорядний вісник, 2001, № 3. С. 21-22.

[11] Малий І. Природа земельной ренты // До питання про теорію земельної ренти та проблеми реформування земельних відносин // Економіка України. 2000. № 8. С. 49—54.

[12] Корнеев А., Капитонов А. Рента как основа оценки стоимости земли // Международный сельскохозяйственный журнал. 1996. № 3. С. 24—28.

[13] Сагайдак A.Э. Земельная собственность и рента. — М., Агропромиздат, 1991.

[14] Пасхавер Б.И.. Рентные проблемы в СССР. — К., Наукова думка, 1972.

[15] Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народа // Начала политической экономии. — М., Эконов-ключ, 1993. С. 112—230.

[16] Попов Б. Взаимосвязь земельного налога и земельной ренты (Материалы "круглого стола" в РАГС при президенте РФ) // Международный сельскохозяйственный журнал. 1997. № 3. С. 28—30.

[17] Малий І. Природа земельной ренты // До питання про теорію земельної ренти та проблеми реформування земельних відносин // Економіка України. 2000. № 8. С. 49—54.

[18] Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народа // Начала политической экономии. — М., Эконов-ключ, 1993. С. 112—230.

[19] Ковалишин О.Ф. Роль ренти в регулюванні земельних відносин дри здійсненні аграрної реформи // Землевпорядний вісник. 1999. № 3. С. 19—23.