Підприємництво в аграрній сфері: земельна рента

На сучасному етапі диференціальна рента в Україні має вилучатися через механізм рентнизму платежів, плати за землю, розмір яких залежатиме від якості землі. Оцінка якості землі (її родючість, забезпеченість вологою, теплом а також розташування ділянок, їх конфігурація тощо) міститься у державному земельному кадастрі.

Аналогічний механізм виникнення ренти в добувній промисловості, оскільки корисні копалини, що добуваються з надр землі, продають відповідно до витрат виробництва на гірших ділянках. Проте, на відміну від землі (з якої високий уражай за раціонального ведення сільського господарства можна отримувати щороку), корисні копалини поступово вичерпуються, що зумовлює зростання їхньої вартості для майбутніх споживачів. Це і є економічною основою вилучення власником таких Ділянок землі плати за право розробки надр, відмінної від ренти.

На основі вищесказаного можна дати таке політекономічне визначення диференціальної ренти: це відносини економічної власності між землевласниками, капіталістами-орендарями і найманими працівниками з приводу плати за тимчасове використання землі, привласнення новоствореної вартості, передусім, чистого доходу (прибутку), створеного найманою працею і орендарями та додаткової продуктивності, що виникає внаслідок природної та економічної родючості землі.

Частина землі в багатьох країнах знаходиться у надзвичайно сприятливих ґрунтово-кліматичних зонах. Розміщені тут господарства вирощують рідкісні фрукти — цитрусові, цінні сорти винограду та ін. Оскільки попит на цю продукцію переважно перевищує їх пропозицію, то на неї встановлюють ціни, вищі від вартості, або монопольні ціни. Таким чином утворюється надприбуток, який набуває форми монопольної ренти і який привласнює землевласник. Джерелом її існування є частка доходів покупців, які купують на ринку цю продукцію. Тому рентні платежі, плата за землю на цих ділянках мають бути вищими.

Це дає підставу визначати абсолютну ренту як форму земельної ренти, яку оплачують власникові за будь-яку ділянку землі незалежно від її родючості й розташування (звідси й назва „абсолютна”). Отже, абсолютна рента є економічною формою реалізації монополії приватної власності на землю, її джерело — надлишок додаткової вартості порівняно з середнім прибутком (різниця між ринковою вартістю сільськогосподарської продукції та суспільною ціною виробництва), а умова виникнення — значно нижча органічна будова капіталу в сільському господарстві. Коли фермер або капіталіст-фермер сам є власником землі, зникає причина існування абсолютної ренти.

Із розгортанням науково-технічної революції в сільському господарстві (впровадження біотехнології, електроніки, комп’ютерної техніки тощо), а також із монополізацією агробізнесу, інтеграцією сільського господарства з переробними галузями промисловості, формуванням АПК відбувається поступове зближення органічної будови капіталу сільського господарства з промисловістю, що зумовлює дію тенденції до зменшення абсолютної ренти.

Повному вирівнюванню органічної будови капіталу сільського господарства з промисловістю перешкоджає сезонний характер використання сільськогосподарської техніки, значна віддаленість багатьох ферм від ринків збуту, що спричиняє зростання частки транспортних засобів серед знарядь праці. Крім того, науково-технічна революція ще не охопила більшості країн світу або охопила їх далеко не повною мірою. Тому органічна будова капіталу в сільському господарстві таких країн нижча, ніж у промисловості, що зумовлює існування в них абсолютної ренти.

Оскільки органічна будова капіталу в сільському господарстві розвинених країн піднялася до рівня промисловості й навіть перевищила його, деякі економісти ще три десятиліття тому підтверджували зникнення цієї форми земельної ренти. Другою умовою її зникнення дехто з науковців вважає значні дотації держави сільськогосподарським товаровиробникам та істотну модифікацію внаслідок цього процесу ціноутворення. Такий підхід до проблеми існування абсолютної земельної ренти однобічний, некомплексний, оскільки враховує лише умови її виникнення, а не причину, яка є вагомішим чинником, ніж умова.

Крім того, такий підхід ігнорує наявність орендної плати на землю-Так, у США вона становить до 10 % її ринкової вартості, або в середньому 350—400 дол. за 1 га; у Канаді на оплату оренди витрачається 40— 45 % вирощеного врожаю, у Франції — до 1/3 вражаю[3]. Тому аграрна політика у розвинених країнах світу передбачає поступове перетворення фермерів-орендаторів на власників землі через механізм викупу, що, у свою чергу, зумовить зменшення державних дотацій у сільське господарство, зниження цін на сільськогосподарську продукцію.

Приватизація землі, перетворення її на товар, істотно впливає на процес ціноутворення внаслідок збільшення орендної плати, а отже, на зростання цін, що довела практика тотальної приватизації.

Загалом процес перетворення землі на товар має позитивні та негативі риси. Позитивним є формування повноцінного господаря землі, реальної приватної власності на землю (у такому випадку фермер не боятиметься споруджувати сільськогосподарські будівлі на землі; намагатиметься поліпшувати якість землі, не маючи спадкоємців, зможе продати її, вийшовши на пенсію, та забезпечити собі належний рівень життя), створення стимулів для іноземних інвестицій в економіку України тощо. Ці позитивні риси значною мірою зберігаються за наявності довготермінової оренди.

Негативними наслідками перетворення землі на товар в Україні є, по-перше, можливість концентрації значної частини землі в руках мафіозно-тіньових структур і навіть іноземного капіталу (через підставних осіб), які спекулюватимуть земельними ділянками (реальна середня ціна 1 га землі в Україні — майже 15 тис. дол.). Проте в Україні майже за безцінь вже скуплено тисячі земельних паїв. По-друге, такий шлях не сприятиме формуванню реального власника і господаря, який працюватиме на землі. Іншими словами, він сприятиме капіталізації аграрних відносин, що суперечить прогресивній тенденції у цій сфері — подоланню відчуження працівників від власності (на землю, інші засоби виробництва і створений продукт). По-третє, дрібні фермерські ділянки заважають використовувати переваги сівозміни, меліорації та деяких інших чинників зростання сільськогосподарського виробництва. По-четверте, приватна власність і заснований на ній механізм ринкового господарювання не гарантує постійного покращання якості землі, що викликає потребу в реалізації програм консервування земель, виведення із обороту занадто еродованих земель та інші заходи захисту. Враховуючи це, при виробленні та реалізації аграрної політики України не варто орієнтуватись лише на створення фермерських господарств на перевагу приватної власності. Це зумовлено ще і тим, що загальна економія на масштабах виробництва переважає вигоди від ефективних стимулів до праці у приватних фермерів, оскільки могутні стимули до праці можна створити і в колективних господарствах. Про це свідчить досвід багатьох розвинених країн світу.

Стосовно дотацій сільськогосподарському виробництву, то вони надаються з державного бюджету, податкової системи, тоді як земельна рента є результатом реалізації її власності на землю. І лише коли власником землі є держава, одержана нею земельна рента може використовуватися для надання дотацій землекористувачам. В усіх інших випадках ренту привласнюють землевласники. При цьому дотації мають Отримувати землекористувачі, а не землевласник, що свідчить про принципову відмінність цих видів доходів.

Із рентними відносинами тісно пов’язана ціна землі. Земля у багатьох країнах світу є об’єктом купівлі-продажу, оскільки узаконена приватна власність на землю.

Земля — особливий товар. Ця особливість полягає в тому, що вона є продуктом природи і на неї початкове не затрачена праця. Згодом витрати праці на поліпшення якості землі постійно зростають. Якщо абстрагуватися від таких витрат, то ціна землі базується не на вартості а на величині доходу, який вона приносить своєму власникові — ренті. Власник може продати землю за умови, що отримана сума буде не меншою, ніж дохід у формі відсотка, одержаний від вкладання цієї суми в банк. Ціна землі є капіталізованою земельною рентою і визначається за формулою

Ціна землі = (Рента / Банківський відсоток) • 100 %.

Вартість землі визначається множенням отриманої за рік ренти на певну (переважно, значну) кількість років.

За підрахунками економістів, середня вартість 1 га сільськогосподарських угідь становила в Україні у середині 90-х років від 15 до 20 тис. дол. Вартість українських чорноземів — до 5,5 трлн дол. [4] За останні роки було висловлено чимало аргументів як за перетворення землі на товар, так і про те, що в умовах тотального зубожіння населення, різкої поляризації суспільства земля в Україні не повинна бути товаром, адже купити 1 га землі більш як за 1000 дол. нині основна маса народу не зможе.

Водночас на ціну землі впливають такі чинники, як зростання темпів інфляції, зниження доходів фермерських господарств та ін.

Надзвичайно висока ціна землі у великих містах світу. Так, у Токіо ціна невеликої ділянки під будинок сягає 37 середньорічних доходів громадян, у Києві одна сотка землі коштує 5 тис. дол.

1.3 Теорії земельної ренти

Вперше з’ясувати сутність земельної ренти намагались фізіократи. Вони вважали, що сільське господарство, на відміну від інших галузей, володіє особливою продуктивністю і служить джерелом зростання багатства. Прибуток включався ними до витрат виробництва, а надлишок над останніми вони називали „чистим продуктом”, який, як дар природи, є рентою. Такий підхід, по-перше, ігнорує найважливіше джерело ренти — працю, по-друге, не розглядає ренту в контексті специфічних відносин економічної власності, тобто ігнорує принцип історизму, по-третє, вони вважали ренту надлишком споживчих вартостей, а отже, метафізично розглядали її у відриві від товарної та суспільної форм.

Спробу науково з’ясувати сутність ренти зробив А. Сміт. Рента, на його думку, визначається надлишком ціни над сумою заробітної плати і прибутку, а тому не впливає на процес ціноутворення, не формує ціну-У даному випадку він розглядає ренту в цілому, не враховує можливість різноманітного використання землі. Водночас він розглядає ситуацію-коли ринкова ціна товару знижується нижче природної ціни і землевласники намагаються вилучити з обороту частину землі та використати її для отримання більшої ренти, ніж та, яку дає даний дешевший товар. Внаслідок цього земельна рента виступає як частина витрат окремого товаровиробника, що бере участь у визначенні ціни.

Певною мірою подібною до концепції ренти А. Сміта є теорія ренти Д. Рікардо. Це виявляється в тому, що земля використовується одним способом, внаслідок чого вона визначається ціною, а не навпаки. Хліб, на думку Д. Рікардо, є дорогим не тому, що виплачується рента, а виплата ренти здійснюється через те, що дорогий хліб.

Водночас Д. Рікардо вперше у світовій літературі дав обґрунтування ренти на основі закону вартості. Рента, як зазначає Д. Рікардо, — це та частка продукту землі, що сплачується землевласнику за користування первісними і непорушними силами ґрунту. Рента завжди платиться за користування землею тільки тому, що кількість землі не безмежна, а якість її неоднакова, зі збільшенням чисельності населення в обробіток вводиться земля нижчої якості чи та, що розташована менш зручно. Коли з розвитком суспільства починають обробляти гіршу за родючістю землю, на кращій землі негайно виникає рента, величина якої залежатиме від різниці в якості цих груп земель. З кожним приростом населення, що змушує країну вдаватися до залучення в обробіток землі гіршої якості, щоб мати можливість збільшити свій запас їжі, буде зростати рента з усіх більш родючих земель[5].

Загалом у теорії ренти Д. Рікардо виділяється диференціальна рента І за продуктивністю, родючістю та місцем розташування, але заперечується існування ренти на найгіршій ділянці землі, яку К. Маркс назвав абсолютною рентою. Диференціальна рента у його теорії є функцією ціни.

Насправді рента може зростати і тоді, коли відбувається перехід від гірших земель до кращих. Причиною цього було те, що вирощеної на кращих ділянках землі сільськогосподарської продукції не достатньо для задоволення сукупних потреб суспільства, а отже, треба включати в сільськогосподарський оборот і гірші землі, внаслідок чого на кращих ділянках виникала диференціальна рента. Д. Рікардо заперечував існування ренти на гіршій ділянці, бо за умови її визнання нібито виходило, що продукти землеробства продаються за вищою від вартості ціною, що не відповідає вимогам закону вартості. У методологічному аспекті цей висновок випливає із нерозуміння ним різниці між вартістю і ціною виробництва.

Крім того, залучення в господарський обіг гірших ділянок землі не завжди супроводжується послідовним зниженням віддачі землі, якщо береться до уваги науково-технічний прогрес у сільському господарстві.

Незалежно від Д. Рікардо німецький економіст І. Тюнен обґрунтував теорію диференціальної ренти на основі вимог закону вартості. При цьому він намагався зробити кількісну оцінку земельної ренти за продуктивністю і розміщенням, а останній різновид ренти розглядав незалежно від того, чи вона отримана за місцем розташування, чи внаслідок рідкісності продукту.

Англійський економіст Джеймс Мілль, будучи учнем Д. Рікардо і ґрунтуючись на теорії ренти останнього, водночас усвідомив, що рента, яку отримують на одній ділянці землі, у випадку іншого використання цієї ділянки перетворюється на витрати, які треба оплачувати. Земельна рента, на його дуку, має привласнюватися державою, що на практиці означало вимогу націоналізації землі.

Теорію земельної ренти Д. Рікардо критикував німецький економіст К. Родбертус, який виводив земельну ренту із дарової (неврахованої) частини продукту у вигляді насіння, яке отримують у процесі власного виробництва. На цю частину в ціні сільськогосподарського продукту припадає прибуток, який капіталіст-орендатор віддає землевласнику будь-якої ділянки землі як надлишковий, привласнюючи при цьому звичайний прибуток. Така аргументація збігається з концепцією чистого продукту фізіократів.

Водночас позитивною стороною теорії земельної ренти К. Родбертуса є твердження про наявність ренти загалом, конкретними формами якої є земельна, капітальна рента (або прибуток), що привласнюється не тими, хто її створює; що монополія на землю сприяє зростанню ціни. У такому контексті (про наявність ренти взагалі) можна стверджувати про наявність постійно отримуваної частки доходу з майна, землі, грошового капіталу, що не вимагає від власника цих цінностей будь-якої підприємницької діяльності. Тому у сучасній економічній теорії поняття „економічна рента” розглядається як плата за певний ресурс, пропозиція якого є обмеженою. Зокрема, американський економіст Р. Рамелт обґрунтовує теорію підприємницької ренти. У такому контексті можна говорити про привласнення „квазіренти” як цінності найкращого використання специфічних активів у теорії, що розробляється американськими ученими А. Алчіаном, Б. Клейном та ін.

Представники неокласичного напряму економічної теорії виділяють іще категорію „квазірента”, тобто доходу, отримуваного власником певного фактора виробництва (у даному випадку, землі від впровадження передової агротехніки) впродовж відносно короткого часу за умов обмеженості пропозиції цього фактора з боку конкурентів і встановлення вищої ціни. Якщо обсяг пропозиції з боку конкурентів зросте (вони також запровадять цю агротехніку), ціна знизиться, і квазірента зникне.