Підприємництво в аграрній сфері: земельна рента

Власність на землю для підприємств вигідніша, ніж оренда, оскільки поліпшується доступ до кредитів та управління основними фондами. Придбання землі підприємствами сприяє залученню капіталу, поліпшує умови для управління та інвестування, є гарантією проти можливого припинення договорів оренди з метою зміни цільового призначення землі.

Підприємництво не може функціонувати без забезпечення свободи вибору напрямів і методів господарювання, прийняття самостійних рішень і визначення певної стратегії. Воно відбиває насамперед відносини власності — основи виробничих відносин, зорієнтоване на зростання цінності (вартості) капіталу, розвивається для одержання власної вигоди (прибутку).

Аграрна реформа досягне своєї мети лише тоді, коли на її основі сформується багатоукладна ринкова економіка, здатна не тільки гарантувати продовольчу безпеку країни, наповнювати внутрішній ринок доступним за ціною та якісним продовольством, а й створювати конкурентні переваги при виробництві та збуті продукції і сільськогосподарської сировини за кордон. Для цього потрібні нові мотиви, які б створювали економічний інтерес товаровиробників, свободу господарської діяльності, розвиток підприємництва. Лише на економічному інтересі й прагненні нагромадити капітал, одержати прибутки в умовах ринку можна розв’язати поставлені завдання.

Визнання позитивних рис підприємництва як ефективної форми господарювання має важливе значення у формуванні свідомого ставлення суспільства до цього виду діяльності, створення умов для її підтримки з боку держави, інших суб’єктів економіки.

Таким чином, щодо розвитку підприємництва та функціонування нових підприємницьких структур, хоч вони ще й не мають відповідних результатів, на ефективність їх діяльності негативно впливає також і загальна економічна криза в державі. Проте в колі невирішених питань та особливо гострих проблем, які потребують негайного розв’язання, можна прослідкувати окремі позитивні зрушення, тенденції розвитку підприємництва, його законодавче підкріплення та підтримку з боку держави. Окремий спектр питань, пов’язаних із забезпеченням ефективного функціонування підприємництва, потребує подальших досліджень у теоретичному і практичному аспектах з урахуванням не тільки зарубіжного, а й вітчизняного досвіду, виявлення причин, які гальмують розвиток підприємницьких структур в АПК України і знижують ефективність їх функціонування. Використання цих надбань на практиці дозволить перейти від стихійних процесів до свідомого визначення потреб АПК у різних видах підприємницької діяльності та створення механізмів сприяння найбільш пріоритетним напрямам.

2.2 Соціально-економічні основи формування земельної ренти в Україні та її розподілу

Перехід до ринкових умов виробництва відбувався із втратою великих ринків збуту сільськогосподарської продукції в країнах СНД, особливо Роси (до 70 відсотків реалізації продукції). В результаті знизилася товарність виробництва, а також зменшилися площі сільськогосподарських угідь, що використовувалися для виробництва продукції. Так, у листі Державної податкової адміністрації України № 83/1/18-2110 від 09.04.2002 р. до Президента України зазначено про зменшення об’єкта оподаткування — площ сільськогосподарських угідь. Так, у 1999 р. фіксований сільськогосподарський податок розраховувався виходячи із площі сільськогосподарських угідь 32042 тис. га, у 2000 р. — 30810, у 2001 р. — 27128, а у 2002 р. — 25886 тис. га.

Зауважимо, що на значній частині сільськогосподарських угідь виробничу діяльність припинено. Саме з огляду на цю особливість України в період переходу до ринкових відносин (величезний надлишок сільськогосподарських угідь) необхідно пояснювати всі розбіжності в поглядах і практичній діяльності щодо визначення шляхів та опрацювання стратегії подальшого реформування АПК. Не беручи до уваги існуючий попит на землю та наявність значно більшої її пропозиції, український вчений І. Малий стверджує, що земля як ресурс характеризується абсолютною обмеженістю. А тому в макроекономічвому аспекті не може бути явища, яке описує американський вчений Н. Грегорі Менк’ю, — еластичності пропозиції землі. Пропозиція землі не збільшується, вона може лише зменшуватися[11]. Оскільки розрахунки, пов’язані із земельними відносинами, грунтуються на ціні землі, розглянемо, як її трактують вчені-економісти в Росії. З причини різкого спаду виробництва після реформування АПК Росії вихідна база для розрахунків ренти — ціна землі — повинна ґрунтуватися на даних стабільного періоду розвитку виробництва, що передує початку проведення ринкових реформ, або на основі розробки середньопрогресивних нормативів за звітними даними періоду переходу до ринку. Отже, не цілком коректно при аналізі ренти та її динаміки оперувати прибутковістю в сільському господарстві[12].

Е.А. Сагайдак, крім спаду обсягів виробництва, різкого стрибка витрат і диспаритету цін, що обумовили негативну ренту, виділив ще дві причини неефективного використання рентних відносин. Одна з них — відсутність методологічного обґрунтування правової бази регулювання ренти, зокрема, нормативної ціни землі, кадастрової вартості, земельного податку й орендної плати за землю[13].

Водночас класики політичної економії розглядали проблеми ціни землі та земельної ренти в іншому аспекті. Так, В. Петті вбачав взаємозв’язок між земельною рентою і ціною землі: як сильний попит на гроші підвищує відсоток, так сильний попит на хліб підвищує його ціну, а тому і ренту з землі, на якій росте хліб, і на ціну самої землі. І якщо за дефіциту продукції її будуть експортувати, то ціна продукції внутрішнього ринку зросте до ціни імпорту, або ж цього можна досягти шляхом додавання більшої, ніж колись, кількості праці, збільшення глибини переробки, то земельна рента зросла б тим більше, чим більше збільшився прибуток, що перевершив збільшену працю. За визначенням В. Петті ціна землі — ніщо інше, як сума рент, що продані на ряд років наперед і дорівнює вона 21 року (терміну життя діда, батька і сина)[14].

Ціна землі за А. Смітом — це річна рента, що капіталізована за визначеного банківського відсотка[15].

Державний комітет України по земельних ресурсах своїм наказом „Про внесення доповнень до Порядку грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів” встановив, що для визначення грошової оцінки земель по Україні розраховується диференційований рентний доход з орних земель за економічною оцінкою по виробництву зернових культур (у центнерах зерна) за формулою:

Рдн = (У х Ц — З — З х Кнр) / Ц,

де Рдн — диференційований рентний доход з гектара орних земель (у центнерах); У — урожайність зернових з гектара (у центнерах); Ц — ціна реалізації центнера зерна; З — виробничі затрати на гектар; Кнр — коефіцієнт норми рентабельності.

Група німецьких учених прогнозує: якби земля сільськогосподарського призначення в Україні продавалася і купувалася уже сьогодні, ціна на неї була б доволі низькою з двох причин. По-перше, через дуже низьку прибутковість сільського господарства в Україні. По-друге, навіть якби купівлю і продаж землі в Україні було узаконено, український ринок землі на сьогодні є неконкурентним[16].

На думку І. Малого, незалежно від ємності внутрішнього ринку та обсягів експортних угод, що майже у 10 разів нижчі, ніж у Франції, причина низької ціни землі криється ось у чому: легалізація та лібералізація земельного ринку в Україні, з урахуванням глобалізації ринків, спричиняють, тенденцію до зростання ціни землі. З іншого боку, великий вплив на процес ціноутворення всередині країни з боку вітчизняних монопольно-фінансових угруповань призведе до штучного заниження ціни землі на початковому етапі реформ[17].

Низький попит на продукцію всередині держави (споживання продуктів харчування у 2002 р. порівняно з 1990 р. зменшилося на 40—45%, а експорт сільськогосподарської продукції та продуктів харчування становить лише 1,5—2 млрд. дол. СПІА, тоді як, наприклад, Франція експортує у 20—30 разів більше), зростання пропозиції землі, збитковість виробництва, при одночасному високому рівні прибутковості посередницьких структур та деяких галузей переробної промисловості, вказує на зменшення земельної ренти та її повну втрату сільськогосподарськими товаровиробниками.

Як бачимо, земельна рента є вхідний у вартість, відповідно в ціну товару, додатковий прибуток, створюваний завдяки використанню землі, що забезпечує підвищення продуктивності суспільної праці за рахунок природних факторів виробництва і належить власнику цих ресурсів. Проте, сільськогосподарське виробництво є початковою і найбільш ринковою (необмеженою наявністю на ринку пропозиції — класичною конкурентною ситуацією) ланкою всією інтеграційної системи на ринку продовольства, тому йому дістається найменша частка у вартості кінцевої продукції.

За попередніми даними Держкомстату України, у 2002 р. рівень рентабельності виробництва продукції сільського господарства дорівнював 4,9% (613,9 млн. грн. прибутку), в т.ч. 22,3 — продукції рослинництва (1648 млн. грн.) і мінус 19,8 — продукції тваринництва (1034,1 млн. грн. збитку), з неї мінус 13,8% — молока незбираного (194,4 млн. грн. збитку). У всіх областях України виробництво тваринницької продукції є збитковим, а виробництво молока прибуткове лише у Дніпропетровській області (рівень рентабельності 6,4 %). Водночас майже 70 відсотків сільськогосподарських угідь працюють на галузь тваринництва. В цілому по Україні за 1995—2001 рр. виробництво майже всіх основних продуктів було збитковим.

За А. Смітом процес виробництва продукції включає трифакторну модель економічного зростання: з тих пір, як уся земля в тій чи іншій країні перетворилася у приватну власність, землевласники, подібно всім іншим людям, хочуть пожинати там, де не сіяли, і починають вимагати ренту навіть за природні плоди землі. Тепер установлюється визначена додаткова ціна за траву на лугах і за всі природні добутки землі, що колись, коли земля була загальнодержавною, не коштували працівнику нічого крім праці зібрати їх. Ця частина або що те ж саме, ціна цієї частини, утворює земельну ренту і ця рента утворить третю складову частину ціни більшої частини товарів. Так, наприклад, у ціні хліба одна її частка йде на оплату ренти землевласника, друга — на заробітну плату робітникам і третя — є прибутком фермера. Ці три частини, очевидно, або безпосередньо, або в кінцевому рахунку складають усю ціну хліба[18].

Отже, за умови збитковості, значна частина товаровиробників повинна була б відійти від цього виду діяльності, зменшивши кількість ріллі в обробітку. Але оскільки цього не сталося, то є всі підстави вважати, що в АПК створюється земельна рента, яка розподіляється не на користь сільськогосподарських працівників.

Незалежно від обсягів реалізації продукції сільського господарства на внутрішніх і зовнішніх ринках, визначають диференційну земельну ренту І як додатковий прибуток, одержуваний за рахунок ефективності товарного виробництва на кращих землях, агрокліматичних умовах і місці розташування порівняно з гіршими (замикаючими) умовами господарювання. Звідси розраховуються нормативні ціни (ціни відтворення) товарного продукту, виробленого в замикаючих умовах як добуток нормативної собівартості товарної продукції по замикаючих умовах на нормативний рівень сукупної рентабельності, що дорівнює для простого відтворення 25—30 відсотків. Нині ціни на сільськогосподарську продукцію не забезпечують навіть простого відтворення, не кажучи вже про розширене. Підприємства, розташовані в умовах, близьких до умов замикаючих витрат, ведуть виробництво з великими збитками.

Основна ж причина збитковості (не беручи до уваги диспаритет цін) криється в тому, що замикаючі умови виробництва розраховують на найгірших (а не граничних) землях. Вони включають надлишкові (не потрібні для країни за них ринків збуту) землі, а отже з гіршими уловами, ніж граничні.

За умови існування великих господарств в Україні було два сценарії розвитку подій: великі господарства, що не можуть працювати без кредитів, давно б збанкрутували або ж інтенсивно велися пошуки експортних ринків збуту продукції; дрібним (практично нетоварним) господарствам ринкові відносини не стоять на перешкоді — натуральні господарства не реагують на проблеми ринку, конкуренції та кредитних відносин.

Україна обрала другий шлях — запровадження інституту приватної власності на землю (з правом оренди, застави і з 2005 р. — продажу землі). Проблема власності на землю — це проблема довічного привласнення ренти. Нині середній розмір земельної частки (паю) в Україні дорівнює 4 га. Розвиток оренди в Україні має сприяти створенню сільськогосподарських виробничих одиниць ефективного розміру. Станом на 1 січня 2003 р. у приватну власність було передано 71,5% сільськогосподарських угідь, або 30,4 млн. га. В результаті паювання земель 6,9 млн. селян набули право на земельну частку (пай), з яких 6,7 млн. отримали сертифікати, що посвідчують це право. Право власності на майнові паї загальною вартістю 21,1 млрд. грн. отримали 6,3 млн. громадян, з них 5,7 млн. громадянам (91 відсоток) видано майнові сертифікати. Майно на суму 11,6 млрд. грн. перебуває в оренді новостворених агроформувань. Відповідно до укладених договорів, нарахована орендна плата за землю становить 2413,3 млн. грн., за майно — 116 млн. гривень. За результатами діяльності у 2002 році (станом на 1 березня 2003 року) фактично виплачено з цієї суми за землю 2176,5 млн. грн., за майно — 82,4 млн. гривень. У розрахунку на 1 га орендованої землі ці виплати становлять 110—120 грн., або 400—450 грн. за пай.

Приватна власність на землю в Україні має сприяти досягненню великих переваг порівняно з процесами країн ЄС, де еволюційно створюються великі товарні господарства ринкового спрямування.

Слід наголосити, що приватна власність на землю була ефективною в минулих століттях за відсутності глобалізації економіки і інформаційних систем, які дають змогу миттєво реагувати на світові зміни кон’юнктури на продовольчих ринках. Справа в тому, що оренда землі в умовах приватної власності на землю здорожує продукцію: з такої землі необхідно платити податок державі та орендну плату землевласнику. Саме на величину орендної плати (2,3 млрд. грн.), яка сплачується приватному власнику (а не державі), здорожується продукція, що за умови глобалізації економіки створює проблеми конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції. Оренда ж землі на основі кооперування є заходом створення великих товарних і, відповідно, конкурентоспроможних підприємств ринкового спрямування.