Полiтiчнi партii i партiйнi системи

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ І ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ

 

План 

1. Сутність, функції і типологія політичних партій     3
2. Партійні системи у сучасному світі       9
3. Політичні партії і партійна система України      13

Висновок            17

Список використаної літератури        18

 

1. Сутність, функції і типологія політичних партій.

 

   Термін "партія" (від лат. рагtіо - ділю, розділяю) у перекладі з латини означає частину якоїсь великої  спільноти. Політична партія - це організована частина суспільства, члени якої об'єднуються з метою вибороти владу в державі та утримати її. У Законі України "Про об'єднання громадян" політична партія визначається як "об'єднання громадян - прихильників певної загально-національної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі".

   У Давньому Римі точилася боротьба між партією оптиматів (представники патриціанської знаті) та партією популярів (представники переважно сільських плебеїв).

   У середні віки існуючі політичні  угрупування - "партії" - виступали  тимчасовими об'єднаннями. Їх виникнення було наслідком боротьби між різними  верствами суспільства. Так, боротьба між Священною Римською імперією і папством у XII - XV ст. ст. вилилася у  боротьбу між партією гвельфів (представники інтересів торговельно-ремісничих верств, прихильники світської влади римського папи) і партією гіббелінів (захищали інтереси феодалів, виступали на підтримку сильної імператорської влади).

   Прототипи сучасних політичних партій з'явились у період ранніх буржуазних революцій. Проте повністю вони сформувалися у часи Великої Французької революції - конституціоналісти, жирондисти, якобінці. У США після проголошення незалежності наприкінці XVIII - на початку XIX ст. виникли партії федералістів і антифедералістів. У Великобританії консервативна партія (відстоювала інтереси земельної аристократії та вищого духівництва англіканської церкви) заснована 1867 р., а ліберальна (репрезентувала інтереси дворянства, торговельної та фінансової буржуазії) сформувалася в середині XIX ст.

   Політичні партії у сучасному розумінні  остаточно сформувалися лише в середині XX ст. одночасно з еволюцією виборчого  права в напрямку до утвердження  прямих, рівних, загальних виборів при таємному голосуванні. У сучасному світі налічується понад вісімсот партій, які об'єднують близько сотні мільйонів членів.

   Перші наукові уявлення про партії пов'язані  з такими мислителями та політичними  діячами, як Монтеск'є, Руссо, Дж. Вашингтон, Дж. Медісон, Токвіль, Берк. Істотне місце проблемам політичних партій приділяли мислителі початку XX сторіччя М. Вебер, Г. Моска, Парето, Міхельс, Дж. Брайс та ін.

   Послідовники теорії Руссо про всезагальне благо розглядали партії як зло, як засіб роз'єднання суспільства, як вияв домінування вузькогрупових інтересів над інтересами народу. Приблизно так само оцінювали роль партій й "батьки-засновники" Конституції США Дж. Вашингтон, О. Гамільтон та ін. Але навіть вони, а тим більше їх наступники, не могли не зважати на те, що люди мають відмінні політичні уподобання, у т.ч. й щодо таких засадничих понять як свобода, рівність, справедливість.

   Серед чинників, які викликають утворення  політичних партій, такі:

   • наявність у певних соціальних груп специфічних інтересів, реалізація яких вимагає утворення партій;

   • різні погляди щодо політичного  устрою суспільства та інших конкретних політичних питань;

   • незадоволення частини суспільства  своїм становищем та наявність нагальної  потреби діяти, щоб змінити його;

   • наявність міжнаціональних конфліктів та міжконфесійних протиріч, коли партії формуються насамперед навколо національних чи релігійних ідей.

   Виникнення  партій не є випадковим явищем. Їхня поява зумовлена об'єктивними потребами розвитку суспільства; вони є центром кристалізації політичних інтересів. Засобом контролю діяльності уряду, розвитку демократії, громадянського суспільства, формування громадської думки.

   Історичний  досвід показує, що партії можуть виникати на базі політичного руху або громадського об'єднання певної групи людей, перетворюючись на організацію для досягнення своєї мети шляхом розгортання політичної діяльності.

   Уявлення  про ту чи іншу партію дають:

   1) мета партії - завоювання й здійснення  влади окремо або в коаліції;

   2) характер організації партії;

   3) зміст ідеології партії;

   4) діяльність партії щодо забезпечення  соціальної бази, підтримки з  боку населення. 

   За  визначенням М. Вебера, партії у своєму розвитку пройшли три стадії: аристократичне угрупування, політичний клуб, масова партія. Проте ці стадії пройшли  лише дві англійські партії - лібералів і консерваторів. Більшість політичних партій формувалися як масові.

   На  першому, аристократичному, етапі партії були своєрідними кланами, згрупованими довкола правлячої верхівки. До них входили вибрані члени найближчого оточення правителів. Етап політичного клубу пов'язаний з ускладненням соціально-політичної структури суспільства, виникненням плюралізму і конкуренції у сфері політики. Партії набувають чіткішої організації та ідейно-політичної побудови. З клубних структур виникло чимало буржуазних політичних партій. У другій половині XIX ст. у Європі виникають масові партії, які характеризуються великою кількістю членів, більшою організованістю, впливовістю на широкі верстви суспільства. Першою масовою партією було створене у 1861 р. Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії.

   На  еволюційно-історичному шляху розвитку партій можна виділити такі головні  характерні етапи:

   1) Зародження нової партії в  надрах старої державної, законодавчої  та політичної системи як відповідна  реакція на загострення протиріч  у суспільстві. 

   2) Боротьба партії за владу: пошук  засобів, форм, методів, сил, здатних дестабілізувати та дискредитувати державний лад і правлячу партію;

   поразка або перемога усіх громадських сил, які стоять за нею і підтримують її.

   3) Конструювання нового державного  і законодавчого механізму: проведення кадрової політики, яка б відповідала інтересам правлячої партії;

   визначення  своєї ролі в державному механізмі.

   4) Формування матеріально-технічної  бази діяльності партії та фінансових джерел її існування;

   5) Систематична розробка партією  головних напрямків її діяльності  з одночасним розвитком її  організаційної структури, форм  і методів роботи з метою  запобігання загостренню протиріч.

   Сучасні політичні партії характеризуються складною структурою, в якій можна, насамперед, виділити такі елементи, як: лідери партії, партійний апарат, ідеологи партії, рядові члени партії. Істотну роль у визначенні політичного впливу партії відіграє "партійний електорат", "симпатики", "меценати".

   Ознаки  політичних партій:

   • певна тривалість існування в  часі;

   • наявність організаційної структури;

   • прагнення влади;

   • пошук народної підтримки.

   У наш час стає все більш очевидною  суперечлива сутність політичних партій. Як зазначав Ж. Клемансо, партії - це водночас добро і зло. "Добро - тому, що вони є колективною силою у боротьбі за прогрес. Зло - тому, що вони рано чи пізно уподібнюються церкві з  її ієрархією та дисципліною, а такі організації обмежують можливості видатних особистостей, які в колективі змушені опускатися до загального середнього рівня". У природі політичних партій закладена вада, виявлена ще Р. Міхельсом: будучи створені як засіб осягнення соціально-групової мети, партії самі швидко стають метою самих себе: починають дбати переважно про свій добробут і успіх на виборах.

   За  сучасних умов політичні партії стають ключовим елементом демократії, рушійною силою процесів трансформаційних зрушень. Вони є головною силою, що формує провідні інститути політичного вибору, визначають демократичну легітимність влади. У демократичному суспільстві "західного зразка" політичні партії відіграють роль сполучної ланки між виборцями, їхніми інтересами, з одного боку, та державними установами, інституціями, де приймаються рішення, з другого. Це своєрідні канали політичної взаємодії між різними елементами "громадянського суспільства" та "правової держави".

   Головне завдання політичних партій полягає в тому, щоб перетворити багатоманітність інтересів окремих індивідів, різноманітних соціальних спільностей у їх сукупний політичний інтерес шляхом зведення цих інтересів до єдиного знаменника. В ідеалі мета кожної партії полягає у представництві в політичній системі тих верств населення, інтереси яких вона відображає. Через представництво в політичній сфері різних соціальних спільностей за допомогою партій громадянське суспільство й держава об'єднуються в єдине ціле. Політичні партії, отже, є важливою ланкою, що поєднує громадянське суспільство й державу, сприяючи подоланню або пом'якшенню конфліктів між ними. Завдяки партіям суспільство здійснює контроль над державою, а держава - зворотний зв'язок із суспільством.

   У загальному вигляді механізм керівництва  розвитком суспільства з боку політичних партій такий. Відбиваючи ті чи інші соціальні інтереси, партія створює або засвоює в готовому вигляді певну ідеологію, спрямовану на захист цих інтересів. На основі обраної ідеології визначається політична доктрина партії, яка формулює її політичні цілі, втілювані в  програму. Політична доктрина встановлює зв'язок між ідеологією та політичною практикою і є інструментом боротьби за державну владу в суспільстві. Програма партії, яка розробляється  на основі ідеології і політичної доктрини, об'єднує членів партії, є  основою їхніх спільних дій, схиляє людей до вступу в партію. Вона змінюється частіше, ніж ідеологія, і в різних історичних ситуаціях може мати різний зміст. Альтернативні доктрини і  програми є одним із важливих інструментів отримання підтримки мас та утвердження  партії при владі.

   В сучасних демократичних суспільствах головним шляхом здобуття влади є  перемога на виборах. Тому партія всіляко  намагається залучити на свій бік  якомога більшу частину суспільства. В разі оволодіння державною владою вона тією чи іншою мірою реалізує проголошений нею політичний курс через  своїх представників в органах  влади. Кожна партія здійснює це в  суперництві чи співробітництві  з іншими політичними партіями.

   Конкретизувати  загальне призначення політичних партій можна шляхом визначення їх функцій, тобто тих завдань, які вони виконують у політичній системі. Основними функціями політичної партії в сучасному суспільстві є:

   ·  політичне представництво соціальних інтересів;

   ·  соціальна інтеграція - узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій;

   ·  розробка ідеології, політичних доктрин і програм;

   ·  боротьба за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні;

   ·  участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного апарату;

   ·  участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави;

   ·  політична соціалізація - сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залученню його до політичної системи;

   ·  формування громадської думки;

   ·  політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників і виборців;

   ·  підготовка та висунення кадрів для апарату держави, партії, громадських організацій.

   Сказане про політичні партії, їхні місце  і роль у політичній системі, суспільстві  в цілому стосується головним чином  теоретичної моделі, ідеалу партії. В дійсності оцінка політичних партій не може бути однозначно позитивною. Давно  помічено, що їм властиві й істотні  негативні риси; вони можуть спричиняти деструктивний вплив на суспільство.

   До  негативних рис політичної партії належить, за визначенням одного із засновників  теорії політичних партій - партології - Р. Міхельса, тенденція до олігархізації  її структури й діяльності. Ця тенденція  випливає з самої природи політики - єдності й боротьби загальних  і часткових інтересів. Суть її полягає  в тому, що в партії, як і в будь-якій іншій великій організації, влада  поступово зосереджується в руках  керівників, утворюється розрив і  протиставлення інтересів керівників і рядових членів, відбувається зосередження зусиль на реалізації проміжних, а не кінцевих цілей. «Визнання організації, - писав Р. Міхельс, - це завжди вияв тенденції  до олігархізації. Сутність будь-якої організації (партії, профспілки тощо) містить глибоко аристократичні риси. Організаційна машина, яка створює масивні структури, викликає в організованих масах серйозну зміну. Відношення вождя до мас вона перетворює на свою протилежність. Організація завершує остаточний поділ будь-якої партії або профспілки на керівну меншість і керовану більшість».