Анализ операций банков с ценными бумагами

• можливості банку, пов'язані  з використанням мережі своїх  відділів і філій;

• розвинена інфраструктура, що дозволяє враховувати різні інтереси клієнтів, пов'язані з цінними  паперами.

Згідно з українським  законодавством банки за умови отримання  письмового дозволу НБУ мають  право здійснювати такі операції з цінними паперами:

• емісію власних цінних паперів;
• організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
• операції на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
• інвестування у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;
• операції за дорученням клієнтів або від свого імені з інструментами грошового ринку і з фінансовими ф’ючерсами та опціонами;
• довірче управління цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;
• депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів [3, c. 137].

Емісійна діяльність банків полягає у випуску власних  цінних паперів з метою залучення  коштів для формування і поповнення статутного капіталу, а також з  метою тимчасового залучення  ресурсів для проведення окремих  банківських операцій, фінансування певних програм чи напрямів діяльності. Випуск банком цінних паперів відбивається у пасивних операціях банків.

Інвестиційна діяльність банків передбачає вкладення коштів у цінні папери від свого імені  і за свій рахунок. Метою інвестиційної  діяльності є передусім отримання  прибутку. Банки, як правило, — активні  інвестори на ринку державних  цінних паперів. Інвестиційна діяльність банків на ринку цінних паперів тісно пов’язана з їх кредитною діяльністю. Цінні папери можуть використовуватися банками як застава для одержання кредиту на міжбанківському ринку, для рефінансування через центральний банк, а також для проведення операцій РЕПО.

Значне місце в діяльності банків на ринку цінних паперів посідає  посередницька діяльність, пов’язана  з наданням послуг своїм клієнтам, тобто клієнтські операції. Банки  за дорученням клієнтів купують та продають цінні папери, формують портфелі цінних паперів для клієнтів, управляють цими портфелями на підставі відповідного довірчого договору, займаються розміщенням (андеррайтингом) цінних паперів на первинному ринку, надають консультаційні послуги. Цінні папери, які належать клієнтам, але перебувають у банку  згідно з договором про довірче  управління, а також цінні папери клієнтів, прийняті банком на зберігання, обліковуються за позабалансовими  рахунками [12].

Діяльністю по випуску  цінних паперів визначається виконання  торговцями цінних паперів за дорученням від імені та за рахунок емітента обов'язків з організації підписки на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торговець може брати на себе зобов'язання викупити в емітента нереалізовані цінні папери.

Іншим видом діяльності комерційного банку на ринку цінних паперів  є депозитарна, тобто діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів та обліку прав власності  на цінні папери, а також обслуговування угод з цінними паперами. Вона може здійснюватися юридичними особами, що одержали в установленому порядку  дозвіл Комісії з цінних паперів  та фондового ринку на здійснення депозитарної діяльності.

Комерційні банки можуть здійснювати діяльність з управління цінними паперами, тобто таку, що ведеться від свого імені за винагороду на підставі відповідного договору протягом терміну, визначеного стосовно управління переданими у володіння цінними  паперами, які належать на правах власності  іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб.

Банки беруть активну участь у формуванні інфраструктури ринку  цінних паперів. Вони можуть виконувати депозитарні функції, займатися  клірингово-розрахунковою діяльністю, вести реєстр власників цінних паперів (реєстраторська діяльність) тощо [2, c. 76].

1.2 Нормативно-правове та інформаційне забезпечення аналізу операцій банків з цінними паперами

В основу законодавчого регулювання  фондового ринку України покладено  конституційні принципи. Так, згідно статті 92 Конституції України «основи  створення і функціонування фінансового, кредитного та інвестиційного ринків»  встановлюються лише законами України.

До актів законодавства, за допомогою яких здійснюється регулювання  правовідносин на українському фондовому  ринку, належать відповідні кодекси  і закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів  України, нормативні акти Державної  комісії з цінних паперів та фондового  ринку, Міністерств і відомств, які  в межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством, здійснюють регулювання, контроль і підтримують правопорядок на фондовому ринку країни [8].

Цивільний кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення та Кримінальний кодекс України, закони України , «Про цінні папери і фондовий ринок», «Про акціонерні товариства», «Про державне регулювання ринку  цінних паперів в Україні», «Про Національну депозитарну систему  та особливості електронного обігу  цінних паперів в Україні» регулюють  відносини на фондовому ринку  в основному через встановлення правовідносин власності між  фізичними та юридичними особами, видів  і форм цивільно-правових договорів  щодо власності, у тім числі щодо цінних паперів, і застосування адміністративних санкцій у разі порушення законодавства. Законодавче регулювання відносин і діяльності на фондовому ринку  в Україні здійснюється спеціальними законами України:

«Про цінні папери і  фондовий ринок», який регулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних  паперів  і  провадження  професійної  діяльності  на  фондовому  ринку,  з метою забезпечення відкритості  та ефективності функціонування фондового  ринку [8].

«Про державне регулювання  ринку цінних паперів в Україні», в якому визначаються мета і форми  державного регулювання фондового  ринку, органи, що здійснюють державне регулювання, зокрема Державна комісія  з цінних паперів та фондового  ринку, її завдання, функції, повноваження, права, відповідальність і відносини  з іншими державними органами регулювання  й контролю на фондовому ринку.

«Про акціонерні товариства», який визначає   порядок   створення,   діяльності, припинення,  виділу  акціонерних  товариств,  їх  правовий статус,  права та обов'язки акціонерів.

Для забезпечення проведення фінансової та інвестиційної політики в Україні згідно з законами України  та указами Президента України і  для оперативного здійснення відповідних  заходів з розвитку фондового  ринку Кабінет Міністрів України  в межах своєї компетенції  видає постанови й розпорядження, у тім числі щодо опрацювання відповідних законодавчих актів про цінні папери, їх випуск та обіг в Україні. При цьому підвищена увага приділяється державним цінним паперам.

Законодавче регулювання  фондового ринку України поступово  вдосконалюється з процесом реформування економіки країни та накопиченням досвіду  з випуску й обігу цінних паперів  та формування інфраструктури фондового  ринку.

Паралельно формується і  розвивається система органів, котрі  впроваджують у життя закони та нормативи, що регулюють ринок. Але на даний  час нормативно-правова база функціонування фондового ринку в Україні  є неповноцінною та недосконалою.

Комерційні банки  України здійснюють операції з цінними  паперами згідно Законів України  «Про цінні папери і фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку  цінних паперів в Україні», «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України» "Про Акціонерні товариства", положенням НБУ "Про реєстрацію та ліцензування комерційних банків" і "Правилами випуску та реєстрації цінних паперів на території України"та ін. [6].

Діяльність комерційного банку з цінними паперами здійснюється на підставі письмового дозволу Національного  банку України [7], а професійна діяльність на ринку цінних паперів, крім того, вимагає ще й отримання відповідної ліцензії, яка видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України.

Аналіз діяльності банку  здійснюється за допомогою різноманітних  показників діяльності комерційного банку, які отримують з документів, що формують інформаційну базу економічного аналізу.

Аналіз фінансової звітності  — це процес, який має на меті дати оцінку поточного і минулого фінансового  стану банку й основних результатів  його діяльності. При цьому основною метою аналізу є визначення узагальнюючих  оцінок і прогнозу майбутніх результатів  діяльності банку.

Основним джерелом аналізу  банківської діяльності є банківський  баланс та спеціалізовані форми звітності. Форми звітності комерційних  банків поділяються на щоденні, щомісячні  і щоквартальні [1, c. 153].

Аналіз операцій банку з цінними паперами включає визначення структури цих операцій та їх прибутковості для виявлення їх ефективності. Доля та динаміка кожного виду цінних паперів у портфелі інвестицій банку показує якість портфеля. Цілі аналізу - виявлення найбільш перспективних вкладень банку в цінні папери та поліпшення якості інвестицій. Завдання аналізу - визначити ефективність вкладень і їх об'ємні характеристики. Інформаційні джерела для аналізу діяльності комерційного банку поділяються на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх відносять сформовані на певні звітні дати:

• баланс комерційного банку;
• звіт про фінансові результати;
• інформацію про дотримання банком нормативів, визначених НБУ, а також:
• інвестиційну політику банку;
• облікову політику банку;
• інші внутрішні документи банку щодо здійснення операцій з ЦП;
• дані рахунків аналітичного обліку, на яких відображаються операції банку.

До зовнішніх інформаційних  джерел для аналізу діяльності комерційного банку на ринку цінних паперів  можна віднести:

• законодавство України;
• нормативні акти органів державного управління, включаючи нормативні акти НБУ;
• аналітичні дані державних, інформаційних, рейтингових та інших установ щодо стану та прогнозів розвитку економіки в цілому та окремих галузей;
• інформацію щодо стану фінансового ринку, і зокрема ринку цінних паперів;
• інформацію щодо фінансового стану емітентів цінних паперів.

Для аналізу використовується в доступних межах інформація щодо фінансового ринку та ринку  ЦП, як від організаторів торгівлі ЦП (бірж, торговельно-інформаційних  майданчиків) та суб’єктів цього  ринку, так і з інших джерел, яка зазвичай включає:

• процентні, облікові, дисконтні ставки в національній та іноземних валютах;
• ставки дохідності альтернативних вкладень, у тому числі ставки міжбанківського кредитування та дохідність за державними борговими ЦП;
• фондові індекси загальні, галузеві, організаторів торгівлі та деяких учасників ринку ЦП;
• інформацію щодо внесення ЦП до лістингу організатора торгівлі;
• інформацію щодо пропозицій з купівлі-продажу ЦП;
• інформацію щодо обсягів, цін та періодичності укладання угод з певними ЦП на організованому ринку ЦП;
• умови випуску та розміщення ЦП (оголошена дохідність, термін обігу, періодичність виплат, наявність забезпечення, гарантування викупу емітентом тощо);
• показники резервування, які впливають на оцінку ефективності діяльності банку з ЦП [2, c. 402].

Достовірна інформація щодо емітента ЦП, отримана з різних джерел, дає змогу банку здійснити  більш повний аналіз вкладень у ЦП такого емітента, у тому числі віднести його до одного з п’яти класів за ступенем надійності (ризику вкладень) та, як правило, включає:

• регулярну фінансову звітність емітента (згідно з Постановою Правління НБУ № 629 від 30 грудня 1999 р. це останній отриманий від емітента ЦП пакет звітності, за умови, що з часу закінчення періоду, який покривається таким пакетом звітності, минуло не більше 120 календарних днів);
• інформацію про форму власності, власників, менеджмент емітента;
• інформацію щодо стану та перспектив виробничої діяльності, наявність бізнес-планів;
• кредитну історію, у тому числі випадки невиконання своїх зобов’язань.

Однією з основних проблем  аналізу й оцінювання вартості інвестицій банку є відповідність таких  вартісних оцінок:

• балансової вартості та ринкової (справедливої) вартості ЦП емітента;
• ринкової вартості та внутрішньої вартості ЦП емітента [10].

1.3 Методи та методика аналізу операцій банків з цінними паперами

В основі організації і  проведення економічного аналізу в  комерційному банку лежить загальна методика практичної (професійної) аналітичної  роботи, зміст якої ґрунтується на теорії економічного аналізу.  Принципи економічного аналізу регулюють  процедурну сторону його методології  та методики. До них належать: системність  та комплексність, періодичність, зрозумілість та адекватність тлумачення, достовірність  та об’єктивність, доречність та своєчасність.