Зміст

Вступ. 2

Глобалізація економіки й світова політика 3

Література 22 
 

Вступ.

       Глобалізація  економіки суть одночасно й вища стадія інтернаціоналізації господарського життя, тобто сформований феномен, і триваючий процес. Як перше, так  і друге являють собою не якийсь вигаданий по політичних мотивах  фантом, позначуваний якимсь ярликом, а об'єктивну реальність, що робить, хоча й у неоднаковій мері (вона прямо залежить від ступеня відкритості  й «самодостатності» національних господарств), що детермінує вплив на різні сторони громадського життя  всіх країн і народів миру. Про  це розповідається в статті доктора  економічних наук, завідувача кафедрою міжнародних економічних відносин ГУ-ВШЭ професори В.С.Панькова.

       На  рубежі минулого й нинішнього століть  глобалізація затвердилася як одна з  головних, фундаментальних тенденцій  розвитку світового господарства. Констатація  цієї обставини стала неодмінним атрибутом численних науково-дослідних  публікацій і практично всіх підручників  по світовій економіці й міжнародних  економічних відносинах. Внаслідок  значимості реальної ролі глобалізації в житті сучасного суспільства  вона знову й знову стає предметом  наукових і околонаучних вишукувань в усім світі. Разом з тим навіть такі принципові, ключові питання, як сутність і втримування категорії «глобалізація економіки» (ГЭ), її прояви й перспективи, позитивні й негативні наслідки, вплив на економіку Росії й інших країн - очевидно, внаслідок складності й суперечливості ГЭ - трактуються далеко не однозначно. У цьому зв'язку автор вважає за необхідне викласти своє бачення даної проблематики на тлі інших точок зору.

Глобалізація  економіки й світова  політика

       Сутність  і основні риси глобалізації економіки

       «Першопрохідником»  у дослідженні проблематики глобалізації економіки (ГЭ) і «творцем» терміна  «глобалізація» прослил американський учений Т.Левитт після виходу у світло в 1983 р. його книги «Глобалізація ринків». З тих пор у науковій і публіцистичній літературі, присвяченої проблемам світового господарства, термін «глобалізація» піддався масовому, хаотичному й нерідко виродливому тиражуванню. Більше того, можна сказати, що прикметник «глобальний» відмінюється на будь-який лад, уживається по мірках «життєвого розуму» (в останньому випадку автори, застосовуючи термін «глобальний», і не розуміючи того, що він означає «всесвітній», у найкращому разі ототожнюють його з поняттями «загальний», «державний», «народногосподарський» і т.п.).

       У підходах до тлумачення даної категорії  можна виділити два полюси, свого  роду «перегини». З одного боку, до глобалізації прив'язують практично будь-який мало-мальськи значимий мiрохозяйственний феномен, як у позитивному, так і в негативному плані. Такого роду абсолютизація, будь те непомірне вихваляння («глобалистi») або огульного паплюження («антиглобалистi»), широко розповсюджена в російських і закордонних публікаціях, не представляється плідної.

       З іншого боку, зовсім неправомірно, як це робить, наприклад, В.Найшуль, розглядати глобалізацію як «не більш ніж  політичний ярлик», тобто політично  мотивований вимисел, що не відображає фундаментальні реалії й взаємозв'язки в сучасному світі. Якби це було так, то глобалізацією навряд чи стали  докладно займатися (протягом уже чверті століття) багато хто досить компетентні  й авторитетні дослідники в усім світі, навряд чи вона продовжувала б  розбурхувати розуми впливових політиків, публіцистів і широких верств громадськості в усім світі. Тому цілком закономірно, що подібна недооцінка глобалізації займає периферійне місце  в публікаціях, що претендують на наукове осмислення цього явища.

       Т.Левiтт, як видно з назви його книги, розумів глобалізацію як чисто ринковий феномен. Даним терміном він позначив об'єднання, інтеграцію ринків окремих продуктів, вироблених транснаціональними корпораціями (ТНК). Як лейтмотив його книги, мабуть, можна розглядати тезу, що пророкує швидкий кінець таких ТНК, ринкова стратегія яких націлена лише на диференційовані, специфічні ринки тих або інших країн. Хоча Т.Левiтт правильно визнав майбутнє за глобально орієнтованими ТНК, що шукають свої шанси в усім світі, його чисто ринково-збутова інтерпретація ГЭ, причому винятково на фірмовому рівні, представляється надмірно вузької й не дає адекватного тлумачення даної категорії.

       Варто підкреслити, однак, що сформулювати чітку  дефініцію категорії «глобалізація», показати її зв'язок з раніше уведеними  в науковий оборот категоріями, особливо «інтернаціоналізацією» і «транснационализацией», досить складно. У цьому зв'язку досить показово, що С.Боргів в одній з  перших (і не тільки в нашій країні) узагальнюючих монографій по проблематиці ГЭ взагалі втримався від яких-небудь визначень даного феномена. Разом  з тим С.Боргів, на відміну від  Т.Левитта й багатьох інших західних дослідників ГЭ, не звів останню  до різних проявів ринкових стратегій  ТНК, правильно оцінивши її як складне, багатопланове, багатофакторне явище  й давши змістовний аналіз деяких її найважливіших рис (напрямків). Попутно відзначимо, що відсутність визначень ГЭ як економічної категорії характерно й для багатьох публікацій по глобалистике, у яких, крім інших питань,  уживає спроба розкрити економічне втримування глобалізації.

       Надалі  з'явилися численні роботи, що більш-менш широко трактують категорію ГЭ, автори яких, щоправда, часом обмежуються  самої обший констатацією очевидних  реалій і поверхневим описом останніх. У цьому зв'язку приведемо два  приклади. По визначенню американського професора М.Интриллигейтора, глобалізація означає «значне розширення світової торгівлі й всіх видів обміну в  міжнародній економіці при явно вираженій тенденції до все більшої  відкритості, інтегрованості й відсутності  границь». Не менш відомий польський  професор Г.Колодко пише: «Глобалізація - це історичний процес лібералізації  й інтеграції ринків товарів, капіталів  і праці, які колись функціонували  деякою мірою изолированно, у єдиний світовий ринок».

       Обидві  дефініції представляються аморфними, що зводять ГЭ до чисто ринкових процесів (тобто до сфери обміну). З них зовсім не ясно, чому про  глобалізацію у світовій економічній  науці стали говорити й писати лише в останні 20-25 років, тоді як всі  ті феномени й процеси, на які посилаються  М.Интриллигейтор і Г.Колодко, чітко  виступали у світовому господарстві саме пізніше вже на початку ХХ століття, перед Першою світовою війною, чому в особливій мері сприяла  валютна глобалізація в рамках всесвітньої  валютної системи золотого (золотомонетного) стандарту.

       Визначення  ГЭ, більше адекватні сутності останньої, дають деякі російські автори. Так, Э.Кочетов розглядає її як «процес  відтворювальної трансформації  національних економік і їхніх господарюючих  структур, капіталу, цінних паперів, товарів, послуг, робочої сили, при якій  світова економіка розглядається  не просто як сума (сукупність) національних економік, фінансових, валютних, правових, інформаційних систем, а як цілісна, єдина геоэкономическая (геофинансовая) популяція (простір), що функціонує за своїми законами». Б.Смитиенко й  Т.Кузнєцова відзначають, що «узяті разом процеси наростання масштабності зв'язків, реалізованих міжнародними економічними відносинами, посилення системності  міжнародних економічних відносин і взаємозалежності їхніх основних суб'єктів у взаємозумовленості з рішенням глобальних проблем людства  утворять явище, яке можна визначити  як глобалізацію економіки». В.Ломакин  в последнем издании распространенного  в российских вузах учебника пишет, что «под глобализацией (мировизацией) национальних хозяйств (курсив авт. учебника — В.П.) понимается создание и развитие международних, мирових производительних сил, факторов производства, когда средства производства используются в международном пространстве. Мировизация  проявляется в создании отдельними компаниями хозяйственних объектов в других государствах и развитии наднациональних форм производственних связей между различними национальними хозяйствами. В этом случае взаимодействие в мировой хозяйственной системе становится постоянним, устойчивим и многосторонним».

       Зазначені дефініції, правомірно не зводячи ГЭ до сфери обміну, правильно фіксують деякі прояви, риси глобалізації. Однак  із цих дефініцій важко зрозуміти, чим ці прояви відрізняються від  аналогічних феноменів і процесів, що мали місце у світовому господарстві на доглобализационних етапах інтернаціоналізації господарського життя, причому вже з останньої чверті XIX століття, коли у всіх провідних країнах процес індустріалізації прийняв зрілі форми, багато в чому додавши виробництву й збуту продукції всесвітній (глобальний) характер. Іншими словами, всі три дефініції цілком застосовні, причому без істотних застережень, і до доглобализационним етапів, особливо до тих, які довелися на початок і на 50-80-і рр. ХХ століття. Це багато в чому пов'язане з тим, що автори цих дефініцій не порушують питання про строки переходу світового господарства до стадії (стану) глобалізації, адекватна й чітка відповідь на який саме й дозволяє показати якісна відмінність ГЭ від попередніх їй етапів розвитку світового господарства.

       Поряд з визначеннями ГЭ, правильно фіксуючими той або інший «набір» її зовнішніх  ознак, у російській літературі зустрічаються  й досить своєрідні дефініції, у  найкращому разі лише що почасти мають  відношення до глобалізації й у цілому не розкривають її сутність. Так, Л.Слуцкий (доктор економічних наук, депутат  Держдуми РФ) в аж ніяк не малотиражному  й не безвісному виданні пише: «На  початку ХХ століття 95 відсотків  працездатного населення розвинених країн було зайнято фізичною працею. Але «середньозважений» показник такого роду для XXI століття, за прогнозами фахівців, складе лише 10 відсотків. Дев'ять із десяти працівників будуть трудитися  за комп'ютерами. Настільки грандіозних  за масштабами й стрімкими переворотами світова економіка не знала. Тому на базі інформаційно-технологічної  інтеграції миру по суті починає складатися нова формація, що йде на зміну класичному капіталізму. Цей процес сьогодні й  прийнятий називати глобалізацією». Таке тлумачення глобалізації викликає цілий ряд принципових заперечень:

       на  тлі збереження великої кількості  традиційних професій і технологій, особливо в домінуючій у постіндустріальному  суспільстві сфері послуг, викликає сумніву прогноз «фахівців» із приводу 10%. Ясно одне: ці «фахівці» мають  унікальну наукову сміливість, якщо беруться прогнозувати середньозважений показник на ціле сторіччя вперед;

       робота  окремих учасників економічних, у тому числі мирохозяйственних, відносин з комп'ютерами далеко не завжди втілює інформаційно-технологічну інтеграцію між ними. Так, використання комп'ютерів на автозаводах конкуруючих фірм для керування процесом зборки не означає ніякої інтеграції між ними. Навпаки, їхнє використання відбувається изолированно, при цьому ретельно оберігаються секрети виробництва. Інформаційно-технологічна інтеграція в глобальному масштабі, дійсно, ставиться до сутнісних рис ГЭ, але в зовсім іншому контексті, чим заміщення фізичної праці інтелектуальним. До того ж, як буде показано нижче, це лише одна з рис ГЭ, нерозривно пов'язана з  рядом інших характеристик останньої;

       під класичним капіталізмом в економічній  теорії розуміється капіталізм вільної  конкуренції XIX століття, що виник у  ході промислового перевороту, з усіма  його антагонізмами й гротескними  соціальними диспропорціями. Якби цей  суспільний ладо залишався таким, - а по Л.Слуцкому виходить, що тільки в нинішнім столітті на зміну класичному капіталізму йде щось інше, - то він  давно б звалився, як і пророкував К.Маркс уже в I томі «Капіталу», що увидели світло в 1867 р. Однак після  цієї стадії капіталізм, всупереч пророкуванням  К.Маркса, пройшов кілька стадій розвитку, перетерпівши глибоку якісну трансформацію. Сучасний державно регульований, соціально  орієнтований капіталізм (його також  не без підстав іменують «некапіталістичними» термінами: «соціальне ринкове господарство», «постіндустріальної суспільство» і ін.), істотно відрізняючись  у кращу сторону від «манчестерского» капіталізму, довів - на відміну від свого класичного попередника - свою життєстійкість і прийнятність для переважної більшості членів суспільства;

       не  ясно, ким прийнято називати глобалізацією  те, що втримується в наведеній  вище цитаті з Л.Слуцкого. У всякому  разі, автор дійсної статті, протягом тривалого часу занимающийся проблематикою  глобалізації, уперше зустрівся з  подібним її трактуванням;

       глобалізація — це не тільки процес, але й стан світового господарства, тобто сформований феномен, що володіє поруч тісно взаємозалежних  сутнісних чорт.

       На  тлі наведених вище тлумачень  ГЭ спробуємо викласти своє бачення  глобалізації. Почнемо з терміна  «глобалізація». З лексичної точки  зору він означає додання чому-небудь всесвітнього (глобального) характеру. На думку автора дійсної статті, глобалізація (світовий) економіки - це об'єктивно сформований феномен  і одночасно мирохозяйственний процес, що активно розгорнувся наприкінці XX століття. В самом общем, в самом кратком виде глобализацию можно било би охарактеризовать как висшую стадию (ступень, форму) интернационализации хозяйственной жизни и ее сердцевини — научно-производственной интернационализации. Более полно сущность ГЭ раскривается в совокупности имманентних ей, органически взаимосвязанних основних черт, которие рассматриваются ниже. Рассмотрению этих черт необходимо предпослать два методологически важних соображения.

       У результаті глобалізації зложився (а  не перебуває усе ще в процесі  трансформації, як думають деякі  дослідники) всесвітній ринок результатів  і факторів виробництва: товарів  у формі матеріального продукту й послуг, капіталів, робочої сили й знань, - на якому лідируючу роль грають не більше 2-3 тис. ТНК вищого ешелону, і цей ринок усе більше проявляє свою глобальну якість.