Глобалізація економіки й світова політика 3

       У той же час дослідники, як правило, сходяться в тім, що ГЭ підсилює розшарування усередині країн, що розвиваються, особливо найбідніших. «Тенденція до глобалізації міжнародних ринків, - відзначає  американський економіст Н.Бердсолл, - приводить до виникнення фундаментального протиріччя: властиве цим ринкам нерівність сприяє посиленню нерівності в країнах, що розвиваються,».  Тлумачення даним  автором причин, що породжують це протиріччя, представляється переконливим, хоча він і не підкріплює його відповідними розрахунками. У той же час воно підтверджується, наприклад, розрахунками Всесвітнього банку, які показують, що в більшості розвиваючих країн  і СПЭ внутристрановая диференціація  підсилюється. Так, у Бангладеш коефіцієнт подушевих доходів (коефіцієнт Джини) підвищився з 0,32 в 1991 р. до 0,41 в 2000 р., у Шрі-Ланці - з 0,32 в 1990 р. до 0,40 в 2002 р. Така ж тенденція простежується в Мексиці й ряді інших країн Латинської Америки.  Звичайно, такого роду протиріччя, відзначене, зокрема, Н.Бердсоллом, не сприяє суспільному прогресу в країнах, що розвиваються, і стабілізації світового господарства. Правда, внесок властиво глобалізації, як окремо від її й інших факторів (закони ринкової економіки як такий і ін.) у формування й розвиток цього протиріччя поки не вдалося виділити нікому.

       7. Сказане про глобальний розподіл  доходів ще в більшій мері  ставиться ик проблематиці науково-технологічної  глобалізації. Звичайно, її плоди  прямо або побічно використаються  всім людством. Однак у першу  чергу вони служать інтересам  ТНК і країн «золотого мільярда».  По деяких розрахунках (у тому  числі американського економіста  Дж.Сакса, що били радника уряду РФ), тільки 15% населення планети, зосереджені в цих країнах, забезпечують майже всі світові технологічні інновації. Близько 1/2іншої частини людства здатна використати наявні технології, тоді як 1/3 його ізольована від них, не здатна не створювати власні інновації, не використати закордонні технології. У такому незавидному положенні перебувають насамперед народи країн, относимих ООН до категорії найбідніших (їх близько 50). Більшість із них, як відомо, розташовані в Африці.

       Світова політика й світовий політичний процес

       Комплексний, повний аналіз політики припускає її вивчення як на національному, так і  на міжнародному рівнях. Внутрішня  політика вивчається через аналіз її різних напрямків і їхню реалізацію усередині держави, через розвиток національного політичного процесу (процесів). Система міжнародних  відносин - це взаємодія між двома  або більше державами, а зовнішня політика - зовнішня дія однієї нації, однієї держави. Зовнішня політика держави  формується під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. У  цілому існує тісний взаємозв'язок і взаємовплив внутрісуспільних і міжнародних відносин.

       Міжнародні  відносини характеризуються сукупністю зв'язків і взаємозв'язків між  народами, державами й системою держав. Під міжнародними відносинами звичайно розуміють системну сукупність політичних, економічний^-економічних-економічні-господарсько-економічних, науково-технічних, валютно-фінансових, соціальних, дипломатичних, правових, військових, гуманітарних і комунікаційних зв'язків і відносин між всіма  основними суб'єктами світового  суспільства.

       Як  основних суб'єктів світового співтовариства (і міжнародного права) виступають насамперед держави й міжнародні організації. Держави - найбільш могутні й організовані суб'єкти, що зосередили у своїх руках  основні кошти впливу на міжнародне життя. [c.436] Саме через державу народи й націй організовано представляють  свої інтереси на світовій арені. Жодне  розвинене суспільство не може існувати поза державою, яких необхідно для  організації внутрішнього й міжнародного життя. Держави опосредуют і контролюють  діяльність інших учасників міжнародних  зв'язків - адміністративних одиниць (області, краю, регіону), громадських організацій, фірм, індивідів. Існують і нетипові державні суб'єкти міжнародних відносин - Ватикан, вільне місто й ін.

       До  провідних суб'єктів міжнародних  відносин, безпосередньо створюваним  державами, ставляться їх міжнародні політичні  або військово-політичні організації. Серед них: Організація Об'єднаних  Націй (ООН), Асоціація держав Південно-Східної  Азії (АСЕАН), Європейський Союз (ЄС), Ліга арабських країн (ЛАГ) Організація  американських держав (ОАГ), Організація  африканської єдності (ОАЕ), Організація  Північноатлантичного договору (НАТО), Нарада по безпеці й співробітництву  в Європі (НБСЄ), Співдружність Незалежних Держав (СНД) і ін.

       До  числа важливих суб'єктів міжнародних  відносин, безумовно, ставляться авторитетні  міжнародні суспільні й професійні організації. У цьому ряді: Всесвітня  організація охорони здоров'я (ВІЗ), Всесвітня федерація профспілок (ВФП), Міжнародна організація праці (МАРНОТРАТ), Міжнародний валютний фонд (МВФ) і ін.

       Можна говорити про міжнародно-правовий субъектности народу, нації, що борються за державотворення, коли воно перебуває в стадії формування.

       У сучасних умовах проявляються об'єктивні  тенденції розширення числа учасників  міжнародних відносин. Посилення  взаємозалежності народів і суспільств привело до того, що до головних діючих осіб міжнародних відносин можна  відносити не тільки держави, але  й конкретні особистості. Усе  більшою мірою зізнається міжнародно-правова  субъектность індивіда. Відповідно до неї відносини між індивідом  і міжнародним правом проходять  через його державу. Так, міжнародні норми, що безпосередньо стосуються індивіда (наприклад, принципи поваги прав людини) повинні визнаватися  й здійснюватися державою1. Міжнародно-правова  субъектность індивіда особливо яскраво  проявляється в діяльності відомих  національних політичних або суспільних лідерів, які звичайно виступають і  як лідери світової політики.

       Міжнародні  відносини пройшли тривалий історичний шлях і тільки в Новітній час стали  справді всесвітніми. В основі цього  розвитку - поступальний розвиток продуктивних чинностей і їхня інтернаціоналізація; потужні інтеграційні тенденції  й процеси в соціально-економічній, науково-технічній, інформаційній і іншій сферах; вихід на світову арену на рубежі третього тисячоріччя багатьох держав, що гостро бідують у координації зусиль при рішенні глобальних і національних проблем; небачене розширення зв'язків і контактів між людьми в усім світі.

       Міжнародні  відносини й внутрішня політика держав перебувають у взаємозв'язку, впливають один на одного. З одного боку, міжнародні відносини багато в чому відображають і виражають  внутрішню політику провідних держав у ту або іншу історичну епоху; а з іншого боку - будь-яка держава  змушена враховувати сформовані світові реалії взаємин, норми й  принципи міжнародного права, “правила світової політичної гри”. Інакше кажучи, мова йде про тісний взаємозв'язок і взаємодію внутрішніх і зовнішніх  факторів розвитку держави. Ступінь  впливу тих і інших на формування й внутрішньої, і зовнішньої політики залежить у кожному окремому випадку  від конкретно-історичних обставин.

       Варто визнати, що зовнішні фактори впливають  на відносини усередині будь-якої країни. Це пов'язане із загостренням екологічних і сировинних проблем, з порушенням соціальної рівноваги  й серйозних конфліктів у різних регіонах миру, зі збільшенням відповідальності світового співтовариства за тяжке  становище слаборозвинених країн, з неможливістю для однієї країни впоратися з наслідками природних  катаклізмів, а головне, зі зростаючою взаємозалежністю держав - членів світового  співтовариства.

       У практиці сучасних міжнародних відносин виявляються певні закономірності, що мають різні вектори. Спостерігається  максимальна реалізація державності  й суверенітету учасників міжнародних  відносин, коли національні спільності заявляють про себе як про рівноправних суб'єктів на світовій арені. Одночасно  діє тенденція посилення інтеграції все більшого числа учасників  міжнародних відносин, зміцнення  інституціональних форм широкого політичного, соціально-економічного й гуманітарного  співробітництва. Міжнародні відносини  сьогодні характеризуються в першу  чергу перехідним станом, коли процес становлення нового співтовариства містить у собі одночасно процеси  як розширення співробітництва на основі взаємних інтересів, так і суперництва  й навіть протиборства різних держав.

       Міжнародні  відносини формують вигляд нашого миру і його порядку. Сучасне світове  співтовариство характеризується зростаючою єдністю й різноманіттям, що підсилюється. Взаємозв'язок і взаємозалежність у  світі сполучаються з розмаїтістю, що зберігається, особливостей розвитку народів. Тенденції демократизації, що розвиваються в системі міжнародних  відносин, гуманізації, демілітаризації, “відкритого діалогу культур” поки не носять системного характеру, випробовують протидію, багато в чому залежать від  поводження й функціонування суб'єктивних факторів.

       В умовах миру й соціально-культурного  відновлення міжнародні відносини  все більшою мірою перетворюються у взаємини між народами й людьми. Ми спостерігаємо співробітництво  системи правових держав, безлічі  міжнародних організацій і асоціацій, прямих зв'язків між мільйонами громадян різних держав. Можна говорити про  виникнення унікальної мережі світових людських взаємин, що створює необхідні  передумови для реалізації насущних міжнародних проблем.

       Міжнародні  відносини як сукупність інтеграційних  зв'язків між державами, міждержавними  організаціями, партіями, приватними особами  різних держав є те середовище, де реалізуються принципи зовнішньої й міжнародної  політики.

       Міжнародна (світова) політика являє собою цілеспрямовану політичну діяльність суб'єктів  міжнародного права (держав, міжурядових  і неурядових організацій, союзів і  т.д.), пов'язану з узгодженням  їхніх інтересів, з рішенням питань війни й миру, виживання всього людства, забезпечення загальної безпеки  й роззброювання, запобігання й  урегулювання глобальних, регіональних і національних конфліктів, охорони  навколишнього середовища, подолання  відсталості й убогості, голоду й  хвороб, дозволу інших глобальних проблем людства, створення справедливого  порядку у світі.

       Світова (міжнародна) політика - сукупна, цілеспрямована політична діяльність основних суб'єктів  міжнародних відносин; інтегрований інтерес, виражений у діяльності ООН і інших законних і загальновизнаних органах і організаціях світового  співтовариства.

       Світова політика структурно представлена зовнішньополітичною  діяльністю національних держав, глобальною діяльністю ООН, міжнародних союзів, організацій і установ, уповноважених  на те державами й народами.

       Сфера світової політики охоплює все поле політичних відносин, що складається  між державами верб наддержавних рамках. Оскільки основні елементи світової політики взаємозалежні, остільки можна й потрібно говорити про  світові політичні відносини, про  єдиний світовий політико-тимчасовий простір, протягом якого або в  його складових частинах і розгортаються  основні міжнародні політичні дії. Основні пріоритети світової політики обумовлені необхідністю рішення загальних  проблем, що коштують перед людством і національними інтересами її суб'єктів.

       Провідна  роль політики в міжнародних відносинах обумовлена наступними факторами:

       По-перше, суб'єкти світової політики мають у  розпорядженні колосальні ресурси  й можливості впливу на увесь навколишній  світ, володіють потужними важелями керування як властиво політичними, так і неполітичними міжнародними процесами. До них ставляться діяльність ООН, зовнішньополітична діяльність суверенних держав, що ведуть і авторитетних міжнародних  організацій, органів, суспільних угруповань. Саме політичні рішення й угоди  міжнародного характеру виступають як основу для всього світового порядку; вони служать орієнтирами для  розвитку всього комплексу відносин між державами.

       По-друге, міжнародні відносини мають яскраво  виражену тенденцію до глобалізації, ускладненню й розширенню, що вимагає  вдосконалювання міжнародних політичних механізмів для їхнього регулювання.

       По-третє, як ніколи гостро коштують питання  безпеки всього людства, проблеми його виживання. Саме на цьому напрямку концентрується головний напрямок світової політики в ядерну епоху.

       По-четверте, все більшого значення набуває дозвіл протиріччя сучасного світового  розвитку, між зростаючою розмаїтістю  миру й функціонуючих у ньому  політичних і соціально-економічних систем, з одного боку, і діючою тенденцією до цілісності людства, до розвитку й розширення взаємних відносин між народами й державами - з іншої. [c.440] Єднання людства означає й поглиблення волі людської практики, волі вибору й орієнтації в напрямку прогресу. Орієнтири й шляхи такого єднання на планеті намічають і пролагают спільними зусиллями всі члени світового співтовариства.

       Сутність  і втримування міжнародної політики розкривається як через аналіз загальнолюдських проблем, так і через поняття  національного інтересу, що лежить в основі діяльності будь-якої держави. Національний інтерес являє собою  усвідомлення й відбиття в діяльності політичних лідерів держави його корінних потреб. Відомий политолог-международник  і державний діяч США Г. Моргентау (1891-1967) відзначав, що “міжнародна політика, як і всяка інша, - це боротьба за владу. Мети зовнішньої політики повинні  визначатися в термінах національного  інтересу й підтримуватися відповідною  чинністю”. Саме концепція інтересу, виражена в категоріях чинності, рятує  нас, уважає Г. Моргентау, як від моральних  крайностей, так і від політичної нерозсудливості. Ми зможемо лише тоді всім державам віддати належне, якщо будемо розглядати їх як політичні  спільності, що переслідують свої інтереси, певні в силовому вираженні.