Глобалізація економіки й світова політика 3

       1. Глобалізація, на жаль, стала живильним  для середовищем різкого прискорення  поширення трансграничної злочинності.  Так, глобалізація товарних ринків, як це ні сумно, особливо  інтенсивно протікає на нелегальних  ринках зброї й особливо такого  соціально шкідливого продукту, як наркотики. Оборот наркоиндустрии  вже відповідає приблизно 8% світової  торгівлі. Наркобізнес по самій  своїй природі тяжіє до «інтернаціоналізму»  і глобализму. Загальна обстановка  глобалізації на базі лібералізації  торгівлі сприяла реалізації  цих його сутнісних рис. У  всякому разі, наркобізнес, користуючись  всесвітньою лібералізацією в  торговельній сфері як коштами  для досягнення своїх непривабливих  цілей (зрозуміло, цим далеко  не вичерпується його інструментарій), зумів глобализировать трансграничну  торгівлю цим зіллям - з усіма  звідси негативними наслідками, що випливають, для всього людства.

       2. Швидке перенесення економічних  збоїв і фінансових криз із  одних регіонів миру в інші, а при сполученні ряду вагомих  негативних факторів - додання їм  глобального характеру. Особливо  це ставиться до міграції короткострокових  спекулятивних капіталів на фінансових  ринках. При цьому негативну роль  грає электронизация обміну цінними  паперами через Інтернет, хоча, як  відзначалося вище, телекомунікаційна  революція досить сприяла «зчепленню»  світового господарства і його  прогресу. Інтернет накладає певні  «кліше» на поводження світових  фінансових брокерів і уніфікує  їхнє поводження в різних фінансових  центрах. У результаті в передкризових  умовах їхньої дії часто складаються  в тому самому - негативному - напрямку, даючи «синергический» прокризисний ефект.

       Від цього найбільше страждають не найрозвиненіші держави. Так, дефолт у серпні 1998 р. у  Росії був частково обумовлений  фінансовою кризою в країнах Південно-Східної  Азії пізньою осінню 1997 р. Справа в  тому, що фінансові ринки цих країн  по своїй надійності й стабільності ставляться до тої ж категорії, що й відповідний російський ринок (при цьому попутно відзначимо, що якісні й кількісні характеристики останнього в нинішнім десятилітті  помітно покращилися й трохи  наблизилися до параметрів розвинених країн). Тому зазначена криза в  Південно-Східній Азії, спровокувавши  відтік капіталів із всіх подібних ринків, з певним «лагом» негативно  позначився й на Росії, хоча він, звичайно, не був «системообразующим» фактором російської фінансової кризи й найбільш важкого його прояву - дефолта.

       3. Процеси глобалізації зменшують  економічний суверенітет як атрибут  влади національних держав і  потенціал економічного регулювання  відповідних національних урядів, що виявляються в зростаючій  залежності від «своїх» і іноземних  ТНК і їхній лобі. Нинішні ТНК  п'ятого покоління, що ставляться  до вищого ешелону такого роду  корпорацій, функціонують як автономні  суб'єкти, що визначають стратегію  й тактику свого мирохозяйственного  поводження незалежно від правлячих  у своїй країні політичних  элит, які скоріше самі залежать  від них і, у всякому разі, чуйно прислухаються до них.  Цей процес, що суперечить принципам  побудови демократичної держави,  менш чітко проглядається в  США й інших країнах «золотого  мільярда» і, навпроти, тим більше  очевидний, чим слабкіше та  або інша держава в економічному  й військово-політичному відношеннях.  Іншими словами, зложилося досить  гостре протиріччя між глобалізацією  й національним суверенітетом  (особливо в галузі економіки)  багатьох держав.

       В умовах ГЭ держава не може настільки  ж ефективно, як колись, використати  традиційний інструментарій макроекономічного  регулювання, як то: імпортні бар'єри  й експортні субсидії, курс національної валюти й ставка рефінансування Центрального банку. ТНК і ТНБ при необхідності протиставляють подібним до мір свій потужний економічний потенціал  і розгалужений механізм лобіювання своїх інтересів у різних країнах, що нерідко зводить нанівець очікуваний державою ефект від мір, що вживаються, а нерідко обертається навіть на шкоду даній країні.

       4. Глобалізація, істотно послабивши  традиційні національні системи  державного регулювання економіки,  у той же час не привела  до створення таких міжнародних,  а тим більше наднаціональних  механізмів регулювання, які заповнювали  б виниклий у результаті цього  пробіл. Виключенням із правила  в значній мірі тут є лише  ЄС, особливо єврозона (Європейська  валютна система), що покриває  далеко не весь простір, на  якому розгорнулася й продовжує  розвиватися ГЭ. При цьому в  результаті невдало проведеного  в 2004-2007 р. розширення ЄС-15 до  ЄС-27, наложившегося на багаторічні  депрессионние явища в економіці ЄС-15 і совпавшего по часі з початком давно назрілого глибокого інституціонального реформування даного інтеграційного блоку, Євросоюз сам виявився в стані важкої адаптаційної кризи.[19]

       Більше  того, із середини останнього десятиліття  ХХ століття можна простежити ослаблення регулюючої ролі у світовій економіці  ряду міжнародних організацій: ОЭСР, МВФ і спеціалізованих організацій  ООН. ВТО не виконує рішень Уругвайського  раунду торговельних переговорів, у  результаті якого вона й виникла  в 1995 р. на базі ГАТТ, діючи стосовно цих рішень часом «з точністю до навпаки». Це стосується насамперед найважливішого рішення про лібералізацію в  області нетарифного регулювання  імпорту шляхом перетворення нетарифних рестрикцій у тарифні обмеження  й поетапне різке зниження останніх. Навпаки, за останні 5-7 років нетарифне  регулювання помітно активізувалося як «компенсація» за погоджене зниження мит. Паралельно із цим з 2001 р. у гострій  полеміці між розвиненими й країнами, що розвиваються, малоэффективно, якщо не сказати безрезультатно, протікає новий, Дохийский раунд переговорів  про подальшу лібералізацію світової торгівлі. Із цієї причини не відбулася  міжміністерська конференція ВТО  наприкінці 2007 р., що може приблизно  пройти лише в 2009 р.

       Все це погодиться з висновком, зробленим  Д.Сусловим переважно на основі аналізу сучасного стану національних політичних систем і сфери світової політики: «Загальне зниження керованості є головною тенденцією розвитку міжнародної системи зараз і буде залишатися такий протягом найближчого десятиліття». Правда, що стосується ЄС і ВТО, те вони вже значно раніше, ніж до 2017 р., можуть відновити й активізувати свою регулюючу роль у цій системі й почати протидіяти зниженню її керованості.

       Так чи інакше, глобалізація вже спричинила таку трансформацію сформованої  раніше системи міжнародних економічних  відносин, що зробила останню менш передбачуваної, що істотно ускладнює  й розробку надійних довгострокових прогнозів розвитку світової економіки.

       5. Протиріччя між ГЭ як об'єктивним  процесом з його переважно  позитивними ефектами й сьогоднішньою  моделлю (політикою) глобалізації. Нинішня ліберальна (неоліберальна)  модель глобалізації, пропагандируемая  й реалізована головним чином  у власних інтересах країнами  «золотого мільярда» на чолі  зі США, націлена на витяг  найбільших вигід із прискореного  розвитку світової економіки  для високорозвинених держав  без достатнього врахування інтересів  інших країн. Саме тому в  останні роки в багатьох країнах,  не в останню чергу в РФ, одержали широке поширення руху  «антиглобалистов», тобтопринципових  супротивників глобалізації, і альтерглобалистов,  що відкидають не глобалізацію  як таку, а антисоціальну спрямованість  нинішньої неоліберальної моделі  ГЭ й шукаючу альтернативу  даної моделі у вигляді тої  або іншої «нової парадигми». Так, Всесвітній соціальний форум  («табір Порто Алегре», де проходили  його перші зустрічі), одне з  найбільш активних міжнародних  рухів, що виникли на рубежі  двох століть на хвилі глобалізації, бачить таку парадигму в доданні  миру більше демократичного й  эгалитарного характеру. 

       У даному контексті багато вчених відзначають  глибоке протиріччя між об'єктивним (в основному позитивним) процесом глобалізації й своєкорисливою політикою  глобалізації розвинених країн, насамперед США. У цьому зв'язку деякі автори, наприклад, Н.Абдулгамидов і С.Гурбанов, висувають тезу про однополюсну  природу ГЭ, підкреслюючи, що весь процес глобалізації по суті варто розглядати «як институционализацию системи  неоколоніальної експлуатації світової економіки «імперіалізмом долара».  Дана теза, типовий для прихильників антиглобализма, містить перебільшення  й представляється трохи «однобоким», однак важко заперечувати, що подібні  ідеї знову й знову народжуються не на порожнім місці.

       Так чи інакше, та обставина, що від глобалізації найбільше виграли США (а мінуси, що випливають із її, для цієї країни виявити взагалі досить важко), навряд чи підлягає сумніву. Так, саме завдяки  глобалізації США дотепер справляються з величезним зовнішнім боргом (він  породжується щорічними гігантськими дефіцитами балансу по поточних операціях),  що, по даним міністра фінансів США  Дж.Сноу, до 2006 р. досяг 8 трлн. доларів (за повідомленнями багатьох закордонних  ЗМІ, які, щоправда, не можна дорівнювати  до офіційної інформації, хоча вони й виглядають правдоподібно, до початку 2008 р. цей показник досяг 11 трлн. доларів  США). Він має, звичайно, іншу, приватногосподарську природу, чим радянсько-російський зовнішній госдолг і не підлягає обслуговуванню з держбюджету, але  не стає від цього менш вагомим. Тільки глобалізація дозволяє США безбідно й без особливих економічних катаклізмів жити з таким боргом, уникаючи дефолта й зберігаючи за доларом роль ключової й найбільше употребимой валюти у світовому господарстві. У цьому змісті вони вже глобализировали свій зовнішній борг, так що питання, поставлений Е.Роговским у заголовок його статті,   варто розглядати скоріше як риторичний. Сьогодні мова по суті йде лише про зміну форми глобалізації цієї заборгованості, що дозволила б США легально використати чужі ресурси для забезпечення своїх зобов'язань.

       При цьому США, безумовно, продовжать безсоромно експлуатувати унікальне місце  розташування долара як світової резервної  валюти, використовуючи її емісію як інструмент покриття гігантських торговельних дефіцитів і зовнішньої заборгованості, що нагромадився. «Таке поводження може дозволити собі тільки ватажок - будь-який інший негайно б збанкрутував», - справедливо відзначає в цьому  зв'язку Л.Мясникова, не без підстави думаючи, що в підсумку міжнародні кредитори  Сполучених Штатів, можливо, одержать лише пару центів на долар.

       6. Неоліберальна модель породила  диференціацію миру на країни, що виграли від глобалізації  й програли в результаті її. Причому залежно від критеріїв,  застосовуваних тими або іншими  дослідниками для розподілу на  ці дві групи, їхній склад  виявляється неоднаковим.

       Так чи інакше, у наявності труднощі пристосування до викликів глобалізації для країн що розвиваються (PC) і  з перехідною економікою (СПЭ) через  відсутність у них таких коштів, який розташовують промислово розвинені  країни (ПРС),  непідготовленості  національних правових, економічних, адміністративних систем і механізмів і т.д. Це нерідко  змушує СПЭ, у тому числі Росію, і  особливо РС приймати правила гри, установлювані  більше сильними учасниками світового  господарства. Зростаючий розрив у  рівні добробуту богатих і бедних країн веде до витиснення останніх на узбіччя світового господарства, збільшенню в них безробіття, зубожінню населення. PC цілком правомірно вказують на те, що глобалізація в тім виді, як вона розгорталася в минулі роки, не тільки не вирішила, але навіть загострила проблеми, що заважають справжньої інтеграції цих країн у систему мирохозяйственних зв'язків і більш-менш задовільному рішенню ними проблеми бідності й відсталості.

       Про глибину глобальної проблеми бідності й відсталості в PC у цей час  наочне свідчить, наприклад, той факт, що з більш ніж 6 млрд. жителів  Землі тільки 0,5 млрд. живуть у статку, а більше 5,5 млрд. випробовують більш-менш гострий нестаток або навіть жахаючу  вбогість. При цьому, якщо в 1960 р. доходи 10% самого багатого населення миру перевищували доходи самого бідного населення  в 30 разів, то до кінця ХХ століття - уже в 82 рази.

       Правда, питання про вплив ГЭ на розподіл доходів у світі є спірним. Експерти Програми розвитку ООН (ПРООН) і Конференції ООН по торгівлі й розвитку - організацій, покликаних відстоювати інтереси країн, що розвиваються, - знову й знову затверджують, що в умовах ГЭ у світі відбувається дивергенція, тобто посилення диференціації  доходів між богатими й бедними країнами на користь перших при загальному збільшенні чисельності й питомої ваги найбіднішої (тобто живучої менш чим на 1 долар США в день) частини населення Землі.

       Однак ряд видних учених (С.Бхалл, Х.Сало^-і^-Мартін, Ю.Шишков) доводять зворотне: конвергенцію (тобто зменшення розшарування) доходів  між Північчю й Півднем і скорочення чисельності й питомої ваги найбіднішого населення.  Наукова суперечка  про світовий розподіл доходів в  умовах ГЭ, видимо, дозволить час: «вік»  глобалізації ще занадто малий, щоб  мати досить довгі й надійні статистичні  ряди даних, що дозволяють зробити твердий  висновок про наявність тої або  іншої тенденції. Уже через 5-10 років  такі дані можуть поповнити арсенал  науки. При всіх випадках знаходженню  істини тут сприяла б відкрита дискусія між прихильниками наведених  вище точок зору по методології розрахунку відповідних показників.