Дійсно, досягнення “балансу чинностей і  інтересів” представляється досить важливим фактором у забезпеченні стабільності у світовій політиці. М. Киссинджер відзначав, що “у міжнародній системі, для якої характерне наявність, можливо, п'яти або шести великих держав і безлічі менших держав, порядок  повинен виникнути в основному, як і в минулі сторіччя, на базі примирення й балансування національних інтересів, що суперничають,”2.

       До  складається чинності суб'єктів  світової політики (держав) ставляться: їхній вишкіл і організація, географічне  положення, природні ресурси, промисловий  потенціал, чисельність населення, якість дипломатії й розвідки, стан моралі, національний характер і ін.

       Міжнародна  політика має двоїстий характер: захищаючи  й реалізуючи власні інтереси, будь-який суб'єкт міжнародних відносин повинен  ураховувати тією чи іншою мірою  інтереси інших держав, світового  співтовариства. [c.441] Відповідно, світова  політика виступає як похідна від  боротьби її суб'єктів за свої (національні) інтереси, а також назрілі й  актуальні загальні цілі й завдання, що коштують перед всім людством. У  її основі - боротьба за владу й вплив  у світовому співтоваристві.

       На  нашій планеті, із часу епохи великих  географічних відкриттів, створюється  глобальна система взаємозв'язків. До теперішнього часу “мир перетворився в систему, у якій різні частини  структури функціонально й необхідно  взаємозалежні, - відзначав відомий  російський политолог-международник  Ю.М. Павлов, - у систему, що функціонує у відповідності зі своїми законами. Мир виявляє собою якусь цілісність, взаємодії в якій здійснюються на транснаціональному, регіональному, національному  й місцевому рівнях”3. Взаємодія  суб'єктів світової політики з метою  реалізації своїх інтересів являє  собою своєрідну систему політичних процесів.

       Світовий  політичний процес - це сукупна діяльність інституціональних і різноманітних  неінституціональних суб'єктів міжнародних  відносин, узятих у розвитку в просторі й у часі, по здійсненню своїх функцій; сукупність різноманітних політичних процесів у системному світі. Його суб'єктами виступають народи, етноси, цивілізації, держави, міжнародні організації, недержавні об'єднання, суспільні рухи, транснаціональні корпорації, релігійні організації, політичні й суспільні лідери; структурними елементами: політично значима діяльність ООН; політична діяльність міжнародних органів, організацій, установ; політичні акції регіональних інститутів, об'єднань, союзів, зовнішньополітична діяльність суверенних держав. 

       Історично розвиток політичних процесів у світі  пройшло ряд етапів. Спочатку вони протікали як регіональні й характеризувалися  наявністю потужної держави, що домінувала у великому регіоні над суміжними  державами (Древній Єгипет, Персія, Древній Китай, Древня Індія, Рим  і ін.). Створення перших елементів  світової політичної взаємодії з'явилося  результатом великих географічних відкриттів і ставиться до середини XV в. (Договір між Португалією  й Іспанією в Тордесильясе (1434) про  розділ сфер впливу). Далі можна виділити світові процеси, пов'язані з наслідками Великої французької революції  й війнами Наполеона, системи  міжнародних відносин, виробленої Віденським конгресом (1815), підсумками Першої й  особливо Другої світової війни для  встановлення якісно нової системи  світової взаємодії.

       Сучасний  світовий політичний процес характеризується переходом від біполярного до багатополюсного миру при збереженні домінуючих позицій США, у ньому  бере участь двісті суверенних держав. Для нього характерні процеси  демократизації багатьох суспільств і  держав. У світову політику включені сотні мільйонів людей. Відбувається складний двуединий процес глобалізації політичних і економічних взаємозв'язків і відносин. Він проявляється в тім, що “при наявності у світі величезної розмаїтості народногосподарських і національно-державних структур (від самих архаїчних до надсучасних) спостерігається певна медианность розвитку, здобувають все більше значення загальні риси суспільного прогресу, судьбоносние інтереси світової цивілізації”4. Значно підвищилася керованість світовою політикою. Домінантою сучасного міжнародного політичного процесу є проблема зміцнення міжнародної безпеки, усунення феномена війни з життя людства, виявилися тенденції до демократизації основних сфер міжнародної й національної життєдіяльності, до підвищення у світі ролі різних представницьких чинностей і рухів, людини у світовій політиці в цілому. Сучасний світовий політичний процес розвивається в нових історичних умовах, коли мирополитические відносини й зв'язки стають однієї з головних домінант прийдешніх змін і перспектив у розвитку цивілізації.

       Характерні  риси світового політичного  процесу:

       • наявність центра, у якості якого  виступає Організація Об'єднаних  Націй; взаємодії країн “вісімки”; діяльність провідних міжнародних  інститутів і організацій: НАТО, МВФ  і ін.;

       • висування на перший план глобальних проблем розвитку людської цивілізації;

       • наростання тенденцій до співробітництва, взаємодії й зростаюча розмаїтість  політичного розвитку;

       • суперечлива взаємодія постійно розширюється й обновляється числа  суб'єктів світового політичного  процесу, підвищення ролі людини, його прав, воль і життєвих інтересів  у світовій політиці; [c.443]

       • складна сукупність базових (центральних) і периферійних, транснаціональних, регіональних, національних і локальних, цивілізаційних і этнополитических політичних процесів: суперечлива дія  тенденцій до “багатополюсного”  і “однополюсному” (США) миру; коллизионное взаємодія між основними міжнародними центрами чинності (США, Західна Європа, Росія, Китай, Японія, “нові індустріальні  країни” і ін.); протиріччя між  цивілізаціями (Західною, Східною, Ісламської, Росією й др.);

       • різноманіття соціально-політичних чинностей, коштів, форм і методів реалізації політики;

       • суперечливі тенденції: спадкоємність  і новизна, спрямованість і слабка передбачуваність, стабільність і мінливість, переплетення революційних і еволюційних  початків, свідомості й стихійності;

       • відносна самостійність при детермінації фінансовими й економічними факторами.

       Література

       Боргів  С.И. Глобалізація економіки: нове слово  або нове явище? М.: 1998.

       Интриллигейтор  М. Глобалізація світової економіки: вигоди й витрати // Мир змін. 2004. № 1.

       Колодко Г. Глобалізація й економічний ріст // Мир змін. 2004. № 1.

       Кочетов Э.Г. Глобалистика. Теорія, методологія, практика. Підручник для вузів. М.: НОРМА. 2002.

       Смитиенко Б.М., Кузнєцова Т.А., Протиріччя глобалізації світової економіки. Сучасний антиглобализм  і альтерглобализм. Монографія. М.:, 2005.

       Бердсолл  Н. Посилення нерівності в новій  глобальній економіці // Питання економіки. 2006. № 4.

       Панькова  Н.А. Можливості використання нетарифного  регулювання імпорту в умовах вступу Росії у ВТО // Економіка XXI століття. 2006. № 3.

       Роговский Е.А. чи Вдасться Сполученим Штатам глобализировать  свої борги? // США. Канада. Економіка-політика-культура. 2006. № 7.

              Бердсолл Н. Посилення  нерівності в новій глобальній  економіці // Питання економіки. 2006. № 4.

       Киссинджер  Г. Дипломатія. М., 1997. С. 733.

              Павлов В.И. Тематика  курсу “Світовий політичний процес”  // Вестиик Московського університету. Сірий. 12: Політичні науки. 1995. № 3.

       Світовий  політичний процес // Політична теорія й політична практика / Під ред. А.А. Миголатьева. М., 1994.

       Вартанян  А.А. Політика й мораль. До питання  про світовий політичний порядок. М., 1997. С.