Глобалізація економіки й світова політика 3

       Разом з тим ступінь глобалізації окремих  ринків, а тим більше їхніх сегментів  далеко не однакова. Вона найбільш висока на ринках товарів у формі матеріального  продукту й капіталів. Значно менше  глобализирован ринок послуг: це багато в чому обумовлене тим, що багато видів  послуг (побутові, комунальні, значною  мірою транспортні, освітні й  ін.) по самій природі створюваної  тут потребительной вартості не можуть бути залучені в міжнародний оборот, а тим більше в процес глобалізації. Інтернаціоналізація не досягла  стадії глобалізації в електронній  торгівлі (дотепер вона ведеться на великих регіональні (субконтинентальних) ринках, насамперед у Західній і Центральній Європі й у Північній Америці), на енергетичному ринку, ринку державних замовлень, в області трудової міграції (глобальний ринок майже зложився тільки по висококваліфікованій праці в цивільних галузях, особливо в НИОКР) і ін. У цьому змісті зберігається широкий простір для подальшого розвитку глобалізації не тільки вглиб (у змісті підвищення її рівня на кожному з її напрямків), але й ушир.

       Для розкриття сутності ГЭ принципово важливе  питання про те, коли інтернаціоналізація  перейшла у свою якісно нову, глобализационную стадію. На Заході, як відзначалося вище, про неї заговорили ще на початку 1980-х років у зв'язку з різким, стрибкоподібним підвищенням ролі ТНК у всесвітнім господарстві і  якісних змінах у їхніх ринкових стратегіях. Дійсно, ТНК - ключовий суб'єкт світової економіки, а транснационализация - свого роду стрижень процесу ГЭ. Таким суб'єктом ТНК стали в 80-х рр. ХХ століття в рамках «світової системи капіталістичного господарства», у якій одержали поширення й деякі інші сутнісні риси глобалізації, про які мова йде нижче. У цьому змісті стосовно до зазначеного десятиліття можна говорити про «капіталістичну глобалізацію», що по суті й мали на увазі Т.Левитт і інші західні теоретики ГЭ.

       Разом з тим «світова система соціалістичного  господарства», невід'ємна й вагома частина всесвітньої економіки, залишалася осторонь від транснационализации  й інших проявів ГЭ. Якщо не вважати  СФРЮ й КНР, що вступили на шлях побудови ринкової економіки й занявших свого  роду проміжне положення між двома  системами, в інших «соціалістичних» країнах ТНК не мали не тільки домінуючих, але й міцних, а в СРСР і взагалі  скільки-небудь серйозних позицій, заснованих на прямих інвестиціях і  виниклої у зв'язку із цим власності  на продуктивний капітал.

       Тому  транснационализация й інші розглянуті нижче прояви ГЭ придбали дійсно глобальний характер (тобто, виражаючись по-російському, всесвітній) тільки в результаті розпаду  СРСР і краху «реального соціалізму»  на початку 1990-х років. Внаслідок  цього був переборений поділ  миру на дві суспільні системи  й всі країни (за найрідшими «екзотичними»  виключеннями, що тільки підтверджують  правило, - насамперед Північна Корея  й Куба) стали розвиватися по більш-менш подібній соціально-економічній моделі. Домінуюча роль ТНК після цього  дійсно стала глобальної. Тому варто  виходити з того, що інтернаціоналізація  остаточно перейшла властиво в стадію глобалізації економіки саме в останнім десятилітті XX століття й у цей  час набирає темп, здобуває все  більшу глибину й інтенсивність.

       Отже, ГЭ суть одночасно й досягнута (вища) стадія інтернаціоналізації господарського життя, тобто сформований феномен, і триваючий процес. Як перше, так  і друге являють собою не якийсь вигаданий по політичних мотивах  фантом, позначуваний якимсь ярликом, а об'єктивну реальність, що робить, хоча й у неоднаковій мері (вона прямо залежить від ступеня відкритості  й «самодостатності» національних господарств), що детермінує вплив на різні сторони громадського життя  всіх країн і народів миру.

       Основні, сутнісні риси глобалізації необхідно  мати на увазі не тільки при розгляді вже виявили себе реалій і тенденцій, але й при розробці прогнозів  розвитку світової економіки на довгостроковий (10-15 і більше років) і на більше короткий періоди. До цих рис необхідно  віднести насамперед наступні характеристики:

       1) Лідируюча, багато в чому детерминирующая  роль у світовому господарстві  транснаціональних корпорацій (ТНК), які задають тон у глобальному  економічному й науково-технічному  розвитку, панують на найважливіших  ринках товарів у формі матеріального  продукту, послуг, капіталів, знань  і висококваліфікованої робочої  сили. По даним останнього щорічного  доповіді ЮНКТАД про світові  інвестиції, в 2006 р. у світі  діяло 78 тис. ТНК, що розташовують 780 тис. закордонних філій. Однак  серед них дійсно провідну, якщо  не домінуючу роль у світовій  економіці й процесі глобалізації  грають не більш ніж 2-3 тис.  першокласних Multis, головним чином  близько 500 ТНК вищого ешелону,  і 100-150 лідерів серед транснаціональних  банків (ТНБ).

       Саме  ці ТНК, що особливо займають пануючі  позиції у високотехнологичних, «спрямованих у майбутнє» галузях (електронної, авіакосмічної, найбільш передових секторах машинобудування, у виробництві нових матеріалів і ін.), визначають особу сучасної глобальної економіки і є «візитною карткою» країн свого походження. На 500 ведучих ТНК доводиться понад 1/3 експорт обробної промисловості, 3/4 світової торгівлі сировинними товарами, 4/5 торгівлі новими технологіями. Домінування  транснаціонального капіталу ще більш чітко виражено в банківській сфері. Своєю всесвітньою мережею дочірніх компаній за рубежем і «павутиною» трансграничних бізнесів-операцій вони забезпечують глобальне «зчеплення» різних сегментів світового господарства, найтісніші взаимопереплетение й взаємозалежність національних процесів відтворення.

       ТНК і ТНБ вищого ешелону, ініціювавши  «інтернаціоналізацію по-капиталистически»  в одній (кількісно і якісно переважної) частини Земної кулі, в епоху співіснування  двох світових систем, з переходом  в останнім десятилітті ХХ століття до глобалізації у власному змісті цього слова, тобто в планетарному масштабі, продовжують виступати  головним мотором і суб'єктом  сучасної ГЭ.

       У цьому зв'язку вимагає адекватної інтерпретації та обставина, що навіть у найбільш розвинених країнах «золотого  мільярда» переважна частина  ВВП і самодіяльного населення  доводиться на дрібні й середні фірми. Безумовно, економічне й особливо соціальне (насамперед для забезпечення високого рівня зайнятості працездатного  населення) значення такого роду фірм важко переоцінити. Разом з тим  не вони визначають основні пропорції  розвитку світової економіки. У своєму становленні й розвитку вони прямо  або побічно багато в чому залежать від більших агентів економічних, особливо мирохозяйственних, відносин. ТНК забезпечують близько 1/4 світового ВВП, але в якісному відношенні це краща частина глобального продукту, що визначає особу сучасного світового господарства й напрямку його науково-технологічного розвитку.

       Разом з тим, визначаючи магістральні напрями  світового економічного й науково-технічного розвитку, ТНК своїми глобальними  операціями породжують і негативні  явища, про які мова йтиме нижче.

       2) Провідна роль (пріоритет) мирохозяйственних відносин у порівнянні із внутріекономічними. На доглобализационних етапах интенационализации  внутріекономічні відносини виступали як первинні, а мирохозяйственние відносини (міжнародні економічні відносини) - як вторинні, похідні. В умовах ГЭ ті й інші помінялися місцями. У результаті, як правильно відзначає Ю.Шишков, в умовах ГЭ «світове економічне співтовариство з пухкої сукупності більш-менш взаємозалежних країн перетворюється в цілісну економічну систему, де національні (страновие) соціуми виявляються складеними елементами єдиного всесвітнього господарського організму, а їхньої долі в зростаючій мері визначаються ходом розвитку цього організму як цілого».

       Ця  сутнісна риса ГЭ усе більш повно  проявляє себе як глобальний імператив  для формування політики національних держав, що має саме пряме відношення й до Росії. У цьому зв'язку важко  не погодитися з Ю.Лужковим, що «зовнішні, глобальні фактори й обставини  усе більше впливають на можливості внутрішнього розвитку країни. Десь обмежують їх, а в чомусь визначають пріоритети й вибір необхідних рішень у модернізації економіки й соціальної сфери».

       3) Розгортання глобальної інформаційно-технологічної  (інформаційно-телекомунікаційної) революції:  переворот у коштах телекомунікацій  на базі мікроелектроніки, кібернетики,  супутникових і цифрових систем  зв'язку, поява всесвітньої мережі  комп'ютерного зв'язку «Інтернет» (по своєму історичному значенню  воно, як справедливо відзначають  багато авторів, порівнянно з  винаходом друкарства). Глобальне  поширення нинішнього, принципово  нового (воно глобально по самій  своїй науково-технічній природі)  у порівнянні з попередніми,  покоління інформаційних технологій  уможливило за допомогою Інтернету  в будь-який момент і в будь-якій  крапці Земної кулі зробити  торговельні, валютні й багато  інших угод. Те, що прийнято називати  «світовими грошима», прийняло електронну  форму руху. Це зробило їх дійсно  всесвітніми коштами обігу й  платежу. Все це дозволило забезпечити  новий, якісно більше високий  (глобальний) рівень «зчеплення»  національних господарств і різних  господарюючих суб'єктів у рамках  глобальної економіки, додавши  процесу відтворення дійсно всесвітній  характер.

       4) Універсальний, всеохоплюючий вплив  науково-технічного прогресу (на  сучасному етапі НТР) у широкому  змісті слова на всі сторони  інтернаціоналізації виробництва  (наукові дослідження й дослідно-конструкторські  розробки - НИОКР, організацію й  керування виробництвом і т.д.) і капіталу в умовах економіки  знань. Саме знання в широкому  змісті (а не природні ресурси,  матеріальні цінності або щось  інше), які по самій своїй природі  прагнуть до глобалізації, у процесі  ГЭ затвердили себе як вирішальний  фактор економічного й соціального  прогресу у всесвітньому масштабі, що несе судьбоносний характер для країн, великих регіонів і континентів. Збіг у часі процесів переходу світового господарства до глобалізації й економіки знань значно прискорило визрівання того й іншого феномена й дало потужні імпульси їхньому розвитку як ушир, так і вглиб.

       5) Гармонізація стандартів (технологічних,  екологічних, статистичних, бухгалтерських, фінансових і ін.). Завдяки цьому  забезпечена в цілому досить  міцна, хоча й не повна, «стикування»  і взаємозамінність різних готових  виробів і їхніх компонентів,  а також технологій і фаз  відтворювального процесу. Це  сприяє забезпеченню все більшої  волі конкуренції у світовому  господарстві, доданню їй дійсно  глобального характеру.

       6) Розширення до всесвітніх масштабів  і інтенсифікація міжнародного  межфирменного співробітництва  в різних формах, особливо спеціалізації  й кооперації (виробничої, науково-технологічної,  науково- виробничої).

       7) Розширення до глобальних масштабів  сфер, форм і механізмів інтернаціоналізації  капіталу, стрибкоподібне збільшення  масштабів і інтенсивності його  міграції між державами, особливо  промислово розвиненими країнами, підвищення концентрації й централізації  капіталу на основі злиттів  і поглинань компаній і банків; різке посилення впливу фінансово-банківської  сфери, що досягла досить високого  рівня глобалізації, на матеріальне  виробництво.

       8) Затвердження глобальної регулюючої  ролі міжнародних економічних  і фінансових організацій (Всесвітньої  торговельної організації, Міжнародного  валютного фонду, Всесвітнього  банку й ін.). У цьому зв'язку  необхідно особливо відзначити  формування на базі ГАТТ Всесвітньої  торговельної організації, що  почала свою діяльність в 1995 р. і нараховує до початку  2008 р. 151 учасник. Якщо ГАТТ поширював  свою регулюючу діяльність головним  чином, якщо не винятково, на  світову торгівлю товарами у  формі матеріального продукту, то  до компетенції ВТО ставиться  також регулювання торгівлі послугами  (ГАТС), захисту прав інтелектуальної  власності й торгівля ними (ТРИПС), торговельних аспектів інвестиційних  мір (ТРИМС). Таким чином, ВТО,  викликана до життя імперативами  ГЭ, у набагато більшій мері  покликана відповідати сутності  глобалізації. Правда, як буде показаноі  нижче, дотепер результати її  діяльності багато в чому не  виправдали надій її засновників.

       9) Охоплення регіональною інтеграцією  всіх найважливіших економічних  регіонів миру (ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР, АСЕАН, АТЭС, Евразэс, СНД і  ін.). У російських публікаціях  цей процес часто йменують  регионализацией. Такий підхід, безумовно,  має право на життя. Разом  з тим у Європейському Союзі  (ЄС) під регионализацией розуміється  щось інше: «зчеплення» економік  регіонів різних держав як  результат межстрановой регіональної  інтеграції, наприклад, по осі  Південно-Західна Німеччина - Західна  Австрія - Північна Італія або  регіонів різних країн Євросоюзу,  що примикають друг до друга  уздовж узбережжя Північного  моря. Таке «зчеплення» може бути  значно більше інтенсивним, чим  між різними районами в рамках  окремих країн, наприклад, між  Північною й Південно-Східною  Німеччиною, а тим більше між  Північною й Південною Італією.  По даному питанню автор дійсної  статті тяжіє до вищевикладеної  точки зору, загальноприйнятої в  ЄС.

       Оскільки  інтеграція носить регіональний характер, вона, на перший погляд, суперечить ГЭ, що охоплює увесь світ. Дійсно, члени  регіональних інтеграційних угруповань надають один одному взаємні пільги, які служать для них привілейованим інструментом у конкурентній боротьбі із суперниками із третіх країн. Разом  з тим об'єднання окремих, раніше більш-менш розрізнених країн у  регіональні інтеграційні блоки  сприяє «зчепленню» - через взаємодію  цих угруповань - всіх основних учасників  мирохозяйственних відносин. Крім того, є підстави затверджувати, що зазначені угруповання роблять зростаюче й у цілому позитивний регулюючий вплив на процеси транснационализации виробництва, інші аспекти операцій ТНК.

       При цьому окремі інтеграційні угруповання  виступають як члени впливових глобальних економічних організацій. Так, не тільки окремі країни ЄС, але і Євросоюз як міжнародна організація є членами  ВТО. Це сприяє інтенсифікації процесу  лібералізації світової торгівлі в  рамках ВТО, тобто сприяє подальшому розгортанню глобалізації в цілому. В узагальненому виді  співвідношення між обома феноменами і їхніми науковими категоріями, що відображають, вдало характеризує формулювання Ю.Шишкова: якщо глобалізація - це нова якість інтернаціоналізації  на стадії гранично можливого розвитку її вшир, те інтеграція - найвищий щабель розвитку її вглиб.

       Протиріччя  й негативні сторони  глобалізації.

       Всі дослідники справедливо вказують на те, що глобалізація економіки - досить суперечливий феномен. З одного боку, її сутнісні риси, розглянуті вище, у  цілому сприяють підвищенню ефективності світового господарства, економічному й соціальному прогресу людства. З іншого боку, як буде показано нижче, форми прояву цих рис нерідко  зачіпають нтереси широких верств населення в усім світі й цілих  країнах, що не входять у відомий  «клуб» держав «золотого мільярда». Нинішня (неоліберальна) модель глобалізації економіки несе в собі цілий ряд  негативних моментів, характеризується гострими колізіями й конфліктами  між різними агентами (учасниками) мирохозяйственних і інших міжнародних відносин. Глобалізація не виправдала багатьох надій, що зв'язувалися широкими верствами світової громадськості з подоланням розколу миру на дві протилежні суспільні системи, що перетворила інтернаціоналізацію в дійсно глобальний феномен. До суперечливих і негативних сторін зазначеної моделі варто віднести насамперед наступні її аспекти.