Бюджетна система сучасної України

доходи від господарської діяльності; доходи від використання природних ресурсів; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; доходи від банківської діяльності; доходи від реалізації дорогоцінних металів з державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; державне мито; митні платежі; збори та інші неподаткові доходи; доходи від приватизації; доходи від громадян тощо.

Такий загальний перелік доходів всіх ланок бюджетної системи України. Але основним бюджетним питанням є їх розподіл між окремими ланками всередині бюджетної системи.

Розподіл доходів належить до повноважень  представницьких органів держави, оскільки це є одним з основних питань функціонування бюджетної системи України. Головну роль в цьому відіграє Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади в Україні. Верховна Рада встановлює постійний розподіл закріплених доходів між ланками бюджетної системи і щорічний перерозподіл регулюючих.

Основним завданням при розподілі  доходів бюджетів є наділення  кожного з державних органів  — суб'єкта бюджетного права — таким об'ємом коштів, який міг би забезпечити виконання його завдань і функцій, передбачених Конституцією та законами України. При цьому повинні бути забезпечені збалансованість всіх бюджетів, зацікавленість місцевих органів у збільшенні бюджетних надходжень, запобігання касових розривів та інше, бездефіцитність бюджетів. Доходи кожного бюджету повинні бути найбільшою мірою пов'язані з підвідомчим господарством і соціальною сферою.

З врахуванням  юридичного та економічного аспектів розподілу доходів між ланками бюджетної системи всі вони можуть бути поділені на закріплені і регулюючі.

До закріплених  належать доходи, які постійно діючими  нормативними актами віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у  часі строк у розмірі територіального  надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нормативі). Прикладами доходів, закріплених за Державним бюджетом України, можуть бути [2, с.50-52]:

• надходження від зовнішньоекономічної діяльності, які повністю, на невизначений строк закріплені за загальнодержавним бюджетом;
• плата за землю, яка дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України, та інші.

Закріплені доходи створюють основу дохідної бази кожного бюджету. Але для повного покриття потреб кожного з бюджетів їх недостатньо і тому кожен з бюджетів (крім державного) необхідно врегулювати за допомогою інших дохідних джерел. Оскільки потреба в доходах кожного з бюджетів часто змінюється, то держава щорічно здійснює бюджетне регулювання — щорічний перерозподіл коштів всередині бюджетної системи з метою збалансування всіх бюджетів. Досягається це за допомогою регулюючих доходів та інших методів.

Регулюючі доходи — це передбачені в законі про державний бюджет або в рішенні про бюджет представницьких органів доходи бюджетів, які щорічно перерозподіляються між різними ланками бюджетів. Розмір частини кожного з доходів, яка передається у бюджет нижчого рівня, визначається, виходячи з потреб цього бюджету, і може щорічно змінюватись. Так, в 2007р. як регулюючі доходи були використані акцизний збір (50 відсотків його передавались до бюджетів областей, міст Києва і Севастополя), прибутковий податок з громадян та ін. Але вже в Законі про Державний бюджет України на 2008 р. було дано перелік всіх доходів, які в повному обсязі або частково надійдуть до державного бюджету і перелік доходів, які надійдуть до бюджетів Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя. Таким чином було здійснене бюджетне регулювання, тобто забезпечення вказаних бюджетів дохідною базою [2, с.53-55].

Але при  нестачі коштів для збалансування  бюджетів держава може використати і такий метод бюджетного регулювання як дотації, субвенції, субсидії, які можна назвати єдиним терміном – трансферти. Цей метод застосовується у багатьох країнах світу. Щоправда, в законодавстві України ці терміни лише згадуються без розкриття їх суті, але, використовуючи світовий досвід, фінансово-правова наука виробила їх поняття.

Дотація являє собою певну суму грошових коштів, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня для покриття його дефіциту. Вона має загальний характер і не підлягає поверненню до бюджету вищого рівня (сам термін походить від латинського слова dotatio - дар). На відміну від дотації субвенції і субсидії мають цільовий характер і це передбачає, що у випадках їх невикористання або використання не за цільовим призначенням вони мають бути повернені до бюджету, з якого були надані. Різниця між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція передбачає як обов'язкову умову участь у виділенні коштів на певні цілі з бюджетів нижчого рівня поряд з сумою субвенції, а для субсидії це не обов'язково. Але у випадках невикористання або використання не за цільовим призначенням субвенції і субсидії мають бути повернені до бюджету, з якого вони були виділені. Законом про державний бюджет України на 2008р. було передбачено виділення дотацій республіканському бюджету Автономної Республіки Крим, обласним та міському (міста Севастополя) бюджетам (всього їх 22) на загальну суму 2 502 213 тис. гривень на фінансування видатків, що не покриваються власними та закріпленими доходами [2, c.56-58].

Таким чином, як випливає з викладеного вище, державний бюджет України складається із закріплених доходів, а республіканський автономної республіки Крим та місцеві бюджети — з трьох [2, с.62-65]:

власних джерел, які надходять від об'єктів, що є їх власністю; закріплених доходів, тобто доходів, які постійно закріплені за ними; доходів, що надійшли в порядку бюджетного регулювання (процентних відрахувань, дотацій, субвенцій, субсидій).

Крім цього, вони можуть на власний  розсуд і запозичувати кошти. Органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства можуть випускати  місцеві позики, лотереї та цінні  папери, отримувати позички з інших  бюджетів на покриття тимчасових касових  розривів з їх погашенням до кінця  бюджетного року, а також отримувати кредити в банківських установах. Ще одним джерелом фінансування видатків з цих бюджетів є позабюджетні цільові (у тому числі валютні) фонди  коштів. Органи місцевого самоврядування мають право, за рішенням зборів громадян за місцем їх проживання, запроваджувати місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування.

Проект бюджетного кодексу змінює розподіл доходів міх рівнями бюджетної системи. Проаналізуємо можливі зміни в податкових доходах місцевих бюджетів на прикладі даних про виконання бюджету України в 2008 і 2009 роках (табл.1.1).

Таблиця 1.1

Доходи  місцевих бюджетів,

передбачені проектом бюджетного кодексу України [8, c.3]

У 2008 - 2009 роках доходи від місцевих податків і зборів, а також податку на промисел становили менш ніж 0,4% ВВП (табл.1.1). Власні надходження бюджетних установ — це новий вид бюджетних доходів, який з'явився в 2010 році і досягає в місцевих бюджетах 0,3% ВВП.

Отже, на виконання власних повноважень  місцеві бюджети України можуть витрачати близько 0,7% ВВП, або менш як 8% витрат у 2009. Якщо виходити з доходів, які згідно з проектом бюджетного кодексу України закріплюються за місцевими бюджетами, то понад 90% бюджетних компетенцийних органів місцевого самоврядування припадатимуть на делеговані повноваження.

Для фінансування делегованих повноважень передбачається використовувати спеціальні податки і збори, що утворюють так званий «кошик доходів». До його складу включено: прибутковий податок з громадян, податок на землю, плату за ліцензії та сертифікати, що видаються місцевими органами влади (в тому числі - ліцензії на право роздрібної торгівлі горілчаними і тютюновими виробами), плату за торговельний патент і державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, надходження від адміністративних штрафів, а також штрафів і санкцій за порушення податкового законодавства. Надходження від доходів, які формують «кошик доходів» і призначені для виконання делегованих повноважень, у 2008 і 2009 становили близько 5% ВВП, тоді як загальна сума доходів місцевих бюджетів, наприклад, у 2009 — 10,35% ВВП. Таким чином, доходи місцевих бюджетів від податків і зборів зменшуються приблизно наполовину. Внаслідок перерозподілу податків, що зараховуються до державного і місцевих бюджетів, останні втрачають серйозні податкові гарантії: із загальної кількості податків місцеві бюджети одержують тільки прибутковий податок із громадян, податок на землю і місцеві податки. Фінансування делегованих повноважень значною мірою здійснюватиметься за рахунок трансфертів з державного бюджету.

Обласні бюджети взагалі не отримують  твердих податкових гарантій їх доходи визначено як 25% від «кошика доходів», які збираються на території області, та трансфертів з державного бюджету, а також із місцевих бюджетів міст, сіл і селищ на виконання «спільних програм». У проекті не обґрунтовано, чому саме 25% доходів і чому фінансування спільних програм має відбуватися за  рахунок трансфертів з неясними умовами їх надання? Якщо реалізація спільних програм -  добровільне рішення органів місцевого самоврядування, то їх фінансування може здійснюватися шляхом пайової участі на договірній основі. Якщо ж обласні Ради несуть відповідальність за надання жителям області якихось суспільних благ, то прийняття відповідних рішень має входити до їх компетенції, а за обласними бюджетами повинні закріплюватися податки, необхідні для цього [10, с.2].

В останні роки частка місцевих бюджетів у доходах зведеного бюджету (без трансфертів) постійно знижується. У 2008 вона досягала 45,7%, у 2009 - близько 40%, а в 2010 — менш ніж 30%. Проект бюджетного кодексу України є ще одним кроком у цьому напрямі. У 2011 році частка місцевих бюджетів у податкових доходах знижується майже до 29% [9, с.4].

Бюджетне регулювання — це щорічний перерозподіл коштів всередині бюджетної  системи з метою збалансування всіх бюджетів на рівні, необхідному для виконання кожним місцевим органом своїх завдань і функцій. Бюджетне регулювання здійснюється кожним представницьким органом щодо бюджетів безпосередньо нижчого рівня, тобто обласні ради регулюють районні і міські (міст обласного підпорядкування) бюджети, районні ради — селищні, сільські, міські (міст районного підпорядкування) бюджети, міські Ради — бюджети районів в містах. Верховна Рада України, яка здійснює розподіл бюджетних коштів, при цьому регулює обласні, міські (міст Києва і Севастополя) бюджети, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим. Верховна Рада автономної республіки Крим регулює бюджети районів, які входять до її складу [12, с.31-33].

Розмежування  доходів в процесі бюджетного регулювання здійснюється з урахуванням  економічного, соціального, екологічного, природного стану відповідних областей, районів та населених пунктів.

У процесі бюджетного регулювання  застосовуються методи, зміст яких вже був викладений вище: процентні відрахування від регулюючих доходів, дотації, субвенції, субсидії. Їх перелік і розміри визначаються в кожному році окремо.

У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законом про державний бюджет. Закон «Про бюджетну систему України» дає перелік доходів кожної з ланок бюджетної системи України, доходів, які в порядку, на умовах і в межах, встановлених законами України, зараховуються у районні, міські (міст обласного підпорядкування) бюджети.

На 2011 рік заплановано зібрати «живими грошима» податків, що становитимуть 28,2% ВВП. З метою загальної оцінки цих параметрів досить звернутися до даних, які ілюструють динамічний ряд доходів консолідованого бюджету протягом останніх років. За період 2005-2009 років цей ряд характеризувався такими даними: 30,3%, 28,2, 30,1, 27,8, 25,4% від ВВП. На 2010 рік цей показник становив — 26,5 % ВВП. При цьому базисний індекс ВВП у відношенні до 2000 в періоді, що аналізується, становив відповідно 47,8%, 43,0%, 41,6%, 40,9%, 40,5% та у 2000 — 42,5%. Таким чином, проектом бюджету на 2011 рік передбачено зростання рівня доходів бюджету до ВВП на 1,7% при зростанні номінального ВВП згідно зі стратегічними завданнями — на 4%. Для визначення реальності подібних бюджетних орієнтирів проаналізуємо рівень виконання планових показників Зведеного бюджету України [16, с.104-106].