Бюджетна система сучасної України

Наведені  в таблиці 1.2 дані свідчать, що в середньому за даний період рівень виконання планових показників доходної частини бюджету становив близько 92%. Водночас при хронічному невиконанні бюджету планові надходження на наступний рік необґрунтовано підвищувалися. Зокрема, план 2009 становив від виконання плану 2008 120%, а план 2010 від виконання планових показників 2009 - майже 129%. Відрив від реальних можливостей призводить і до невиконання витратної частини бюджету. Тобто задеклароване зниження податкового навантаження в дійсності не підтверджене бюджетними параметрами.

Дані  таблиці доводять, що напруженість планових показників в останні роки зменшується. Якщо в 2010 році плановий показник виконання дохідної частині бюджету зріс на 6%, то у 2011 — лише на 4%. Однак з огляду на рівень

 виконання планових показників навіть такий сценарій розвитку виглядає нереальним. Так, за 2010 рік надходження доходів бюджету України, які контролюються ДПА, становили всього 53% [16, с.107-110].

Таблиця 1.2

Динаміка  виконання доходної частини

Зведеного бюджету України у 2005-2010 роках [14, с.15]

Небезпідставні сумніви також  щодо реальності надходжень до бюджету, що очікуються від приватизації державного майна. Згідно з початковим прогнозом  останні передбачалися в розмірі, що перевищував 9 млрд.грн. або 17% від запланованих доходів бюджету. При зіставленні цієї величини з існуючою грошовою масою є підстави говорити про відсутність у державі такої кількості вільних грошей. Надія на іноземного інвестора в умовах великої кількості стримуючих факторів також виглядає нереальною. Щодо уточнених обсягів надходжень від приватизації державного майна (7-5 млрд.грн.), то варто лише нагадати, що в січні-липні 2010 року до Зведеного бюджету з цього джерела надійшло 1,2 млрд.грн., що становить 5,2% доходів бюджету. Звідси досить проблематичним є виконання витратних зобов'язань бюджету, зокрема статті капітальних вкладень. Адже 1/4 надходжень від приватизації має спрямовуватися на пріоритетне фінансування капітальних вкладень. Разом з тим, як відзначається в посланні президента до Верховної Ради України, досягнення стратегічної мети — стабільного соціально-економічного розвитку — потребує нарощування інвестиційних ресурсів, послідовного збільшення частки капітальних вкладень у ВВП [14, с.15-16].

Діюча сьогодні в Україні система місцевих податків і зборів не відповідає згаданим вимогам. Так, дані таблиці 1.3 свідчать про те, що за період 2008-2010 років на 18% зменшилися надходження місцевих податків і зборів. Майже вдвічі скоротилися обсяги вилучень у місцеві бюджети в Сумській, Київській, Черкаській, Луганській та інших областях [14, с.15-17].

Таблиця 1.3

Структура надходження місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів протягом 2008-2010 років за областями [22, с.24]

Таким чином, нині місцеві податки  і збори в Україні практично  не виконують ні фіскальної, ні регулюючої функції, оскільки місцеві ради, насамперед наймасовіші – сільські і селищні, - що становлять 91% від загальної  кількості місцевих рад, не мають  жодного більш-менш серйозного об’єкта  оподаткування.

I.3. Державні витрати

Виконання будь-яких функцій держави  потребує прямих витрат фінансових ресурсів. Тому витрати держави — це одна з важливих сторін фінансової діяльності держави, яка безпосередньо пов'язана з її діяльністю по мобілізації коштів у державний та місцеві бюджети і державні цільові фонди.

Державні  витрати — це складова частина  фінансових відносин, яка полягає у безперервному цільовому використанні державних грошових ресурсів, що накопичуються у [19, с.17-18]:

Державному бюджеті та місцевих бюджетах; державних і місцевих бюджетних та позабюджетних фондах; власних фондах державних і комунальних підприємств, установ та організацій з метою виконання загальнодержавних функцій, фінансування державної та комунальної соціальної і культурної сфер, державних цільових програм, а також фінансування розширення виробництва окремих державних та комунальних підприємств, установ, організацій у відповідності з чинним законодавством держави.

Сукупність  всіх видів видатків держави складає  систему державних видатків. В  цю систему входять [19, с.18-19]:

Видатки держави, що здійснюються з державного бюджету; видатки держави, що здійснюються з місцевих бюджетів усіх рівнів; видатки держави, що здійснюються з бюджетних та позабюджетних централізованих державних та місцевих фондів; видатки державних та комунальних підприємств, організацій та установ.

У фінансовому  праві державні видатки виділені в окремий інститут державних видатків, який утворюється фінансово-правовими нормами, що регулюють суспільні відносини щодо витрачання державних та комунальних грошових ресурсів.

Державні  видатки визначаються функціями  та економічним станом держави. В період переходу до ринкової економіки суттєво змінюється структура державних видатків — їх склад та обсяги. Це пов'язано, в першу чергу, з появою комунальної форми власності, подальшим збільшенням сектора економіки, що базується на недержавній формі власності, проведенням реформи цінової політики держави, а також з поступовим скороченням дотаційного фінансування цілих галузей народного господарства та збільшенням використання методів цільового фінансування державних програм.

Державні  видатки здійснюються шляхом фінансування.

Фінансування  державних видатків — це плановий, цільовий, безповоротний й безвідплатний відпуск грошових коштів, який виконується з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій (оборона країни, управління діяльністю держави тощо), а також для утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов'язань держави з додержанням режиму економії при постійному здійсненні контролю.

Фінансування  здійснюється із різних джерел: бюджетів різних рівнів, позабюджетних цільових фондів, власних коштів державних  та комунальних підприємств. В залежності від джерел фінансування можна виділити такі його види: бюджетне фінансування, самофінансування та державне кредитування.

Бюджетне  фінансування — це фінансування, що проводиться за рахунок бюджетних коштів, тобто це безповоротний, безвідплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій, функцій місцевого самоврядування та забезпечення функціонування бюджетних підприємств, установ, організацій [21, с.24-25].

Самофінансування  використовується для покриття видатків державних та комунальних підприємств  за рахунок їх власних фінансових ресурсів.

Основними суб'єктами фінансування є державні органи, підприємства, установи та організації  державної та комунальної форми  власності. Останні поділяються  на такі, що фінансуються з бюджету частково або повністю. В залежності від суб'єктів можна виділити дві форми проведення фінансування. При першій формі з бюджетних або відомчих джерел покривається лише частина видатків суб'єкта фінансування. Решта — більша частина видатків — покривається за рахунок його власних або кредитних коштів, тому основним принципом першої форми фінансування є оптимальне поєднання використання власних, кредитних та бюджетних коштів при фінансуванні видатків. Ця форма застосовується при фінансуванні державних програм та державних і комунальних підприємств, які мають економічну і фінансову самостійність, отримуючи власні прибутки (прикладом є госпрозрахункові державні та комунальні підприємства). Для таких підприємств бюджет не є основним джерелом покриття видатків [22, с.25-28].

При другій формі фінансування з бюджетних  джерел проводиться повне покриття всіх видатків суб'єкта фінансування. Ця форма використовується при фінансуванні діяльності державних органів, обороноздатності країни, утриманні соціальної сфери, а також діяльності державних та комунальних підприємств, установ та організацій, які не мають своїх доходів (на відміну, наприклад, від госпрозрахункових підприємств).

Державні  або комунальні підприємства, установи та організації, видатки яких повністю фінансуються з бюджету, називаються бюджетними.

Виділення коштів з бюджету на забезпечення діяльності апарату законодавчої та виконавчої влади, управління, суду й  прокуратури, обороноздатності країни, на утримання соціально-культурної сфери, а також державних та комунальних підприємств, установ та організацій, які не мають своїх доходів (бюджетних установ), здійснюється шляхом кошторисно-бюджетного фінансування.

Кошторисно-бюджетне фінансування — це метод безповоротного, безвідплатного відпуску грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету, на основі фінансових планів — кошторисів витрат [19, с.17-19].

За цим методом фінансується майже вся невиробнича сфера суспільства, що базується на державній або комунальній формі власності (бюджетна сфера). Обсяг передбачуваних витрат згідно з кошторисами закріплюється в бюджетах, які приймаються на відповідних рівнях — у державному бюджеті, бюджеті Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетах.

Незалежно від джерел покриття видатків, фінансування здійснюється на основі таких принципів: плановості, безповоротності та безвідплатності, цільового спрямування коштів та їх ефективного використання та здійснення постійного контролю за їх використанням, фінансування в міру виконання планів, оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел, додержання режиму економії [14, с.15-17].

Принцип безповоротності та безвідплатності  фінансування державних видатків означає виділення суб'єкту фінансування коштів без прямого їх повернення державі та без внесення будь-якої платні за отримання цих коштів.

Принцип цільового спрямування фінансування державних витрат полягає у тому, що кошти плануються, відпускаються та використовуються на чітко визначені нормативними та індивідуально-плановими фінансовими актами цілі та заходи: виплата заробітної плати, поточні видатки, видатки розвитку тощо.

Принцип фінансування в міру виконання планів означає, що кошти виділяються не автоматично, а у відповідності  з фактичним виконанням робіт, кількісними та якісними показниками, що зумовлюють обсяги витрат на конкретні цілі в момент виникнення реальної потреби у наданні коштів. Завдяки цьому принципу грошові ресурси можуть перебувати у постійному обігу. Виконання цього принципу чітко прослідковується при фінансуванні капіталовкладень та капітальних ремонтів, де, в разі невиконання планів використання коштів, невикористані грошові ресурси враховуються при наданні бюджетних коштів на наступний період.