Методи і моделі прийняття управлінських рішень

Про аналіз і синтез часто говорять стосовно до розумової роботи. Під аналізом розуміють якесь виділення з даної сукупності і її складових чи частин виділення окремих рис з комплексу рис, властивих даному об'єкту, чи виділення окремих логічних наслідків які випливають з даної тези. На цьому останнім розумінні аналізу засноване поняття аналітичного (регресивного) методу міркування в математику. Міркують аналітично, якщо з даної для доказу теореми не будуть еквівалентні їй чергові наслідки, приводячи, зрештою, до такого наслідку, що є уже визнаною теоремою, і досягає таким способом обґрунтування теореми, що даний як доказ. Цьому способу міркування протистоїть синтетичний (прогресивний) метод, коли, маючи для доказу дану теорему, виходять з якоїсь інший, уже доведеної теореми, і виводять з її дану теорему як наслідок, доводячи її таким шляхом.

Вироблення наукового  підходу до ухвалення рішення  визначають необхідним розробити визначений план у виді взаємозалежних між собою  процесів підготовки, обґрунтування, прийняття, введення і т.д. рішення в дію.

Забезпечення всебічної  поінформованості. Підготовка визначеного  рішення вимагає забезпечення всебічної  його поінформованості, обґрунтованості. Робота припускає ознайомлення і  з'ясування керівниками характеру  і наслідків застосованого раніше рішення, що є попереднім даному рішенню. Ознайомлення з діючими інструкціями, одержання додаткової інформації від осіб і підрозділів компетентних в області даної проблеми. Поряд з цим необхідно враховувати, що прийняте рішення не повинне суперечити існуючим актам і вищевказаній директиві. Керівник повинний бути в курсі останніх досягнень у свій області, йому варто постійно працювати над підвищенням своєї компетенції за фахом, створювати можливість відвідувати конференції, семінари, прослухувати спеціальні лекції й інші заняття.

При цьому важливо  виходити з того, що в даний час  більше чим абиколи, керівникам повинні  бути притаманні почуття нового, уміння мислити економічно грамотно, йти  в ногу з науково-технічним прогресом.

Забезпечення конкретності й оперативності. Невідкладені питання повинні зважуватися вчасно, швидко, без зайвого паперового марнування, реально, з обліком усіх найважливіших факторів, твердо, у живому зв'язку з колективом на основі детального ознайомлення із ситуацією і конкретними умовами. Поряд з цим оперативність не повинна вести до імпровізації, метушні, довільній і частій зміні рішень.

Якщо рішення формується і виробляється групою фахівців, скажемо  радою, необхідно організувати роботу таким чином, щоб кожний з фахівців, зберіг індивідуальні позитивні риси своєї діяльності, направивши їх на рішення даної проблеми. Причому розмір групи повинний бути оптимальним, оскільки великі групи виявляються малоефективними. У них відсутні можливості для живої дискусії, складними представляються можливості створення духу обговорення, успіхів у роботі, творчому обговоренню.

Керівник покликаний створити в роботі дух творчого пошуку, обміну думкою, здорової критики, пошуку рішення з урахуванням реальної обстановки, а не керуючись правилом взаємних поступок, тиску авторитетом і т.п.

Використання методу головної ланки. З безлічі питань, що підлягають рішенню, необхідно вибрати  і вирішувати найважливіші, від яких залежить успішне рішення проблеми.

Уміння вибирати головні, ведучі ланки, що визначає загальний хід розвитку явища, характеризує наукову обґрунтованість того чи іншого рішення. Керівник, виробляючи і приймаючи рішення повинний оцінювати різні варіанти, вибираючи найкращі, головні з них, ключові.

Визначення сфери впливу рішень. Після завершення етапів вивчення і з'ясування проблеми, пошуку, оцінки рішень і вибору найкращої альтернативи, визначається, на які структурні підрозділи вплине пропозиція і, отже, вивчається реакція останніх на цю пропозицію.

Забезпечення самостійності в ухваленні рішення. Необхідність забезпечення самостійності в ухваленні рішення обумовлюється тим, що прийняття рішень у рамках існуючих повноважень є не тільки правом, але й обов'язком кожного керівника. Кожен працівник повинний приймати рішення самостійно, але в межах своєї компетенції, у рамках поставлених задач, наказів і розпоряджень вищестоящого керівника. Ніхто не повинний перекладати прийняття рішень на вище чи нижчестоящих з метою уникнути відповідальності.

Висновок

У роботі була розглянута класифікація рішень за різними 
класифікаційними ознаками. За цими ознаками рішення поділяються на 
традиційні - нетипові, стратегічні - тактичні - операційні, глобальні - 
локальні, довгострокові - короткострокові, формалізовані - неформалізовані 
та ін.

В залежності від типу проблеми обирається відповідна технологія прийняття управлінських рішень. Серед найчастіше застосовуваних технологія „Управління за результатами", „Управління шляхом постійних перевірок та вказівок", „Управління в виняткових випадках", „Управління на базі штучного інтелекту", „Управління на базі активізації діяльності персоналу".

Запрограмовані  рішення, типові для ситуацій, які  повторюються, приймаються з дотриманням конкретної послідовності етапів. Нові або складні ситуації вимагають незапрограмованих рішень, у цьому випадку керівник сам обирає процедуру прийняття рішень.

Існує багато методів  обробки та реалізації управлінських  рішень, найбільш відомі з них були розглянуті в роботі : аналітичні, статистичні, метод сценаріїв, дерево рішень, евристичні, експертні, методи математичного програмування. В залежності в ступеня повторюваності проблеми, її складності, досвіду керівника та підлеглих обирається оптимальний для вирішення цієї проблеми метод.

Необхідність  прийняття рішень пояснюється свідомим і цілеспрямованим характером людської діяльності, виникає на всіх етапах процесу керування і складає частину будь-якої функції менеджменту.

Прийняття рішень (управлінських) в організаціях має  ряд відмінностей від вибору окремої людини, тому що є не індивідуальним, а груповим процесом.

Комплексний характер проблем сучасного менеджменту  вимагає комплексного, усебічного їхнього аналізу, тобто участі групи менеджерів і фахівців, що призводить до розширення колегіальних форм прийняття рішень.

Незважаючи на те, що менеджмент ще не настільки розвинутий в нашій країні, щоб застосовувати всі описані технології, моделі та методи свідомо, досвід керівників дозволяє застосовувати теорію менеджменту несвідомо. Кінцевий результат був досягнутий, але більш складним шляхом, ніж за умов свідомого застосування описаних методів, моделей та технологій.

Прийняття рішень є найважливішою  справою в роботі менеджера. Тому вчитися приймати рішення потрібно ще в процесі навчання, а не тоді, коли від керівника вже залежить доля підприємства. Тому зараз можна вчитися не тільки на власних помилках, але і на досвіді інших людей і організацій. Приймаючи рішення, потрібно усвідомлювати, що керівник розпоряджається не тільки своєю долею, але і долями працюючих на нього людей.

Історія знає багато випадків, коли ухвалення відповідального рішення в критичний момент рятувало фірму від руйнування. Але з іншого боку, ухвалення невірного рішення може мати жахливі наслідки.

Список використаної літератури

1. Андрушкін Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту: методологічні положення та прикладні механізми. – Тернопіль: Лілея, 1997 ;
2. Василенко В.О., Ткаченко Т.І.   Стратегічне управління:  навч. посібник, Київ ЦУЛ, 2003;
3. Герчиков И.Н Менеджмент. – М.: ЮНИТИ, 1995;
4. Економіка та менеджмент: Навч. посібник/ Під редакцією О.Є.Кузьміна. – Львів: Державний університет „Львівська політехніка”;
5. Іванова І.В. Менеджер – професійний керівник: Навч. посіб. –К.: Київ. Нац. торг.-екон. ун-т, 2001;
6. Іванова І.В. Менеджмент підприємства. Практикум: Навч. посіб._ К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001;
7. Кредісов А.І., Панченко Є.Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 1999;
8. Кузьмін О.Є. Сучасний менеджмент. –Львів: Центр Європи, 1995.
9. Кузьмін О.Є. Формування органів управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств. Регіональна економіка. – 1997;
10. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Теоретичні та прикладні засади менеджменту. Навч. посіб., Львів 2002;
11. Закон України „Про підприємництво” від 7 лютого 1991р., ВВР.№14;
12. Закон України „Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991р. №24;
13. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджменту: Пер. с англ.. – М.: Дело, 1992;
14. Практична психологія менеджменту: Як зробити кар’єру. Як будувати організацію: науково практичний посібник.-К.: Україна, 1994.-399с.
15. Мартиненко Н.М. Менеджмент фірми, 1995.
16. Немцов В. Д., Довгань Л.Є., Сініок Г.Ф. Менеджмент організацій      2000.
17. Піддубна Л.П. ,Менеджмент 2000.
18. Рудінська О.В., Яроміч С.А., Молоткова І.О.  Менеджмент  2002.