Методика нормування праці в умовах освоєння нових технологічних процесів (виробництво продукції)

   Оперативна  робота — це безпосереднє виконання  змінного завдання. Час. витрачений на неї (Топ), складається з часу виконання  основних прийомів (То) і допоміжних (Тд).

   Виконуючи основні прийоми (основний час), працівник здійснює перетворення предметів праці.

   Допоміжні прийоми (допоміжний час) полягають  у таких діях: працівник установлює предмет праці на верстат або  стіл для оброблення, знімає його звідти; управляє обладнанням та здійснює переходи, пов'язані з виконанням завдання; вимірює предмети праці тощо.

   Час обслуговування робочого місця (Тоб) складається  з часу організаційного обслуговування (Торг) та часу технічного обслуговування (Ттех). Час організаційного обслуговування використовується для огляду робочого місця та його впорядкування, розкладання інструменту на початку зміни та прибирання наприкінці її, чищення та змащування обладнання. Час технічного обслуговування використовується на догляд обладнання у процесі виконання певної конкретної роботи, зокрема підналадка обладнання, заміна зношеного інструменту тощо.

   Таблиця1. Основні позначення (індекси) затрат робочого часу

   Затрати робочого часу поділяються на нормовані  і ненормовані. До нормованих належать необхідні для даних конкретних умов затрати основного і допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби, регламентовані перерви з організаційно-технічних причин, підготовчо-завершальний час. Сумарна величина цих затрат часу на одиницю продукції є штучно-калькуляційним часом ( tШК ),

   t ШК = tО + tД + tОБ + tВОП + tПР + tПЗ,

   де tО — основний час;

   tД  — допоміжний час;

   tОБ  — час обслуговування робочого  місця;

   tВОП  — час на відпочинок та особисті  потреби;

   tПР  — час нормованих перерв з  організаційно-технічних причин;

   tПЗ  — підготовчо-завершальний час  на одиницю продукції.

   Досліджуючи трудові процеси, важливо визначити  фактичні затрати часу на виконання  окремих елементів операції, а  також структуру затрат часу протягом робочої зміни або її частини.

   Визначення  фактичних затрат часу на виконання  елементів операцій потрібне для  розроблення нормативів часу, вибору найраціональніших методів праці, аналізу якості норм і нормативів тощо.

   Під час визначення нормативів часу на обслуговування робочого місця і підготовчо-завершального часу, а також для оцінки ефективності використання робочого часу використовуються дані про структуру затрат робочого часу.

   Найпоширенішими на підприємствах методами дослідження  трудових процесів є: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів. 
 
 
 
 
 
 
 

          

           1.2. Методи вивчення витрат робочого часу 

   Визначення  втрат робочого часу проводиться за допомогою спостережень. Такі спостереження називаються фотографією використання робочого часу і виконуються двома методами: методом безпосередніх вимірів часу і методом моментних спостережень. Існує два різновиди безпосередніх вимірів часу: суцільна, вибіркова. Спостереження може проводитися візуально, автоматично (за допомогою різних апаратів, наприклад, осциллографів, датчиків, без участі людини) і комбіновано (людина бере участь у керуванні апаратами).

   Фотографія  використання часу може виконуватися стосовно до різних об'єктів: людині (виконавцю), устаткуванню, виробничому процесу (у цьому випадку вивчається одночасне використання часу як устаткування, так і робітника. При цьому фотографія може бути індивідуальною чи колективно. У тих випадках, коли робітник у процесі роботи увесь час переміщається, застосовується маршрутна фотографія.

   Найбільш  розповсюдженим видом фотографії є  фотографія робочого часу. При її проведенні замірять усі без винятку витрати  часу, здійснювані виконавцем за визначений період часу (як правило, за зміну). У деяких випадках можливе проведення фотографії частини зміни, наприклад, на початку робочого дня (одна-дві години) чи в його кінці. Саме в цей період частка втрат робочого часу буває найбільшою.

   Метою фотографії робочого часу є: виявлення  тривалості простоїв і непродуктивної роботи, причин, їх пояснюючих, а виходить, і недоліків в організації праці і виробництва; одержання вихідних даних для розробки нормативів; підготовчо-заключного часу, часу обслуговування робочого місця, часу на відпочинок і особисті потреби; установлення дослідно-статистичних норм часу в умовах одиничного і дрібносерійного виробництва; розробка норм обслуговування і нормативів чисельності робітників, зайнятих обслуговуванням виробництва; виявлення причин невиконання норм часу (вироблення) окремими робітниками.

   На  машинобудівних підприємствах найбільш часто використовуються наступні види фотографій робочого часу: індивідуальна, групова, самофотографія, фотографія робочого дня робітника-багатоверстатника, виробничого процесу, маршрутна фотографія, цільова, фотографія часу використання устаткування, масова.

           Фотографії робочого часу дозволяють визначити втрати часу через технічні чи організаційні неполадки. За допомогою фотографії можна установити, що робітник на оперативну роботу затрачає більше часу, ніж покладено по нормі. Але от чому це відбувається, установити за допомогою фотографії не можна. Для цієї мети використовується хронометраж.

   Хронометраж - це спостереження, у процесі якого вивчаються циклічно повторювані елементи оперативної роботи. Можливо, також вивчення за допомогою хронометражу і підготовчо-заключного часу і часу по обслуговуванню робочого місця. Метою хронометражу є: вивчення передових прийомів і методів праці; виявлення причин невиконання норм часу окремими  робітниками чи їхнього перевиконання; перевірка якості діючих норм часу; розробка норм часу при неможливості розрахувати їх по загальмашинобудівних нормативах; перевірка якості діючих норм часу. Таким чином, хронометраж проводиться з метою удосконалення трудового процесу на робочому місці і поліпшення нормування праці.

   Необхідність  вивчення ступеня ідеальності трудових процесів саме в дрібносерійному й індивідуальному виробництві стимулювало винахід адекватного методу. Це комбінування фотографії робочого дня і фотохронометражу операції. Цей метод назвали фотохронометраж.  
 
 
 
 

   1.3.Направлення покращення норм виробітку та використання робочого часу

   Фактори, що впливають на використання ефективного фонду робочого часу:

   1. Наявність надпланових необґрунтованих  цілоденних невиходів;

   2. Неефективне використання змінного  часу в результаті порушень  трудової дисципліни, поганої організації обслуговування робочих місць і ін. порушень, що приводять до внутризмінних простоїв;

   3. Порушення технологічної дисципліни, відволікання працівників від виконання непередбаченої роботи, що приводить до непродуктивних витрат робочого часу;

   4. Неритмічна робота виробництва у результаті відсутності діючого календарно-оперативного планування й обліку виробництва, що приводить до недоліків у керуванні виробництвом і неприйняття своєчасних мір до згладжування сезонних коливань.

   Напрямки поліпшення використання робочого часу:

   - забезпечення оптимального і  рівномірного завантаження виконавця; 

   - оснащення робочого місця всім  необхідним і його раціональне  розміщення;

   - забезпечення всім необхідним  безперервного трудового процесу;

   - удосконалювання прийомів і методів  праці; 

   - комплексне обґрунтування необхідних  витрат праці; 

   - створення сприятливих умов праці  і збереження здоров'я працюючого;

   - використання робітників відповідно  до  їхніх здібностей і кваліфікації;

   - відповідність кількості і якості праці його оплаті.

   Усе вище перераховані умови можуть  чи прямо побічно вплинути на поліпшення використання робочого часу.  
 
 
 

   Розділ  ІІ. Проектна частина

1. Вплив науково-технічного прогресу на технологічні трудові процеси. Сутність “чинника освоєння” і його вплив на порядок і тривалість виконання виробничих операцій.

 

   Технічний прогрес вносить великі зміни  як до само виробництва, так і в 
його організацію. У зв'язку із зміною організаційно-технічних умов, частим 
оновленням і змінюваністю продукції, що випускається, виконавцям 
доводиться освоювати нові професійні навики і прийоми. І чим коротше період 
освоєння нової роботи, тим швидше можуть бути впроваджені науково 
обґрунтовані норми, стимулюючі високопродуктивну працю. 

   От  чому важливо точно спланувати, науково організувати роботу на кожній ділянці, з тим, щоб знайти оптимальний варіант, що забезпечує максимальну ефективність суспільного виробництва і якнайкращі умови праці.

   Багатьом  робочим у наш час, коли технічний  прогрес розвивається виключно швидкими темпами, все частіше доводиться пристосовуватися до нових умов, освоювати нову роботу у зв'язку з швидкою заміною номенклатури виробів що виготовляються, більш технічно і економічно новими, впровадженням хімічних методів обробки.

   Щоб врахувати додаткові витрати часу, пов'язані з освоєнням роботи при вирішенні питань планування, управління і організації праці, необхідно на основі глибокого аналізу визначити чинники і їх значення, що впливають на величину цих витрат, і по можливості математично виразити виникаючі закономірності і залежності. Для цього необхідно вибрати показник, який характеризував би процес освоєння роботи. Відомо, що найважливішою ознакою освоєння роботи є скорочення витрат часу з повторенням трудових процесів. Як видно з рис. 1, процес освоєння може бути представлений у вигляді статечної функції.

    (1)

   де  а - витрати часу, хв. на шт.;

   С - трудомісткість виготовлення першого  виробу, хв. на шт.;

   2 - порядковий номер виготовленого  виробу (виконаній операції);

   Ь - показник ступеня, що характеризує криву освоєння даного процесу

    (роботи, операції).

   Закінченим  процес освоєння вважається, коли витрати  часу, не дивлячись на те, що трудові  операції повторюються частіше, знижуються трохи. Цей момент характеризується досягненням встановленої науково обґрунтованої норми вироблення atp після виготовлення zee виробів. Розрахунковим способом можна визначити число повторень роботи до кінця освоєння і, крім того, перевірити припущення, що крива повинна мати ухил tga = -0,02 в кінці освоєння роботи. Обчислені цим шляхом значення часу, які мають силу для кінця освоєння роботи, можуть перевірятися фактичними значеннями часу.