Автор работы: Пользователь скрыл имя, 29 Мая 2013 в 12:31, курсовая работа
Слова «менеджер» і «менеджмент» почали застосовуватися в англійській мові ще в минулому столітті. Однак лише у другій чверті ХХ ст. вони поступово починають набувати певного значення, відповідно до якого менеджером є людина, яка організує конкретну роботу, керуючись сучасними методами. Менеджери — це не обов’язково керівники або члени вищого керівництва підприємства. Вони працюють в усіх «ешелонах» управління. За американськими поняттями, менеджером є людина, до завдань якої входить організація конкретної роботи в межах визначеної кількості підлеглих їй працівників.
ВСТУП
Термін «менеджмент» (англ. management) має американське походження і не перекладається іншими мовами дослівно. Слово «менеджмент» є похідним від англійського to manage — «управляти».
Слова «менеджер» і «менеджмент» почали застосовуватися в англійській мові ще в минулому столітті. Однак лише у другій чверті ХХ ст. вони поступово починають набувати певного значення, відповідно до якого менеджером є людина, яка організує конкретну роботу, керуючись сучасними методами. Менеджери — це не обов’язково керівники або члени вищого керівництва підприємства. Вони працюють в усіх «ешелонах» управління. За американськими поняттями, менеджером є людина, до завдань якої входить організація конкретної роботи в межах визначеної кількості підлеглих їй працівників.
Треба зазначити, що проблеми природи і принципів управління хвилювали мислителів протягом багатьох століть. Особливу увагу їм приділяється на сторінках спеціальних видань в період трансформації суспільно-економічних відносин. Економічна наука як інструмент пізнання конкретної істини в тому вигляді, в якому ми сьогодні її використовуємо, в значній мірі є творінням А. Маршалла, А. Пігу та Дж. Б. Кларка, які були засновниками неокласичної теорії. Іх послідовниками були Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейган та ін.
В даній курсовій роботі розглянуто зародження та розвиток саме неокласичної школи менеджменту.
Обєктом дослідження курсової роботи є неокласичні школи.
Метою роботи є розгляд питання про історичний розвиток та дослідження основоположних принципів вчення неокласичних шкіл і напрямів економічної теорії.
РОЗДІЛ 1
ЗАРОДЖЕННЯ НЕОКЛАСИЧНОЇ ШКОЛИ
Термін «неокласична школа» з точки зору своїх попередників, по «класичній школі», Ш. Жида та Ш. Риста визначається таким чином: "... коли говорять класична школа, то мають на увазі школу, яка продовжує бути вірною принципам, які залишили за собою перші вчителі економічної науки і яка намагається якомога краще довести їх, розвинути і навіть виправити, але при цьому не змінювати в них те, що складає їх сутність". [13]
В контексті цього визначення можна помітити, що неокласики перейняли у "перших вчителів економіченої науки", тобто у класиків, головне — прихильність принципам економічного лібералізму і прагнення "триматись чистого знання" або, як ще говорять, "чистої теорії" без суб'єктивістських, психологічних та інших неекономічних нашарувань. [3, с.429]
Неокласична школа сформувалася в 90-х рр.. XIX ст. після опублікування книги А. Маршалла "Принципи економіки" (1890). Він був професором, завідуючим кафедрою політичної економії Кембриджського університету. Головним завданням неокласичної теорії було дослідження ринкового господарства в період панування вільної конкуренції. Вона з'єднала ідеї класичної політекономії з ідеями маржиналізму. Після того як корисність була з'єднана з суспільними витратами, була створена загальна теорія зіставлення результатів і витрат, виникла так звана друга класична ситуація. Неокласична школа панувала до 30-х рр.. XX ст.
Як вже зазначалося, “неокласична теорія” почала інтенсивно розвиватись в 70-х рр. ХІХ ст. Вона була з одного боку – реакція на марксизм з його критикою капіталізму, а з іншого – спробою вписати в неокласичну теорію ряд нових положень. Ця теорія має багато різних напрямків. Теорія добробуту ввела до наукового поняття “суспільні блага”, “зовнішні ефекти”, “монополії”, де потрібна допомога держави.
Біля початків неокласицизму стояли такі відомі економісти, як австрійці К.Менгер (1840-1921 pp.), Бем-Баверк (1851-1914 pp.), американець Джон Бейтс Кларк (1847-1938 pp.) і Альфред Маршалл (1842-1924 pp.) - англійський економіст. Серед сучасних представників неокласицизму найбільш відомі: Джеймс Едуард Мід (нар. 1907 р.), Джон Хікс (нар. 1904 p.) - Великобританія, Мілтон Фрідмен (нар. 1912 p.), Василь Леонтьєв (нар. 1906 p.) - США. У цілому до вчених неокласиків відносять усіх вчених, які починаючи з ІІ половини 19 ст. (починаючи з Маршала) використовують постулати класичної школи про економічну свободу, про автоматичне саморегулювання ринкової системи та шкідливість втручання держави в економічне життя.
Визначаючи цілі економічної науки неокласики говорили про вплив різних факторів на економічний добробут. На перший план висувалася корисність благ і попит на ці блага з боку споживачів, при цьому неокласики виходили з того, що економічні закони однакові для будь-якого суспільства, як для індивідуального господарства, так і для сучасних досить складних економічних систем. Вихідною (центральною) у неокласицизмі є ідея економічної рівноваги, яка досягається завдяки механізму ціноутворення у ринковому господарстві.
Неокласичний напрям виникнувши наприкінці 19ст. став панівним у провідних країнах світу, але в 20-30рр. 20ст. внаслідок поглиблення кризових явищ в економіці і суспільному житті індивідуально-розвинутих країн, цей напрям пережив кризу; одночасно в цей період виникає новий напрям в економічній теорії – кейнсіанство і починаючи з цього часу ці два напрями конкурують один з одним, а інколи їх представники намагаються розробити синтетичні, інтегровані теоретичні концепції. [8, с.254]
Проте неокласицизм як течія, в політекономії не зникає. Його прибічники переглянули деякі свої концепції, зокрема відношення до держави. Тепер вони визнають необхідність часткового втручання держави у відтворювальні процеси, але лише з метою забезпечення свободи дії ринкових сил. Одним з найбільш впливових напрямів неокласицизму в сучасних умовах є монетаризм. Монетаристи, виходячи з бурхливого розвитку інфляційних процесів у багатьох країнах світу, надають вирішального значення в економічному розвитку регулюванню грошової сфери. Головною умовою плавного економічного розвитку вони вважають стійке - в межах 4-5% на рік - зростання грошової маси в обігу. На цій підставі монетаристи вимагають різкого обмеження всіх форм діяльності держави, регулятивна політика якої, на їх думку, і є головною причиною нестійкості (інфляції) економічного зростання.
Таке тривале довголіття неокласицизму обумовлене такою важливою обставиною, як: абстрактний аналіз ринкового механізму у чистому вигляді дозволив виявити ряд закономірностей ціноутворення, конкуренції, поведінки споживача, які мають велику спільність ніж їх конкретний прояв в економіці 19ст. і внаслідок цього здебільшого зберігають силу й на сьогодні. [6, с.199]
Неокласичний напрям не є однорідним. Теорія неокласицизму не являє собою якоїсь єдиної завершеної концепції, хоча й виробила певною мірою загальний понятійний аппарат, спирається на деякі принципи, які визнаються більшістю її представників.
Неокласичному напряму
економічної науки удару
Одним з найважливіших інструментів боротьби неокласичної школи проти кейнсіанства і його послідовників є теорія економічного росту, яка націлена, насамперед, на процеси відтворення суспільного капіталу. Неокласичні теорії росту засновані на принципі досконалої концепції відсутності державного втручання в економіку як обов’язкової умови, що забезпечує рівність між доходами власників факторів виробництва і їх граничними продуктами. Теоретики неокласичної школи будують свої моделі економічного зростання на основі виробничої функції.
Для сприйняття сутності неокласичної теорії, дуже важливим є розуміння особливостей методології неокласичного аналізу. У всіх попередніх теоріях в першу чергу виділялося джерело цінності, абсолютний закон утворення цієї цінності. Наприклад, цінність виводилася з витрат праці або витрат виробництва, або з граничної корисності. Неокласики переходять до функціональної теорії, де немає місця абсолютним категоріям, всі вони розглядаються як відносні. Економічні явища аналізуються не за принципом руху від глибинних причин до поверхневих явищ, а за принципом взаємозалежності і взаємного визначення (принцип релятивізму). [2, с.132]
В своїх роботах А. Маршалл спирався як на ідеї класичної теорії, так і на ідеї маржиналізму. Маржиналізм (від англійського marginal - граничний, крайній) - це течія в економічній теорії, що виникла у другій половині XIX століття. Економісти-маржиналісти у своїх дослідженнях використовували граничні величини, такі як гранична корисність (корисність останньої, додаткової одиниці блага), гранична продуктивність (продукція, вироблена останнім найнятим працівником).
Дані поняття
У своїй теорії ціни А. Маршалл почав спиратися на концепції попиту і пропозиції. Ціна блага визначається, за А. Маршалом, співвідношенням попиту і пропозиції. В основі попиту на благо лежать суб'єктивні оцінки граничної корисності блага споживачами (покупцями). В основі пропозиції блага лежать витрати виробництва. Виробник не може продавати за ціною, що не покриває його витрати на виробництво. Якщо класична економічна теорія розглядала формування цін з позицій виробника, то неокласична теорія розглядає ціноутворення і з позицій споживача (попит), і з позицій виробника (пропозиція).
Неокласична економічна теорія також, як і класики виходить з принципу економічного лібералізму, принципу вільної конкуренції. Але у своїх дослідженнях неокласики більший акцент роблять на дослідження прикладних практичних проблем, більшою мірою використовують кількісний аналіз і математику, ніж якісний (змістовний, причинно-наслідковий). Найбільша увага приділяється проблемам ефективного використання обмежених ресурсів на мікроекономічному рівні, на рівні підприємства і домашнього господарства. Неокласична економічна теорія є однією з основ багатьох напрямів сучасної економічної думки кафедри політичної економії Кембриджського університету.
РОЗДІЛ 2
ІДЕЇ НЕОКЛАСИЧНОГО НАПРЯМУ
2.1 Маржиналізм
Маржиналі́зм (marginal — граничний) — напрям економічної теорії кінця ХІХ ст., який широко використовується в аналізі економічних процесів і законів граничної величини. Термін «маржиналістська революція» зазвичай використовується в зв'язку з майже одночасними, але абсолютно незалежними відкриттями на початку 70-х років XIX cт. У. Джевонсом, К. Менгером і Л. Вальрасом принципу знижувальної граничної корисності, як фундаментального елемента при побудові нового типу статичної мікроекономіки. Найважливіші елементи маржинализму як напрямку фінансової науки:
Починаючи вивчення цього питання, необхідно передовсім з'ясувати для себе, що поява маржиналізму була об'єктивно зумовлена глибокими якісними змінами на мікро- та макрорівнях, які сталися в останній третині XIX ст. в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу, а саме: все більшою монополізацією економіки, формуванням складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивним процесом інтернаціоналізації ринків та ін. Значною мірою його поява стала наслідком величезного прогресу науки, особливо її природничих і гуманітарних галузей. Засновниками маржиналізму вважаються австрієць Карл Менґер (1840—1921), англієць Вільям Стенлі Джевонс (1835—1882) і француз Леон Вальрас (1834—1910).
Далі слід усвідомити, що основна ідея маржиналізму — це дослідження граничних економічних величин як взаємозв'язаних явищ економічної системи на рівні фірми, галузі (мікроекономіка) та національної економіки (макроекономіка).
З погляду методології головними принципами маржиналізму є: