Неокласична школа менеджменту

Економічний добробут суспільства  вчений обумовлював:

- розміром національного  дивіденду;

- способом розподілу  його між членами суспільства.

Здійснив дослідження  проблеми узгодження економічних інтересів окремих індивідів, фірм та суспільства в цілому в контексті відносин розподілу. Розмірковуючи над проблемами економічного добробуту, А. Пігу розрізняв добробут окремих осіб, соціальних груп та суспільства в цілому. У зв'язку з цим вчений виділив:

- суспільний чистий  продукт як "сукупний приріст  національного дивіденду";

- приватний чистий  продукт, як "приріст благ, які  можна продати, а також приріст  доходів того індивіда, який забезпечує  капіталовкладення".

Вихідною у його теоретичній  побудові була думка, що вільна конкуренція не забезпечує урівноваження приватного та суспільного чистих продуктів і автоматичного узгодження інтересів суспільства та приватних осіб.

Таким чином, на відміну  від своїх попередників А. Пігу аналізував не статичну ринкову рівновагу, а відхилення від неї. Порушення досконалого ринкового механізму, викликані розбіжностями приватних і суспільних інтересів, вчений пов'язував:

Стверджуючи, що приватна підприємницька діяльність, яка забезпечує відповідний чистий продукт, може приносити суспільству як вигоди, так і втрати, вчений започаткував сучасну теорію зовнішніх ефектів (екстер-налій). Він виокремив:

Позитивні зовнішні ефекти, за яких "граничний приватний  чистий продукт менший за відповідний  суспільний продукту з тієї причини, що побічні послуги отримує деяка третя сторона, якій технічно важко оплатити ці послуги". На думку дослідника, прикладами позитивних екстерналій можуть бути випадки, коли:

"послугами зручно  розташованого маяка в основному  користуються судна, яких неможливо примусити якимось чином оплачувати ці послуги";

"йдеться про інвестування  засобів у облаштування приватних  міських парків; хоча публіка  до них не допускається, завдяки  зелені повітря на околицях  парків стає чистішим";

"інвестування ресурсів  у будівництво доріг або приватних шляхів, завдяки якому підвищуються ціни на земельні ділянки, розташовані поряд...";

"вкладення коштів  у лісопосадки, ...установку ліхтарів  біля дверей приватних будинків... інвестування ресурсів, які спрямовуються  на очищення викидів із заводських труб...";

"вкладення ресурсів  у вирішення фундаментальних  наукових проблем, без яких  нерідко неможливі відкриття  величезної практичної значимості, а також у впровадження винаходів  і удосконалень промислових процесів" .

Негативні зовнішні ефекти, за яких "...граничний приватний чистий продукт перевищує суспільний чистий продукт". На думку вченого, про побічні некомпенсовані збитки для третіх осіб можна говорити за умов, коли, наприклад:

"одна людина зайнята  тим, що випускає кролів, які  спустошують рослинність в угіддях, які належать іншій особі";

"коли власник ділянки,  розташованої у житловому кварталі, будує там фабрику, руйнуючи  тим самим красу пейзажу, коли  він зводить на своїй ділянці  будівлю, яка затіняє розташовані  поряд будинки або... не залишає людям місця для відпочинку, що шкодить їхньому здоров'ю і зменшує продуктивність їх праці".

Обґрунтував необхідність доповнення економічної політики "laissez faire" державним, регулюванням економічного життя.

Стверджуючи, що за умов вільної конкуренції існують обставини, які перешкоджають автоматичному досягненню оптимуму, А. Пігу звертав увагу на те, що у випадках, коли приватні підприємства виявляються залишеними самі на себе, розподіл ресурсів (навіть за умов вільної конкуренції) стає найменш сприятливим (із усіх можливих) способом з погляду впливу на національний дивіденд. Відтак вчений робив висновок про необхіднії доповнення політики "laissez faire" державним регулюванням економічного життя, зазначаючи, що "навіть Адам Сміт не усвідомлював повністю, наскільки "Система Природної Свободи" потребує утвердження правомочное й охорони з допомогою спеціальних законів з тим, щоб вона могла забезпечити найбільш продуктивне використання ресурсів країни".

Узалежнюючи максимізацію національного дивіденду від дії двох взаємодоповнюючих сил (приватних та суспільних інтересів), А. Пігу виокремив дві форми державного втручання в економічне життя:

пряму, виправдану за умов монополізації економіки і пов'язану  з контролем держави над цінами та обсягом виробництва;

непряму (опосередковану), виправдану за умов вільної конкуренції  і пов'язану з механізмом оподаткування.

"Для будь-якої галузі, щодо якої є підстави вважати,  що в результаті вільної реалізації  промислового інтересу ресурси  будуть інвестовані не у тому  обсязі, який необхідний з погляду збільшення національного дивіденду, — зазначав учений, — є підстави для державного втручання».

. Відтак за умов  ринкової економіки завдання  держави, на думку англійського  дослідника, полягає в інтерналізації  зовнішніх ефектів, перетворенні із неявної у явну різниці між приватними і суспільними інтересами. "Уряд у змозі скоротити розрив між відповідними продуктами у тій або іншій сфері, надаючи інвестуванню засобів у цій сфері "особливу підтримку" або накладаючи на нього "особливі обмеження" — писав А. Пігу. Найголовнішими формами надання такої підтримки і накладання обмежень він вважав субсидіїта, відповідно, податки.

Ідея А. Пігу про те, що наявність зовнішніх ефектів  робить легітимним державне втручання  в економіку, була піддана сумніву лише у 60-ті pp. XX ст., коли лауреат Нобелівської премії 1991 р. американський економіст Р. Коуз довів, що наявність зовнішніх ефектів пов'язана з інституційним середовищем та розмитими правами власності. Специфікація останніх, на думку Р. Коуза, уможливлює інтерналізацію зовнішніх ефектів і виключає державне втручання в економіку за умов вільної конкуренції.

Відстоюючи принципи "найбільшого блага для найбільшої кількості людей", А. Пігу дотримувався думки, що найважливішим фактором, який впливає на добробут суспільства, є розподіл національного доходу. Вихідним у цьому теоретичному положенні було твердження, згідно з яким максимізація суспільного добробуту може бути досягнута шляхом більш рівномірного розподілу доходів, навіть якщо це негативно вплине на нагромадження капіталу та приватну ініціативу.

Спираючись на закон  спадної граничної корисності та ідею А. Маршалла щодо різної цінності однієї і тієї самої суми грошей для багатих і бідних людей, вчений стверджував, що "збитки, завдані  економічному добробуту заможних верств у випадку передачі їх права розпоряджатися ресурсами незаможним, будуть суттєво меншими порівняно з виграшем у рівні економічного добробуту незаможних...". Звідси вчений робив висновок, що "до тих пір, поки величина дивіденду в цілому не зменшується, будь-яке значне збільшення реальних доходів незаможних верств за рахунок відповідного зниження реальних доходів порівняно багатих верств... приведе до зростання економічного добробуту".

Відтак вчений відстоював систему прогресивного оподаткування згідно з принципом "найменшої сукупної жертви". Він вказував на необхідність узалежнення ставки оподаткування від величини доходу тієї чи іншої особи, використання пільгових цін на товари, впровадження податку на спадок, заохочення добровільних пожертвувань тощо.

Важливо зазначити, що праці  А. Пігу сприяли поступовому відходу  від j ортодоксальної версії кількісної теорії грошей. Вчений вніс корективи  в методологію досліджень американського економіста І. Фішера (1867—1947), автора знаменитого рівняння грошового обміну. Він запропонував урахувати вплив на мотиви поведінки суб'єктів господарювання прагнення відкладати j частину грошей як запас у вигляді банківських внесків або цінних паперів. J

У сучасній неокласичній теорії широко використовується так званий "ефект Пігу", або "ефект реальних касових залишків", згідно з яким зростання (зниження) рівня цін має здатність знижувати (підвищувати) реальну] вартість (або купівельну спроможність) фінансових активів особливо з фіксованою грошовою вартістю (строкових рахунків, облігацій), уможливлюючи зменшення (збільшення) сукупних витрат в економіці. [10]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

У своїй курсовій роботі я детально розглянула питання становлення  та розвитку неокласичної школи менеджменту.

Методологічними засадами неокласичних економіко-математичних моделей зростання є класична теорія факторів виробництва,  неокласична теорія граничної продуктивності,  передумова щодо взаємозамінності факторів виробництва та незмінності їх ефективності та результативності.

Неокласичні економічні моделі зростання знайшли і практичне втілення –  вони використовуються в цілях економічного прогнозування для аналізу ринку цінних паперів,  оптимальності заощаджень,  ефективності розвитку економіки, дії податкових важелів на суб’єкти господарювання. [4, с.87]

Недоліком неокласичних моделей є те, що вони відображають кількісні взаємозв’язки процесу  зростання і упускають його якісні характеристики, не містять пояснення  внутрішніх законів розвитку суспільного  виробництва.

Головна проблема, що знаходилася в центрі уваги представників-неокласиків, перш за все А.Маршала та А.Пігу – задоволення проблем людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1.Бартенев С.А. Экономические теории и школы: Курс лекций. – М.: БЕК, 1996. – 235 с.

2. Гольдштейн Г. Я. Основы менеджмента: Учебное пособие, изд. 2-е, дополненное и переработанное. — Таганрог: Изд-во ТРТУ, 2003. — 150 c

3. Дойль П. Менеджмент. — СПб.: Питер, 1999.- 560 с.

4. Маршалл А. Принципы экономической науки. Кн. I-III – М.: Прогресс, 1993.- 128с.

5.  Мескон М. и др. Основы менеджмента. — М.: Дело, 2000. — 704 с.

6. Олдкорн Р. Основы менеджмента. — М.: Финпресс, 1999. — 320 с.

7. Ковальчук В. М., Сарай М. І. Історія світової та української економічної думки. Підручник з історії економічних вчень. – Тернопіль: „Астон”, 2004. – 416 c.

8. Кузьмін О.С., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник. Вид 2-ге випр.. доп.- К.: Академвидав, 2007.- 464 с.

9. Костюк В. Н. История экономических учений. – М.: Центр, 1998.– 224 с.

10. Сергеев А. Л. Институты управленческой парадигмы //Менеджмент в России и за рубежом. — 2005. — № 2. — С. 55-66.

11. Уолш К. Ключевые показатели менеджмента. — М.: ДЕЛО, 2000. — 360 с.

12. Інтернет-ресурс: http://ru.wikipedia.org/

13. Інтернет-ресурс: http://www.google.com.ua

14. Інтернет-ресурс: http://knigi.tr200.ru

 

 

 

 

 

3