Регулювання зовнішньоекономічної діяльності україни

В той самий час в  Україні забороняються наступні види ЗЕД: 
- експорт із території України предметів, що складають національне багатство, історичне чи культурне надбання українського народу, обумовлене відповідно до законів України;

• імпорт чи транзит яких-небудь товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди чи здоров'ю установити загрозу життю чи населення тваринного світу, чи привести до загибелі навколишнього середовища;
• імпорт продукції і послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму або расової дискримінації, геноциду і т.д., що суперечать відповідним нормам Конституції України;
• експорт і імпорт товарів, що здійснюється з порушенням прав інтелектуальної власності.

Верховна Рада України  може затверджувати конкретний список товарів, експорт і імпорт яких забороняється, по представленню Кабінету Міністрів України (ч.1.,2 ст.17 ЗУ «О ЗЕД») [18, c.13-14].

Метою здійснення регулювання  зовнішньоекономічної діяльності є:

- забезпечення збалансованості  економіки та рівноваги внутрішнього  ринку України; 

- стимулювання прогресивних  структурних змін в економіці,  в тому числі зовнішньоекономічних  зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної  діяльності України; 

- створення найбільш сприятливих  умов для залучення економіки  України в систему світового  поділу праці та її наближення  до ринкових структур розвинутих  зарубіжних країн.   
          Державне регулювання ЗЕД в Україні повинне забезпечувати таке: захист економічних інтересів країни та інтересів суб'єктів цієї діяльності; створення однакових можливостей для суб'єктів ЗЕД у розвитку всіх видів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та самостійному визначенні напрямів використання доходів та вкладення інвестицій.

Державне регулювання  ЗЕД на національному рівні виявляється  через формування та здійснення зовнішньоекономічної політики.

Зовнішньоекономічна політика держави – цілеспрямована діяльність держави щодо формування і використання зовнішньоекономічних звязків, спрямована на забезпечення національних економічних  інтересів у сфері розвитку та взаємодії національних економік загалом  і національних суб’єктів міжнародного бізнесу зокрема [5, c. 13].

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕККОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Методи державного  регулювання зовнішньоекономічної  діяльності

Як показують дослідження  в економічній літературі знаходимо  різні погляди на класифікацію методів  державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Так, Л.І.Дідівська та Л.С.Головко  основними методами регулювання  ЗЕД називають: правові, економічні (акти тарифного регулювання), валютне  регулювання, адміністративні (нетарифні), заохочення експорту. Д.М.Стеченко, С.М.Чистов притримуються думки, що треба виділяти дві групи методів: адміністративні і економічні [4, c. 7].

Д.М. Стеченко за способом дії  економічні методи поділяє на методи прямої і непрямої дії. До методів  прямої дії, на його думку, належать:

- державні видатки;

- безпосередній контроль  за економічними процесами (регулювання  експорту і імпорту);

- законодавчі постанови.

До економічних методів  автор зараховує:

- у галузі імпорту – митні тарифи, численні податки і збори з товарів, які ввозять, та імпортні депозити;

- у галузі експорту – пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків і надання фінансової допомогою

Адміністративні методи,на думку Д.М.Стеченка, впливають безпосередньо  на зовнішньоекономічні відносини. До них належать:

- ембарго (повна заборона  зовнішньоекономічних операцій);

- ліцензування;

- квотування (кількісне лімітування  ввезення або вивезення);

- специфічні вимоги до  товару, упакування і маркування;

- зобов’язання щодо самозбереження  поставок експортерам.

На мій погляд доцільнішою  є класифікація методів регулювання  зовнішньоекономічної діяльності на методи тарифного і нетарифного регулювання. Тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності – головний засіб торговельної політики, що впливає на вартісні показники  імпортованого чи експортованого товару, за допомогою обкладення його відповідним  митом. Окрім тарифного регулювання, існує, на перший погляд, менш впливовий  засіб державної торговельної політики – регулювання нетарифне, що об’єднує решту методів, не пов’язаних з тарифним регулюванням. Розглянемо детальніше методи тарифного і нетарифного регулювання [4, c. 8].

 

2.1.1. Тарифні методи регулювання  ЗЕД

Тарифні методи регулювання  торгівлі займають центральне місце  у системі реалізації державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Лібералізація зовнішньоторговельної  політики як форма політики держави виявляється у зниженні тарифних ставок імпортних та експортних мит,  наданні вагомих пільг щодо товарів походженням з країн,  що  розвиваються.  Разом  з тим  протекціонізм  як   державна   форма   торговельної   політики   шляхом застосування високих імпортних тарифних ставок захищає внутрішній ринок  від проникнення  товарів  не  вітчизняного  виробництва  і   стимулює   розвиток експортного  стратегічного  прогнозування  та   планування   у   вітчизняних товаровиробників.

Тарифне регулювання зовнішньої торгівлі комплексно впливає  на  обсяги сум  нарахованого  мита  на  товари,  що  є   об'єктом   експортно-імпортних операцій. Слід зазначити,  що  комплексність  впливу  тарифного  регулювання проявляється  у потребі визначення  митної   вартості   товару,   з   якої нараховуватимуться  суми  мита,   коду   товару   відповідно   до   товарної

номенклатури  зовнішньоекономічної  діяльності  та  країни  походження,   що

суттєво впливає на застосування окремих ставок мита до певних товарів.

      Таким   чином,  для  застосування  ставок  мита   потрібно   насамперед

визначити митну вартість  товару,  його  код  згідно  з  ТН  ЗЕД  та  країну

походження.

Україна в своїй діяльності самостійно здійснює митне регулювання  зовнішньоекономічної діяльності на своїй  території. Митну політику України визначає Верховна Рада України. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється відповідно до Закону України «Про ЗЕД», Закону України «Про єдиний митний тариф», митного кодексу України та міжнародних договорів [4, c. 40-41].

До основних функцій мита зараховують:

- захист національного виробника від конкуренції (політика протекціонізму);

- формування джерела надходження коштів до бюджету (фіскальна політика)

Згідно з Законом України  «Про єдиний митний тариф» формування та застосування Єдиного митного  тарифу України під час ввезення на митну територію України та вивезення за межі цієї території  товарів та інших предметів встановлюється з метою обкладання митом зазначених товарів та інших предметів [2].

Єдиний митний тариф –  це систематизований звіт ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Отже єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України порядок обкладання митом предметів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться із цієї території. Він базується на міжнародно визнаних нормах і розвивається у напрямі максимальної відповідності загальноприйнятим у міжнародній практиці принципам і правилам митної справи.

Ставки єдиного митного  тарифу України є єдиними для  всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законодавством України та її міжнародними договорами (стаття 3 ЗУ «Про єдиний митний тариф») [4, c.41].

З метою розроблення пропозицій з питань митно-тарифного регулювання  та врахування при цьому інтересів  суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і держави в цілому при Кабінеті Міністрів України діє Митно-тарифна  рада. 

На Митно-тарифну раду покладаються:   
- розроблення пропозицій щодо основних напрямів митно-тарифної політики України, включаючи пропозиції про встановлення, скасування або зміну митних ставок, надання тарифних пільг і преференцій, а також про зміни в номенклатурі Єдиного митного тарифу України;  
- підготовка та розгляд проектів законодавчих актів України і міжнародних договорів України щодо митно-тарифного регулювання;  
- розроблення заходів, спрямованих на захист українського ринку при ввезенні на митну територію України і вивезенні за межі цієї території товарів.  
         Функції робочого апарату Митно-тарифної ради здійснює Державна митна служба України. Положення про Митно-тарифну раду та її склад затверджуються Кабінетом Міністрів України (ст. 6 ЗУ «Про єдиний митний тариф»).

Безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні  органи України. Систему органів  управління митною справою становлять Державний митний комітет України  територіальні митні управління, митниці та інші митні установи України.

Митні органи України при  проведенні в життя митної політики розв'язують такі головні завдання:

а) захист економічних інтересів  України;

б) контроль за додержанням  законодавства України про митну  справу;

в) забезпечення виконання  зобов'язань, які випливають з міжнародних  договорів України стосовно митної справи;

г) використання засобів  митно-тарифного та позатарифного  регулювання при переміщенні  через митний кордон України товарів  та інших предметів;

д) вдосконалення митного  контролю і оформлення товарів та інших предметів, що переміщуються  через митний кордон України;

е) комплексний контроль разом з Національним банком України  за валютними операціями;

є) здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів  і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів  на зовнішньому ринку за участю Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України;

ж) створення сприятливих  умов для прискорення товарообігу  та пасажиропотоку через митний кордон країни;

з) боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;

и) співробітництво з митними  та іншими органами зарубіжних країн, а також з міжнародними організаціями  з питань митної справи;

і) ведення митної статистики.

Державний митний комітет  України утворюється Президентом  України. Голова Державного митного комітету України призначається відповідно до чинного законодавства України. Територіальні митні управління створюються Кабінетом Міністрів України. Створення, реорганізація і ліквідація митниць та інших митних установ України здійснюється Державним митним комітетом України за погодженням з Міністерством фінансів України [4, c. 41-43].

 

2.1.2. Нетарифні методи  регулювання ЗЕД

Нетарифне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності - комплекс заходів обмежувально-заборонного  характеру, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни. Нетарифні обмеження є заходами прихованого протекціонізму. Нетарифні методи регулювання за характером дії поділяються на:

- кількісні (квотування, ліцензування, добровільні обмеження, ембарго);

- приховані (державні закупівлі, вимоги до вмісту компонентів, технічні бар'єри, податкові збори, імпортний депозит);

- фінансові (субсидії, кредитування, демпінг);

- неекономічні (торговельні угоди, правові режими).

За рівнем юридичного забезпечення нетарифні методи поділяють на: формальні і неформальні. Формальні нетарифні методи зафіксовані у законодавчих актах і нормативно-розпорядчих документах і включають кількісні та подібні специфічні обмеження, пов'язані з ними політику, державну участь у торгівлі, обмежувальну ділову практику, митні процедури і практику їх застосування, інші технічні бар'єри.

Неформальні нетарифні методи вводяться  як результати дії уряду чи похідні  від політики і практики органів  державного управління і включають  бар'єри, які виникли через адміністративні  процедури та неопубліковані нормативно-розпорядчі документи, ринкову структуру, політику і практику органів державного регулювання, соціальних і культурних установ.

Торговельні договори та угоди належать до найважливіших засобів сучасної торговельної політики країн світу. Вони визначають правові умови, на яких будуються економічні взаємовідносини урядів, а також фізичних і юридичних осіб держав, що підписали договір. Торговельні договори та угоди застосовуються давно. Сучасні торговельні договори й угоди розвинених країн і країн, що розвиваються, мають різні найменування й охоплюють широке коло регульованих процесів.