Регулювання зовнішньоекономічної діяльності україни

За змістом, характером і значенням  такі договори можуть бути поділені на дві великі групи: торговельні договори (договори про торгівлю і мореплавання), що визначають найважливіші принципи і створюють правову базу для всього комплексу економічних взаємовідносин між країнами, і торговельні угоди (угоди про товарообіг, угоди про товарообіг і платежі), що регулюють окремі сторони економічних взаємовідносин. Договори про торгівлю і мореплавання (торговельні договори загального типу) установлюють той правовий режим, який сторони надають один одному щодо митного обтяження, торговельного мореплавання, транспорту, транзиту, діяльності фізичних і юридичних осіб, сторін, що договорюються тощо.

Торговельні договори укладаються  на тривалі терміни (п'ять - десять років) і передбачають можливість продовження  терміну їх дії на наступний період. Їх підписують від імені урядів сторін, що ведуть переговори, і, як правило, підлягають ратифікації. Велика частина статей торговельних договорів розвинених країн стосується питань ввозу і вивозу товарів і капіталів, придбання нерухомого майна в чужій країні, захисту капіталовкладень від націоналізації тощо. Ця група питань є основною в сучасних торговельних договорах. Правовий режим цієї групи питань встановлюється в торговельних договорах через взаємне надання сторонами режиму найбільшого сприяння.

Режим найбільшого сприяння - це положення  про те, що кожна з держав зобов'язується надати іншій державі - учасниці договору такі ж сприятливі права, переваги, привілеї та пільги, як і ті, що їх вона надає або надасть у майбутньому  будь-якій третій державі. У сучасних торговельних договорах цей режим застосовується у так званій безумовній формі. Це означає, що пільги і переваги, які уже надані третій державі однією зі сторін договору, або ті, що можуть бути надані в майбутньому, поширюються автоматично (безумовно) на іншу сторону договору. Режим найбільшого сприяння поширюється в торговельних договорах на ввіз, вивіз і транзит товарів, умови використання морських портів, мореплавання та ін.

Багато країн укладають також  різноманітні торговельні угоди, які  на відміну від торговельних договорів  регулюють окремі сторони економічних  відносин, зокрема, обсяг і товарну  номенклатуру взаємної торгівлі, порядок  взаємного надання контингентів та їх розмір, умови і способи  розрахунків за торговельними операціями тощо.

Ці угоди мають різноманітні назви - угода про товарообіг, угода про торгівлю і платежі, угода про взаємні товарні поставки тощо, і, як правило, укладаються на основі чинних торговельних договорів і ґрунтуються на закладених там принципах. Термін їх дії здебільшого один рік, рідше - кілька років. Вони, як правило, не підлягають ратифікації і набувають чинності відразу після підписання.

Умови цих угод мають двосторонній характер, тобто не поширюються на інші країни, пов'язані з даною  державою договірними відносинами (на відміну від багатьох умов торговельних договорів, що поширюються на треті  країни на основі принципу найбільшого  сприяння). Тому угоди такого типу часто називають угодами про двосторонню торгівлю. Одним із найважливіших типів угод у сфері зовнішньоекономічних зв'язків є угоди про ліквідацію подвійного оподаткування.

У міжнародній зовнішньоторговельній  практиці іноземні компанії, що виробляють масову продукцію і не знаходять  їй збуту на традиційних ринках, нерідко вдаються до спроби розширити  ринкову частку (market share) на ринках інших країн за рахунок демпінгу.

Під демпінгом розуміють навмисне заниження цін на товари, що конкурують із товарами, виробленими національними  підприємствами, з метою придбання  більшої частки ринку і витіснення інших (національних) виробників.

Існують також і приховані форми  демпінгу, коли імпортні товари продають із застосуванням усіляких знижок, відстрочок платежів, бонусів тощо. Це також завдає шкоди іншим постачальникам на даному ринку.

Законодавство передбачає певні повноваження і функції державних органів, що здійснюють нагляд і контроль за дотриманням антидемпінгових правил. Постачальники, обвинувачені в демпінгу, як правило, піддаються суворим санкціям аж до прийняття рішень відповідними судовими інстанціями, уповноваженими розглядати претензії державних органів щодо нагляду за дотриманням антидемпінгового законодавства. Антидемпінгові правила діють також і у відносинах між національними виробниками [4, c. 54-77].

 

2.2. Система органів державного  регулювання зовнішньоекономічної  діяльності

Основою регулювання діяльності підприємств  України на зовнішніх ринках є  Закон України «Про зовнішньоекономічну  діяльність». Крім того у відповідних  сферах регулювальне значення мають  й інші Закони України:

- «Про захист іноземних інвестицій в Україні» (10.09.91);

- «Про дію міжнародних договорів на території України» (10.12.91);

- «Про іноземні інвестиції» (13.03.92);

- «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» (17.12.93);

- «Про міжнародний комерційний арбітраж» (24.02.94);

- «Про режим іноземного інвестування» (19.03.96) тощо.    
           Варто враховувати регулюючу роль інших законів України, якими передбачено ступінь управління зовнішньоекономічною діяльністю у конкретних її видах і напрямках. Зокрема, ст. 41 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" передбачає, що у разі розбіжності положень цього Закону і правил міжнародного договору діє останній. Подібну ст. 22 містить і Закон України "Про інвестиційну діяльність" (18.09.91). Ст. 19 цього Закону містить положення про захист іноземних інвестицій. Крім Законів України, важливе значення в регулюванні ЗЕД відіграють Укази Президента України. Серед них:

- «Про заходи для попередження експорту товарів походженням з України за цінами, що можуть розглядатися як демпінгові, і врегулювання торгових суперечок» від 25.07.94;

- «Про заходи здійснення єдиної державної політики регулювання імпорту» від 21.09.94;

- «Про використання Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 04.10.94 тощо.  
          Нарешті, існують нормативні рішення Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки України та з питань європейської інтеграції, інших міністерств і відомств, що регулюють окремі питання тарифного і нетарифного характеру. 
          Вищим законодавчим органом державного регулювання ЗЕД є Верховна Рада України. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» Верховна Рада:

- приймає, скасовує і змінює закони про ЗЕД;

- затверджує головні напрямки зовнішньоекономічної політики України;

- укладає міжнародні договори;

- затверджує митні тарифи і збори;

- установлює спеціальні режими ЗЕД;

- затверджує списки товарів, що підпадають під ліцензування при експорті або імпорті.  
          Кабінет Міністрів України як орган виконавчої влади здійснює координацію ЗЕД, приймає нормативні акти в межах своїх повноважень, подає свої пропозиції до Верховної Ради України, складає платіжний баланс і зведений валютний план [9].  
          Істотну роль у регулюванні ЗЕД відіграє Міністерство економіки України та з питань європейської інтеграції (до його складу ввійшло колишнє МЗЕЗТорг).

У компетенції цього міністерства: 

- проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами ЗЕД виходу на зовнішній ринок, координація їхньої діяльності;

- контроль зовнішньоекономічної діяльності;

- нетарифне регулювання ЗЕД тощо.

До складу Міністерства економіки  України та з питань європейської інтеграції входять чотири департаменти [9]:

1. Департамент державної політики у сфері зовнішньої торгівлі (включає три управління);
2. Департамент міжнародного торгово-економічного співробітництва (п’ять управлінь);
3. Департамент торгових обмежень ф контролю за зовнішньоекономічною діяльністю (нараховує три управління);
4. Департамент міжнародного розвитку і європейської інтеграції (включає п’ять управлінь) [22];

Центральний банк – має  важливе значення в управлінні зовнішньоекономічною діяльністю, валютно-фінансовими інструментами  і насамперед регулювання курсу  національної валюти, що прямо впливає  на експортно-імпортні потоки.

Національний банк України  регулює валютні і міжнародні питання ЗЕД. У тому числі: зберігання і використання золотовалютних резервів, взаємовідносини з центральними банками інших країн і міжнародними фінансовими організаціями, підписання міжбанківських угод, регулювання курсу національної валюти та ін.

Державний комітет митного  контролю здійснює контроль ЗЕД відповідно до чинного законодавства. Нарешті, у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності беруть участь органи місцевого управління: законодавчі і розпорядницькі органи; територіальні підрозділи органів державного регулювання ЗЕД.

У теперішній час основним органом управління ЗЕД на місцевому рівні є Управління зовнішніх відносин і зовнішньоекономічної діяльності обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації. Подібне Управління в регіонах являється органом державної виконавчої влади. Воно створюється в складі обласної (міської) державної адміністрації з метою виконання її повноважень в сфері міжнародних відносин і співробітництва, зовнішньоекономічних зв'язків й іноземної інвестиційної діяльності. Управління підлягає обласній (міській в Києві й Севастополі) державній адміністрації, Міністерству економіки, Міністерству закордонних справ України і обласній Раді народних депутатів в межах делегованих повноважень. 
          Основними завданнями даного Управління являються:

- формування і реалізація на обласному (міському) рівні єдиної державної політики в сфері міжнародних відносин і співробітництва, зовнішньоекономічних зв'язків й іноземної інвестиційної діяльності;

- сприяння розвитку міжнародного співробітництва в галузі економіки, захисту прав людини, боротьба з тероризмом, економічної безпеки, охорони здоров'я, науки освіти, культури, туризму, фізкультури і спорту;

- участь в складанні угод з іноземними партнерами при співпраці в межах компетенції, визначеної законом;

- сприяння активізації зовнішньоекономічної діяльності підприємств і організацій, розміщених на території області (міста), незалежно від форм власності;

- сприяння розвитку експортного потенціалу області (міста);

- сприяння створенню належних умов для організації прикордонної і прибережної торгівлі;

- сприяння діяльності місцевих органів і прикордонних служб для їх належного функціонування;

- внесення в установчому порядку у відповідні органи пропозицій по залученню іноземних інвестицій для розвитку економічного потенціалу області (міста). 
          Управління у відповідності до покладених на нього завдань виконує цілий ряд конкретних функцій, спрямованих на активізацію і підвищення ефективності ЗЕД в області (місті) і більш повне її використання для соціально-економічного розвитку регіону і країни в цілому [4, c.8-14]. 

 

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ

3.1.Проблеми розвитку зовнішньоекономічних  зв’язків та залучення іноземних  інвестицій

Політика України щодо державного регулювання іноземних інвестицій визначається Законами “Про зовнішньоекономічну  діяльність”, “Про режим іноземного інвестування”, “Про захист іноземних  інвестицій” тощо, а також постановами  Кабінету Міністрів України “Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій”, “Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну  інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора” та ін. Цими документами  визначаються загальні засади державного регулювання іноземних інвестицій, суб'єкти, види і форми інвестування, порядок контролю за здійсненням  інвестицій та державні гарантії їхнього  захисту.

Іноземні інвестиції можуть, а в  окремих випадках навіть мусять, бути застраховані. Страхування зовнішньоекономічних операцій стосується певних ризиків, і  проводиться державними, акціонерними, змішаними та іншими комерційними страховими компаніями на договірних засадах. Страхування експортних кредитів, позичок, а також деяких інвестицій і контрактів на поставку машин та обладнання здійснює спеціалізоване страхове акціонерне товариство, контрольний пакет акцій якого належить уряду України.

Регулюючи взаємовідносини інвесторів і держави на засаді встановлення правових і економічних умов господарської  діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, уряд визначає також пільги та гарантії майнових прав та інтересів таких підприємств. Пільгами для них є, по-перше, звільнення від обкладання митом майна, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства, а по-друге, те, що його продукція не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва. Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, які спрямовані на реалізацію державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери та територій, може встановлюватися пільговий інвестиційний режим.