Роль керівника в організації

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ, ТУРИЗМА  І ПРАВА 
 
 
 
 

Індивідуальна робота

На тему «Роль керівника в організації»

Дисципліни: «Основи менеджменту» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

Студентка IV курсу

Групи 42-ТД 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

КИЇВ 2010

   Роль  керівника в організації є  багатоплановою. Він наділений правом  вирішувати, впливати на підлеглих,  що передбачає певний тип стосунків  з іншими людьми. Особистісний  авторитет керівника і офіційні  повноваження є підґрунтям, на  якому формується його реальний вплив на діяльність організації, зокрема й управлінську систему загалом. Керівник повинен знати не тільки всі аспекти взаємин у групі, а й чинники, що сприяють формуванню позитивного морально-психологічного клімату. Залежно від ситуації він є організатором, комунікатором, експертом, критиком і безпосереднім виконавцем.

   Управлінські  ролі визначають обсяг та зміст  роботи керівника незалежно від  специфіки конкретної організації,  вони взаємопов'язані і діють  для розв'язання накреслених завдань. Детальніший розгляд окремих управлінських ролей керівника сприяє глибшому розумінню їх психологічної природи (табл. 5). 

                                                                                                                                                           Таблиця 5

Управлінські ролі (за Г. Мінцбергом)

 

                                                                                                                                 Продовження таблиці 5

 

                                                                                                                                         Закінчення  таблиці 5

 
 
 
 

   Керівник  як лідер організації. В організації  (на виробництві, в установі, фірмі  тощо) існує чіткий розподіл управлінських  відносин, за яким одні керують,  інші виконують і підпорядковуються  керівництву. Найчастіше суб'єктом  управління є керівник або колективний суб'єкт управління (рада засновників, наглядова рада, рада директорів тощо).  

Керівник водночас може бути і лідером в організації. Іноді функції управління бере на себе неформальний лідер групи. Керівництво  і лідерство є персоніфікованими формами соціального контролю, способами соціально-психологічного впливу з метою досягнення максимального ефекту в діяльності фірми чи установи.

 

 Між керівництвом  і лідерством є схожість і  відмінності. Із психологічної точки зору керівництво є процесом соціально-психологічного впливу, коли індивід свідомо впливає на інших з метою структурувати дії та відносини у групі, організації. А керівник для психології є передусім індивідом, який реально виконує особливі функції керівництва, управління та організації діяльності. До основних його функцій належать визначення цілей спільної діяльності відповідно до напряму розвитку організації, структурування діяльності й відносин, здійснення впливу на персонал під час виконання накреслених цілей.

 Лідерство (англ. leader — провідник, ведучий, керівник) виявляється у вмінні пробудити у співробітників мрію, до якої вони прагнутимуть наблизитися, “вдихнути” в них необхідну для цього енергію. Воно теж має в собі ознаки організації та управління групою, впливу на неї. У психологічному аспекті лідер належить до групи і наділений правом приймати рішення в значущих ситуаціях. Він, як центральна фігура в організації спільної діяльності та регулюванні взаємин у групі, впливає на окремих осіб або на групу загалом, спрямовує їхні зусилля на досягнення поставлених цілей. 

   До спільних рис керівника і лідера належать: 

— здійснення ролі координаторів, організаторів соціальної групи; 

— реальний соціальний вплив у групі, що здійснюється, однак, різними засобами; 

— використання субординаційних відносин, які чітко регламентовані для керівника і не передбачені для лідера. 

   Відмінності між керівництвом та лідерством виявляються у таких аспектах: 

— керівника  призначають офіційно, а лідер  формується стихійно. Отже, керівництво є офіційно регламентованим процесом; 

— керівникові  закон надає певні права та обов'язки, а лідер може їх не мати; 

— керівник наділений  певною системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які, може впливати на підлеглих, а лідеру ці санкції не надані; 

— керівник представляє  свою групу в зовнішній сфері  відносин, а лідер обмежений переважно  відносинами в групі; 

— керівник, на відміну від лідера, несе відповідальність перед законом за стан справ у  групі; 

— керівник здійснює регуляцію офіційних відносин групи як певної соціальної організації, а лідер регулює міжособистісні стосунки у групі; 

— лідерство  виникає за умов мікросередовища (мала група), а керівництво є елементом  макросередовища, тобто воно пов'язане  з усією системою суспільних відносин; 

— керівництво  є явищем більш стабільним, аніж лідерство (висунення лідера залежить від настрою групи); 

— процес прийняття  рішення керівником значно складніший, опосередкований багатьма обставинами, які не обов'язково мають витоки в цій групі чи організації, тоді як лідер здебільшого приймає безпосередні рішення, які стосуються групової діяльності. 

   У західній науці виокремлюють такі відмінні ознаки лідерів і керівників: 

   1) керівник — високоосвічений спеціаліст з великим досвідом, постійно підвищує свій професійний і науковий рівень, а лідер здебільшого не намагається зберегти систему, меншою мірою, ніж керівник, спирається на загальноприйняті управлінські методи, може нехтувати правилами управлінської ієрархії; 

   2) керівники  добре розуміють особливості системи з її правилами і процедурами, які вони розробляють у будь-якій формі (формальній і неформальній) і забезпечують їх застосування в стандартній системі. Лідер вважає, що простота — головний принцип успіху. Якщо лідер навчає співробітників простих способів удосконалення своєї діяльності, то керівник — складних процедур і методів; 

   3) керівники  є прихильниками кількісних, а  не якісних показників. їхня увага  сконцентрована переважно на  короткочасних досягненнях. Лідери  часто непередбачувані, винахідливі; 

   4) керівник  шукає сумлінних виконавців, а  лідер — однодумців; 

   5) керівники  не вибачають помилок ні собі, ні іншим, а лідери переважно  визнають свої помилки і не  бояться відкрито вживати необхідних  заходів для їх виправлення; 

   6) керівники вважають, що підлеглі навіть з високою компетенцією неспроможні виконувати роботу без контролю і вказівок зверху. В основі роботи лідера — принцип рівності; 

   7) керівники  намагаються створити собі позитивний  імідж, хоча це не можливо  через конфліктну природу відносин між керівником і підлеглими. Лідери цінують повагу колег, наділені репутацією людини з високою етикою, з повагою ставляться до працівників, захищають їх інтереси. Працівники вдячні лідерам і всіляко їх підтримують.

   Узявши  за основу функціональні і психологічні відмінності між керівником та лідером, можна змоделювати й охарактеризувати ситуації, що позначаються на гармонізації життя і діяльності групи (В. Лозниця): 

   1. Лідер  і керівник — різні особи,  які не знаходять спільних точок взаємодії. Це не сприятиме успішній діяльності групи і гармонізації міжособистісних стосунків. 

   2. Лідер  і керівник — різні особи,  які на основі взаємоповаги  і компромісів знаходять точки  взаємодії. Група може працювати успішно, і в ній пануватиме певний “дух” змагання і суперництва, хоча можливі деякі відхилення. Якщо група виконуватиме роль третьої сили між лідером і керівником, то співпраця буде ефективною. 

   3. Лідер  і керівник — одна і та  сама особа. Група працюватиме  як єдина команда, віддана своєму капітанові, найефективніше, а відносини в ній будуть найгармонійнішими.

   Загалом,  міра впливу керівника-лідера  на групу (організацію) не є  величиною постійною: за одних  умов лідерські можливості можуть  зростати, а за інших — знижуватися.  Отже, феномен керівника-лідера — це динамічний процес групи, який може бути доволі суперечливим: міра домагань лідера і міра готовності інших належних до групи осіб прийняти керівника як лідера, тобто його провідну роль, можуть не збігатися. 

   Керівник  як новатор. Ця управлінська роль керівника є дуже важливою, особливо в час змін і нововведень. Зміни в організації спрямовані на перетворення певних компонентів структури або функціонування організації. Керівник, як правило, є ініціатором їх впровадження. Натомість серед підлеглих завжди є люди, котрі блокують зміни і нововведення, знаходячи для цього певні причини: ймовірність скорочення кадрів, необхідність перекваліфіковуватися, непередбачуваність ситуації, страх перед невідомим тощо. Керівник у такій ситуації має виявити свої організаторські (залучати до участі у реалізації нововведень підлеглих), професійні, комунікативні (широко інформувати про переваги змін), лідерські (допомагати переборювати приватні інтереси) якості.