Система підвищення ефективної діяльності комерційного банку

     За умови використання єдиної трансфертної ставки, комерційна маржа для кредитних підрозділів становить 4.5% (24% — 19.5%), а для депозитних підрозділів - 3.5% (19.5% -16%). Маржа казначейства — 11.5%, оскільки трансфертна ціна перевищує ціну залучення коштів на зовнішніх ринках. Якщо маржа казначейства дорівнює нулю, то загальна банківська маржа дорівнює комерційній маржі, тобто казначейство нейтральне, воно не створює ні доходів, ні витрат. Цей приклад доводить, що трансфертні ціни уможливлюють розподіл банківської маржі (прибутку) між бізнес-центрами банку та казначейством, причому загальна процентна маржа завжди дорівнює сумі комерційної маржі профіт-центрів і маржі казначейства.

     Трансфертні ціни повинні узгоджуватись як із ринковими орієнтирами, так і з комерційними стратегіями. З одного боку, вони мають відображати ринкові умови, а з іншого — відповідати бізнес-стратегіям банку та враховувати рівень конкуренції. Якщо трансфертні ціни зумовлюють вищі ставки за кредитами для клієнт їв, ніж пропонує ринок, то банківська установа втрачає конкурентоспроможність. Зворотне стосується і ставок за депозитами, які є нижчими від середньоринкових. Отже, ринок дає орієнтири, які є базисом для трансфертних цін. Ігнорування ставок конкурентів зазвичай призводить до значний невідповідностей між рівнем дохідності і часткою ринку, втрата якої може спричинитися до витіснення з бізнесу.

     Складність установлення ефективних трансфертних цін потребує постійного вдосконалення методології їх визначення. Є кілька підходів до формування трансфертного ціноутворення. На жаль, вітчизняні банки лише розробляють власні методики, пристосовуючи західні концепції до реалій українського ринку, тому в нашій науковій літературі бракує матеріалів щодо теорії трансфертного ціноутворення. Традиційний західний підхід до цього питання висвітлено у праці Дж. Сінкі "Управління фінансами в комерційних банках", де передбачено, що:

• трансфертна ціна визначається за кожним рахунком на момент його відкриття і залишається незмінною до закриття;
• трансфертна ціна за центрами залучення дорівнює вартості альтернативного залучення ресурсів на відкритому міжбанківському ринку на певний термін;
• трансфертна ціна за центрами розміщення дорівнює сумі трансфертної ціни за центрами залучення маржі, встановленій центром фінансування (казначейством), як плата за процентний ризик;
• усі ризики зміни трансфертної ціни протягом терміну інвестування бере на себе центр фінансування (казначейство).

     Вирізняють дві основні системи трансфертної о ціноутворення — орієнтовану на ринок та орієнтовану на внутрішні витрати. Перевагами першої, орієнтованої на ринок, є максимізація доходів, мінімізація витрат, можливість об'єктивно визначити, які підрозділи є ефективними, а які — ні, але така система потребує ліквідного зовнішнього ринку. Система, орієнтована на внутрішні витрати, може застосовуватися у разі відсутності ліквідного зовнішнього ринку, але вона не стимулює зменшення витрат і неспроможна дати об'єктивну оцінку ефективності роботи підрозділів банку існують кілька різних методів розрахунку трансфертних цін, різного ступеня складності і точності розрахунків, але принципи ціноутворення залишаються незмінними.

     Розглянемо систему трансфертного ціноутворення для внутрішнього перерозподілу ресурсів банку, пристосовану до умов українського ринку. Сьогодні вітчизняний грошовий ринок характеризується досить високим рівнем процентних ставок, низькою ліквідністю ринку цінних паперів і обмеженим короткостроковим міжбанківським ринком. Більшість моделей трансфертного ціноутворення використовують як орієнтир ринкові ставки, часто беручи за базис дохідність державних цінних паперів, котрі складно реалізувати сьогодні в Україні в умовах неактивності цих ринків. Єдиним ринковим орієнтиром, хоч і обмеженим за термінами, для українських банків залишається міжбанківський ринок.

     Практична побудова запропонованої системи трансфертного ціноутворення АТ «Індекс-банком» потребує дотримання таких принципів:

     - використовувані процентні ставки мають відображати поточні ринкові ставки для певного виду кредитного/депозитного інструменту в розрізі валют і строків. Ринкові ставки визначають граничну вартість залучення коштів (за ринкові візьмемо ставки міжбанківського ринку);

     - всі ліквідні ресурси, залучені банком (депозити, ощадні сертифікати тощо), купуються казначейством за трансфертною ціною для певного виду фінансового інструменту. Трансфертна ціна для різних видів цих інструментів має відрізнятися залежно від їх строку та валюти;

     - всі кошти для фінансування активних операцій купуються у казначейства за трансфертною ціною для певного інструменту залежно від строку та валюти;

     - за підтримку ліквідних резервів у Національному банку відповідає казначейство. Витрати на підтримку обов'язкових ліквідних резервів казначейство покриває шляхом установлення спереду між ставками bid (ціною придбання ресурсів у профіт-центрів)і ставкою offer (ціною продажу ресурсів профіт-центрам);

     - трансфертні ставки зазвичай встановлюються комітетом з управління активами та пасивами і періодично переглядаються залежно від зміни ринкових процентних ставок.

     Банк визначає основні напрями своєї роботи як роботи профіт-центр Б, і прибутковість кожного виду діяльності розглядається як прибутковість окремого бізнесу. Кожна філія може вважатися профіт-центром. Головний офіс банку також розглядається як філія, у складі котрої необхідно виокремити витратні центри, які обслуговують банк у цілому, а не лише головний офіс.

     Обчислюючи фінансові доходи і витрати кожного профіт-центру, враховуватимемо всі проценти, отримані та сплачені, в тому числі трансакції за трансфертними цінами. Процентні доходи профіт-центру включатимуть проценти, отримані від клієнтів за кредитами та овердрафтами за узгодженими з клієнтами ставками, а також проценти, отримані від казначейства за купівлю у профіт-центрах ресурсів, залучених на депозити, за трансфертною ціною bid. Процентні витрати включатимуть проценти, сплачені клієнтам за депозитами, депозитними сертифікатами тощо за узгодженими з клієнтами ставками, а також проценти, сплачені Казначейству за фінансування ресурсами активних операцій за трансфертною ціною offer.

     Розглянемо розрахунок трансфертних цін згідно з підходом, адаптованим для АТ «Індекс-банк».

     У складі головного офісу АТ «Індекс-банку» казначейство слід розглядати як профіт -центр. Казначейство мас здійснювати витрати, спрямовані на підтримання обов'язкових резервів у Національному банку. Витрати, які виражені у волатильності ринку, тобто швидкості змін ставок на міжбанківському ринку, додаються до витрат, пов'язаних із підтриманням ліквідності, й становлять між трансфертними цінами bid і offer. Є кілька моделей розрахунку середньої ставки ринку (Монте Карло, САРМ), але кожна з них має обмежене застосування в умовах українського ринку. З практичної точки зору міжбанківську ставку можна визначити як медіанну в межах коливань ставок на міжбанківському ринку. Ступінь коливань відносно цієї медіани становить величину волатильності, яка включається до спреду між трансфертними цінами bid і offer.

Таблиця 3.4

     Розрахунок маржі банку із застосуванням трансфертних цін

     Щоб компенсувати витрати на підтримання вимог обов'язкового резервування і ліквідності, казначейство встановлює трансфертні ставки bid, за якими кошти купуються у ресурсних підрозділів, та ставки offer, за якими кошти пропонуються підрозділам, котрі здійснюють активні операції. Спред між ставками bid і offer — це вартість підтримання банком необхідного рівня ліквідності. Згідно з цією методикою ставка offer встановлюється на рівні медіанної (середньої) міжбанківської ставки. Ставка bid, за якою кошти купуються у профіт-центрів, буде нижчою від міжбанківської ставки для депозиту певної строковості на величину вартості підтримання ліквідності. Банк має регулярно визначати волатильність грошових ринків і залежно від цього збільшувати чи зменшувати її величину. Згідно з наведеним розрахунком вартість підтримання ліквідності для гривневих коштів строком до 1 місяця становить 3.3%, а ставка bid — 13.7% (17%-3.3%). Ставка bid для гривневих коштів овернайт становитиме 1.42% (2.25%—0.83%) при вартості підтримання ліквідності 0.83%.

     Отже, засадою визначення трансфертних цін є прийняття ринкових цін за базисні. Базис для трансфертних цін становить повна вартість ресурсів, що с вартістю їх отримання на ринку з урахуванням вартості додержання нормативів ліквідності, вимог обов'язкового резервування коштів, тобто — це ринкова вартість із надбавками за компенсацію ризику ліквідності та додержання регулятивних нормативів. У основі такої системи ціноутворення припущення, що розміщення залучених ресурсів забезпечить щонайменше середній ринковий рівень дохідності.

     Крім того, трансфертні ціни мають бути диференційованими залежно від строків активів та зобов'язань АТ “Індекс-банку”. Суттєвий недолік єдиної трансфертної ціни, яка дорівнює середній вартості ресурсів, у тому, що вона використовується і для довгострокових, і для короткострокових кредитів.

     Запорукою успішного ведення банківського бізнесу є правильне ціноутворення на банківські продукти. Банкам, які забагато сплачують вкладникам та/або отримують досить мало від позичальників, загрожує проблема неплатоспроможності Процентні ставки повинні відображати реальну вартість ресурсів для банків та враховувати ризики.

     Актуальність та необхідність упровадження в АТ “Індекс-банк” системи трансфертного ціноутворення випливає з переваг цієї системи, а саме: вона дає змогу акумулювати розриви за строками і ставками на рівні казначейства, а профіт-центрам — зосередитися лише на проблемах обсягів продаж та підвищення якості своїх продуктів, підтримувати процентну маржу банку на запланованому рівні, оскільки стимулює профіт-центри до залучення депозитів і надання кредитів за оптимальними цінами, а також спонукає менеджерів банку чітко визначати, чим компенсуватиметься втрата маржі у разі кредитування за ставками нижчими, ніж трансфертні ціни в банку. 
 
 

3.2 Дослідження впливу економічних факторів на розвиток споживчого кредитування в Україні. 

     Метою побудови кореляційно-регресійної моделі є визначення впливу економічних факторів на розвиток споживчого кредитування в Україні. Модель будується на основі тих факторів, які мають кількісний вимір. Розрахуємо вплив наступних незалежних змінних:

1. доходи населення;
2. ВВП;
3. офіційний курс національної грошової одиниці до іноземної валюти (грн./дол. США);
4. депозити населення, тис.грн.;
5. іноземні інвестиції у банківську сферу, тис. грн.;
6. Індекс інфляції;
7. середня заробітна плата;
8. суму наданих споживчих кредитів.

     Розрахунок впливу перерахованих вище факторів ведеться за період 2008 – 2010 рр.

     Розрахунок проводиться за допомогою програми Microsoft Excel. Після занесення вихідних даних до таблиці, проводиться регресійний аналіз даних. Поняття «регресія» включає в себе взаємозв’язок випадкових величин і функції. Оцінювання ступеня зв’язку випадкових величин здійснюється з використанням коефіцієнта детермінації. Для коефіцієнта детермінації варіація залежної змінної в основному обумовлена впливом факторів, і для прогнозування можна використовувати одержані регресій ні моделі.

     Отже, знаходимо коефіцієнт детермінації для кожного окремо взятого значення Х (табл. 3.6). 
 
 

     Таблиця 3.6

     Фактори, що впливають на кількість наданих кредитів