Проблема підвищення ефективності діяльності актуальна для багатьох українських банків. Зауважимо, що до 2007 року вітчизняна банківська система мала дещо нижчий рівень рентабельності активів (ROA), ніж банківські системи інших країн із перехідними економіками (за підсумками 2004 року цей показник у нас становив 1.07%, в інших зазначених країнах — здебільшого 1.5—2.0%). У 2008—2009 роках українські банки досягли суттєвого прогресу в плані підвищення ефективності, діяльності.

     За підсумками 2009 року ROA уже становив 1.31%, 2010 року — 1.62%, що є найвищим показником за останні десять років. Причому впродовж 2009—2010 років простежувалася тенденція до підвищення ефективності діяльності банків України і за іншими критеріями цього показника:

• поліпшилося співвідношення витрат і доходів (за результатами 2008 року воно становило 94.1%; 2009 року —93.7%; 2010 року — 93.3%);
• зростає відношення прибутку до витрат (за результатами 2008 року 63%; 2009 року - 6.7%; 2010 року -7.1%);

     — посилилася здатність банків трансформувати доходи в прибуток (відношення прибутку до доходу за результатами 2008 року становило 5.9%; 2009 року - 6.2%; 2010 року —6.6%).

     Використання традиційних підходів для оцінки ефективності діяльності банків (ресурсно-витратний, продуктивності праці, граничної корисності й інші) є досить обмеженим [4, с.678]. Вважається, що функціонування будь-якої системи, включаючи банківську, можна оцінити за двома основними критеріями [6, с.52]:

     — перший пов'язаний із тим, як швидко вона досягає поставленої цілі;

     — другий — із ефективністю, з якою система перетворює витрати на доходи.

     Незважаючи на важливість і тісний зв’язок обох цих критеріїв, у практиків більшу зацікавленість викликає другий із них. Керівництво завжди зацікавлене в отриманні інтегрованої оцінки результатів перетворення витрат на доходи, яка виражається у вигляді комплексних показників, зручних для порівняння, і характеризує ефективність діяльності з точки зору її відповідності стратегічним цілям бізнесу.

     Зважаючи на специфіку діяльності банків та з огляду на те, що банківська сфера є складною динамічною системою, функціонування і розвиток якої супроводжується підвищеними ризиками, і науковці, і практики визнають, що найприйнятнішим для оцінки ефективності банківської системи є цілісний системний підхід, яким передбачається розгляд поняття "ефективність" як складного системного явища у потрійному вимірі "прибутковість — ризиковість — надійність" з урахуванням результативності взаємодії банківської системи із системами вищого порядку, до яких вона входить (макроекономічної, соціально-економічної), та перспектив її сталого розвитку.

     Отже, ефективність банківської системи має розглядатися з позиції цілісного сприйняття системи, яка сформувалася і може активно змінюватися у процесі свого розвитку.

     Виходячи з такої позиції, пропонуємо розрізняти внутрішню і зовнішню ефективність банківської системи. Внутрішня базується на ефективності всіх бізнесів банків, досягнути яких без упровадження трансфертного ціноутворення практично неможливо. В цьому випадку доцільно говорити про ефективність за Парето, тобто за умов, коли неможливо змінити розподіл фінансових ресурсів так, щоб ефективність одного з бізнесів підвищувалася, а іншого водночас — не погіршувалася.

     Традиційно для оцінки внутрішньої ефективності функціонування банківської системи використовують рентабельність активів та капіталу.

     Проведений за принципами системного підходу аналіз рентабельності активів (ROA) за 2008 рік свідчить, що позитивного результату підвищення рентабельності діяльності вітчизняних банків було досягнуто не за рахунок основного доходу (чиста процентна маржа (ЧПМ) + чистий комісійний дохід + результат від торговельних операцій - адміністративні витрати), який порівняно з 2004 роком знизився з 2.8 до 2.7% до активів. Тобто основний дохід як такий не мав впливу на зростання рентабельності діяльності банків (табл. 2.1 ).

     Таблиця 2.1.

     Аналіз факторів рентабельності активів банків України, %

     Чиста процентна маржа в 2008 році залишилася на рівні попереднього року і становила 4.9%. Це пояснюється зокрема практично незмінним рівнем дохідності процентних активів (13.2%) та вартості процентних зобов'язань (6.7%). Чистий комісійний дохід протягом минулого року зменшився з 3.5 до 3.2%; результат від торговельних операцій також знизився — з 0.9 до 0.7%.

     На рівень основного доходу і рентабельності діяльності в 2008 році позитивно вплинуло зниження з 6.5 до 6.1% рівня адміністративних витрат, що є свідченням переорієнтації банків із екстенсивного на інтенсивний шлях розвитку.

     Водночас зі зменшенням адміністративних витрат зростанню рентабельності діяльності банків сприяло і зниження з 2.0 до 1.7% рівня відрахувань у резерви за активними операціями. Однак насторожує підвищення рентабельності активів за рахунок цього чинника (зниження рівня відрахувань у резерви за активними операціями) в умовах ризику високих темпів зростання активних операцій та активного нарощування кредитування — так званого "кредитного буму" (активи за 2008 рік збільшилися на 57.6%; кредитний портфель — на 60.9%).

     Третім ключовим чинником зростання рентабельності діяльності банків України в 2008 році було збільшення порівняно з 2009 роком обсягів інших доходів/витрат — із 0.6 до 0.7%. Однак цей фактор немає підстав вважати стабільним.

     Слід звернути увагу на суттєве підвищення в 2010 році порівняно з 2008 роком рентабельності капіталу — з 8.4 до 11,64% (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

     Показники рентабельності діяльності банків України, %

     Цього було досягнуто переважно за рахунок зростання капіталу, неадекватного обсягам та результатам діяльності. Так, балансовий капітал за 2008 рік збільшився на 38.2%, тоді як активи зросли на 57.6, а прибуток — на 71.9%.

     Тенденції та закономірності щодо ефективності діяльності банків України, які спостерігалися в 2008 році, продовжують зберігатися і нині.

     Отже, проведений факторний аналіз рентабельності діяльності банків України свідчить, що в останні роки відбулися певні позитивні зміни в ефективності діяльності банків, зокрема — підвищення рентабельності активів завдяки зниженню адміністративних витрат. Однак хоча і спостерігається тенденція до поліпшення якості активів банків, насторожує поліпшення результативних показників їх діяльності за рахунок зниження рівня відрахувань у резерви за активними операціями в умовах високих темпів зростання обсягів діяльності й обсягів кредитного портфеля.

     Системним підходом передбачається оцінка ефективності роботи банків з урахуванням ризиковості. Виходячи з принципів системного підходу, необхідною умовою ефективного функціонування банків є забезпечення ефективної їх діяльності за умови високої фінансової стабільності, тобто допустимих (оптимальних) ризиків. Виконання цієї вимоги передбачає, що банк отримує відносно стабільний щомісячний прибуток. Оцінимо виконання даної вимоги за допомогою визначення рівня волатильності щомісячного прибутку (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

     Волантильність прибутку банківської системи

     Проведений аналіз стабільності отриманого щомісячного прибутку по банківській системі свідчить про доволі сталу тенденцію зниження рівня волатильності щомісячного прибутку. Так, протягом 2009 року порівняно з 2008 роком вона значно знизилася — з 44,3 до 34,2%, що засвідчило більш стабільну діяльність банків у зазначеному році. І це незважаючи на кризові явища наприкінці 2008 року. За підсумками 2009 року волатильність щомісячного прибутку дорівнювала 24,5%, що свідчить про підвищення фінансової стабільності банків і є позитивним явищем з точки зору оцінки ефективності роботи банківських установ України.

     Свідченням орієнтації банків на отримання максимального прибутку є суттєве зростання (в 1.5 раза) середньомісячного прибутку в 2010 року (304.7 млн. грн.) порівняно з 2009 роком (180.2 млн. грн.). Позитивним є те, що такого результату досягнуто за умови істотного зниження волатильності щомісячного прибутку — з 34.2% в 2008 році до 24.5% у 2009 році. Це може свідчити про підвищення фінансової стабільності банківської системи.

     Таким чином, проведений аналіз свідчить, що чистий процентний дохід залишається основним чинником, який визначає рентабельність діяльності банків України. Вони функціонують в умовах тенденції до зниження процентних ставок за активними операціями. Водночас процентні ставки за залученими коштами не мають стійкої тенденції до зниження, а навпаки — в окремі періоди тяжіють до зростання. При цьому за деякими складовими активів і пасивів процентні ставки мають різний (невизначений) характер зміни. У 2009—2010 роках для банківської системи України, як і для інших банківських систем країн із перехідними економіками, характерною була тенденція до зниження процентних ставок, що призводило до недоотримання чистого процентного доходу та зниження чистої процентної маржі.

     Найбільшою була сума недоотриманих банками України процентних доходів через зниження процентних ставок за активними операціями у 2009 році — 1 130млн. грн. Водночас завдяки зниженню процентних ставок за залученими коштами їм вдалося зекономити (зменшити) витрати на 532 млн. грн. Загалом унаслідок зміни процентних ставок за активними та пасивними операціями банки недоотримали чистого процентного доходу на суму 598 млн. грн. (табл. 2.4). 

     Таблиця 2.4.

     Кількісна оцінка впливу зміни процентних ставок за кредитами і депозитами