Система підвищення ефективної діяльності комерційного банку

     Комерційним банкам в Україні забороняється займатися діяльністю у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіх видів страхування, їм забороняється використовувати свої союзи та інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.

     Комерційні банки класифікуються за різними критеріями: формою власності, організаційною формою, розміром капіталу; філійною мережею; діапазоном операцій, що ними виконуються, та сектором ринку, де вони функціонують.

     У країнах з розвинутою ринковою економікою дуже помітна деталізація і диференційність банків залежно від спеціалізації з обслуговування конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціонують біржові банки, які обслуговують операції біржових структур; страхові - страхових інститутів; кооперативні - кооперативів тощо. На вітчизняному банківському ринку помітними представниками банків з клієнтською спеціалізацією (малий і середній бізнес) є Правексбанк, Олбанк, банк "Альянс" та ін. Можна вважати, що подальша клієнтська спеціалізація є невикористаним резервом розвитку системи комерційних банків України.

     Банки із галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі господарства. Ступінь спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури , що можуть бути пов'язані із сезонними чи іншими процесами. Характерними представниками банків з галузевою спеціалізацією є, Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Легбанк, Енергобанк, банк "Надра", Автозазбанк, Укрнафтогазбанк та деякі інші. 
 

     Таблиця 1.1

     Класифікація комерційних банків за різними критеріями:

     Функціональна спеціалізація полягає в тому, що комерційні банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій. Це, наприклад, інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки. Функціональна спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, а також специфіку роботи з клієнтурою. В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків розвинута ще недостатньо. Тому поки що функціонує єдиний банк з інвестиційною спеціалізацією. Це Укрінбанк, який є первістком українських банків нового типу. Дуже актуальною є проблема створення інвестиційних, інноваційних, іпотечних банків. Інвестиційні банки здійснюють мобілізацію довгострокового позичкового капіталу і надають його підприємницьким структурам і державі. Механізмом залучення коштів клієнтів є емісія і розміщення облігацій та інших видів зобов'язань (сертифікатів, векселів). Інвестиційні банки вивчають фінансові потреби клієнтів, узгоджують умови позичок, визначають строки випуску і види цінних паперів з урахуванням стану ринку, їх емісію і наступне розміщення серед інвесторів. Інвестиційні банки виконують не тільки посередницьку функцію між позичальниками та інвесторами, а й продають великі пакети акцій та облігацій за власний рахунок, надають кредит покупцям цінних паперів. Законодавство багатьох країн відносить такі банки до небанківських фінансово-кредитних установ.

     Іпотечні банки спеціалізуються на видачі довгострокових позичок під заставу нерухомості - землі і міських будівель. Ресурсами іпотечних банків є власні накопичення та іпотечні облігації.

     В Україні класичних інвестиційних та іпотечних банків поки що немає. Причинами такої ситуації є відсутність ринку нерухомості і землі, а також обмеженість довгострокових капіталів, однією з причин якої є нестабільність національної валюти .

     Відомими представниками банків з функціональною спеціалізацією є Ощадбанк, Ексімбанк. У пасиві Ощадбанку близько 90% - це кошти фізичних осіб, а активні операції в основному спрямовані на споживче кредитування. Але з різних причин, головною з яких є низька платоспроможність населення, активні операції Ощадбанку ще недостатньо спрямовуються на кредитування людей. Споживчі кредити розвинуті слабо, перелік об'єктів споживчого кредитування, порівняно з банками інших країн, обмежений.

     Ексімбанк обслуговує переважно зовнішньоекономічну діяльність клієнтів. Функціональна спеціалізація названих банків не заважає їм виконувати інші операції, притаманні універсальним банкам [20, с.872-873].

     Банки відіграють важливу роль у суспільстві. Вони забезпечують передачу грошового капіталу зі сфер накопичення у сфери використання. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу капіталу за сферами і галузями виробництва. Банки забезпечують економію суспільних витрат обігу і раціоналізацію всіх процесів обігу товарів і капіталів, сприяють подальшому зростанню концентрації виробництва і капіталу. Через банки мобілізуються великі капітали, необхідні для інвестицій, розширення виробництва. Роль банків суттєво змінюється в умовах дальшого розвитку ринкової економіки. Вони стають надзвичайно важливими суспільними інституціями, від діяльності яких значною мірою залежить економічне благополуччя держави, країни в цілому і кожної людини зокрема. Функції банків все більше виходять за межі простого фінансово-кредитного посередництва. Вони стають важливим механізмом проведення державної грошово-кредитної політики, а через неї - впливу на всі основні економічні процеси в суспільстві. Поряд з традиційними банківськими операціями (кредитуванням, розрахунками) розвиваються нетрадиційні. Це насамперед банківські послуги, серед яких чільне місце посідають трастові, гарантійні, консультативні та ін.

     Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю відповідно до Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", інших законодавчих актів України. вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації в Національному банку України. Його засновниками можуть бути вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи за винятком Рад народних депутатів та інших виконавчих органів влади, політичних та профспілкових організацій, спілок, партій, громадських фондів.  

2. Банківська система України в умовах глобалізації світового фінансового простору.

     Глобалізація у найближчому майбутньому визначатиме стан світової фінансової системи. Тому аналіз сучасних тенденцій міжнародного руху капіталу, передусім банківського, дає можливість сформувати уявлення про перспективи інтеграції України у міжнародний фінансовий простір. Окрім того, потребує розробки й реалізації стратегія, яка дала б можливість вітчизняній банківській системі залучити іноземні капітали для розв'язання проблем забезпечення стійкого економічного зростання національної економіки.

     Світовий фінансовий ринок виконує своєрідну функцію каталізатора процесів концентрації капіталу.

     Певні ознаки інтернаціоналізації банківського капіталу спостерігалися ще у XIX столітті. У цьому процесі можна умовно вирізнити кілька етапів. Перший етап тривав з кінця XIX століття до 60-х років XX століття і характеризувався зрощуванням банківського капіталу з промисловим переважно на національних ринках. Там же відбувався процес концентрації і централізації банківського капіталу. Розвивалися також специфічні форми міжнародних банків і міжнародних банківських об'єднань. Міжнародна діяльність комерційних банків переважно зосереджувалася на обслуговуванні зовнішньої торгівлі та виробничих інвестицій за кордоном. Вивезення безпосередньо банківського капіталу мало відносно невеликі масштаби.

     Другий етап розпочався із середини 60-х і тривав до кінця 80-х років XX століття. У цей час відбувалися якісні зміни у банківських системах розвинених країн, зросла роль банків у міжнародних відносинах. Сягнули величезного масштабу міжнародний рух капіталів, відкриття закордонних представництв і філій банків. Міжнародні ринки капіталів набувають певної самостійності, перетворюються на глобальний механізм перерозподілу фінансових ресурсів між країнами.

     Важливою ознакою цього етапу є те, що транснаціональні банки (ТНБ) почали створювати мережу відділень і представництв у країнах, що розвиваються, які не мають власної фінансово-кредитної системи, спроможної ефективно розподіляти фінансові ресурси. Посилилися монополістичні тенденції у розвитку банківської сфери — кредитні відносини почали контролювати найбільші банківські транснаціональні групи. Ознакою цього етапу є також те, що транснаціональні банки розпочали створення мережі відділень і представництв у країнах, які не мають власної розвиненої фінансово-кредитної системи.

     Третій етап бере початок з 90-х років XX століття. У цей час у країнах Заходу розпочалося бурхливе економічне зростання. У національних економіках відбувалося зростання фінансової заборгованості та концентрація активів у кількох найбільших банках. Уряди низки західних країн почали конкурувати з банками та іншими фінансовими установами щодо залучення заощаджень населення шляхом створення спеціальних програм.

     Під впливом інтеграції та технічних нововведень сформувалися достатні передумови для підвищення мобільності капіталів (поява транснаціональних банків, глобальних інтегрованих ринків тощо). Інтернаціоналізація фінансово-кредитної інфраструктури привела до створення транснаціональних банків, які стали одним із головних суб'єктів сучасної глобальної фінансової системи. Початковим мотивом міжнародної діяльності ТНБ було прагнення обслуговувати потреби у фінансуванні експортно-імпортних операцій своїх основних клієнтів — зарубіжних філій ТНК. Однак вони використовують свою присутність на зовнішніх ринках для пошуків нових інструментів та методів діяльності, значного розширення сфер операцій (це, зокрема, участь у процесах приватизації у країнах із перехідною економікою). Під впливом глобалізаційних процесів стратегії банків видозмінюються у напрямі розширення мереж відділень і дочірніх структур у регіональних або світових масштабах, залучення аутсорсингових компаній і реалізації спільних проектів із небанківськими установами.

     Процеси глобалізації світової економіки не можуть обминути й фінансово-банківську систему України, особливо з огляду на відкритість національної економіки. Банківська система України однією з перших переживає процес прискорення інтеграції через розширення присутності у ній іноземного капіталу. Із вступом України до COT відбуватиметься поступове збільшення присутності іноземного капіталу у вітчизняній банківській системі. Прихід іноземного капіталу з належною репутацією є важливим чинником розвитку банківського сектору держави. Іноземний капітал принесе в Україну сучасні банківські технології, нові фінансові продукти, культуру банківського корпоративного управління, сприятиме підвищенню рівня конкуренції. Поступово мають бути створені умови для доступу в український банківський сектор іноземного капіталу, що є аналогічними для резидентів.

     Перестороги щодо іноземного капіталу пояснюються неготовністю українських банків до конкуренції, розпорошеністю активів, відсутністю умов для інвестиційного кредитування, наслідком чого може стати посилення залежності від зовнішніх ринків. Засоби захисту від негативного впливу іноземних банків можуть полягати також у створенні умов для припливу інвестицій у вітчизняні банки, належному захисті депозитів, досягненні європейського рівня монетизації економіки, підвищенні ступеня законодавчого захисту банків тощо. Однак слід зауважити, що майже із 150 країн — членів COT лише 31 не має обмежень у фінансовому секторі. Тим часом побоювань щодо неконтрольованості діяльності філій іноземних банків можна уникнути шляхом запровадження для них національного режиму банківського нагляду, їх участі у національній системі страхування депозитів населення.

     Навіть ураховуючи вагомість зв'язку прямих іноземних інвестицій, обслуговування ТНК не завжди є визначальним чинником для залучення іноземних банків. Тут насамперед слід говорити про низький рівень оподаткування, значний обсяг ВВП на душу населення, неефективну роботу місцевих банків тощо. Недостатній розвиток фінансової інфраструктури в Україні є аргументом на користь зацікавленості іноземних банків у присутності на вітчизняному ринку.

     У зв'язку з цим слід очікувати розширення спектра банківських послуг та зниження їх вартості.

     Потребує детального аналізу досвід неоліберальних ринкових перетворень, що активно розгорнулися у Латинській Америці з другої половини 80-х років XX століття, під час яких і сталися глибокі зміни у банківській системі. Так, зокрема, скасування поширених раніше обмежень на діяльність нерезидентів, приватизація державних кредитних інститутів, реформування банківського законодавства відповідно до принципів моделі відкритої економіки — все це зробило ринок цих країн привабливим для транснаціональних фінансових груп. Саме сюди було спрямовано потік іноземних інвестицій, що сприяло, з одного боку, модернізації національних банківських установ, підвищенню їхньої ролі у мобілізації заощаджень, а з другого — витісненню з цієї сфери національного капіталу.