Суть стратегії та стратегічний набір

• лідирування у зниженні витрат (цін);

• диференціація;

• фокусування.

Основні фактори що впливають на зміст загальної стратегії підприємства

Стратегія лідирування за рахунок зниження витрат — од­на із загальних конкурентних стратегій фірми, що полягає в орієн­тації на зайняття лідируючого положення в галузі (або на вели­кому сегменті ринку) за рахунок економії на витратах при виго­товленні масової продукції.

Стратегія диференціації— одна із загальних конкурентних стратегій, що полягає в орієнтації діяльності підприємства на створення унікальних у будь-якому аспекті продуктів, який ви­значається важливим достатньою кількістю споживачів.

Стратегія фокусування — одна із загальних конкурентних стратегій, спрямована на підвищення спеціалізації та концентра­ції діяльності підприємства, з урахуванням вимог певного сегмен­ту без орієнтації на весь ринок.

ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ КОНКУРЕНТНИХ СТРАТЕГІЙ (згідно з підходом М. Портера)

4.3 Продуктово-товарні стратегії

Підприємство виправдовує своє існування, якщо його продукція визнається споживачем. Однак ступінь впливу споживача залежить також і від того, наскільки керівники та власники організа­ції вважають за потрібне та спроможні враховувати його потреби.

Обґрунтований «стратегічний набір» підприємства можна сфор­мувати за допомогою концепції «послідовних стратегій» як ін­струменту забезпечення успіху в перебудові підприємства з ме­тою досягнення ним потрібного рівня конкурентоспроможності. Лише за умов їх розробки та виконання підприємство може здійснювати свій відтворювальний процес, замикаючи цикл обігу грошей у разі успішної реалізації продукції на ринках.

Треба мати на увазі, що для споживача не існує незамінних товару, послуги, підприємства, продавця тощо, — найважливі­шим для нього є власні потреби, цінності, бажання, реальність того, в який спосіб товар чи послуга зможуть зробити для нього щось таке, на що він сподівається. Для виробника ж цільовим орі­єнтиром є можливість продовження власного бізнесу у довго­строковій перспективі. Такий стан речей свідчить про наявність розбіжностей інтересів виробника та споживача, бізнесмена та покупця.

Продуктово-товарні стратегії — тип стратегій, що входять до складу «стратегічного набору», які визначають скільки та яких конкретно видів продукції слід виробити для задоволення потреб споживачів, а також в які терміни поставити їх на конкретні рин­ки щоб вигідно продати, тим самим забезпечивши поєднання ін­тересів виробника та споживача.

Ураховуючи сказане, можна стверджувати, що для розробки продуктово-товарних стратегій треба використовувати як ринко­ві, так і виробничі характеристики зовнішнього (ринкового) та внутрішнього (виробничого) середовищ.

Продуктово-товарні стратегії мають втілення в системі рі­шень: який саме продукт і у який спосіб треба виробляти та реа­лізовувати на певному ринку.

Розуміння структури ринку та методів сегментації має велике значення для процесу розробки продуктово-товарних стратегій, оскільки дає змогу зрозуміти зміст та особливості конкуренції, допомагає визначити «стратегічний фокус» для концентрації своїх зусиль на найбільш конкурентоспроможних видах продук­ції та напрямках діяльності підприємства.

1.4                  Ресурсні стратегії

Одна з головних цілей стратегічного управління на підприєм­стві — забезпечення раціонального розподілу ресурсів між на­прямками діяльності (СЗГ) та їх ефективного використання для якнайкращого досягнення поставлених стратегічних цілей.

Ресурсне забезпечення стратегічної діяльності підприємства має здійснюватись у відповідній формі на основі розробки ресурс­них стратегій, які сприяють розв'язанню таких завдань:

• визначення перспективних потреб підприємства в ресурсах всіх необхідних видів;

• розрахунок припустимих ресурсних обмежень і формування прогресивних норм витрат ресурсів різних типів:

• визначення «зон стратегічних ресурсів», можливостей їх ви­користання балансуванням обсягів і складу, термінів постачання з динамікою використання;

• розробка заходів щодо раціонального транспортування, збе­рігання та використання;

• використання підходів з позиції логістики щодо системи ре­алізації ресурсних стратегій.

Стратегічні цілі, аби бути досягнутими в майбутньому, вже сьогодні потребують рішень щодо витрат ресурсів. Майбутнє завжди невизначене тому витрати ресурсів завжди супроводжу­ватимуться тим чи іншим рівнем ризику. Зовсім позбутися ризи­ку неможливо; зведення ризику до мінімуму, як правило, потре­бує додаткових витрат і може бути неекономічним. Розробляючи ресурсні стратегії, треба обґрунтовувати можливий та допусти­мий рівні ризику, що його бере на себе керівництво за викорис­тання ресурсів з максимально можливою віддачею.

В умовах ринкової економіки процес ресурсного забезпечення діяльності підприємства має форму процесу закупівлі. Для по­стачальника — це етап завершення процесу відтворення, для споживача — етап, на якому фінансові ресурси, грошовий капі­тал, перетворюються на один із елементів виробничого процесу.

Ресурсні стратегії суттєво залежать від ситуації на відповідних ринках. Нині спостерігається інтенсивна пропозиція різних ре­сурсів і, як наслідок, основна увага в ресурсних стратегіях приді­ляється вибору найпривабливіших ринків, що характеризуються широким набором варіантів «ціна — якість».

З огляду на сказане потрібно відстежувати двосторонній зв'язок продуктово-товарних і ресурсних стратегій: не тільки потреби кін­цевих споживачів «задають» зміст продуктово-товарних стратегій та відповідні ресурси для їх здійснення, а й визначення доступності та якості ресурсів впливає на зміст та кількісні характеристики про­дуктових стратегій. Це, звісно, ускладнює роботу з розробки обґрунтованого «стратегічного набору», але не виходить за межі звичних оцінок: 1) що потрібно зробити, тобто яку продукцію виготовити; 2) що можна зробити, виходячи з наявних ресурсів.

І. Ансофф  пропонує для розробки ресурсних стратегій ви­користовувати підхід, аналогічний з визначенням СЗГ щодо фо­рмування продуктово-товарних стратегій: ресурсні потреби фір­ми визначати через «зони стратегічних ресурсів» (ЗСР), які характеризують ситуацію стосовно забезпечення окремими ви­дами ресурсів потреб підприємства.

Зона стратегічних ресурсів (ЗСР) — сегмент ринку, де діє пев­на сукупність підприємств-постачальників. що можуть забезпечити виведення на ринок товарного асортименту фірми й сприяти ритміч­ному функціонуванню її виробничо-управлінської системи.

Кожне підприємство працює з різними ЗСР перелік яких зумовлюється особливостя­ми зовнішнього та внутрішнього середовища.

Рис. Принципова схема структури та взаємозв'язку ресурсів підприємства

Для роботи з кожною ЗСР розробляються ресурсні стратегії, які, як зазначалося, є певною системою обмежень і змістом стратегічних заходів, що розробляються підприємством з метою їх подолання.

Ресурсна стратегія — це узагальнена модель дій підприємст­ва у ЗСР необхідних для досягнення визначених цілей за допо­могою координації та розподілу ресурсів компанії між окремими сферами її діяльності.

Основні елементи, які потрібно враховувати під час розробки ресурсних стратегій. Окремо варто розроб­ляти заходи щодо:

• зниження потреби в ресурсах;

• підвищення якості ресурсів;

• підвищення рівня використання ресурсів;

• оптимізації витрат часу та грошей на розробку та здійснення ресурсних стратегій.

Ресурсні стратегії — тип забезпечувальних стратегій «стра­тегічного набору», в яких визначаються стратегії поведінки під­приємства у ЗСР, форми та методи постачання, політика ство­рення страхових запасів; систем розподілу і поповнення ресурсів.

Реалізація ресурсних стратегій означає також формування но­вого або перетворення наявного виробничого потенціалу підпри­ємства, оскільки кількість, співвідношення та цільова спрямова­ність використання ресурсів «задають» основні цільові характе­ристики виробничого потенціалу підприємства.

5. Розробка функціональних стратегій

Розробка функціональних стратегій є необхідним і вельми важливим елементом в загальному процесі стратегічного управління: вони конкретизують вибрану стратегію розвитку організації відповідно до основних напрямів її діяльності, забезпечуючи досягнення поставлених цілей.

До функціональних стратегій відносять: маркетингу, фінансова, інноваційна, стратегія виробництва.

1. Стратегія маркетингу – визначає найефективніший склад комплексу маркетингу (дослідження ринку, товарний і ціновий політики, канал розподілу і стимулювання збуту).

У стратегії маркетингу можна виділити такі основні елементи і можливі підходи до їх реалізації (табл 5.1).

                             Таблиця 5.1

Елементи стратегії маркетингу