Формування інвестиційного портфелю

     Короткостроковий  портфель (чи портфель короткострокових фінансових вкладень) формується на основі фінансових активів, використовуваних протягом до одного року. Такі фінансові  інструменти інвестування служать, як правило, однієї з форм страхового запасу грошових активів підприємства, що входять до складу його оборотного капіталу.

      Довгостроковий  портфель (чи портфель довгострокових фінансових вкладень) формується на основі фінансових активів, використовуваних протягом більш одного року. Цей  тип портфеля дозволяє вирішувати стратегічні цілі інвестиційної діяльності підприємства і здійснювати обрану їм політику фінансового інвестування.

5. За умовами оподатковування інвестиційного доходу виділяють два типи інвестиційного портфеля — оподатковуваний портфель і портфель, вільний від оподатковування. Така типізація інвестиційного портфеля зв'язана з реалізацією однієї з цілей його формування підприємством — забезпеченням максимального ефекту „податкового щита" у процесі фінансового інвестування.

      Оподатковуваний портфель складається з фінансових інструментів інвестування, доход по який підлягає оподатковуванню на загальних підставах відповідно до діючого в країні податковою системою. Формування такого портфеля не переслідує цілей мінімізації податкових виплат при здійсненні фінансових інвестицій.

      Портфель, вільний від оподатковування  складається з таких фінансових інструментів інвестування, доход по який податками не обкладається. До таких фінансових інструментів відносяться, як правило, окремі види державних і муніципальних облігацій, пренаступні цілі швидкої акумуляції інвестиційних ресурсів для рішення невідкладних інвестиційних задач. Звільнення інвестора від оподатковування доходів по таким фінансовим інструментам додатково стимулює їхню інвестиційну активність, збільшуючи суму чистого інвестиційного прибутку на розмір даної податкової пільги.

   6. По стабільності структури основних видів фінансових інструментів інвестування їхній портфель диференціюється в розрізі двох типів — портфель з фіксованою структурою активів і портфель із гнучкою структурою активів.  Така типізація інвестиційного  портфеля зв'язана з принциповими підходами інвестора до наступній його реструктуризації.

      Портфель  з фіксованою структурою активів  характеризує такий його тип, при  якому питомі ваги основних видів фінансових інструментів інвестування (акцій, облігацій, депозитних внесків т.п.) залишаються незмінними в плині тривалого періоду часу. Наступна реструктуризація такого портфеля здійснюється лише по окремих різновидах фінансових інструментів інвестування в рамках фіксованого загального обсягу по даному виді.

      Портфель  із гнучкою структурою активів характеризує такий тип, при якому питомі ваги основних видів фінансових інструменів інвестування є рухливими і змінюються під впливом факторів зовнішнього середовища (їхнього впливу на формування рівня прибутковості, ризику і ліквідності) чи цілей здійснення фінансових інвестицій.

  7. По спеціалізації основних видів  фінансових інструментів інвестування  в сучасній практиці інвестиційного  менеджменту виділяють наступні основні типи портфелів:

      Портфель  акцій. Такий портфель дозволяє цілеспрямовано вирішувати таку мету його формування, як забезпечення високих темпів приросту інвестиційного капіталу в майбутній  довгостроковій перспективі. Різновидом такого типу портфеля є портфель акцій венчурних (ризикових) підприємств.

      Портфель  облігацій. Цей тип портфеля дозволяє вирішувати такі мети його формування як забезпечення високих темпів формування поточного доходу, мінімізації інвестиційних  ризиків, одержання ефекту „податкового щита у процесі фінансового інвестування.

      Портфель  векселів. Цей тип портфеля дозволяє підприємству цілеспрямовано забезпечувати  одержання поточного доходу в  короткостроковому періоді за рахунок  ефективного використання тимчасово вільного залишку грошових активів (при одночасному зміцненні господарських зв'язків з оптовими покупцями своєї продукції).

      Портфель  міжнародних інвестицій. Формування такого типу портфеля здійснюють, як правило, інституціональні інвестори шляхом покупки фінансових інструментів інвестування (акцій, облігацій і т.п.), емітованих іноземними суб’єктами господарювання. Як правило, такий тип портфеля спрямований на реалізацію мети забезпечення мінімізації рівня інвестиційних ризиків.

      Портфель  депозитних внесків. Такий портфель дозволяє цілеспрямовано вирішувати такі мети його формування, як забезпечення необхідної ліквідності, одержання поточного інвестиційного доходу і мінімізації рівня інвестиційних ризиків.

      Портфель  інших форм спеціалізації. В основі формування такого портфеля лежить вибір одного з інших видів фінансових інструментів інвестування, не розглянутих вище.

     8. По числу стратегічних цілей  формування виділяють у моно- і поліцільовий типи портфелів.

     Моноцільвий портфель характеризує такий його тип, при якому усі вхідні в його склад фінансові інструмент інвестування відібрані за критерієм рішення однієї зі стратегічних цілей його формування (забезпечення одержання поточного доходу; забезпечення приросту інвестиційного капіталу в довгостроковій перспективі; мінімізації інвестиційного ризику та. ін.).

     Такий одноцільовий портфель може включати у свій склад всі основні види фінансових інструментів інвестування, що забезпечують його стратегічну спрямованість.

     Поліцільовий (комбінований) портфель передбачає можливості одночасного рішення ряду стратегічних цілей його формування. У сучасній інвестиційній практиці найбільше часто здійснюється формування комбінованого портфеля по першим двох розглянутим ознакам— цілям формування інвестиційного доходу і рівню прийнятих ризиків. Такими основнимиваріантами комбінованих типів інвестиційних портфелів є:

1) агресивний портфель доходу (портфель спекулятивного доходу);

2)агресивний  портфель росту (портфель прискореного  росту),

3) помірний портфель доходу (портфель нормального доходу);

4)помірний портфель росту (портфель нормального росту);

5) консервативний портфель доходу (портфель гарантованого доходу);

6) консервативний портфель росту (портфель гарантованого росту).

     Діапазон  комбінованих типів інвестиційних  портфелів може бути розширений у ще більшому ступені за рахунок їхніх варіантів, що мають проміжне значення цілей фінансового інвестування. 

      1.3. Управління інвестиційним портфелем 

      В умовах інфляції для того щоб зберегти свої заощадження, підприємство може вкладати певну їх частину у високоліквідні цінні папери, які в разі потреби легко перетворюються на готівку.

      Підприємство, купуючи цінні папери у свій портфель, має насамперед вирішити, з якою метою воно їх купує. Цінні папери можуть розглядатись як засіб заощадження  або як засіб спекуляції. Здійснюючи інвестиції, треба проаналізувати стан фінансового ринку і стан справ підприємства, яке продає цінні папери. Ідеальним вважається портфель, який забезпечує максимум можливого прибутку стосовно поточних ринкових цін. Розглянемо деякі з них.

      Будь-яке  питання доцільно вивчати на основі фундаментального аналізу. Починають  з оцінювання чинників, що впливають  на ринок у цілому. Потрібно визначити рівень стану підприємства щодо бізнесу. Припустимо, підприємство прибуткове й інвестори знають про це. У результаті його індекс підвищується. Необхідно також з'ясувати, чи підвищить бюджетний дефіцит ставку відсотка; якщо так, то підприємству, яке потребує позик, буде важко їх одержати.

      Важливо також з'ясувати становище галузі на ринку. При цьому бажано вибрати галузі, які можуть дати найкращі результати протягом року. Потім у цих галузях визначають компанії-лідери. Залежно від стадії розвитку розрізняють галузі, що народжуються, розвиваються, стабільні, циклічні, спекулятивні та такі, що занепадають.

      Галузі, що народжуються, не завжди прямо доступні інвесторам, які бажають придбати їх акції, бо вони можуть не циркулювати  на ринку. Для галузей, що розвиваються, характерне постійне і швидке збільшення обсягів продажів і прибутків. Стабільними називаються галузі, у яких обсяги продажів і прибуток відносно стабільні й сталі навіть у періоди криз і спадів. Циклічні галузі характеризуються особливою чутливістю виторгу до ділового циклу. Спекулятивна ціна акцій дуже рухлива і її неможливо пов'язати з дією якогось чинника. До таких, що занепадають, зараховують галузі, які застосовують застарілу технологію або виробляють застарілі види продукції.

      Для диверсифікованих компаній потрібен міжгалузевий аналіз, а далі — аналіз підприємства (кількісний і якісний). Кількісний аналіз — це діагностика фінансового становища підприємства, вивчення менеджменту.

      Варто звернути увагу на тенденцію обсягу продажу і тенденцію витрат, корисний аналіз динаміки прибутку. Чистий прибуток відображає вплив усіх чинників. Відношення чистого прибутку до акціонерного капіталу дає можливість оцінити ефективність використання компанією власного капіталу.

      Важливе значення має аналіз ліквідності. Під  ліквідністю розуміють спроможність швидко оплачувати необхідні платежі, тобто спроможність швидко реалізовувати поточні активи. Крім наявних до ліквідних активів належать цінні папери, які легко продати на ринку не нижче за ціну їх придбання. Що вище відношення готівки до загального боргу, то краща ліквідність підприємства. Фахівці вважають нормальним таке співвідношення: для промислових компаній — 3:10, для комунального господарства — 2:10. Максимальне відношення боргу до акціонерного капіталу для промислових компаній рекомендується на рівні 0,5:1, а для компаній комунального господарства— 1,5:1.

      Одним з основних показників під час  аналізу фінансового становища  акціонерного товариства є покриття відсотків і дивідендів за акціями  чистим прибутком компанії.

      Законодавче визначено такий порядок виплати  доходів за цінними паперами: спочатку здійснюються виплати за облігаціями, потім за привілейованими акціями і лише потім за звичайними акціями. Це визначає і порядок розрахунку покриття.

      Забезпеченням облігацій є чисті матеріальні  активи, які розраховуються як різниця між матеріальними активами і поточними пасивами.

      Забезпеченням привілейованих акцій є чисті  активи, які розраховуються як різниця  між чистими матеріальними активами і сумою виплат за облігаціями.

      Звичайні  акції забезпечуються коштами, що залишились після погашення зобов'язань за облігаціями і привілейованими акціями. Забезпечення простих акцій можна розрахувати діленням чистих активів з вирахуванням зобов'язань за привілейованими акціями на кількість простих акцій.

      Для оцінки адекватності процентного покриття, як правило, встановлюються мінімальні рівні. Наприклад, сума, що необхідна для розрахунків з власниками, як мінімум утричі повинна перекриватися прибутком, який використовують для виплати відсотків щороку. Компанія може без будь-яких труднощів виконати всі свої боргові зобов'язання, але якщо вона не забезпечила цієї мінімальної вимоги, її цінні папери вважатимуться формою інвестування з підвищеним ризиком. Прийнятний стабільний тренд процентного покриття або такий, що підвищується.

      Потрібно  враховувати також інші чинники, що визначають фінансову привабливість цінних паперів: наприклад, частку виплачуваних акціонерам дивідендів у загальному обсязі прибутку; співвідношення „прибуток на одну просту акцію; регулярність виплати дивідендів.

      Важливою  умовою сприятливого фінансового становища підприємства є висока якість менеджменту. Для його оцінювання можна використовувати постійний моніторинг, стежити за результатами аудиторських перевірок, аналізувати інформацію, що з'являється у пресі.

      Варто пам'ятати, що інформації, яку вже  знають на ринку, недостатньо, щоб дійти висновку, наскільки правильно на ринку оцінюють акції підприємства. Для цього треба знайти якусь додаткову інформацію, невідому на ринку.

      Ще  одним методом, який застосовують у  вирішенні питання про купівлю  цінних паперів, є технічний аналіз. Потрібен не так аналіз діяльності підприємства, що випускає акції, як вивчення поведінки інших інвесторів. Відповідно до технічного аналізу розгадати майбутню поведінку інвесторів можна за допомогою вивчення їхніх дій у минулому, що відображаються у зміні цін на цінні папери.

      При ухваленні рішення про стан портфеля цінних паперів використовують метод  ефективних ринкових гіпотез. Завдяки  цьому методу вся інформація для  ухвалення рішення відображається на ринку в динаміці цін. Цей метод передбачає кілька етапів. Насамперед вирішується питання про те, з яких типів цінних паперів складатиметься портфель, ураховуються бажання і можливість ризикувати, потреба в готівці, податкова ситуація тощо. Щоб менше ризикувати, можна більше облігацій зберігати в портфелі, особливо облігацій державної позики і муніципальні.