Формування інвестиційного портфелю

      Другим  етапом формування портфеля є формування основних напрямів інвестиційної політики для досягнення обраних цілей. Цей  етап починається з прийняття рішення щодо приросту активів, тобто інвестор має вирішити, яким чином розподілити свої кошти між основними класами активів. Основні класи активів зазвичай включають акції, облігації, нерухомість та іноземні цінні папери. Під час формування інвестиційної політики слід брати до уваги обмеження, що накладають органи державного регулювання на розміщення коштів.

Вибір портфельної стратегії ґрунтується  на обраній інвестиційній політиці. Портфельні стратегії можна розподілити  на активні й пасивні. Активні портфельні стратегії використовують доступну інформацію та методи прогнозування для підвищення ефективності інвестицій порівняно з простою диверсифікацією. Найістотнішим моментом для всіх активних стратегій є прогнозування чинників, здатних вплинути на інвестиційні характеристики цього класу активів. Наприклад, активні стратегії під час роботи з портфелями простих акцій можуть охоплювати прогнозування майбутніх доходів, дивідендів або показника відношення ціни до доходу. Облігаційні стратегії базуються на прогнозуванні майбутнього рівня відсоткових ставок, а стратегії роботи з іноземними цінними паперами — на очікуваних обмінних курсах валют.

      Пасивні портфельні стратегії вимагають  мінімуму інформації про майбутнє. Підґрунтя таких стратегій становить диверсифікація портфеля, що забезпечує максимальну відповідність його дохідності обраному ринковому індексу (певній усередненій статистичній характеристиці, яка відображає поведінку конкретної групи активів). Пасивні стратегії ґрунтовані на припущенні, що вся доступна інформація на ринку відображається в ринкових котируваннях цінних паперів.

      Для управління облігаціями часто використовують так звані структурні портфельні стратегії. Структурна портфельна стратегія  допомагає сконструювати портфель таким чином, щоб забезпечити потрібний потік платежів у майбутньому. Ці стратегії застосовують тоді, коли треба сформувати майбутній потік надходжень від інвестицій (активний потік) залежно від потоку зобов’язань.

      Обравши портфельну стратегію, треба визначити активи, які будуть включені до портфеля. Цей крок вимагає оцінки окремих цінних паперів. За активної стратегії завданням менеджера є пошук недооцінених активів. На цьому етапі здійснюють спробу сформувати ефективний портфель, який має або найбільшу очікувану дохідність за заданого рівня ризику, або найменший ризик за заданої очікуваної дохідності. Це питання розглядатиметься далі.

      Оцінку  ефективності інвестицій вважають останнім етапом процесу формування портфеля цінних паперів. Насправді це не зовсім так, адже інвестиційний процес є безперервним, постійно відтворювальним процесом. На цьому етапі відбувається обчислення реалізованої дохідності портфеля і зіставлення одержаного результату з обраним базисним показником. Базисним показником у цьому разі є певна кількісна характеристика поведінки раніше обраного набору цінних паперів. На Заході як базисний показник використовують будь-який загальновідомий фондовий індекс або один з облігаційних індексів, оприлюднюваних провідними консалтинговими компаніями. Останнім часом інституційні інвестори (страхові компанії, пенсійні фонди, інститути спільного інвестування тощо) разом із фірмами, які займаються аналізом фондового ринку, розробили спеціальні індекси, зорієнтовані на конкретні типи клієнтів. 
 

      1.6. Способи розрахунку доходності і ризику портфельних інвестицій 

      1. Розрахунок очікуваної прибутковості і ризику окремого цінного паперу

      Норма доходу (або дохідність) для окремої цінного паперу залежить від двох джерел:

• доходів (збитків) на вкладений капітал;
• доходів від дивідендів.

      Прибутковість від вкладень в i-ту акцію за період t можна розрахувати за наступною формулою:

                                                                                     (1.6.1.)

де  – ціна i-той акциї на кінец періода ;

 – ціна i-той акциї на кінец періода t;

 – дивиденди на акцію  i-той компаніі за період t.

      За допомогою формули (1.6.1) можна розрахувати фактичну дохідність інвестицій на основі минулих значень цін і дивідендів.

      Для того, щоб розрахувати очікувану прибутковість, необхідно врахувати ймовірність її отримання.

      Імовірність, що асоціюється з можливою нормою доходу означає шанс, що ця норма доходу може мати місце в майбутньому.

      Очікувана норма доходу на цінний папір є зважене середнє всіх можливих норм доходу, де кожна норма доходу виважена відповідної їй ймовірністю.

      Очікувана норма доходу на цінний папір розраховується за наступною формулою:

                                                           (1.6.2.)

де – дохідність i-тої цінного папера за період k;

 – імовірність отримання; ;

N – загальне число можливих норм доходу. 

      2. Дисперсія норми доходу для окремої цінного папера

      Дисперсія норми доходу цінного папера є середньозважене квадратичне відхилення можливих норм доходу від їх очікуваного (або середнього) значення, де ймовірності розподілу норм доходу використовуються як ваги. Чим більше значення дисперсії норми доходу, тим більше ймовірність відхилення фактичного значення від очікуваного, а отже тим більше ризик вкладення коштів в дану цінний папір.

      Дисперсія норми доходу цінного папера розраховується за наступною формулою:

                                            (1.6.3.)

де – дохідність i-тої цінного папера за період k;

 – імовірність отримання норми доходу; ;

N – загальна кількість можливих норм доходу. 

      3.Коваріація норм доходу цінних паперів

      Очікуваний дохід і дисперсія норми доходу резюмують інформацію про ймовірність розподілу, асоційовану з окремою цінним папером.

      Однак ці значення не містять інформації про взаємовідносини між нормами доходу цінних паперів. Щоб розкрити існуючу взаємозв'язок використовується статистична міра ступеня взаємозв'язку - коваріація.

      Коваріація вимірює ступінь спільної чутливості норм доходу цінних паперів до одних і тих же подій. Наприклад, дві фірми електронної промисловості можуть подібно реагувати на збільшення споживчих витрат на кольорові телевізори.

      Позитивне значення коваріації показує, що норми доходу цінних паперів виявляють тенденцію рухатися разом (в одному напрямку), тобто краща ніж очікувана прибутковість одного цінного паперу повинна, ймовірно, спричинити за собою кращу, ніж очікувана прибутковість іншої цінної папери.

      Негативне значення коваріації відображає тенденцію норм доходу цінних паперів рухатися в протилежних напрямках. Нульове значення коваріації показує, що між нормами доходу цінних паперів зв'язок відсутній.

      Коваріація між нормами доходу будь-яких двох цінних паперів визначається як зважена середня продуктів двох різних відхилень: відхилення фактичної норми доходу i-тої цінного паперу від її очікуваного доходу і відхилення фактичної норми доходу j-тої цінного паперу від очікуваного доходу. Ваги визначаються спільної ймовірністю спостережуваних норм доходу на дві цінні папери.

                                      (1.6.4.)

де  – коваріація норм доходу i-тої і j-тої цінних паперів;

 – спільна ймовірність спостережуваних норм доходу и ;

N – загальне число можливих норм доходу (доходностей).

      Коваріація норм доходу показує напрям зв'язку між двома змінними. Однак вона не забезпечує будь-якої інформації про силу взаємозв'язку між ними. Для цих цілей використовують коефіцієнт кореляції.

      Коефіцієнт кореляції між нормами доходу будь-яких двох цінних паперів є відносна статистична міра напрямки і сили взаємозв'язку між нормами доходу. Знак коефіцієнта кореляції відображає напрямок зв'язку між нормами доходу цінних паперів. Значення коефіцієнт відображає силу взаємозв'язку між ними.

      Коефіцієнт кореляції змінюється в межах від -1 до +1. Чим ближче коефіцієнт кореляції до -1 або 1, тим сильніше позитивна (або негативна) взаємозв'язку між нормами доходів цінних паперів.

      4. Розрахунок очікуваної прибутковості і ризику портфеля цінних паперів

      Розрахунок ризику і прибутковості портфеля включає ряд особливостей, які необхідно враховувати. Так наприклад, при розрахунку очікуваної прибутковості портфеля необхідно враховувати інвестиційні пропорції вкладення коштів у кожен цінний папір.

                                                  (1.6.5.)

 – очікувана прибутковість портфеля;

 – інвестиційна пропорція вкладення коштів у i-ту цінний папір;

 – очікувана прибутковість i-тої цінного паперу;

N – загальне число цінних паперів, що входять до портфеля.

      Портфельний ризик характеризується поняттям дисперсії, також як і ризик вкладення в окрему цінний папір. Проте розрахунок дисперсії для портфельних інвестицій має свою специфіку. Дисперсія очікуваного доходу портфеля дорівнює сумі дисперсій кожним із цінних паперів, що входять до нього та їх коваріації. Вона може бути розрахована за наступними формулами:

 

 

 

       1.7. Сучасні проблеми формування  та оцінки ефективності інвестиційного портфелю

 

      В умовах глибоких економічних змін, зумовлених реформуванням адміністративно-командної економіки України в ринкову, особливо актуальною є задача ефективного розміщення інвестиційних ресурсів та грамотного управління інвестиційною діяльністю підприємств, оскільки саме інвестиції виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи та надійним механізмом соціально-економічних перетворень, формують виробничій потенціал на новій науково-технічній основі, що неодмінно призводить до підвищення якісних показників господарської діяльності.

      Узагальнення підходів до трактування поняття “інвестиції” дозволяє визначити їх як цілеспрямовані вкладення капіталу у будь-які матеріальні та нематеріальні активи (інструменти) на певний строк з метою одержання доходу або досягнення іншого корисного ефекту.

      Найчастіше інвестор для досягнення своїх цілей працює не з окремим активом (окремим проектом, фінансовим інструментом тощо), а з деяким їх набором – інвестиційним портфелем, сенс формування якого полягає в поліпшенні умов інвестування завдяки досягненню нової інвестиційної якості шляхом надання сукупності активів таких інвестиційних характеристик, які є недосяжними з позиції окремо взятого активу і можливі лише при їх комбінації. При визначенні доцільності та виборі напряму інвестування основною задачею є визначення економічної ефективності вкладення коштів в ту чи іншу інвестиційну цінність як елемент портфеля. Звичайно прийняття рішень з інвестування у той чи інший актив, тобто процес вибору і формування інвестиційного портфеля, містить наступні етапи: вибір інвестиційної політики, пошук привабливих об’єктів інвестування, формування інвестиційного портфеля та управління інвестиційним портфелем.