Зрозуміло, що впровадження новинок, як правило, впливає  на величину експлуатаційних витрат. Оскільки показник ефективності визначають як порівняльну величину, то при  розрахунку коефіцієнта економічної  ефективності впровадження нової техніки необхідно розраховувати у споживача до і після її впровадження за тими складовими, котрі змінюються у результаті впровадження в експлуатацію. Всі інші параметри, що не змінилися порівняно з аналогом, не вплинуть на витрати експлуатації і тому ефект від них дорівнюватиме 0. При цьому річний економічний ефект від поліпшення і-го експлуатаційного параметра нової техніки обчислюватимемо за формулою:

     ,

    де, В_іа, В_ін — річні витрати на і-ий експлуатаційний параметр (амортизацію, ремонти, електроенергію, зарплату тощо) для аналога і нової техніки відповідно.

    Необхідно зазначити, що в майбутньому економія на витратах певного експлуатаційного параметра безпосередньо впливатиме на показник конкурентоспроможності продукції.

    Інколи  нова техніка спеціально призначена для поліпшення лише Одного з експлуатаційних параметрів, тоді річний економічний ефект розраховують за спрощеною схемою. Наприклад, при зростанні продуктивності нової техніки річний економічний ефект можна визначити за формулою:

     ,

    де, З_а — витрати на випуск одиниці продукції за допомогою аналога; 3_н  — ті ж витрати за допомогою нововведення; П₆, П_н — річна продуктивність аналога і нової техніки відповідно.

    Інколи  нововведення забезпечують поліпшення лише одного з техніко-експлуатаційних параметрів, котрий забезпечує соціальний ефект, наприклад, поліпшуються умови праці і збільшується її безпека, що покращує рівень відтворення робочої сили. Це може одночасно супроводжуватися економічним ефектом, скажімо за рахунок зростання продуктивності праці, що призводить до зниження собівартості продукції, а це, в свою чергу, збільшує обсяг продажу, що веде до зростання кількості прибутку. Отже, зростання техніко-економічного рівня нововведення значною мірою впливає на його конкурентоспроможність.

    Висновок

    Одним з головних завдань будь-якого  суспільства є оволодіння найновітнішими науково-технічними досягненнями, широке використання  загальнолюдського інтелектуального надбання через створення та розвиток інформаційних мереж, забезпечення на цій основі соціального прогресу встановлення моральних обмежень щодо небезпечних наслідків науково технічного прогресу. Вирішення цих проблем вимагає формування раціональної системи управління нововведеннями, яка б враховувала специфіку та динаміку об’єкту управління, взаємозв’язок елементів всередині системи, вплив зовнішнього середовища на функціонування системи.

    Необхідність науково-технічного розвитку економічних систем будь-якого рівня викликається такими причинами, як: зростання культури суспільства і підвищення вимог споживачів щодо якості та різноманітності товарів і послуг: конкуренція виробників з метою збереження свого місця на ринку і отримання найвищого прибутку; ресурсні та екологічні обмеження, що виникають у зв’язку з вичерпанням традиційних ресурсів та необхідністю збереження довкілля; прогрес у суміжних галузях та країнах, з якими кооперується дана економічна система: системний розвиток науки за внутрішніми законами пізнання природних та суспільних явищ. Науково-технічний прогрес в економіці відбувається циклічно, тобто з періодичними коливаннями інноваційної активності, які пов’язані з фазами економічних та науково-технічних циклів. Взагалі циклічність є механізмом саморегулювання ринкової економіки.

    Економічний цикл є формою розвитку ринкової економіки і охоплює період руху ринкової економіки від однієї кризи до іншої. Економічний цикл характеризується коливанням рівня ділової активності. Циклічність характеризується періодичним зростанням та спадом виробництва періодичними змінами ринкової кон’юнктури (цін, процентних ставок, курсу цінних папері, заробітної плати, дивідендів). Періоди підвищення економічної активності характеризуються переважно екстенсивним типом економічного зростання, а періоди зниження економічної активності - початком переважно інтенсивного економічного розвитку.

    Економічний цикл включає чотири послідовні фази: кризу (коли спад ділової активності досягає найнижчої точки), депресію (застійний стан економіки, коли спад ділової активності минув найнижчу точку), пожвавлення (дідова активність зростає, досягає вищої точки попереднього циклу), піднесення (зростання і розширення ділової активності випереджають вищу точку попереднього циклу). Всі фази циклу виконують певні функції в кожній фазі містяться  умови для перетворення її в іншу фазу. Інтенсивність циклічних коливань ринкової економіки пов’язана з обсягом інвестицій. Масове оновлення і розширення капіталу, збільшений обсягів виробництва створюють нову, більш надійну матеріально-технічну онову для наступного циклу.

    Держава, проводячи «антициклічну» політику, за допомогою використання кредитно-грошових та податкових важелів стимулює економіку в умовах кризи та стримує її надмірний розвиток у фазі піднесення. В умовах кризи державні заходи направлені на пониження кредитних ставок, скорочення податків, прискорену амортизацію та податкові знижки на нові інвестиції. У фазі піднесення держава сприяє подорожчанню кредиту, вводить нові податки та підвищує старі, відміняє прискорену амортизацію та податкові пільги на нові інвестиції. Таким чином, механізм саморегулювання ринкової економіки поєднується з державним впливом на відтворювальний процес.

    Розрізняють малі (до 10 років) та великі (50-60 років) цикли  розвитку ринкової економіки. У межах  малих циклів модернізується обладнання оновлюється виробничий апарат, зростають інвестиції у виробництво, збільшується ємність ринку. Великі цикли пов’язані із радикальними науково-технічними перетвореннями в економіці, впровадженням базових нововведень, які суттєво змінюють як набір продуктів, що пропонуються покупцям, так і технологію їх виготовлення. Великі економічні цикли характеризуються структурною перебудовою всієї економіки. Малі та великі економічні цикли не протистоять один одному, а взаємодіють, доповнюючи один одного, складаючи єдиний процес економічного розвитку.

    Науково-технічні цикли характеризують динаміку розвитку науки і техніки.  Кожний науково-технічний  цикл включає наступні фази:  зародження нової ідеї, її оформлення у винахід  або інші форми закріпленні інтелектуальної власності, експериментальна перевірка; освоєння; поширення; стабільний розвиток; старіння витіснення з ринку.   За тривалістю виділяються цикли: короткострокові (зміна моделей техніки, модифікація технологій); середньострокові (зміна поколінь техніки та технології, які реалізують базисний винахід); довгострокові - зміна переважаючих технологічних укладів, які реалізують нові принципи; понаддовгострокові або цивілізаційні цикли, пов’язані з переходом   (раз у декілька століть) до нового технологічного способу виробництва.

    Структура науково-технічного циклу включає  наукові цикли (формування і розвиток нових наукових ідей, теорій, парадигм); винахідницькі цикли (хвилеподібна динаміка винахідницької активності): інноваційні цикли (освоєння на фазах депресії та оживлення економічного циклу кластеру базисних інновацій, які потім реалізуються через поліпшуючі інновації); технічні цикли (зміна технічних систем, тобто поколінь та напрямків технічних, технологічних укладів та способів виробництва). Перехід до нового етапу у розвитку суспільства починається з формування наукової бази технологічного перевороту (загальнотехнічної революції). Структура технологічного перевороту охоплює базисні напрямки які складають ядро нової технічної системи.

    Актуальність  формування та постійного вдосконалення  національних системи управління нововведеннями зумовлена місцем, яке посідає  НТП у житті суспільства, особливо в період економічних трансформацій.

    По-перше, НТП забезпечує інтенсивний розвиток виробничих сил і підвищення техніко-економічного рівня продукції; розширте можливості варіювання ресурсами і послаблює залежність розміщення продуктивних сил від природних умов; дозволяє підвищити можливості імпортозаміщування і збільшити експортний потенціал держави. По-друге, перехід економіки України до ринку, усвідомлення ресурсних та екологічних обмежень, орієнтація на світовий ринок, викликає нагальну необхідність сполучення інвестицій з інноваціями, оскільки застосування застарілих рішень, обертається значними збитками і втратою конкурентноздатності національної економіки.

    По-третє, централізований механізм управління НТП в Україні демонтований, тоді як виробничо-економічні системи поки що не мають достатньої рефлексії  до нововведень. Попередній розвиток виробничо-економічні системи на переважно екстенсивній основі призвів до консервації застарілих виробничих процесів, деградації якості продукції. Переорієнтація на нові соціально-економічні пріоритети обумовлює необхідність узгодженого регулювання НТП на всіх рівнях управління, переміщення центру ваги управління нововведеннями на виробничий рівень. 
 

     Список літератури:

1. Економіка підприємства // М.В. Афанасьєв, А.Б. Гончаров – Харків: Видавництво «ІНЖЕК» 2003
2. Регіональні аспекти інноваційного розвитку // Бубенко П.Т. — Харків: НТУ «ХПІ»  2002
3. Економіка підприємства // Підручник // За загальною редакцією д. ен. проф. Л.Г. Мельника – Суми: ВТД «Університецька книга» 2004
4. Економіка підприємства //За загальною редакцією Й.М. Петровича — Київ 2000
5. Економіка підприємства // За загальною редакцією С.Ф. Покропивного — Львів:

    Видавництво «Магнолія плюс» / Видавець В.М. Піча, 2004

6. Економіка і організація інноваційної діяльності // За загальною редакцією Стельмащук А.М.  — Тернопіль: Економічна думка 2001
7. Економіка та організація інноваційної діяльності // Сухоруков А.І. —  Київ 2001
8. Економіка підприємства // Посібник // За загальною редакцією Харіва П.С. – Тернопіль: Економічна думка 2000
9. Інноваційна діяльність підприємства та економічна оцінка інноваційних процесів // Харів П.С. — Тернопіль: Економічна думка 2003