Економічні погляди Елінор Остром

 

Економічні  погляди Елінор Остром.

 

 

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………… 3

1. Інституційний напрямок в економічній теорії……………..................... 6
2. Історія формування економічних поглядів Елінор Остром…………..11
3. Суть теорії Елінор Остром про користування загальними ресурсам.. 16
4. Впровадження результатів дослідження в практику колективного використання загальних ресурсів……………………………………… 26

Висновки…………………………………………………………………………32

Список використаних джерел…………………………………………………. 35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Теорія колективної дії є центральний предмет політичної науки. Тут - корінь виправдання держави. Проблеми колективної дії виникають у міжнародних відносинах, встають перед законодавцями, формуючими бюджети, пронизують державну бюрократію і є стрижнем в поясненні виборів, освіти, організованих інтересів і контролю громадянами уряду в демократіях [1].

Коли економісти виявляють так звані провали  ринку, вони як правило пропонують просту рекомендацію: цими проблемами має  зайнятися держава. Елінор Остром продемонструвала емпіричним шляхом, що це далеко не єдиний з можливих варіантів. Її праці - це аргумент на користь інституційного різноманіття, на користь того, щоб люди розбиралися з проблемами самі, не покладаючись на «універсальні» рецепти, спущені згори. Загальноприйнята думка полягає в тому, що проблеми, пов'язані з природними ресурсами та екологією, слід долати централізовано і, якщо можливо, в загальносвітовому масштабі. За рахунок інноваційних методів аналізу - як в експериментальній лабораторії, так і на теоретичному рівні - Остром довела, що творчі рішення для таких проблем, як виснаження ресурсів загального користування, можна знайти і поза сферою діяльності держави. За ці наукові досягнення вона була удостоєна Нобелівської премії з економіки.

Але цим відкриття Остром не вичерпуються. Є підстави стверджувати, що її дослідження, проведені разом з Вінсентом Остромом (Vincent Ostrom), кидають серйозний виклик мейнстрімовським економічним і політологічним концепціям. Як стверджує вона сама, її робота - це системна спроба подолати головну дихотомію сучасної політекономії.

Дослідження Остром з проблем управління являють собою не тільки джерело натхнення, але і виклик для лібертаріанців. В рамках своїх досліджень вона неодноразово демонструвала, що принципи індивідуальної свободи, відповідальності, творчої підприємливості та винахідливості застосовні не тільки до виробництва і розподілу приватних благ, але і до масштабної інституційної сфери, що лежить за межами ринкового порядку. Цей «третій сектор», який не є «ні ринком, ні державою», можливо, слід вважати не менш важливим «полем бою» за збереження соціального порядку, що забезпечує свободу і добробут, ніж власне ринок.

Вищезазначеним  обґрунтовується актуальність вибраної теми курсового дослідження.

Мета  і завдання дослідження полягають у розробці цілісної концепції формування та розвитку економічних поглядів видатної вченої, формулюванні, осмисленні, аналізі науково підтверджених тез та висновків розвиненого та збагаченого новітніми поглядами інституціонального економічного вчення, розкритті особливостей методології, використовуваних Е. Остром, розгляді практичних аспектів застосування наукового надбання видатної жінки.

Відповідно  до визначеної мети передбачено послідовно вирішити наступний комплекс завдань:

• розглянути й охарактеризувати основні передумови виникнення і розвитку новітньої економічної теорії - інституціоналізму;
• розібратися в факторах впливу й джерелах формування та розвитку економічних поглядів вченої;
• сформулювати і дати характеристики основним постулатам економічного вчення Е. Остром;
• розглянути прикладне значення та застосування п’ятдесятирічних наукових досліджень та висновків вченої.

Об’єктом  дослідження в курсовій є процеси розвитку економічно-наукового споглядання Е. Остром на новітні тенденції в еволюції еко-соціальних перетворень світу та зроблені на основі емпіричного, статистичного, теоретичного та інших видів дослідження висновки.

Предметом дослідження виступають отримані та відображені в наукових працях результати інституціональних розробок вченої, її характеристики науковим поглядам та розробкам попередників, прояви спорідненості та відмінності в поглядах  і методологіях, висновках  і характеристиках.       Методологічну основу роботи  становить емпірична та теоретична парадигма суспільного розвитку економічних знань та застосування системного підходу до аналізу наукових процесів розвитку економічної теорії, зокрема інституціоналізму.

При реалізації зазначених методологічних підходів були застосовувані такі методи та принципи дослідження:

історико-генетичний метод – для дослідження становлення і розвитку економічної інституціональної думки в світі;

принцип поєднання  історичного і логічного –  для виокремлення сутністних рис, що розкривають глибину впливу даної теорії на формування економічних поглядів Е. Остром;

метод аналізу  та синтезу – при розгляді та дослідженні отриманих результатів наукових робіт вченої.

Інформаційною базою виконаного дослідження слугували архівні матеріали; офіційні статистичні дані; наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених в галузі економічного теорії.

Наукова новизна праці полягає у тому, що в роботі здійснено комплексне вивчення й узагальнення наукових результатів дослідження процесів користування загальними ресурсами, провідної теми економіста-політолога Е. Остром, що визначило цінність висновків як наукового, так і прикладного характеру.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в реальних можливостях їх використання в Україні та в світі для розробки теоретичних і практичних аспектів політики економного використання ресурсів загального вжитку, для вирішення проблем управління загальними  благами, а також для формування прогресивного та всеоб’ємного погляду на сучасні «еко-соціальні» процеси в світі.

 

1. Інституційний напрямок в економічній теорії.

 

На межі XIX і XX століть склалися такі конкретно-історичні  умови, під впливом яких США перетворились  у найбільш багату й розвинену  в соціально-економічному плані  країну світу. Саме у США вперше у  найбільш гострій формі постали  проблеми, пов’язані із захоплюючим процесом переходу від економіки вільної конкуренції до переважно монополістичної. Це було однією з причин того, що США стали піонером антимонопольних заходів, які адміністрація цієї країни апробувала ще наприкінці XIX ст.

На початку XX ст. учені-економісти США, активізувавши аналіз посилення монополістичних тенденцій в економіці й сприяючи «антитрестовській» політиці власної країни, отримали статус лідера концепцій соціального контролю над економікою. Їх теорії стали початком нового напряму економічної думки, який тепер прийнято називати соціально-інституціональним, або просто інституціоналізмом. Проте на початку XX ст. процес модифікації економіки вільної конкуренції у монополістичну значно прискорився на європейському континенті, де ідеї економічного лібералізму, що проголошували повну свободу торгівлі (фритредерство) і ринків, та інші положення про невтручання держави в економіку перестали, так само, як і в США, відповідати реальній дійсності.

Наслідком посилення  монополістичної організації бізнесу й господарського життя стала світова економічна криза 1929—1933 рр.

У цих умовах відомий «закон ринків» Ж.-Б. Сея, на який більше 100 років опирались  представники «чисто економічної теорії» (спочатку класики, а потім маржиналісти), втратив свою привабливість. Недосконала конкуренція услід за інституціоналізмом стала предметом дослідження неокласиків. До того ж, як з’ясувалося пізніше, проблеми недосконалого ринку, представленого монополізованими структурами господарюючих суб’єктів, майже одночасно розглядали у своїх працях представники неокласичної економічної думки — професор Гарвардського університету Е. Чемберлін і професор Кембриджського університету Дж. Робінсон. Їх теорії стали, безперечно, важливим досягненням учених-економістів XX ст.

Інституціоналізм — це альтернатива неокласичному напряму економічної теорії. Неокласики виходять із смітіанської тези про досконалість ринкового господарського механізму й саморегулювання економіки і не виходять за рамки «чистої економічної науки». Інституціоналісти ж рушійною силою економіки, поряд з матеріальними факторами, вважають також духовні, моральні, правові та інші фактори, що розглядаються в історичному контексті. Інакше кажучи, у інституціоналізмі предметом аналізу є економічні й неекономічні аспекти. При цьому об’єкти дослідження — інститути — не поділяються на первинні чи вторинні і не протиставляються один одному [2].

Американський економіст та історик економічної  думки Р. Хейлбронер, розмірковуючи  про те, що сучасна економічна теорія «перетворилась у царицю соціальних наук» і стала єдиною галуззю «соціальних досліджень, за яку присуджується Нобелівська премія», відносить це насамперед до неокласики. Кажучи ж, що «економічна наука нарешті вийшла за вузькі межі її нинішнього царства — царства виробництва й розподілу — і може тепер заявити про свої права на велику територію, що простягається від сімейних відносин до спорту, від антропології до державного права», він має, безперечно, на увазі «здобутки» саме інституціоналізму. Щось подібне ми бачимо і в М. Блауга, який вважав, що прагнення інституціоналістів «розширити поле досліджень економічної науки «зумовило» інтерес до кібернетики, дослідження операцій, теорії управління, теорії організації і загальної теорії систем» [3, с. 20 — 25.].

Ідея синтезу  соціологічного та економічного аналізу полягає в основі їх концепцій. Термін «інституціоналізм» (лат. institutio — образ дії, зазвичай напрям) був прийнятий для визначення системи поглядів на суспільство і економіку, в основі якої лежить категорія інституту, що становить кістяк соціально-економічних побудов прихильників цього напряму. За визначенням У. Гамільтона, інститут — це «словесний символ, введений для кращого опису групи суспільних звичаїв», «спосіб мислення», який став звичкою для групи людей або звичаєм для народу. У. Гамільтон твердив, що «інститути установлюють межі й форми людської діяльності. Світ звичаїв і традицій, до якого ми пристосовуємо наше життя, являє собою сплетіння й безперервну матерію інститутів» [4, с. 17 — 33]. В основу системи поглядів інституціоналісти поклали принцип природного відбору інститутів, представлений Т. Вебленом як зміст еволюції суспільної структури, основу суспільного прогресу.

Таким чином, за логікою інституціоналістів, спосіб мислення, словесний символ, звичаї і традиції виступають як першопричина суспільно-економічного розвитку суспільства. Реально існуючі економічні відносини виявляються похідними, подаються як прояв втілених в інститутах звичаїв людей, їх спосіб мислення. Тому економічний лад суспільства в подібних інтерпретаціях постає у специфічному вигляді.

Формулюючи  своє розуміння суспільної структури, факторів суспільного розвитку, інституціоналісти  виходять в основному із зовнішнього, відносно поверхового підходу до цих явищ. Вони, на противагу ортодоксальним марксистам, не визнають визначального впливу відносин власності на засоби виробництва, зумовленого ними класового складу суспільства. Відкидаючи ідею про виробничі відносини як основу соціально-економічної структури, інституціоналісти сформулювали свій специфічний підхід до вивчення суспільних явищ, економічного процесу.

Щодо методології  інституціоналізм, на думку багатьох дослідників, має багато спорідненого з німецькою історичною школою. Так, В. Леонтьєв пише, що видатні представники американської економічної думки, такі, як Т. Веблен і У. Мітчелл, «у своїй критиці кількісних аналітичних методів в економічній науці продовжили загальну лінію німецької історичної школи. Частково це можна пояснити тим, що на межі століть вплив німецької школи у США був таким же великим, а можливо, і більш значним, ніж вплив англійської» [5].

Потрібно, однак, зазначити, що історизм і врахування факторів соціального середовища для  обґрунтування шляхів економічного зростання, хоч і свідчить про  подібність методологічних принципів  інституціоналізму та історичної науки в Німеччині, але зовсім не означає повної і беззастережної спадкоємності традицій останньої. Тут є декілька причин. По-перше, перебуваючи під теоретичним впливом А. Сміта, німецькі теоретики другої половини XIX ст. повністю підтримували юнкерські кола Прусії у їх боротьбі за утвердження в Німеччині свободи торгівлі та інших принципів економічного лібералізму, включаючи необхідність необмеженої вільної конкуренції підприємців. По-друге, історизм у дослідженнях німецької школи проявлявся переважно як утвердження природного характеру ринкових економічних відносин і підтримка положення про автоматичну рівновагу в економіці упродовж усього розвитку людського суспільства. І, по-третє, у працях представників історичної школи Німеччини не допускалися ніякі натяки на можливість реформування економічного життя суспільства на принципах, які обмежують «вільне підприємництво».

Методологія інституціоналістів передбачала:

1) широке використання описово-статистичного методу;

2) історико-генетичний метод;

3) як вихідну та основоположну — категорію інституту (сукупність правових норм, звичаїв, традицій).

Інституціоналізм, таким чином, є якісно новим напрямом економічної думки. Він увібрав  у себе кращі теоретико-методологічні  дослідження кон’юнктури ринку попередніх шкіл економічної теорії, а також методологічний інструментарій історичної думки Німеччини (для дослідження проблем «соціальної психології» суспільства).