Економічні погляди Елінор Остром

Своєрідність  інституціоналізму полягає насамперед у тім, що прихильники інституціоналізму в основу аналізу беруть не тільки економічні проблеми, а зв'язують їх з проблемами соціальними, політичними, етичними, правовими тощо.

Еволюціонуючи, інституціоналізм набрав нових рис, змінилося його місце, у науці  ідеї інституціоналізму позначилися на поглядах багатьох економістів. Можливо, саме тому нині відокремити "чистих інституціоналістів" досить складно.

Оскільки його адептам притаманні прагматизм і  реалістичний підхід до аналізу економічної  дійсності, значення інституціоналізму  постійно зростає.

Так, "економічні інститути" — приватна власність, гроші, конкуренція, торгівля, прибуток тощо є лише формою прояву або втіленням "інституцій", тобто навичок, звичайно ставши такими, вони організують і  регулюють поведінку людей. Прихильники  інституціоналізму вирішальну роль у суспільному розвитку надають саме цим інститутам. Відтак економічні процеси в інституціоналістів набувають психологічного забарвлення. Усім інститутам притаманні риси колективної психології [6].

Саме тому, щоб  зрозуміти природу інститутів, їхню еволюцію, необхідно вивчати рушійні сили, мотиви поведінки, якими керуються окремі особи, професійні або соціальні групи у своїх діях. Інституціоналісти не лише посилили психологічне трактування економічного процесу, а й почали, по суті, конструювати психологічну теорію економічного розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Історія формування економічних поглядів Е.Остром.

 

Традиційний рецепт процвітання країни, що розділяється більшістю економістів, такий: приватна власність, вільні ціни й держава  в якості арбітра. Як показали Нобелівські лауреати з економіки 2009 року Олівер Вільямсон і Елінор Остром, у багатьох випадках можна успішно обійтися без будь-якої з цих речей.

Практичне значення праць цих економістів полягає  в тому, що вони підривають два поширені упередження – проти великих фірм і проти анархії.

Вільямсон, як і  його науковий попередник Коуз, вважав непридатною колись поширену серед  економістів практику пояснювати будь-яке  незрозуміле явище ділового життя  через монополізацію. Вільямсон  не просто постарався скоротити число незрозумілих явищ, але й домігся зміни загального підходу до аналізу: починаючи з 1980-х р. р. в поясненні незрозумілих явищ міркування ефективності стали правилом, а міркування монополізації — винятком.

Згідно з  Вільямсоном, яку б форму не приймала вертикальна інтеграція, вона в першу чергу ґрунтується на міркуваннях ефективності. Хоча він не пропонує звести схвалення всіх видів вертикальної інтеграції «до рангу нової ортодоксії» і не думає, що вони зовсім «позбавлені проблем», проте він все ж вважає, що уряду не слід обмежувати прагнення компаній до розширення як таке. Замість цього краще обмежувати безпосередньо проблемну поведінку на деяких ринках, де спостерігаються дві необхідні умови монополізації: висока концентрація і високі бар’єри для входу.

Не менш цікавий  внесок у розвиток нової інституціональної  теорії зробила Е. Остром. Будучи студентом-економістом, вона вже на першому курсі знала  «правильну» відповідь на запитання, чому китів стає все менше, а корів  все більше. Корова завжди комусь належить, а кити — нічийні. Ця нічийність створює пастку, яка відома як «трагедія громад»: навіть якщо в інтересах всіх обмежити використання загальнодоступного ресурсу, кожен все одно зацікавлений використовувати його як можна більше. Врятувати китів може тільки приватизація або державне регулювання.

Дослідження Остром показали, що традиційна відповідь  економістів на питання про китів  неповна. На ділі багато нічийних ресурсів управляються на диво добре. Їх користувачі  встановили розумні правила й  змогли без держави забезпечити їх дотримання. Виходить, проблема не в нічийності як такій, а в тому, що такі правила не склалися. Але, раз так, то є ще одне рішення — дозволити людям домовитися, не поспішати приймати закони.

Візьмемо окремий  випадок «трагедії громад» — проблему розподілу сімейних обов’язків, коли кожен зацікавлений у співпраці з іншим, але, можливо, волів би нічого не робити сам. Слідуючи логіці Остром, не існує однієї загальної для всіх сімей проблеми, а є безліч приватних, які об’єднані деякою подібністю. Нав’язане ззовні єдине правило розподілу сімейних обов’язків навряд чи підійшло б для всіх сімей, і не всі сім’ї погодилися б йому слідувати. Проте спроби втілити його в життя за допомогою міліції та суду цілком можуть підірвати вже сформовані в родині довіру й механізми взаємного врахування думок.

Висновки Остром мають не тільки економічне, але  й політичне значення. З них  випливає — і це відзначають автори відповідного напряму, — що анархія, тобто відхід держави від ролі обов’язкового зовнішнього арбітра, нерідко працює краще, ніж прийнято думати.

Остром Елінор народилася 7 серпня 1933 року в м. Лос-Анджелес. Навчалася на факультеті політичних наук Каліфорнійського університету, в якому стала займатися соціологічними і економічними аспектами екології [7]. У ньому в 1954 р. отримала диплом бакалавра з відзнакою, в 1962 р. - закінчила магістратуру, а ще через три роки захистила докторську дисертацію. З 1965 р. її викладацька і наукова діяльність пов'язана з Індіанським університетом (м. Блумінгтон): працювала асистентом, доцентом, а протягом 1974-1991 рр. професором політології Школи суспільних та соціально-екологічних відносин; у 1996-2006 рр. була директором-засновником Центру досліджень різноманіття форм соціально-економічних інститутів, а з 1973 р. - директор-засновник (створеної з чоловіком Вінсентом) лабораторії під назвою «Майстерня політичної теорії і політичного аналізу» при цьому університеті. Розширюючи свій інтерес до теоретичних узагальнень, Е. Остром досліджувала різні модифікації колективних співтовариств - від комун до сіл і маленьких містечок та кооперативів у Непалі, Нігерії і Кенії, здійснювала дослідницькі експедиції в Австралію, Болівію, Індію, Індонезію, Мексику, Зімбабве, Польщу і на Філіппіни.

Е. Остром відома як фахівець з політології суспільних відносин у галузі екології і з соціально-екологічних відносин. Вона є автором більше 270 актуальних наукових праць. Серед них "Надання громадських послуг: наслідки змін" (1976), "Стратегії політичного дослідження" (1982), "Управління суспільством: еволюція інститутів колективних дій" (1990), "Узгодження інституціональних розбіжностей" (2005). Результати її досліджень допомагають зрозуміти нову область складної інституціональної реальності суспільного життя – різноманітні інституціональні системи, що не відносяться ні до ринку, ні до держави. Її праці в основному зв'язані з еволюцією інститутів колективної власності - общинної, кооперативної, муніципальної.

Вражає багатостороння діяльність цієї неймовірно енергійної жінки. Спочатку в 1975-1976 рр. була віце-президентом, а потім у 1996-1997 рр. - президентом Американської асоціації політичних наук. Протягом 1982-1984 рр. обиралася президентом міжнародного товариства суспільного вибору, яке об'єднує вчених економістів, соціологів і політологів. Вона - член Американської академії мистецтв і наук, Національної академії наук США, почесний доктор Цюріхського, Мічиганського, Уппсальського, Макджільського (м. Монреаль), Берлінського та інших університетів у різних країнах.

У світі економічної науки 2009 року відбулася незвична подія. Нобелівську премію з економіки отримала жінка - вперше за 40-річну історію існування нагороди.

Елінор Остром було присвоєно премію Ріксбанку  Швеції пам'яті Альфреда Нобеля за вагомий  внесок в «аналіз управління громадськими ресурсами».

На відміну  від свого колеги з визнання – видатного теоретика постінституціоналізму Олівера Вільямсона, пані професор менш знана в академічних колах. Проте, після ближчого ознайомлення з її науковим доробком, більшість науковців сходяться на думці, що найвищу світову премію Остром отримала цілком заслужено.

У своїх роботах  жінка піддає сумніву традиційне економічне уявлення, що громадська власність  зазвичай погано управляється і обов'язково потребує державного регулювання або  ж приватизації.

Її дослідження довели: економічний аналіз здатний пролити світло на менш досліджені інституційні форми організації суспільства. Економічні операції відбуваються не лише на ринках, а й у межах фірм, домогосподарств чи громад.

Проблематику  управління громадськими благами Елінор Остром розкривала ще у 1960-х роках у науковій дисертації, присвяченій водному менеджменту. «Зараз важко сказати, коли саме я почала роботу над цим дослідженням. Набагато легше відповісти на питання, коли я вперше почала вивчати проблематику колективних дій, які вимушені здійснювати індивіди при використанні загального ресурсу» - каже вона в передмові до своєї книги «Управління громадськими ресурсами: еволюція інститутів колективних дій» [8]. Один випадок з життя американської провінції надихнув аспірантку на створення теорії, розробці якої вона присвятила п'ять десятиліть подальших досліджень.

У 1945 році кілька мешканців західної Каліфорнії виявили  погіршення якості питної води через  підземне засолення. Незабаром вони створили асоціацію, яка почала вирішувати проблему у судах та створювати нові правила користування водою.

У результаті за кошти громади було організовано систему підживлення прісноводного горизонту, яка забезпечила якісною водою усе навколишнє узбережжя. Якби проникнення солоної води не було вчасно зупинене, прісноводний басейн ніколи б не відновився.

Випадок став чудовим  прикладом того, як спільними зусиллями громади можна вирішувати проблеми раціонального використання колективних ресурсів.

Після захисту  дисертації політичний соціолог Елінор Остром досліджувала ефективність зрошувальних систем у Непалі, деградацію тропічних  лісів, використання рибних запасів і навіть діяльність поліцентричних систем на прикладі відділів поліції у міських зонах.

Центральним питанням скрізь залишалася оцінка ефективності дій місцевих громад в управлінні спільними ресурсами порівняно  з централізованим державним чи приватним управлінням.

При цьому Остром використовувала міждисциплінарний  підхід до вивчення економічних питань, активно використовуючи соціологічні, юридичні та географічні методи. Її роботи виглядають як дивне поєднання  незвичних теоретичних моделей, офіційних статистичних даних та інноваційних польових досліджень.

Протягом дослідницької  роботи Остром зібрала величезну  кількість прикладів використання громадських ресурсів з усіх куточків планети.

Її основною метою було порівняти, як різні громадські ресурси можуть використовуватися на місцевому рівні. Вона хотіла відкрити спільні для всіх випадків закони самоорганізації споживачів колективних благ.

Остром успішно  продовжила наукові розробки в рамках інституційного напрямку економічної  теорії, довівши обмеженість неокласичного вчення при дослідженні неринкових систем.

 

3. Суть теорії Е.Остром про користування загальними ресурсами.

 

Сфера управління спільними ресурсами віддавна не вписувалася в усталені теорії економічних  класиків, що все сприймають крізь призму попиту, пропозиції та ринкового ціноутворення. Прийнято вважати, що спільна власність – це прямий шлях до колективної безвідповідальності.

Однак думка  прихильників ринкового лібералізму  про те, що найефективнішим способом використання громадських благ є надання їх приватним власникам, на практиці не підтверджується, оскільки приховує надто багато побічних наслідків.

Приватна власність  нерідко веде до надмірної експлуатації ресурсів і їх виснаження. Крім того, це приносить низку соціальних проблем, пов'язаних з місцевими громадами. Вони відчужуються від користування благами, які споконвіків вважалися спільними і нічиїми водночас.

Повна передача спільних благ державі – теж не вихід. Бюрократична система управління громадськими ресурсами передбачає централізацію рішень, що відчужує координатора управління від кінцевого споживача.

Такі державні рішення не можуть бути адекватними, адже встановлені згори правила  зазвичай слабо прив'язані до конкретних потреб на місцях та ігнорують думку  безпосередніх користувачів ресурсів.

Елінор Остром у своїй основній роботі «Управління громадськими ресурсами: еволюція інститутів колективних дій», опублікованій 1990 року, запропонувала піти третім шляхом – згадати про традиційне общинне користування ресурсами, вивчити найуспішніші приклади і виділити їхні специфічні риси.

Остром зуміла з нуля побудувати теоретичний фундамент  для свого дослідження, критично переосмисливши загальноприйняті норми  класичної економічної науки. Вона вийшла за рамки боротьби адептів  управління ресурсами на основі приватної чи державної власності.

У науковій праці Остром порушила питання легітимності встановлених ззовні правил. Неприйняття їх місцевими  жителями та відсутність прив'язки до специфіки навколишнього середовища – головні причини провалу більшості донорських програм, організованих державою чи благодійними міжнародними організаціями.

Жінка зуміла довести  тезу Хайєка про те, що законодавство – ще не закон. Її праця – це пошук глибинних причин самоорганізації в управлінні громадськими благами.

Виявлені закономірності показали, як ефективно керувати спільними  благами, створивши законодавство, що не суперечить місцевим неписаним  нормам. Дослідження також засвідчили, що місцеві громади можуть ефективніше  управляти ресурсами порівняно  з державою чи приватними власниками.

Перш ніж  прийти до цього висновку, Остром поглибила  наукове розуміння сутності громадських  ресурсів шляхом класифікації усіх економічних  благ.

Громадські  ресурси відрізняються від суспільних благ, що надаються державою, високою здатністю до подільності. Тобто існує можливість їх привласнення та використання конкретними індивідами або соціальними групами на місцях. (Табл.2.1)

 

Чотири  типи економічних благ                                               Табл. 2.1