Економічні погляди Елінор Остром

 (Джерело: слайди лекції Елінор Остром при врученні Нобелівської премії)

На основі численних  емпіричних досліджень Остром прийшла до висновку, що місцеві громади часто розробляють дієві механізми прийняття рішень та ефективно впроваджують власні правила гри для вирішення можливих конфліктів інтересів між споживачами громадських ресурсів.

Дослідниця виділила ключові  принципи, що сприяють успішній кооперації при управлінні спільними благами:

1. Безпосереднє спілкування  між учасниками розподілу громадських  благ. Якщо суб'єкти господарювання  – приватні власники, державні служби або окремі члени громад – приймають рішення анонімно, без обговорення з місцевими жителями, зростає ризик виснаження ресурсів і ескалація соціальних конфліктів.

2. Репутація учасників  управління спільними ресурсами  повинна бути відома усім членам  громади. Принцип довіри – запорука успішного менеджменту.

3. Довший часовий горизонт  сприяє утвердженню ефективніших  правил користування ресурсами,  про що свідчать результати  традиційних форм самоорганізації.  Найкращий стан спільних ресурсів  забезпечують користувачі, які  мають довгостроковий інтерес,  інвестують у моніторинг та встановлення довіри.

4. Правила чітко закріплюють  права усіх членів громади  на користування ресурсами. При  цьому обов'язки між учасниками  розподіляються пропорційно до  доходів, отриманих від використання  спільного майна.

5. Користувачі узгоджують механізм санкцій. Він передбачає нагляд та покарання за порушення правил, які здійснює уся громада або підзвітна громаді особа.

6. Встановлюється градація  санкцій: м'які покарання – при виявленні першого порушення, жорсткіші – при повторному нехтуванні правил учасником громади.

7. Право споживачів громадських  ресурсів на самоорганізацію  визнається зовнішніми органами  влади.

Отже, Остром довела, що люди здатні виконувати правила стосовно власності без зовнішнього тиску  з боку держави. «Те, що ми спостерігаємо у багатьох місцевих громадах, часто дуже ефективне, однак не універсальне», - каже дослідниця [8].

У своїх роботах  Остром зробила вдалу спробу оскаржити  поширену серед економістів думку про те, що колективна власність управляється погано і тому неефективна. Прихильники цієї точки зору вважають, що для уникнення марнотратного використання колективної (спільної) власності вона повинна бути об'єктом державного регулювання, або ж її необхідно приватизувати. Ґрунтуючись на ряді досліджень, проведених на об'єктах загального користування, вона робить висновок, що найчастіше результати при цьому перевершують прогнози супротивників колективної власності.

Створюючи якісь  організації - своєрідний варіант кооперативів, люди придумують цікаві способи, як не вичерпати джерела ресурсу і  вирішити конфліктні проблеми з метою  досягнення ефективних результатів  діяльності на керованих ними об'єктах господарювання.

Остром спростовує згадану вище теорію, згідно з якою суспільне надбання безоглядно експлуатується користувачами, а тому його необхідно або приватизувати, або строго регулювати з боку держави. Вона доводить, що спільноти користувачів ресурсів цілком в змозі управляти суспільним надбанням. Колективна власність може дуже ефективно управлятися. Управління громадськими ресурсами не повинно обмежуватися державним регулюванням або приватизацією об'єкта.

Дослідження Е. Остром кидають серйозний виклик мейнстримівським економічним і політологічним концепціям. Як стверджує вона сама, її робота - це системна спроба подолати головну дихотомію сучасної політекономії [8].

З одного боку, існує наукова традиція, заснована  на теорії соціального порядку Адама Сміта. Сміт і його послідовники зосередили увагу на моделі «спонтанного порядку» і позитивної ролі самостійних дій індивідів, що реалізують власні інтереси в рамках встановленої системи норм ринкової економіки. Інша наукова течія веде своє походження від теорії соціального порядку Томаса Гоббса. Відповідно до цієї концепції дії індивідуумів, які керуються особистими інтересами і прагнуть максимально збільшити власний добробут, неминуче ведуть до хаосу та конфліктів. Звідси необхідність єдиного центру влади, що забезпечує порядок. На думку Гоббса, соціальний порядок - це процес народження унікального «чудовиська» - «левіафана» - , що володіє монопольними повноваженнями на розробку законів і нагляд за їх дотриманням [8].

На думку  Остром, прихильники обох наукових традицій примудрилися не тільки вести теоретичні дослідження ринку і держави окремо, але і розділити глухою стіною самі концепції цих двох феноменів. Досліджуючи управління ресурсами загального користування, Е. Остром зробила і успішно реалізувала спробу зняти дихотомію сучасної економічної теорії, заснованої або на вихвалянні ринкової стихії, або на зверненні до держави як рятівникові від її непередбачуваності. «Наявність порядку в світі», - зазначає Остром, - «багато в чому залежить від теорій, за допомогою яких ми осмислюємо світ. Однак ми не обмежені лише тими концепціями порядку, що ґрунтуються на працях Сміта і Гоббса». Нам необхідна теорія, «що представляє собою альтернативу, застосовну для аналізу та практичної розробки різноманітних інституціональних структур, відповідних всьому розмаїттю існуючих загальних благ».

Відповідно  до цієї потреби Остром досліджувала нову область складної інституціональної реальності суспільного життя - різноманітні інституціональні системи, що не відносяться ні до ринку, ні до держави. Мова йде про комерційні і некомерційні структури, які виробляють загальні блага для «колективних осередків споживання». Остром проаналізувала і привела безліч прикладів цих колективних осередків в різних країнах світу. Вона прийшла до висновку, що після виявлення принципів, що лежать в їх основі, можна виявити і описати логіку задіяного інституціонального механізму самоорганізації та управління спільною власністю. А самі ці «колективні осередки» можна розглядати як «третій сектор», пов'язаний з «ринком» і «державою», але відмінний від них.

У своїх дослідженнях Остром намагається довести, що в  разі провалу ринку рішення виниклих проблем за допомогою держави  не є єдиним з можливих виходів. Вона виступає на захист інституційного різноманіття, в захист того, щоб люди розбиралися з проблемами самі, не покладаючись на «універсальні» рецепти, спущені зверху. За рахунок інноваційних методів аналізу вона наважилася спростувати загальноприйняту думку про те, що проблеми, пов'язані з природними ресурсами та екологією, слід долати централізовано. На думку Остром, рішення для таких проблем, як виснаження ресурсів загального користування, можна знайти і поза сферою діяльності держави. В рамках своїх досліджень вона неодноразово демонструвала, що принципи індивідуальної свободи, відповідальності, творчої підприємливості та винахідливості застосовні не тільки до виробництва і розподілу приватних благ, але і до масштабної інституційнії сфери, що лежить за межами ринкового порядку. Цей «третій сектор» є важливою сферою для збереження соціального порядку в суспільстві, що забезпечує свободу і добробут для його членів.

Остром переконливо довела, що державне регулювання і приватизація неефективні при управлінні ресурсами загального користування. Вона вивчила динаміку зміни стану різних об'єктів загального користування і дійшла висновку, що приватизація і втручання держави в управління цими ресурсами в більшості випадків не приносять позитивних результатів. Було прийнято вважати, що, коли якоюсь власністю управляють колективно, виникає неефективність, оскільки у кожного окремого суб'єкта немає стимулюючих причин звертати увагу при виборі своєї поведінки на наслідки своєї діяльності для інших суб'єктів. За відсутності державного або приватного регулювання кожен користувач буде дбати тільки про особисту вигоду, нехтуючи інтересами інших. Остром вказує на явну неочевидність цього твердження, так як на практиці зустрічаються ефективні схеми управління колективною (спільною) власністю. Спільноти користувачів ресурсів зазвичай виробляють досить ефективні механізми прийняття рішень та вирішення конфліктів.

Характеризуючи  в цілому теорію Остром, її найправильніше зарахувати до інституційної школі. Вона, як і колись Мітчелл, займається вивченням того, як інститути працюють на практиці. І так як найбільше її цікавить пристрій управління спільними ресурсами, то доцільно порівняти її теорію з теорією Коуза - класика інституціоналізму. Коуз стверджував, що для ефективного управління полями, ріками, повітрям і т. д. державі важливо правильно розподілити права і мінімізувати транзакційні витрати. Тоді люди і компанії самі зможуть один з одним домовитися. Якщо ж витрати, навпаки, високі, то і державне регулювання може не впоратися.

Остром, вивчивши режими управління суспільними ресурсами в різних ситуаціях, прийшла до висновку, що Коуз не завжди правий. Іноді люди приходять до оптимального рішення без участі держави або чітко окреслених ринків, а шляхом введення різного роду норм поведінки. Які ж повинні бути правила і норми колективного управління, відповідно до теорії Остром? Вчена виділяє наступні п'ять основних правил і норм для ефективного колективного управління спільною власністю:

1. Ясність кордонів  і правил.

Коли люди знають, що прийнято, а що не прийнято, їм легше адаптувати свої дії до очікуванням інших. Очевидно, що загальне правило працює найкраще, коли всі очікування ясні. Тоді люди можуть взаємодіяти мирно і плідно, а конфлікти мінімізуються.

2. Розробка правил на місцевому (низовому) рівні.

Чим ближче хтось перебуває до ситуації, тим більше він про неї знає. Остром стверджує, що прийняття правил на місцях скорочує витрати з передачею інформації і сприяє розвитку ініціатив «знизу».

3. Активну участь  користувачів в управлінні загальними  ресурсами і спостереженні за їх використанням.

Ті, хто найбільше  зацікавлений, повинні або безпосередньо  брати участь в управлінні, або  делегувати спостерігачів, які будуть їм підзвітними. У той же час органи централізованого управління, в особі  урядовців, не можуть бути ефективними і підзвітними спостерігачами, так як вони зазвичай безпосередньо не підзвітні користувачам тих чи інших природних ресурсів. Якщо люди, які потребують ресурсів, не можуть звільнити тих, хто не зміг захистити ці ресурси, то трагедія неминуча.

4. Методи вирішення  спорів.

Спори будуть завжди, тому необхідні методи їх рішення, і ці методи зараз активно розвиваються. Повинні існувати домовленості, які дозволяють сторонам заздалегідь знати, як будуть вирішуватися конфлікти. Конфліктуючі сторони повинні також погоджуватися на посередництво третьої сторони у вирішенні свого конфлікту.

5. Санкції по  відношенню до порушників.

Природно, тих, кого арбітри визнали неправими, і, тим більше, тих, хто поставив себе «поза законом», відмовляючись визнавати арбітраж третьої сторони, потрібно буде примушувати до згоди пропорційними санкціями.

Численні емпіричні  дослідження Е. Остром знайшли своє завершення у фундаментальній роботі «Governing the Commons: The évolution of Institutions for Collective Action», 1990 («Управління громадами: еволюція інститутів колективних дій»). Основна ідея роботи може бути сформульована таким чином: порятунок світової економіки полягає не в її глобалізації й не в абсолютизації ролі приватного підприємництва, а в розвитку різних модифікацій колективних спільнот - від комун і сіл до маленьких містечок і кооперативів. Саме вони є найбільш ефективними і безконфліктними суб'єктами господарювання. Основна мета дослідження Остром - розробка принципів розуміння «соціально-екологічної системи» (СЕС), що розглядає природні ресурси та людську взаємодію як принципово важливі складові сучасної економіки

На її глибоке  переконання, сучасна економіка  повинна не тільки забезпечити господарську ефективність, але і прагнути захистити  природу, зберегти екологічний баланс, тобто вона повинна стати складовою частиною СЕС.

Основне питання  аналізу СЕС, проведеного Остром, зводиться до наступного: коли користувачі  ресурсу почнуть витрачати час  і енергію для запобігання  «трагедії громад», тобто коли можливість самоорганізації користувачів стає реальною? Відповідь, по Остром, звучить так: «коли очікувані вигоди від управління ресурсами перевищують передбачувані витрати на створення більш досконалих правил і норм для більшості користувачів і їхніх лідерів». При цьому витрати включають транзакційні витрати на самоорганізацію, які визначаються передусім рівнем економічної довіри між користувачами, а також витрати на дотримання правил.