Факторів розвитку безробіття

     В кейнсіанській концепції ринок праці може знаходитися в стані рівноваги не тільки при повній зайнятості, але і при наявності безробіття. Це пояснюється тим, що пропозиція праці, на думку Кейнса, залежить від величини номінальної заробітної плати, а не від реального її рівня, як вважали класики. Отже, якщо ростуть ціни і реальна заробітна плата знижується, то робітники при цьому не відмовляються працювати. Попит же на працю, який пред'являється на ринку підприємцями, є функцією реальної заробітної плати, яка змінюється при зміні рівня цін: при підвищенні цін робочі зможуть купити менше товарів і послуг і навпаки. У результаті Кейнс приходить до висновку, що об'єм зайнятості в більшому ступені залежить не від працівників, а від підприємців, оскільки попит на працю визначається не ціною праці, а величиною ефективного попиту на товари і послуги. Якщо ефективний попит в суспільстві недостатній, оскільки він визначається насамперед граничною схильністю до споживання, що падає у міру зростання доходів, то зайнятість досягає рівноважного рівня в точці, що розташована нижче рівня повної зайнятості.

      Крім того, зайнятість значної частини робочої сили визначається таким компонентом сукупних витрат, як інвестиції. Ставлення між збільшенням зайнятості і зростанням інвестицій характеризує мультиплікатор зайнятості, рівний мультиплікатору попиту. Зростання інвестицій веде до збільшення первинної зайнятості в галузях, безпосередньо пов'язаних з інвестиціями, що надає, у свою чергу, вплив на галузі, що виробляють предмети споживання, і в результаті все це призводить до зростання попиту, а значить, і сукупної зайнятості, збільшення якої перевищує приріст первинної зайнятості, безпосередньо пов'язаної з додатковими інвестиціями.

      У кейнсіанської концепції робиться два важливі висновки:

         -гнучкість цін на товарному і грошовому ринках, а також заробітної плати на ринку праці не є умовою повної зайнятості; навіть якби вони й знижувалися, це не привело б до скорочення безробіття, як вважали неокласики, тому що при зниженні цін падають очікування власників капіталу щодо майбутніх прибутків;

        - для підвищення рівня зайнятості, а суспільстві потрібне активне втручання держави, оскільки ринкові ціни не в змозі підтримати рівновагу при повній зайнятості. Ліки від безробіття - експансіоністська політика держави, що спирається головним чином на використання фіскальних інструментів. Змінюючи податки і бюджетні витрати, держава може впливати на сукупний попит і на рівень безробіття.

     Крім цих теорій  широко розповсюдженими є технологічна,марксистська та теорія раціональних сподівань.

     Технологічна теорія безробіття виникла у середині 50-х років. Згідно з нею причиною його є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Прихильники цієї теорії переконані, що боротися з безробіттям слід шляхом  обмеження, сповільнення технологічного прогресу.

      Із середини 70-х років XX ст. широкого розповсюдження серед зарубіжних економістів набула теорія раціональних сподівань (ТРС), яка ґрунтується на визначенні загальноприйнятого в економічній теорії положення, що люди ведуть себе раціонально. Ринкові суб'єкти збирають й обмірковують інформацію при формуванні сподівань стосовно речей, що становлять для них грошовий інтерес. Згідно з теорією, підприємці, споживачі та працівники розуміють, як функціонує економіка і мають можливість використовувати доступну інформацію для прийняття рішень, що найкращим чином відповідають їх приватним інтересам.  

     Теорія К. Маркса про зайнятість  і безробіття.

     Маркс, як відомо, не ставив завдання поліпшення, вдосконалення капіталізму. Але його глибокі дослідження є важливими для розуміння сутності та причин безробіття, його впливу на становище робітничого класу.

      Теорія зайнятості посідає значне місце в економічному вченні Маркса та базується на трьох найважливіших положеннях:

 
         -теорії додаткової вартості; 

         -теорії зростання   органічної будови капіталу;

         -законі народонаселення.

      Головною рушійною силою і прагненням власників капіталу є привласнення додаткової вартості, отримання максимального прибутку. Гонитва за нею в умовах конкурентної боротьби змушує підприємців залучати нову техніку і технологію, предмети праці та матеріали для підвищення продуктивності праці та якості продукції. У зв'язку з цим все більші витрати йдуть на постійний капітал ("С") і все менші, відносно, а іноді й абсолютно, — на змінний капітал ("V"), тобто на робочу силу.Відбувається зростання органічної будови капіталу. 
 
      Таке зростання обумовлене, перш за все, дією закону додаткової вартості. Прагнучи отримати надмірну додаткову вартість, підприємці зацікавлені в тому, щоб зменшувати індивідуальну вартість товарів на своїх підприємствах нижче суспільної. А для цього необхідні технічні вдосконалення та збільшення витрат на постійний капітал.У результаті частка змінного капіталу зменшується, попит на робочу силу відносно знижується, чисельність зайнятих збільшується повільніше порівняно із зростанням всього капіталу і всього суспільного виробництва. 
 
      Маркс показав циклічний характер розвитку капіталістичного виробництва і залежність безробіття від фаз циклу, а також роль безробіття в посиленні експлуатації працюючих. Він стверджував, що надлишкове населення є невід'ємною складовою капіталістичного господарства, без якого воно не могло б ані існувати, ані розвиватися. Заслуговує на увагу аналіз Марксом прихованого безробіття в сільському господарстві та застійного безробіття.

 
      Серед названих теорій найлогічнішою є та, що пояснює безробіття (головну його причину) всезагальним законом капіталістичного нагромадження та законом народонаселення, оскільки ці закони розкривають і пояснюють причини безробіття двома сторонами суспільного виробництва.      
 
 

ІІ  Розділ. Соціально-економічні наслідки  безробіття та

методи  боротьби з ним. 

      Безробіття в механізмі відтворення робочої сили — це не тільки економічне лихо, воно завдає людям та державі великих соціально-психологічних збитків. 

      За результатами досліджень працівник навіть після трьох місяців безробіття досягає попередньої продуктивності праці лише приблизно через 7 місяців. Це спричиняє значне психологічне навантаження безробітних, збільшує кількість серцевих, нервових захворювань, трагічних випадків. Втрата роботи істотно знижує життєвий рівень працівника, завдає йому морально-психологічної травми внаслідок відчуження від виробництва. За період безробіття знижується кваліфікація, втрачається самоповага, формується почуття самотності та непотрібності. За даними медицини, повідомлення працівнику про його звільнення з роботи за своїм негативним впливом рівнозначне інформації про смерть близьких родичів.

                     Соціально-економічні наслідки безробіття:

      1. Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття ( і відповідно зайнятості)

      2. Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців.

      3. Під час тривалого безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації й адаптації до нових умов часто проходять для нього важко.

      4. Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення.

      5. Сам факт безробіття завдає людині важкої психологічної травми, яку можна порівняти з найнеприємнішими обставинами. Багато соціологів пов’язують зростання злочинності зі зростанням безробіття.

     На  макрорівні безробіття є однією з головних причин зниження продуктивності праці та виробництва в цілому, тобто погіршення якості продукції, що випускається, зниження її конкурентоспроможності Це пов'язано з тим, що окремі й достатньо значимі групи населення змушені погоджуватися на нецікаву для них роботу. Звідси низькоефективна, неякісна праця, висока плинність кадрів. Крім того, за таких обставин неможливо сформувати стабільні виробничі колективи

     Так, на індивідуальному рівні економічні наслідки безробіття полягають у  втраті доходу чи частини доходу у  можливому зниженні рівня доходу в майбутньому в зв'язку з втратою кваліфікації (що особливо погано для людей новітніх професій) і тому у зменшенні шансів знайти високооплачувану, престижну роботу.

    Особливо  безробіття небезпечне серед молоді, що закінчує середні навчальні заклади. Відсутність професійної підготовки робить для них досить складною проблему працевлаштування. У цих умовах частина молодих людей може поповнити криміногенне середовище.

    Політика  держави на ринку праці має  бути спрямована на розвиток активної політики, що передбачає її спрямованість  на скорочення рівня безробіття, тобто забезпечення можливості реалізації своєї трудової активності всім громадянам, а відповідно, забезпечення продуктивності зайнятості всього населення.

    Поряд із цим пасивна політика на ринку  праці спрямована на підтримку доходів населення у випадку втрати роботи і фінансується із спеціальних фондів.

    Активні і пасивні заходи сприяння зайнятості населення в Україні реалізуються державною службою зайнятості.

                              Методи боротьби з безробіттям     

      Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.

      Пігу і його послідовники вважають, що корінь зла - у високій заробітній платі, пропонують :сприяти зниженню заробітної плати ;роз'ясняти профспілкам, що ріст заробітної плати, якого вони домагаються, обертається ростом безробіття.З рекомендацій Пігу широко застосовується розподіл ставки заробітної плати і робочого часу між декількома працівниками. Використання часткового робочого дня скорочує безробіття навіть при збереженні несприятливої кон'юнктури .

      Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді – державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

     У 60-х роках прихильники кейнсіанського підходу використовували криву Філліпса, для того щоб тримати в полі зору безробіття й інфляцію і враховувати їхній негативний вплив у довгостроковому плані.

     За допогою такого графіка Філліпс намагався довести, що існує певний рівень безробіття(він встановив,що цей рівень дорівнює 6-7%),при якому рівень зарплати стабільний.

                                                      Рис.1. Крива Філліпса

      Прибічники ліберального напряму радили вибрати точку L, в якій повна зайнятість і процвітання економіки досягаються ціною помірної інфляції. Прибічники консервативного напряму вибирали крапку С, в якій цінова стабільність забезпечується за рахунок зменшення кількості робочих місць.

     Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов’язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок – зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві.  

      У 1967 році М. Фрідмен розробив теорію про існування “природного рівня

безробіття”, що жорстко визначений умовами ринку  праці і не може бути змінений заходами державної політики. Якщо уряд намагається  підтримати зайнятість вище її “природного рівня” за допомогою традиційних бюджетних і кредитних методів збільшення попиту, то ці заходи будуть мати короткочасний ефект і приведуть лише до росту цін.

      Тепер розглянемо, які ж реальні  кроки може застосовувати держава для

зменшення рівня безробіття.

      Різноманіття типів безробіття робить задачу її скорочення надзвичайно   складної. Оскільки єдиного способу боротьби з безробіттям не існує, в будь –