Факторів розвитку безробіття

          3.2.Шляхи вдосконалення політики зайнятості в Україні .

      Питання сучасної державної політики зайнятості населення України були предметом наукових досліджень О.В. Вороненка, В.М. Галицького, І.Ф. Гнибіденка, В.В. Дмитрієва-Заруденка, Б.С. Довжук, М. І. Іншина,О.В. Журби, Р.Л. Капченка, О.М. Могильного, С.В. Попова та інших вчених.  

      Стан, який сьогодні склався на ринку праці України в умовах фінансово-економічної кризи, що розпочалася у 2008 р., і передбачає необхідність запобігання масовому безробіттю, створення додаткових гарантій щодо працевлаштування, як працездатних громадян, так і громадян, які не здатні з незалежних від них причин на рівних конкурувати на ринку праці, обумовлює актуальність і важливість наукової розробки цієї проблеми. 

     Незважаючи на те, що протягом періоду незалежності в Україні створено систему правового регулювання сфери зайнятості та праці населення,прийнято спеціалізований законодавчий акт - Закон України «Про зайнятість населення», що визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття; визначено принципи, типи, види та форми зайнятості; прийнято правові акти, якими регулюються правовідносини у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, які врегульовують основні правовідносини, що виникають з питань зайнятості, а саме: Положення ’’Про державну службу зайнятості’’,’’ Положення державний фонд сприяння зайнятості населення’’, ‘’Порядок реєстрації громадян як безробітних’’, виплати допомоги по безробіттю та про умови подання додаткової матеріальної та іншої допомоги безробітним і членам їх сімей, ‘’Про організацію оплачуваних громадських робіт’’, ’’Про інспекцію по контролю за додержанням законодавства’’,’’ Про зайнятість населення’’; врегульовано й такі аспекти зайнятості населення, як:самозайнятість, сезонні роботи, професійна підготовка, підвищення кваліфікації та перепідготовка працівників, які відповідають принципам та основним положення відповідних міжнародних правових актів,  ситуація у сфері зайнятості населення різко погіршується, що негативно позначилось на трудових доходах громадян, породжує бідність серед працюючих, спричиняє масове безробіття та руйнування трудового потенціалу, втрату конкурентоспроможності національної економіки.У рекомендаціях парламентських слухань на тему: «Про стан дотримання конституційних гарантій трудових прав громадян» від15.01.2009 року висловлюється занепокоєння проблемою зайнятості населення і створення умов для повного здійснення громадянами свого права на працю, адже рівень зайнятості в Україні залишається низьким порівняно з рівнем зайнятості у багатьох країнах Євросоюзу. На сьогодні зростання рівня зайнятості в Україні головним чином стримується як через незадовільні умови праці на робочих місцях і низький рівень заробітної плати працівників, так і через невідповідність професійно-кваліфікаційного рівня робочої сили потребам економіки та ринку праці .

      Отже стан, який склався на ринку праці України в умовах фінансово-економічної кризи, є наслідком недостатньо ефективного поєднання економічних реформ і державної політики зайнятості населення. Заходи, вжиті для оздоровлення економіки, створення умов для продуктивної праці, робочих місць не є адекватними реальній ситуації. Політика зайнятості формується без уяви про цілісну модель, якої треба досягти в перспективі.

      Значна частина працездатного населення внаслідок відсторонення державних органів від процесів їх професійної адаптації просто не підготовлена до роботи в ринкових умовах. Психологічний дискомфорт, невпевненість у завтрашньому дні погіршують загальну атмосферу у суспільстві, посилюють соціальну напругу. Рівень професійного навчання та його напрямки не відповідають сучасним вимогам і потребам ринку праці.При цьому організоване навчання не завжди проводиться за професіями, що мають попит на ринку праці. Не прискорились процеси модернізації застарілих робочих місць на підприємствах, повільними темпами здійснюється залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій у розвиток регіонів, на модернізацію застарілих, і створення нових високопродуктивних робочих місць. Відбувається старіння робочої сили. Не забезпечено раціональної структури зайнятості та відповідності ринку освітніх послуг потребам економіки.

     Зважаючи на вищевикладене можна визначити  низку заходів для удосконалення державної політики зайнятості населення в Україні на сучасному етапі: 

1. Законодавство  України в сфері забезпечення  зайнятості населення в цілому  відповідає міжнародному та європейському законодавству з цього питання. В той же час є певні невідповідності в сфері правового регулювання зайнятості працівників-мігрантів.З огляду на це є необхідним взяття Україною зобов’язань по виконанню ст.19 Європейської соціальної хартії (переглянутої), яка регламентує права трудящих-мігрантів в трудовій та інших сферах. 

2. Для  реалізації державної політики  зайнятості населення повинен застосовуватися комплекс заходів економічного, правового та організаційного забезпечення. Зокрема, економічне забезпечення державної політики зайнятості передбачає створення економічного механізму формування та функціонування ринку праці, стимулювання створення нових робочих місць, надання фінансової підтримки підприємництва, пом’якшення економічних наслідків масового відтоку робочої сили на ринку праці тощо. Правове забезпечення політики зайнятості реалізується під час розробки правових механізмів реалізації економічної політики, створення законодавства, що визначає зміст діяльності суб’єктів зайнятості. Організаційне забезпечення політики зайнятості передбачає наявність органів, що реалізують державну політику зайнятості та створення умов для їх належного функціонування . 

3. Як  свідчить досвід країн з розвинутою ринковою економікою, вирішення сучасної проблеми зайнятості полягає не лише у здійсненні окремих заходів,але й в глобальних підходах до змін у сфері зайнятості, які забезпечують гнучкість ринку праці і розширюють можливості застосування робочої сили різного професійно-кваліфікаційного рівня. Процес розвитку гнучкого ринку праці повинен підкріплюватись державними заходами зі скорочення сфери стандартних умов найму і стимулювання нових гнучких форм зайнятості. Зокрема, розширення сфери зайнятості можливе шляхом: реструктуризації державних підприємств із залученням інвестицій для розвитку підприємництва у виробничій сфері на основі модернізації

застарілих  і створення нових робочих  місць;встановлення сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, на яких створюються нові робочі місця; запровадження системи державного замовлення на створення нових робочих місць та зайняття населення на оплачуваних громадських роботах; надання державної підтримки депресивним регіонам; підтримки самостійної зайнятості населення та розвитку підприємництва; використання потенціалу вакансій та незайнятих робочих місць; економічного стимулювання підприємств до створення робочих місць для безробітних і підтримки підприємницької ініціативи безробітних; гарантованого надання робочого місця спеціалістам, підготовленим за державним замовленням; стимулювання фахівців дефіцитних професій для працевлаштування у сільській місцевості. 

4. Необхідно  визначитися з пріоритетами регулювання попиту на робочу силу та її пропозиції. Розробка ефективної стратегії управління процесами на ринку праці вимагає також комплексного підходу до вирішення економічних, соціальних, демографічних проблем, які безпосередньо впливають на нього та визначають його стан. 

5. Враховуючи, що зайняті в нелегальному секторі ухиляються від обов’язків перед державою у вигляді несплати податків, важливим є прийняття й реалізація заходів з використання економічних важелів по легалізації такої форми зайнятості. 

6. Масове  звільнення робітників із галузей економіки в умовах ринкових відносин потребує вироблення економічного механізму державного регулювання зайнятості населення, який би охопив служби зайнятості, міністерства, відомства, підприємства і заклади для спільних зусиль робітників, роботодавців і профспілок по створенню цивілізованого ринку праці з використанням економічного механізму державного регулювання зайнятості населення, особливо по працевлаштуванню вивільнених і безробітних. 

7. Потребує  інтенсифікації використання можливостей оплачуваних громадських робіт – загальнодоступних видів некваліфікованих робіт, а також кваліфікованих робіт,що організовуються з метою надання додаткової соціальної підтримки і забезпечення тимчасової зайнятості громадянам, які шукають роботу. Завдяки участі у громадських роботах безробітні можуть відновити трудові навички, отримати відповідний заробіток, а іноді - постійну роботу. Оплачувані громадські роботи є універсальним засобом активної політики держави на ринку праці в умовах збільшення чисельності незайнятого населення, оскільки передбачають можливість створення в регіонах великої кількості тимчасових робочих місць у періоди масового вивільнення працюючих у зв’язку з ліквідацією та перепрофілюванням підприємств. 

8. Пріоритетним  на селі має стати введення малого і середнього бізнесу в аграрній сфері та створення належних інституційних передумов для його розвитку, особливо стосовно захисту внутрішнього аграрного ринку від недобросовісної конкуренції, зменшення податкового навантаження, доступності мікрокредитування, спрощення звітності та послідовної реалізації інших дерегулятивних заходів. 

9. Позитивною  тенденцією у сфері зайнятості  населення може стати підвищення попиту на робочу силу на окремих підприємствах (за умови випуску ними конкурентоспроможної продукції і розширення обсягу виробництва). 

10. Необхідним  є взаємоузгодження політики  зайнятості та економічної політики  держави, консолідація зусиль  усіх гілок влади,об’єднань роботодавців  і профспілок у сприянні вирішенню  питань зайнятості населення. 

11. Необхідно  повноцінно використовувати можливості  професійного навчання незайнятого  населення, яке повинно бути спрямоване на забезпечення ефективної зайнятості та соціальний захист громадян, підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці і проводиться за професіями та спеціальностями, що, насамперед, користуються попитом на ринку праці. 

12. Посилення  мотивації до легальної продуктивної зайнятості є найвагомішим фактором детінізації відносин у сфері зайнятості населення. У зв’язку з чим для реалізації зазначеного напряму необхідно здійснити заходи щодо: запровадження державного соціального стандарту - погодинної оплати праці та організації контролю за його застосуванням; забезпечення захисту прав працівників на своєчасне та в повному обсязі отримання заробітної плати; впровадження економічного механізму стимулювання роботодавців до збільшення витрат на працівників,у тому числі до підвищення рівня оплати їх праці; дотримання міжпосадових та міжгалузевих співвідношень в оплаті праці працівників бюджетної сфери; усунення диспропорції між розміром оплати праці та рівнем отриманих доходів від соціальної допомоги і трансфертів; активізації державного контролю за дотриманням законодавства у сфері зайнятості населення та легалізацією господарської діяльності; посилення відповідальності роботодавців за використання праці найманих працівників; легалізації статусу зайнятості осіб, які провадять господарську діяльність на земельних ділянках, що перебувають у приватній власності або користуванні . 

13. З  метою створення умов для повного здійснення громадянами права на працю та відповідно до вимог міжнародних актів держава повинна: здійснювати заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил,підвищення мобільності трудящих, створення нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, створення сприятливих умов на виробництві, вдосконалення законодавства про зайнятість населення й працю. 

14. Важливим є прийняття загальнодержавних й територіальних програм зайнятості населення, які повинні бути спрямовані на:сприяння розвитку та структурній перебудові економіки, створенню умов для направлення вивільнюваних працівників, у першу чергу, на рентабельні виробництва й у пріоритетні сектори національної економіки; запобігання розвиткові безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств у створенні додаткових робочих місць, переважно із гнучкими формами зайнятості; поліпшення системи відтворення робочої сили в поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів; захист безробітних і їх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; формування матеріальної, кадрової, інформаційної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості; сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості. 

15. У  подальшому державна політика  у сфері зайнятості повинна спрямовуватись на:переорієнтацію ринку освітніх послуг на потреби ринку праці, насамперед, роботодавців; підвищення якості робочої сили, що вимагатиме повноцінного використання можливостей усіх видів та форм професійної підготовки, у тому числі і самоосвіти; інтеграцію професійної освіти в європейський простір.Вважаємо, що реалізація вищенаведених заходів з удосконалення державної політики зайнятості на сучасному етапі сприятиме скорішому виходу нашої держави із фінансово-економічної кризи, оскільки ефективно зайняте населення є основою стабільності та процвітання будь-якої правової, демократичної та соціально-орієнтованої держави.