Проблеми безробіття та зайнятості в Україні і шляхи їх вирішення

ЗМІСТ 

Стор.

Вступ           3

1. Інфляція, її суть та типи. Наслідки та шляхи регулювання

  інфляційних процесів.         5

1. Сутність та види інфляції       5
2. Антиінфляційне регулювання       9
1. Монетарна політика        9
2. Фіскальна політика        15

1.3. Антиінфляційне регулювання в Україні      18

2. Безробіття як макроекономічне явище      22
1. Форми безробіття та причини його виникнення    22
2. Зв’язок між інфляцією і безробіттям. Крива Філіпса   27
3. Проблеми безробіття та зайнятості в Україні і шляхи їх вирішення 36

Висновки           42

Список  використаної літератури       44

 

ВСТУП

      Центральною проблемою економіки є проблема рівноваги, взаємодії різних її елементів. З цього боку економіку можна уявити як систему терезів еластичне зв'язаних між собою. Доторкнувшись до однієї шальки, ми спричинимо рух не лише якихось певних терезів, а й усієї системи. Тому той, хто хоче керувати всією системою повинен розуміти суть головних зв'язків, що існують у цій системі.

      Економічна  стабільність, рівновага, достатні темпи  економічного зростання належать до найважливіших суспільних благ що їх спроможні створити для своїх громадян уряд країни.

      Болючим та небезпечним процесом економіки  є інфляція, яка негативно впливає на фінанси, грошову та економічну систему в цілому, а також безробіття, яке спричиняє як недовиробництво національного продукту порівняно з потенційним рівнем, так і соціальну напруженість. Інфляція не тільки означає зниження купівельної спроможності грошей але й підриває можливість господарського регулювання, зводить нанівець зусилля по проведенню структурних перетворень, відтворенню порушених пропорцій. Безробіття приводить до падіння сукупного попиту, що негативно відбивається на виробництві, веде до збільшення злочинності, числа самогубств, шкодить фізичному та психологічному здоров’ю нації.

      У світі майже немає країн, де у  другій половині 20 ст. не було інфляції чи безробіття. І одним із складних питань економічної політики є управління цими явищами. Способи управління ними не однозначні, суперечливі по своїм наслідкам і припускають використання комплексу заходів, які допомагають у конкретній мірі сполучати ріст цін (незначний) зі стабілізацією доходів.

      Подолати  інфляцію, а також безробіття можливо  лише перебудувавши господарський  механізм, додавши державне регулювання до ринкового механізму. Рішення цієї непростої проблеми припускає досягнення політичної стабільності і домовленості, згоди та підтримки населенням заходів регулювання. Без цього найрозумніші (з позиції економічної теорії) рекомендації не спроможні надати бажаного результату.

 

      

1. ІНФЛЯЦІЯ, ЇЇ СУТЬ  ТА ТИПИ. НАСЛІДКИ  ТА ШЛЯХИ РЕГУЛЮВАННЯ  ІНФЛЯЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

1. Сутність та види інфляції

 

      Інфляція  як специфічна властивість економіки  відома вже декілька століть. Однак, попри це в економічній теорії не існую єдиного погляду на суть цього надзвичайно складного економічного явища, визначення чинників, що впливають на його розвиток.

      Для кожного з нас очевидним є  те, що інфляція пов'язана з ростом цін. Але виникає цілком природне питання: чи всяке зростання цін  є інфляційним за своєю суттю? Економісти монетаристської школи економічної думки дають на це запитання стверджувальну відповідь. Однак існує й інша концепція. Інфляційним вважається лише зростання цін, породжене суто монетарними чинниками - розбалансуванням грошової системи, надмірною грошово-кредитною емісією, валютними відносинами. І тут справді є проблема. Одна справа, коли ціни виросли під впливом диктату монополії чи здороження товарів критичного імпорту - енергоносіїв, сировинних матеріалів, і зовсім інша - коли це сталося через порушення закону грошового обігу.

     Як  же в такому разі дати визначення інфляції і що є визначальним у характеристиці цього економічного поняття?

      Якщо  розглядати цю проблему з суто монетарних позицій, то інфляція може бути представлена як процес знецінення грошей. Йдеться про визначення цього поняття у вузькому розумінні. Коли ж говориться, що інфляція - це зростання цін взагалі, то тут мається на увазі не вузько монетарне, а широке загально економічне тлумачення цього поняття. [1]

Перевищення кількості грошових одиниць, які знаходяться у обігу, над сумою товарних цін і  поява в наслідку цього грошей, не забезпечені товарами, означає інфляцію, таке визначення найточніше передає зміст цього поняття. Вона може викликатися різноманітними факторами: випуском надмірної кількості грошових одиниць; 

відставанням   випуску   товарів   від   росту   платоспроможного попиту; надходженням на ринок товарів, які не користуються попитом. Кількість  грошових  одиниць,   необхідних  для  обігу,  залежить від використання грошей у функції засобів платежу, розвиток котрої, у свою чергу, призводить до вексельного (вексель - боргове зобов'язання)  обороту.

      Класична  формула кількості грошей, необхідних для обігу, має наступний вигляд:

               (1) 

      де  Д - кількість грошових одиниць, необхідних для обігу в даний період;

      ЦТ-сума цін товарів;

К - сума цін товарів, платежі по яким виходять за рамки цього період);

П - сума цін товарів, терміни платежем по котрим настав;

ВП - сума взаємопогашених платежів;

О - швидкість обігу грошей.

      З формули видно, що кількість грошей в обігу повинна бути значно меншою наявної, оскільки віднімаються зарахування, векселі, бартерні операції, а скорочення виробництва призводить до зменшення кількості товару. [2]

      Залежно від сили згубної дії на економіку розрізняють інфляцію: повзучу, галопуючу і гіперінфляцію.

      Повзуча інфляція - така інфляція, що досягає  щорічно не більше одноцифрового числа (наприклад, 5%) і проявляється у постійному зростанні цін. За повзучої інфляції безгосподарність і марнотратство, некомпетентність та економічна неграмотність керівництва країни покиваються за рахунок народу.

      Деякі економісти вважають, що повзуча інфляція до 5% на рік не є серйозною загрозою, бо має такі позитивні наслідки, які абсолютно переважають негативні. До того ж вона піддається контролю, може бути регульована, за умов ринкової економіки непомітне зростання цін є важливим важелем збалансування попиту та пропозиції. Проте вказаних переваг повзучої інфляції можна досягти лише за умов вільного ринку, конкуренції й підтримання рівноваги попиту - пропозиції.

      Галопуюча інфляція - це така інфляція, яка набуває  розміру двозначного числа щорічно. Вона супроводжується стрімким, стрибкоподібним підвищенням цін, охоплює всі сфери господарського життя й викликає серйозні негативні насліди в економіці та соціальній сфері. Зростання індексів галопуючої інфляції практично не кероване і набуває хронічного характеру.

      Гіперінфляція - надвисока і вкрай небезпечна інфляція, що, як привило, веде до економічного паралічу, провокуванню гострих соціальних конфліктів та непередбачених катаклізмів. На передній план діяльності уряду висувається емісійна діяльність, потужність друкарського верстата. За умов гіперінфляції гроші починають втрачати свою функцію, падає їх роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв'язків на основі бартерного обміну, порушується механізм дії фінансів і кредиту, розвиваються інші стихійні процеси в економіці. [4]

      Історії відомі випадки, коли інфляція досягала катастрофічних розмірів. Так, у період Французької революції за 8 років (1790 - 1797 pp.) було випущено в обіг 45 млрд. франків, в наслідок чого вони втратили усяку вартість. Астрономічних розмірів досяг випуск паперових грошей в Німеччині після першої світової війни. В листопаді 1923 р. при проведенні грошової реформи 1 золота марка дорівнювалася к 1 млрд. паперових грошей. У кінці громадянської війни ціни на елементарні товари обчислювалися в мільйонах рублів. Та й в нашій країні перед введенням національної валюти майже все населення країни було „мільйонерами", а при введенні гривні за 100000 крб. давали 1 грн. Як бачимо, раніше інфляція виникала головним чином в надзвичайних обставинах (у війну), коли країна „пускала в хід" друкуючий верстат, тобто розраховувалося, випускаючи все

більше  й більше грошей. На даний час  інфляція - постійний атрибут відтворення: вона приймає „повзучий" (помірний) характер, коли ціни зростають на 2 - 4% за рік або становиться „галопуючою", коли ціни підскакують на 10% зарік. [2]

      Світовий  досвід країн ринкової економіки  знає два основних способи регулювання  інфляційного процесу: кейнсіанський  і монетаристський. Кейнсіанський  метод передбачає розширення впливу держави на економіку, підвищення її регулюючої ролі в кредитно-відсотковій політиці, а монетаристський, проти якого виступають усі прихильники унітарної держави, - впровадження таких дій, як самоусунення держави з економічного життя, відмова від дотацій на соціальні та інші потреби. Звичайно, в країнах, де такі дотації не мають істотного значення, монетаристські дії дають значний позитивний ефект. Однак очевидно, що застосування цього методу у нас нині неможливий, бо неможливо раптово припинити субсидії на культуру, сільське господарство чи багатодітним сім'ям.

      Кредитна  політика держави має бути обов'язково вигідною як для боржника, так і для кредитора, щоб забезпечити останньому кошти на покриття витрат і дотацій, прибуток для вдосконалення матеріально-технічної бази кредитного закладу. Економічно обґрунтована ставка негайно дала б позитивні результати тому що підвищення плати за кредит на кожен відсоток, як свідчить світовий досвід, веде до зменшення кількості грошей обігу відповідно на 4%, а грошей - готівки на руках громадян - 2%. Ще сильніший ефект у здійсненні контролю над інфляцією дало б встановлення норми відсотку вищого інфляційного індексу на 2 - 4%.

      Змінюючи  нормативи резервів та ставки операцій рефінансування. Національний банк зможе збільшувати (зменшувати) величину ліквідності комерційних банків і тим активно впливати на інфляційний процес. При цьому основою регулювання грошової системи України має стати насамперед ліквідація штучного поділу готівкового й безготівкового обігу та перехід до цивілізованого регулювання сукупного грошового обігу. Гривня мусить мати однакову купівельну силу в будь-якій формі і в будь-яких операціях. Світова практика свідчить, що для цього потрібно зняти всі необґрунтовані обмеження з безготівкових платежів та розрахунків і паралельно ввести граничні межі загального зростання грошової маси в обігу.

      Чіткішим  має бути розмежування сфер діяльності Національного банку та державного бюджету; без цього грошова система будь-якої країни ніколи не стане безінфляційною. Необхідно законодавче заборонити пряме фінансування державного бюджету з коштів Національного банку, а також купівлю за його кошти державних облігацій Міністерства фінансів, тому що це рівнозначно емісії порушує нормальне регулювання грошового обігу й неухильно веде до інфляції. [4] 

         1.2. Антиінфляційне регулювання.

         1.2.1. Монетарна політика

      Грошово-кредитне регулювання, яке здійснюється Центральним  банком (ЦБ), є елементом економічної політики держави і являє собою сукупність заходів, спрямованих на забезпечення нормального функціонування грошового обігу, стійкості національної грошової одиниці, стабільності її купівельної спроможності, рівноважного розвитку економіки в цілому. Спрямованість грошово-кредитної політики не тільки на стабілізацію цін, а й на забезпечення повної зайнятості та економічного зростання є загальноприйнятою. Маються на увазі так звані „кінцеві" цілі, які збігаються з цілями економічної політики держави у цілому і досягаються шляхом реалізації заходів як монетарної, так і фіскальної, структурної, зовнішньоекономічної та ін. політики. Під кінцевими, як правило, розуміють такі цілі: економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін, урівноважений платіжний баланс.