Проблеми безробіття та зайнятості в Україні і шляхи їх вирішення

2) зняття  штучних обмежень щодо росту  циклічного безробіття;

3) дефіцитність  інвестицій для створення нових робочих місць;

4) відсутність  досвіду роботи служб зайнятості, дисципліни і відповідальності  виконавчої влади.

     До чинників, які діятимуть у  бік скорочення  безробіття, можна  віднести:

1) безмежність  незадоволеного попиту і  можливість  створення

нових робочих місць у багатьох сферах, особливо у сфері  послуг;

2) дотеперішня  нерозвиненість приватного сектора  і  наявність

тіньової  економіки, які в разі  зняття  адміністративних  пут

зможуть залучити значну частину непрацюючих;

3) традиційно  низький рівень зарплати і слабкість профспілок,

які не можуть домогтися підвищення загального рівня  зарплати

і пов'язане  з цим обмеження попиту на працю.

       Сезонне безробіття обумовлене сезонними коливаннями в обсягах виробництва у певних галузях (сільське господарство, риболовля, туристичне обслуговування тощо). Технологічне безробіття викликається впровадженням у виробництво нових “безлюдних” технологій. Ці форми складають вимушене, або надлишкове безробіття.

       Однак характеристика форм безробіття буде неповною, якщо не згадати про приховане безробіття. Воно виникає тоді, коли існує часткова зайнятість, тобто працівники працюють неповний робочий день (тиждень, місяць, рік) без збереження заробітної плати. Такі люди є частково  безробітними, хоча й входять до категорії зайнятих. Приховане безробіття, яке розповсюджене досить широко, не дає змоги точно визначити рівень безробіття, адже частково безробітних удвічі-утричі більше, ніж повністю безробітних.

       Рівень  безробіття визначається за такою формулою. 
 

Рівень  безробіття = х 100     (2) 

       До  складу робочої сили включають усіх працюючих і безробітних, які  активно шукають роботу (без дітей  до 16 років, учнів, студентів, інвалідів, пенсіонерів, домогосподарок, ув’язнених, недієздатних тощо). Слід підкреслити, що до складу робочої сили не включають тих безробітних, які втратили надію знайти роботу, а тому перестали її шукати, чи тих, хто взагалі не бажає працювати. Це відповідно значно занижує офіційний рівень безробіття.

       Неповна зайнятість – біда для економіки, вона є однією з причин  макроекономічної нестабільності. Тому держава намагається в рамках антициклічного регулювання досягти рівня повної зайнятості, яка  б відповідала пропорціям макроекономічної динаміки. Таке регулювання здійснюється через біржу праці (національну службу зайнятості) в рамках насамперед кейнсіанської макроекономічної моделі.

       Безробіття, так само як і інфляцію, ми розглядаємо  як явище, що засвідчує порушення  рівноваги, тобто як результат певних макроекономічних коливань. Щоправда, не всяке безробіття є порушенням  або відхиленням від норми. Оскільки воно спостерігається в усіх країнах ринкової економіки і в різні часи, то його можна певною мірою також вважати своєрідною нормою.

       Чому  безробіття є макроекономічним явищем? Для тлумачення наводять, як правило, два аргументи.

       Перш  за все наявність безробіття є  свідченням  недовикористання ресурсів суспільства, а отже, і чинником, що діє  в бік зменшення ВНП, сукупної пропозиції.

       По-друге, безробіття - це, окрім усього, певна  кількість людей із меншою платоспроможністю, що спричиняє зменшення сукупного попиту. Отже, безробіття впливає на макрорівновагу  з двох боків: і з боку попиту, і з боку пропозиції.

       Досвід  засвідчує: певний відсоток безробіття існує завжди. Покладаючись на цей  безперечний факт, можна висловити припущення, що певний рівень безробіття є нормою, певною мірою природним явищем.

       Економічна  наука неодноразово робила спроби з’ясувати  причини безробіття. Одну з таких  перших спроб було зроблено французьким  економістом Ж.Б.Сеєм. Ринок праці він розглядав на основі попиту та пропозиції.

       Закон Сея викликав полеміку, яка продовжується  вже півтора століття. Ідея автоматичної рівноваги попиту та пропозиції на ринку праці була піддана критиці  англійським економістом, священиком Томасом Мальтусом (1766-1834). На його думку і капітал, і населення на протязі значного періоду часу можуть бути надлишковими по відношенню до попиту на продукцію. Причиною падіння попиту є скорочення особистих доходів, а зменшення цих доходів викликається демографічними причинами: темпи зростання населення перевищують темпи зростання виробництва. Відповідно, причину безробіття треба шукати в надмірно швидкому зростанні населення. Сучасний досвід соціального розвитку показав однак, що в багатьох високорозвинутих країнах спостерігається дуже низька народжуваність і навіть абсолютне скорочення населення, однак безробіття існує. Отже причина безробіття – у іншому.

       Принципово  інакше пояснення безробіття дав  Карл Маркс. На його думку причиною безробіття є не зростання заробітної плати, не швидкі темпи зростання населення, а нагромадження капіталу в умовах зростання технічної надбудови промислового виробництва. Змінний капітал авансований на купівлю робочої сили, зростає повільнішими темпами в порівнянні з постійним капіталом, авансованим на купівлю засобів виробництва. Іншою причиною є банкрутство підприємств в умовах ринку. Факторами, які підсилюють безробіття, є кризи і спади, міграції сільського населення.

       Через 100 років після Ж.Б.Сея концепція  автоматичної рівноваги сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринку праці була  піддана критиці Дж.М.Кейнсом. Він стверджував, що при капіталізмі не існує механізму, який гарантував би повну зайнятість, яка швидше за все випадкова ніж закономірна. Причини безробіття – у відсутності синхронності споживання, заощадження та інвестицій. Суб’єкти заощаджень та інвестори – це різні соціальні групи. Щоб перетворити заощадження у інвестиції, необхідно мати ефективний попит – як споживчий, так  і інвестиційний. Зменшення стимулів до інвестування призводить до безробіття.

       Англійський економіст Артур Пігу (1877-1959) причину  безробіття вбачав у недосконалій конкуренції, яка діє на ринку праці і  веде до завищення ринку праці. Він  намагався стверджувати, що всезагальне  скорочення грошової заробітної плати стимулює зайнятість. Варто вказати і на те, що і в умовах досконалої конкуренції на ринку праці безробіття також існувало, а теза про високу зарплату як причину безробіття висувались Ж.Б.Сеєм.[17] 

       2.2. Зв’язок між інфляцією і безробіттям. Крива Філіпса 

Ще на початку ХХ ст. Американський економіст  І.Фішер розкрив взаємозв”язок  між інфляцією і безробіттям. Статистичні дані показували, що у  фазі піднесення рівень безробіття зменшувався, а темп інфляції, навпаки, зростав. Протилежний  хід подій простежувався у фазі спаду – рівень безробіття зростав, а інфляція знижувалася. Така динаміка інфляції та безробіття сприймалася економістами як належна, і глибинні її причини не досліджувалися. Лише у 1958 р. новозеландський економіст А. Філіпс опублікував статтю про взаємозв'язок між величиною зарплати та рівнем безробіття. Він виявив, що заробітна плата завжди зростала, коли безробіття було малим. Зі зростанням рівня безробіття темпи приросту зарплати уповільнювалися.

       На  підставі статистичних даних Філіпс побудував криву, що відображала несподівано стійку обернену залежність між темпами зростання зарплати та рівнем безробіття у Великій Британії упродовж 1861 — 1957 pp. (рис. 2). Пізніше цю залежність почали називати кривою Філіпса. По вертикальній осі Філіпс відклав темпи зростання номінальної зарплати, а по горизонтальній — рівень безробіття. Точці, в якій крива перетинає вісь абсцис, відповідає рівень безробіття, за якого рівень цін на ринку праці незмінний. Згідно з оцінкою Філіпса, такий рівень безробіття у Великій Британії становив 5,5%. Ця крива не перетинає вісь ординат, бо досягти абсолютного рівня зайнятості, тобто відсутності безробіття, практично неможливо. 
 
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       У 1960 р. американські економісти Семюелсон  і Солоу дещо видозмінили криву Філіпса. Їм удалося пов'язати рівень безробіття з рівнем інфляції (а не з темпами зростання зарплати, як то було раніше). Таке вдосконалення кривої Філіпса дало змогу застосувати її до дослідження національної економіки та використати в макроекономічній політиці. Початкову стабільну криву, побудовану на підставі емпіричних даних, називають ранньою кривою Філіпса.

Що спричиняє  обернений зв'язок між інфляцією та безробіттям, який виражає крива Філіпса? Чинники, що лежать в основі зазначеного зв’язку, аналогічні тим, які зумовлюють додатний нахил проміжного відрізка кривої сукупної пропозиції. Із наближенням національної економіки до рівня повної зайнятості на ринку праці виникають слабини та структурні проблеми. Річ у тім, що національний ринок праці містить велику кількість індивідуальних ринків праці, які відрізняються один від одного і за структурою зайнятості, і за географічним розташуванням. У фазі піднесення повна зайнятість не досягається одночасно на кожному з ринків праці. Представники одних професій зайняті повністю, а серед представників інших професій ще багато безробітних. В одних регіонах країни рівень безробіття у фазі піднесення перевищує природний, тоді як в інших попит на окремі види праці не задовольняється. Це спричиняє тут підвищення заробітної плати, що генерує зростання витрат і цін. Отже, ціни починають зростати ще до того, як національна економіка досягає повної зайнятості.

  Ринок праці повільно усуває цю розбалансованість. В одних випадках безробітні просто можуть не знати, що десь є потреба в представниках їхньої професії, в інших — перекваліфікація може потребувати значних затрат часу і коштів або ж зміни місця проживання. Отже, ринок праці недостатньо пристосовується до змін у попиті й пропозиції робочої сили і не може відвернути зростання витрат і цін, яке починається ще перед тим, як досягнуто повної зайнятості. Ось чому існує обернена залежність між рівнями безробіття та інфляції на проміжному відрізкові кривої AS.

  У 60—70-х роках більшість економістів  уважали, що кожна країна стоїть перед  проблемою вибору між двома лихами національної економіки — інфляцією та безробіттям. Інакше кажучи, якщо країна хоче досягти низького рівня безробіття, вона змушена прийняти вищий рівень інфляції. І навпаки, щоб знизити темпи інфляції, нація мусить терпіти вищий рівень безробіття. Відтак крива Філіпса стала основою макроекономічної політики урядів багатьох країн. Вплив уряду на сукупний попит за допомогою інструментів фіскальної та монетарної політики давав змогу переміщувати економіку по кривій Філіпса і вибирати певну точку на ній, тобто певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття. Наприклад, стимулювальна макроекономічна політика збільшувала сукупний попит, а отже й рівні національного виробництва та зайнятості. Проте водночас вона індукувала вищий темп інфляції. Навпаки, стримувальна монетарна політика давала змогу знизити рівень інфляції, але коштом зростання безробіття, тобто зниження обсягу національного виробництва.

  Однак на підставі статистичних даних 70-х  років для однієї країни можна  було побудувати аж декілька кривих Філіпса. В аналітичній економії заговорили про те, що крива Філіпса вже не підтверджується. Проте подальші дослідження показали, що крива Філіпса може переміщуватися.

Крива Філіпса стабільна, якщо в національній економіці існує інерційний, тобто з року в рік однаковий, темп інфляції. Цей темп підтримується доти, доки немає збурень у сукупному попиті чи сукупній пропозиції. Збурення в сукупному попиті настають, наприклад, тоді, коли рівень безробіття помітно нижчий за його природну норму. У цьому разі темп інфляції зростає, бо тиск до підвищення заробітної платні, що індукують незайняті робочі місця, перевищує тиск до зниження заробітків, що генерує безробіття. Зростання темпу інфляції переміщуватиме криву Філіпса вгору.

  Якщо  рівень безробіття перевищуватиме природний, то темп інфляції знижуватиметься. Річ у тім, що тиск до зниження зарплати, індукований безробіттям, перевищує силу тиску до зростання заробітної плати, тому рівень заробітної плати і витрати знижуються, а відтак і ціни, що уповільнює темп інфляції. Тому крива Філіпса переміщується донизу.

       Збурення  пропозиції, як нам уже відомо, мають  місце тоді, коли умови функціонування національної економіки різко змінюються, що впливає на витрати виробництва товарів та послуг і внаслідок цього — на ціни, які встановлюють фірми. За несприятливих збурень пропозиції витрати виробництва зростають, а відтак і ціни. Це означає, що темп інфляції змінюється і крива Філіпса переміщується вгору. І навпаки, за сприятливих збурень сукупної пропозиції, наприклад унаслідок зниження світових цін на нафту, темп інфляції знижуватиметься і крива Філіпса переміщуватиметься донизу.