Проблеми безробіття та зайнятості в Україні і шляхи їх вирішення

       Щоб глибше зрозуміти, як збурення у сукупних попиті та пропозиції переміщують криву Філіпса, використаємо рисунок 3. Припустімо, що національна економіка функціонує за природної норми безробіття, тобто продукує природний обсяг продукції та перебуває у точці А. Нехай унаслідок певних обставин, наприклад, стимулювальної політики уряду, сукупний попит почав швидко зростати. Рівень безробіття знижується, і фактичний ВВП перевищує природний. Оскільки рівень безробіття спадає, фірми активно наймають працівників, а окремі з них енергійніше підвищують заробітну плату. В результаті зростають витрати, і ціни також починають зростати. Відтак зарплата і ціни уже прискорено зростають. В економіці відбуваються зміни, які можна зобразити переміщенням угору по кривій SRPC. Інфляційні очікування ще не змінюються, але нижчий рівень безробіття пришвидшує темп інфляції.

Із підвищенням  заробітної плати та цін фірми  й наймані працівники починають очікувати вищої інфляції, що передбачають в угодах щодо зарплати і цін. Отже, інерційний темп інфляції зростає. Коротко строкова крива Філіпса переміщується вгору. Нова крива Філіпса SRPC' лежить вище від початкової кривої SRPC, показуючи вищий очікуваний темп інфляції. У точці С рівень безробіття той самий, що й у точці S, але темпи інфляції вищі. 

       

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Розвиток  національної економіки зрештою уповільнюється, і обсяг виробництва повертається до природного, а рівень безробіття — до його природної норми. Внаслідок вищого рівня безробіття темп інфляції знижується (рух від точки С до точки Е). Економіка повертається до точки Е. Тепер за природного рівня безробіття інерційний темп інфляції у точці Е вищий, ніж у точці А, яка також відповідає природному рівневі безробіття. Учасники ринкового процесу очікують вищого рівня цін. Отже, у національній економіці рівень зайнятості буде тим самим, що й до піднесення, але всі номінальні показники зростатимуть швидше, бо темп інфляції буде вищий.

  Загалом є підстави для таких тверджень. З відхиленням рівня безробіття від його природної норми темп інфляції змінюється. Доки рівень безробіття нижчий за його природну норму, доти темп інфляції зростатиме. І навпаки, інфляція зменшуватиметься доти, доки рівень безробіття перевищуватиме природну норму безробіття. Коли ж у національній економіці рівень безробіття дорівнює його природній нормі, інфляція стабілізується, тобто загальний рівень цін зростає певним усталеним темпом.

  Державні  мужі мають можливість керувати короткостроковою кривою Філіпса. Вони можуть зменшувати рівень безробіття, і нація тимчасово насолоджуватиметься високим рівнем зайнятості, але за рахунок зростання інфляції. І навпаки, якщо інерційний темп інфляції надто високий, то, викликавши спад і збільшивши безробіття, можна зменшити інерційний темп інфляції. У довгостроковому періоді крива Філіпса є вертикальною лінією, що піднімається угору від природної норми безробіття, як показано вертикальною лінією ЕА на рис. 3. Тому зникає можливість вибору між інфляцією та безробіттям.

Сучасна крива Філіпса відрізняється  від ранньої трьома особливостями. По-перше, у сучасній кривій Філіпса темпи приросту номінальної зарплати замінено на темпи інфляції. Утім це не має принципового значення, бо у періоди високих темпів зростання зарплати швидко зростають і ціни. По-друге, сучасна крива Філіпса враховує очікувану інфляцію. По-третє, вона враховує збурення сукупної пропозиції.

       Отже, згідно з уявленнями економістів  основного потоку макроекономіки, у  короткостроковому періоді існує  можливість вибору між інфляцією  та безробіттям. Змінюючи сукупний попит, державні мужі можуть вибрати певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття на короткостроковій кривій Філіпса. При цьому положення на цій кривій залежить від очікуваного темпу інфляції. Якщо він зростає, крива переміщується вгору, й вибір між інфляцією та безробіттям є менш сприятливим. У цьому разі за кожного рівня безробіття темп інфляції буде вищим (рис. 4).

       

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Вибір між інфляцією і безробіттям  існує лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді зберігається класична дихотомія: крива Філіпса є вертикальною, а можливість вибору між інфляцією та безробіттям зникає.

   Прихильники теорії раціональних сподівань заперечують  наявність спадної короткострокової кривої Філіпса, а отже можливості вибору між інфляцією та безробіттям, їхня логіка така. Споживачі, підприємці, наймані працівники та інші учасники ринкового процесу розуміють, як функціонує національна економіка. Вони використовують усю наявну інформацію для захисту своїх інтересів. Зокрема, вони враховують заходи економічної політики при ухваленні власних рішень і розуміють, як ці заходи впливатимуть на національну економіку та їхнє становище.

   Якщо, наприклад, уряд проводить стимулювальну  макроекономічну політику, то працівники передбачають зростання інфляції та відповідне зниження реальної зарплати. Вони одразу висунуть вимоги про підвищення своєї номінальної зарплати, щоб нейтралізувати вплив очікуваної інфляції на свої реальні доходи. За правильного передбачення ними рівня зростання цін і відповідних вимог щодо підвищення номінальної зарплати жодного, навіть тимчасового, підвищення обсягу національного виробництва і рівня зайнятості у національній економіці не відбудеться. Натомість розвинеться інфляція, і рівень цін зросте з А до Е (рис.5). Отже, згідно з теорією раціональних сподівань, крива Філіпса є вертикальною не лише в довгостроковому, а й у короткостроковому періоді. 

   

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Якщо  ж працівники неправильно оцінюють економічні події, наприклад, уважають, що їхні реальні заробітки зростатимуть унаслідок макроекономічної політики уряду, то вони пропонуватимуть більше своєї праці, і безробіття знизиться. Отже, економіка переміститься з точки А у точку В. Цілком можливо, кажуть прихильники теорії раціональних сподівань, що працівникам може здаватися, що їхня реальна заробітна плата знижується. Пропозиція праці зменшиться і безробіття зросте, а економіка переміститься у точку D. Якщо поєднати точки В і D, то вони утворять криву з від'ємним нахилом, яка нагадує криву Філіпса. На думку адептів теорії раціональних сподівань, економісти помилково роблять висновок, що існує стабільна короткострокова крива Філіпса.

  Згідно  з названою теорією, між безробіттям та інфляцією немає вибору і в короткостроковому періоді. Уряд не може впливати на реальні змінні — обсяг виробництва і рівень зайнятості, і намагання стимулювати розвиток національної економіки лише підвищить загальний рівень цін. Зазначимо, що більшість економістів піддають сумніву положення теорії раціональних сподівань щодо кривої Філіпса.[17] 

 

       

3. Проблеми  безробіття та зайнятості в Україні та шляхи  їх вирішення

 

     Проблеми  зайнятості населення України на сучасному етапі ринкових перетворень перебувають у кризовому становищі. Зокрема, зменшується природна основа відтворення робочої сили — населення. Так, за останні сім років чисельність населення нашої країни скоротилась на 1.6 млн. чол.. у тому числі за 1997 р. — на 394 тис.чол. Відповідно зменшились і трудові ресурси України. Відбуваються суттєві зміни у структурі зайнятості за галузями економіки й формами власності, зокрема, спостерігається зменшення чисельності зайнятих у народному господарстві України.

Сучасний  же етап розвитку пов'язан з новим  поглядом на робочу силу як на один з  ключових ресурсів економіки. Цей новий  погляд - свідоцтво реального зростання  ролі людського чинника в умовах технологічного етапу НТП, коли очевидна пряма залежність результатів виробництва від якості, мотивація і характеру використання робочої сили в цілому і окремого робітника в частковості.

     У зв`язку з цим проблеми розвитку ринку праці є дуже актуальними.

      Процесс становлення ринку праці в  Україні супроводжується посиленням його сегментації. В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення. Кожний сегмент як зайнятого, так і не зайнятого населення відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці,  поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств.

        Українському ринку праці властива трисекторна модель, яка охоплює: зайнятих в офіційній економіці; зайнятих в неофіційній економіці та зайнятих одночасно в офіційній та неофіційній економіках. Особливу тривогу викликають соціально вразливі сегменти ринку праці, представлені конкурентоспроможними працівниками з нестійкою зайнятістью, спадним попитом на послуги праці, низкими та нестабільними доходами. Це великий масив приховано безробітних, офіційно безробітні, контингенти незайнятого в офіційній економіці населення, доходи яких не забезпечують достатнього життєвого рівня. Сектор неформальної зайнятості являє собою вкрай неоднорідний за економічними та соціальними показниками сегмент.

      Упродовж 1995—1996 рр. спостерігалось зменшення  чисельності зайнятих у народному  господарстві в усіх областях і регіонах держави. За середнього в Україні показника 95,0% це зниження у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Тернопільській, Харківській, Хмельницькій. Чернівецькій областях і м. Києві було майже однаковим 95.1-97,1%. В Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Львівській, Сумській, Херсонській, Черкаській, Чернігівській областях і м.Севастополі процеси зменшення зайнятості в народному господарстві відбувалися інтенсивніе (у межах 91.9—95.0%).

      Необхідно звернути увагу також і на зростаня чисельності незайнятого працездатного  населення. За 1996 ця чисельність зросла в Україні на 101,7 тис. чол., зокрема у Вінницькій (40.3%). Херсонській (39,4%), Івано-Франківській (30.8%), Запорізькій (21.4%) і Хмельницькій (19,9%) областях.

      Цю  тенденцію підтверджує зростання  чисельності громадян, що звернулись до служби зайнятості з приводу працевлаштування. У 1997 р. порівняно з 1996 р. загальна чисельність цієї категорії незайнятого населення в Україні зросла на 148,1%. На фоні середнього в Україні збільшення виокремлюються 15 областей, де цей показник значно вищий. Це Дніпропетровська— 175,6%, Миколаївська — 163,2, Харківська — 156,8, Кіровоградська -150.5, Донецька —153% та інші області. В решті областей і регіонів зростання чисельності громадян, що звертались до служби зайнятості з приводу працевлаштування перебувало на рівні 116.6% (Одеська область), 136% (Херсонська область).

      Означені  зміни підкреслюють нагальну потребу  визначення цієї проблеми, оскільки зростання  чисельності не зайнятого населення, з одного боку, є суспільно небезпечним  явищем, а з іншого—передумовою неефективного розподілу трудових ресурсів, формування попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці.

      На  сучасному етапі становлення  ринку праці в Україні загострюються  проблеми прихованого безробіття. За різними оцінками у становищі  прихованого безробіття у 1996 р. перебувало від 5 до 7 млн. чол. Проблеми масштабності економічної неадекватності й соціальної вразливості сегменту прихованого безробіття в Україні важливі ще й тому, що істотно впливають як на економіку, так і долі людей.

      Приховане безробіття стримує темпи зростання  відкритого безробіття, збільшення заробітної плати працюючих, а також національного доходу; приховує справжній стан із зайнятістю.

      Воно  останнім часом набуло масового характеру, перетворившись на усталену тенденцію сучасного періоду становлення ринку праці. Спад виробництва, співіснування ринкових і адміністративних методів управління економікою, криза інвестиційної сфери, розірваність товарно-грошового й витратно-доходного кругообігу — це неповний перелік чинників, що впливають на формування такого типу зайнятості.

      Важливим  на ринку праці є загострення  суперечностей між ціноутворенням на товарних ринках та ринках праці, між  товарним та грошовим потоками кругообігу. На товарних ринках ціноутворення підлягало  лібералізації, а на ринку праці  заробітна плата регулювалась адміністративними важелями. Жахливими стали затримки у виплаті заробітної плати, пов'язані, між іншим, з прорахунками грошової та інвестиційної політики. Ціни на ТТП за темпами зростання набагато перевищували темпи зростання заробітної плати. У 1996 році понад 32 млн. осіб, або 63% всього населення, мали середньодушовий дохід, нижчий за межу малозабезпеченості. Зворотною реакцією з боку населення став пошук форм пристосування до нових умов. Це розширення пропозиції своєї робочої сили за рахунок вторинної зайнятості, участі в неформальній економіці, сільськогосподарській праці на земельних ділянках тощо.[16]