Ефективність інноваційної діяльності на підприємствах харчової промисловості на прикладі ВАТ «Галактон»

Універсальність технопарку порівняно з інноваційно-технологічним центром (ІТЦ) полягає в тому, що він виробляє одночасно два „продукти”: технології, яких потребує ринок, і малі інноваційні підприємства, що стали на ноги, тоді як ІТЦ продукує лише техно­логії, оскільки має справу з уже успішно функціонуючими фірмами, яким не потрібен процес інкубації, вони потребують менше послуг, ніж малі новостворені підприємства. В основному фірми, що знаходяться в ІТЦ, потребують офісних і виробничих площ.

Технопаркові структури створюються переважно для реалізації пріоритетів науково-технологічного розвитку, прориву в принципово нових галузях інноваційної діяль­ності. Створенню цих структур об’єктивно сприяє низька ресурсомісткість наукомістких виробництв, високі вимоги до чистоти довкілля, потреба в кадрах науковців та інженерів висо­кої кваліфікації, які за сучасних умов трансформації науково-техніч­ного потенціалу України можуть ефективно застосовувати набуті знання і практичний досвід в малих і середніх інноваційних підприємствах, що функціонують у рамках технопарків.

              Основними компонентами технопарку є: територія і будинки науково-дослідний центр (вищий навчальний заклад) із його кадро­вим і науковим потенціалом: інноваційний бізнес-інкубатор; про­мислові підприємства і фірми, які перетворюють пачковий потенціал дослідницького центру на ринкову продукцію; адміністративно-управлінська структура, що забезпечує функціонування всього комп­лексу як єдиного цілого; установи інфраструктури підтримки – ви­робничої й побутової.

В інкубаторах, особливо тих, що розташовані в межах технопарків, створюються оптимальні умови для молодих малих інноваційних фірм. Тут у стартовий період (як правило, до трьох років) діє пільгова податкова система, надаються численні посередницькі послуги: маркетинг, технічна експертиза, управлінське консультування, інформаційне забезпечення, ліцензу­вання, дуже поширене також венчурне фінансування.

Поряд з венчурним капіталом у технопарках об’єднуються фінанси держави, комерційних банків, промислових корпорацій, благодійних фондів, власні кошти громадян. Тобто ризик, що є су­путником інноваційної діяльності, пропорційно розподіляється між усіма кредиторами, інноваційні ж фірми отримують можливість сконцентрувати зусилля на розробці і впровадженні новітніх техно­логій, отримуючи порівняно дешеві банківські кредити й надійний захист від несприятливого зовнішнього середовища.

Бізнес-інкубатори, які є юридично і господарчо самостійними прибутковими організаціями, насамперед займаються розвитком не­залежних суб’єктів господарювання, а не виробництвом конкретної товарної продукції.

Важливою складовою економічного механізму функціонування інкубаторів, поряд із джерелами фінансування, зв’язками зі спонсо­рами, стосунками з клієнтами, є процедура „виведення” малих під­приємств з інкубаторів Як свідчить зарубіжний досвід, за нормальних умов клієнти в інкубаторі перебувають від 2 місяців до 2-3 ро­ків (більшість – до 1 року). Термін перебування фірми в інкубаторі зумовлюється, з одного боку, тривалістю циклу освоєння високотехнологічними малими підприємствами нової технології чи продукції, а з іншого – запровадженою керівництвом інкубаторів системою стимулів, які підштовхують нові фірми до прискорення налагод­ження власної справи, зокрема за рахунок гнучкості орендної пла­ти чи встановлення низького рівня оплати праці керівництву фірми-клієнта.

Для великомасштабної реалізації інновацій у світі все ширше використовуються потенційні можливості нових ринкових структур з різною формою власності (консорціуми, промислово-фінансові групи, асоціації, кластери, партнерства, альянси та ін.) в умовах роз­витку горизонтальних зв’язків між підприємствами та науковими організаціями. Зокрема, заслуговує на увагу й державну підтримку створення консорціумів (у т. ч. й транснаціональних).

Консорціуми, як правило, є тимчасовими об’єднаннями на договірних засадах, створеними для координації робіт з реалізації конкретних масштабних проектів та програм. При цьому держава може стимулювати їх створення шляхом участі у фінансуванні на початкових стадіях спільних робіт.

Важлива роль в активізації інноваційної діяльності на­лежать промислово-фінансовим групам (ПФГ). Передбачено, що до складу ПФГ можуть входити наукові установи, а їхньою кінцевою продук­цією є науково-технічна документація та інші об’єкти інтелектуаль­ної власності. Створюються ПФГ за рішенням уряду на певний тер­мін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми за міждержавними угодами.

Основна мета ПФГ – розвиток інноваційного потенціалу, випуск якісної продукції і прорив з нею на світові ринки.

          Заслуговують на увагу такі добровільні об’єднання, як асоціації, що є порівняно з іншими, менш „жорсткими” організаційними структурами, а деякі з них узагалі функціонують на громадських засадах. Асоціювання може бути двох видів. За першим об’єднуються однорідні наукові, учбові та виробничі суб’єкти для вирішення загальних завдань. За другим – різнорідні суб’єкти об’єднуються з метою концентрації ресурсів для вирішення складної комплексної проблеми або досягнення конкретної мети.

Ефективне функціонування технопарків. бізнес-інкубаторів, інших малих і середніх інноваційних підприємств потребує створення розвиненої інноваційної, ринкової та побутової інфра­структури. Це, зокрема, інноваційні (венчурні) фонди, інноваційні біржі, бізнес-центри. інформаційно-комп’ютерні центри колектив­ного користування, бюро патентного й юридичного захисту інтелек­туальної власності, незалежної експертної оцінки інноваційних про­ектів, інформаційно-маркетингові, рекламні, лізингові, аудиторські, сертифікаційні фірми, центри підготовки та підвищення кваліфікації підприємців - інноваторів, центри консалтингу.

Зокрема, фірми-консультанти пропонують своїм клієнтам по­слуги з пошуку нових технологій за замовленнями промислових компаній, доробки технічних нововведень до комерційної стадії або їхньої адаптації до інших сфер застосування, отримання патен­тів, маркетингу і продажу ліцензій, надання капіталу для промис­лового освоєння технологій, пошуку інвесторів під інноваційний проект, допомоги у створенні спільних підприємств. Формою опла­ти таких послуг можуть бути одноразова чи періодична винагоро­да, роялті (винагорода, що сплачується окремим учасникам нововведення у формі періодичних відсоткових відрахувань), пайова участь у новому виробництві або підприємстві. Штати консультаційних фірм формуються з висококваліфікованих спеціалістів різного профілю: вчених, інженерів, математиків, пси­хологів, соціологів, професійних патентознавців. фахівців з марке­тингу, менеджерів,

Існують й інші науково-виробничі структури, які повноцінно працюють на ринок інновацій. До них належать малі творчі колекти­ви й малі науково-виробничі фірми, здатні швидко реагувати на змі­ни ринкової кон’юнктури.

Основними функціями, що виконують малі й середні інновацій­ні підприємства, є:    

      проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт інноваційного характеру;

      поодиноке або дрібносерійне виробництво високої техноло­гічної наукомісткої продукції на основі науково-технічних розробок;

      ремонт та обслуговування наукового та учбового обладнання, засобів зв’язку та обчислювальної техніки;

      реалізація розробок вчених на вітчизняному й зарубіжному ринках науково-технічної продукції, в т. ч. через спільні підприємства .

1.3 Види ефектів інноваційної діяльності

Інноваційна діяльність підприємства супроводжується різнома­нітними результатами (ефектами). Під ефектом (від лат. effectus — виконання, дія) розуміють досягнутий результат у його матеріально­му, грошовому, соціальному вимірі.

У науково-методичній літературі зустрічаються різні точки зору щодо видів ефектів від інноваційної діяльності. Так, у [36, с. 548] розглядається чотири види ефектів: економічний, науково-техніч­ний, соціальний та екологічний. У дослідженнях [18, с. 273; 32, с. 116], пропонується враховувати шість видів ефектів: економічний, нау­ково-технічний, фінансовий, ресурсний, соціальний та екологіч­ний. У роботі [23, с. 269] враховуються п'ять видів ефектів інно­ваційної діяльності, як-от: соціально-політичний, економічний, науково-технічний, екологічний та етнічно-культурний. І, нареш­ті, у роботі [19, с. 360] розглядається можливість врахування еко­номічного, наукового, науково-технічного, технічного та соціаль­ного ефектів.

Різноманітність точок зору авторів свідчить, з одного боку, про складність цього питання і, з іншого, про відсутність системного під­ходу до його розв'язання.

На нашу думку, при виявлені ефектів від інноваційної діяльнос­ті, по-перше, необхідно сформулювати критерії та показники, за допомогою яких можуть бути оцінені результати інноваційної діяль­ності і, по-друге, слід врахувати об'єктивно існуючі взаємозв'язки й ієрархічну супідрядність ефектів інноваційної діяльності.

Результати інноваційної діяльності можуть бути якісними й кількісними, в т. ч. в натуральному, трудовому та вартісному ви­мірах. Будь-який результат інновацій у вартісному виразі узага­льнюється економічним ефектом. Науково-технічні, соціальні, екологічні та інші результати, що не можуть бути оцінені у вартіс­ному виразі, не поглинаються економічним ефектом й існують са­мостійно.

Ефекти інновацій взаємопов'язані між собою. Безпосередньо економічні результати інноваційної діяльності пов'язані із науко­во-технічним, податковим і соціальним ефектами. У свою чергу, ресурсний й екологічний ефекти виникають лише як наслідок нау­ково-технічного прогресу й опосередковано впливають на економіч­ний ефект інноваційної діяльності.

Економічний ефект визначається перевищенням вартісної оцін­ки результатів інноваційної діяльності над вартісною оцінкою пов'я­заних з нею витрат.

Ринковими критеріями діяльності фірми є підвищення добробу­ту власників і максимізація ринкової вартості капіталу. Досягти цьо­го можливо завдяки максимізації прибутку підприємства.

Економічний ефект інноваційної діяльності оцінюється прибутком від:

•      реалізації інноваційної продукції;

•      впровадження нового технологічного процесу;

•       покращення використання виробничих потужностей;

•       впровадження винаходів, корисних моделей, промислових зраз­ків, раціоналізаторських пропозицій тощо;

•      ліцензійної діяльності.

Базова концепція сучасних інвестиційних розрахунків передба­чає врахування зміни вартості грошових потоків за певний проміжок часу. Тому необхідно визначати поточну (дисконтовану) вартісну оцінку результатів і затрат на інноваційну діяльність.

Економічний ефект виникає не лише у дослідників і виробників інновацій, а й у їхніх споживачів. Насамперед це стосується продук­тових інновацій у вигляді відповідної промислової продукції вироб­ничого призначення. При цьому виникає мультиплікативний ефект (ефект примноження) (рис. 12.5), який відбивається в накопичуванні додаткового прибутку від використання інновацій у виробництві [35,с.73].

Рис.  12.5 Формування економічних ефектів від використання інновацій виробничого призначення в системі промислових підприємств

На рис. 12.5 схематично зображено формування мультиплікативних ефектів: інновація обсягом V використовується споживачем т\ (спожи­вачем першого порядку), який, у свою чергу, виробляє продукцію ви­робничого призначення. Кожен споживач і-го рівня отримує річний економічний ефект Е1і. Деякі споживачі першого порядку завдяки ви­користанню інновацій також можуть випускати нову продукцію. Тоді всі споживачі нової продукції (споживачі другого порядку) можуть одержати економічний ефект від її придбання й використання, і т. д.

Приклад 1. Існують два варіанти створення нової технології в результаті виконання наукових досліджень, для яких визначено по­тенційні значення економічного ефекту ЕТІ та значення ймовірності реалізації кожного з них Р,- (табл. 12.1).

Таблиця 12.1 Інформація для обґрунтування варіанту створення нової технології

МЕ1Т= 430 ∙ 0,25 + 450 ∙ 0,35 + 510 ∙ 0,1 + 500 ∙ 0,15 + 405 ∙ 0,15 = 451,75 тис. грн.

МЕ2Т = 460 ∙ 0,15 + 530 ∙ 0,2 + 610 ∙ 0,15 + 440 ∙ 0,2 + 590 ∙ 0,3 = 531,5 тис. грн.

Найвигіднішим варіантом створення нової технології вважаєть­ся II варіант, оскільки за ним досягається максимальне значення по­тенційного інтегрального економічного ефекту.