Організаційно-правові форми підприємств в Україні: характеристика та сфери використання

    На  підприємстві здійснюється виробництво  продукції, відбувається безпосередній  зв’язок робітника з засобами виробництва. Підприємство самостійно розпоряджається своєю продукцією, одержаним прибутком, що залишається в його розпорядженні після оплати податків та інших платежів.

    Підприємство  є самостійним господарюючим  суб'єктом. Самостійність у прийнятті  господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності "має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України" (ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні"). 
 Підприємство - це статутний господарюючий суб'єкт. Статут визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, тому ст. 9 Закону України "Про підприємства в Україні" спеціально визначає обов'язкові й альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.

    Підприємство  є самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов'язки) як господарюючого суб'єкта, з другого - зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні"). Цим підприємство істотно відрізняється від об'єднань підприємств (господарських об'єднань), до складу яких входять юридичні особи. [10] 

    1.3. Установчі документи підприємства. 

    Установчими документами підприємства називається  комплект документів встановленої законом  форми, згідно з якими підприємство виникає і діє як суб'єкт права. З точки зору правової природи, установчі документи є локальними нормативними актами, тобто актами, які набувають юридичної сили внаслідок затвердження їх одним або кількома засновниками підприємства. 
 Форму і зміст установчих документів визначають залежно від видів підприємств, загальних законів про підприємства та законів про окремі види підприємств. 
 Стаття 8 Закону України "Про підприємництво" містить перелік актів, які належать до установчих документів. По-перше, це рішення одного чи кількох власників або уповноваженого ним (ними) органу про створення підприємства. Якщо власників чи органів два і більше, таким рішенням визначено установчий договір. По-друге, це статут підприємства. 
 Стаття 9 Закону України" Про підприємства в Україні" дає перелік обов'язкових відомостей, які необхідно включати до статуту підприємства як одного з його основних установчих актів. 
 Зміст установчих документів (статутів, установчих договорів) господарських товариств регулюється статтями 4, 37, 51, 65, 67 і 76 Закону України "Про господарські товариства".

    Установчі документи мають містити обов'язкові дані про підприємство, без яких вони вважаються такими, що не відповідають вимогам законодавства. Це такі дані: 
 - найменування (завод, фабрика, майстерня тощо) і вид підприємства; 
 - зазначення власника (склад засновників, учасників) та місцезнаходження підприємства; 
 - предмет та цілі діяльності підприємства; 
 - юридичний статус підприємства. Це статті про юридичну особу підприємства, про його майно, про самостійний баланс, поточний, валютний та інші рахунки в банках, про фірмову марку та знак для товарів та послуг, про печатку з найменуванням підприємства. Якщо підприємство має право випускати цінні папери, то таке право теж відноситься до юридичного статусу підприємства; 
 - про склад майна підприємства: перелік фондів (основні, оборотні, інше майно, статутний фонд, резервний фонд, страховий фонд, інші фонди); 
 - порядок утворення майна; порядок розподілу прибутків та покриття витрат; 
 - порядок випуску акцій (щодо акціонерного товариства). Якщо підприємство не є власником майна, включається стаття про те, що майно закріплене за ним на праві повного господарського відання, оперативного управління або оренди; 
 - про перелік органів управління підприємства, порядок їх формування, компетенцію; 
 - про контрольні органи - спостережну раду, ревізійну комісію (ревізора); 
 - про порядок припинення діяльності підприємства: підстави; 
орган, що приймає рішення про припинення; порядок створення і роботи ліквідаційної комісії; умови розрахунків з бюджетом і кредиторами; розподіл майна, що залишилося. 
 В установчих документах господарських товариств окремими статтями визначається порядок внесення змін до статуту (вищим органом, за рішенням 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, чи одностайно). 
 Крім обов'язкових, до установчих документів можуть включатися альтернативні положення, які не повинні суперечити законодавству України. Це положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, про раду підприємства (порядок її створення, склад, компетенцію), про інші органи  ( профспілковий комітет). [31]

    Будь-яке  підприємство (добровільне об єднання  підприємств) діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання обов’язкових правил, що регулюють  його індивідуальну (їхню сукупну) діяльність, взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання. Статут має відповідати основним положенням закону України про підприємства; його затверджує власник (власники) чи засновник (засновники) підприємства (добровільного об єднання підприємств), а для державних підприємств - власник майна за участю відповідного трудового колективу. [5]

    Підприємство  може функціонувати з моменту  реєстрації статуту підприємства в  місцевому органі державної влади  і у відповідності з вимогами даного статуту. Статут затверджується власником майна. [27]

    Статут  суб’єкта господарювання повинен містити:

    - відомості про його найменування  і місцезнаходження;

    - мету і предмет діяльності;

    - розмір і порядок утворення  статутного та інших фондів;

    - порядок розподілу прибутків  і збитків;

    - відомості про органи управління  і контролю,їх компетенцію;

    - відомості про умови реорганізації та ліквідації суб’єкта господарювання;

    - інші відомості, пов’язані з  особливостями організаційної форми  суб’єкта господарювання, передбачені  законодавством. [18]

    У найменуванні підприємства треба відобразити  його конкретну назву (завод, фабрика, майстерня тощо), вид (приватне, колективне, державне,акціонерне товариство) тощо.

    У статуті має бути визначено орган, що має право репрезентувати інтереси трудового колективу (рада трудового  колективу, рада підприємства, профспілковий  комітет тощо). До нього можна включити положення, пов’язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові взаємини, які виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак тощо. [5]

    Статут підприємства – це зібрання обов’язкових правил, що регулюють його взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання, а також індивідуальну діяльність. У ньому зазначається точна назва підприємства, його місцезнаходження, форма власності, від діяльності, місія функціонування та основні цілі, органи управління, порядок реорганізації і ліквідації та ін..

    Колективний договір - це угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією або власником, яка щорічно переглядається і регулює їх виробничі, економічні і трудові відносини.

    У колективний договір включаються  зобов’язання щодо поліпшення умов праці  та відпочинку працівників, їх соціального  захисту, заходи для забезпечення зростання  продуктивності праці, величини матеріального  стимулювання, вирішення житлових проблем тощо. [17] 

    Розділ  II. Організаційно-правові форми підприємств в Україні.

    2.1. Характеристика організаційно-правових  форм підприємств  в Україні. 

    Ст.62 Господарського Кодексу України  визначає підприємство як самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом  державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих  потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським  Кодексом та іншими законами. [1]

    При здійсненні будь-якого виду діяльності суб’єктом господарювання на ринку  великого значення набувають такі його ознаки, як форма власності, правовий статус і обрана сфера господарювання, галузева приналежність, розмір, а також мета і характер діяльності з урахуванням територіальної цілісності.

    Залежно від форм власності згідно із ст.63 Господарського Кодексу України в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

    - приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

    - підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

    - комунальне   підприємство,  що діє на  основі   комунальної власності територіальної громади;

    - державне підприємство, що діє на основі державної власності;

    - підприємства, засноване на змішаній формі власності (на  базі  
об'єднання майна різних форм власності). [18]

    Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України і Законом України "Про власність", та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Законі України "Про підприємства в Україні" і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів. 
 Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи. 
 Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість правового становища підприємств цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються. 
 Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати "підприємство колективної власності") - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства. 
 Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Правосуб'єктність власника (у даному разі колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу - підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту (статті 6, 20 і 21 Закону України "Про власність"). Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління - вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє, - це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, вкладів) у майні підприємства. 
 Інакше визначає поняття колективного підприємства Закон України "Про власність", згідно з яким видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів права колективної власності названо в ст. 20 Закону України "Про власність": колективні підприємства (наприклад, підприємство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене на інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство); акціонерне або інше статутне господарське товариство (статті 25 і 26 Закону); виробничий кооператив (ст. 24 Закону; підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян (наприклад, профспілкове - ст. 28 Закону); підприємство релігійної організації (ст. 29 Закону); підприємство, створене господарським об'єднанням (ст. 27 Закону).

    Комунальні  підприємства виробляють продукцію, виконують  роботи, надають послуги на визначеній території з метою забезпечення потреб інших суб'єктів господарювання та мешканців, що проживають на цій території. Це - організація будівництва, реконструкції, капітальних ремонтів житлового фонду; здійснення житлово-комунальними конторами постійного контролю за утриманням в належному стані житлових помешкань державного фонду та, на договірній основі, таких, що перебувають у приватній власності. На комунальній власності засновано чимало підприємств із обслуговування місцевих енергетичних систем, транспорту та зв'язку, шляхового господарства, а також закладів соціального спрямування, побутового обслуговування, просвітництва, культури і охорони здоров'я.  
 Згідно зі ст. 78 ГК України комунальним унітарним підприємством є підприємство, що утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.  
Характеристика комунального підприємства 
 Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єктові права це майно належить на праві повного господарського відання. Це право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном "на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства".  Державні підприємства як суб'єкти однієї форми власності (організаційної форми) поділяються на види: а) державні підприємства, засновані на державній власності; 6) державні підприємства, засновані на республіканській (Автономної Республіки Крим) власності; в) казенні підприємства. Усі ці підприємства - державні юридичні особи. [31] 
 Підприємства, засновані на змішаній формі власності - підприємства, засноване на базі об’єднання майна різних власників (змішана форма власності), базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України або іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків.