Сутність і принципи підприємництва. Підприємницький дохід

Мінестерство  Освіти України

Державний вищий  навчальний заклад

«Київський  національний економічний універсітет  імені Вадима Гетьмана»

Кафедра Політичної економії факультету економіки та управління

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

З теми:

«Сутність і  принципи підприємництва. Підприємницький дохід»

 

 

 

 

 

     Студентки І курсу ФЕтаУ

6504, 9 гр.

Тимченко О.В.

Перевірив:

Сацик В.І.

 

 

 

План:

Вступ……………………………………………………………………………..3

1. Сутність підприємництва, його умови існовання, функції та принципи. Підприємницький дохід……………………………………5
2. Економічні основи розвитку і сучасний стан підприємництва в Україні……………………………………………………………………20
3. Шляхи удосконалення системи підприємництва в Україні. ……..29

Висновки ……………………………………………………………………….38

Перелік використаної літератури…………………………………………...40

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Темою моєї роботи є підприємництво, його сутність та принципи, а також підприємницький дохід. Феномен підприємництва вивчається у світовій економічній і соціологічній сферах протягом тривалого часу. Осмислення цього явища почалося ще в середні віки й еволюціонувало від поняття антрепренерства(посередник) до інтрапренерства(інтеграція підприємницьких здібностей особи й підприємства)[1.с.79-81]. В основу підприємництва закладено ініциативну діяльність людини, здатної мобілізувати сили і цілеспрямовано використовувати всі можливості для досягнення бажаної мети, із повною відповідальністю за свої дії. Об’єктом дослідження є принципи підприємництва, умови його існування в Україні. Предметом є саме підприємництво і сучасний стан його розвитку в нашій країні.

 Ця тема є досить актуальною, адже будь-яка нація пишається плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація і кожен її окремий представник пишаються і своєю причетністю до втілення якої-небудь конкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна з конкретних форм прояву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий ґрунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але і веде до єднання нації, збереженню її національного духу і національної гордості.

Мета даної роботи полягає в теоретичному та практичному розгляді і обґрунтуванні основних принципів функціонування підприємства і шляхів підвищення його розвитку.

Основними теоретичними і методологічними джерелами при написанні даної роботи були в основному українські видання, сайти статистики, періодичні видання присвячені економіці підприємств і економічному аналізу.

 

Зараз ми  є свідками стагнаційного стану нашої економіки, стабілізації національної валюти, і незважаючи на це – погіршення добробуту населення. В періодичних виданнях зустрічається думка, що світова криза відкинула Україну в 90-ті роки за рівнем розвитку економіки. Це означає, що ми практично заново стаємо перед проблемою розвитку підприємництва.

Традиційна комуністична модель суспільного  розвитку завжди базувалася на необхідності придушення підприємницького духу в  суспільстві і підприємця як носія  такого духу. Досвід перебудови (особливо її початкового періоду) показав, що, відмовляючись на словах від традиційної комуністичної моделі суспільного розвитку, фактично ми багато в чому продовжуємо саме цю лінію. Загальне неприйняття підприємництва поступово переходить в усвідомлення необхідності створення умов для його найшвидшого й ефективного розвитку. За підприємництвом в Україні майбутнє.

Я, студентка І курсу ФЕ та У 6504, Тимченко Олена, намагатимуся дослідити  цю проблему в своїй курсовій роботі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Сутність підприємництва, його умови існування, функції та принципи. Підприємницький дохід.

 

 

Треба  зазначити, що підприємництво – це поняття багатоаспектне і розглядати його можно на кількох рівнях.

По-перше, абстрагуючись від певного  типу виробничих відносин, його можна пов’язувати  із загальноекономічним рівнем ефективності виробництва (підприємництво як фактор ефективності виробництва).

 По-друге, це поняття можна розглядати на «ринковому рівні», коли результат підприємництва виступає вже не просто як продукт, а як комерційний ефект, втілений у грошах (прибутку). Виходячи з цього підприємництво передбачає, що його суб’єкт володіє певним набором економічних прерогатив, які дають змогу вести будь-яку господарську діяльність як всередині,  так і за межами підприємства[6.с.56]. Внаслідок того, що кількість таких суб’єктів необмежена, вони вступають у конкуренцію. Економіка, що орієнтується на ринок, - найбільш необхідне середовище для справді підприємницької діяльності.

По-третє, підприємництво можна розглядати на рівні власницькому. З цих позицій основна функція підприємництва полягає у примноженні власності, хоч поняття «власник» і «підприємець» не завжди ототожнюються.

Вище наведене дає нам можливість говорити про підприємництво як соціально-економічне явище, яке охоплює широкий спектр суспільних відносин, оскільки тут переплітаються юридичні, психологічні, історичні моменти. Отже, підприємництво можна розглядати одночасно як метод господарювання, спосіб господарської поведінки, особливий вид діяльності, тип економічного мислення, господарсько-організаційний вид творчості.

Для  підприємництва як методу господарювання головною умовою є самостійність, незалежність суб’єктів господарювання та їхня економічна зацікавленість і відповідальність за прийняття й реалізацію рішень. Як особливий тип мислення підприємництво характеризується сукупністю оригінальних поглядів і підходів до прийняття рішень, що об’єднує багатьох людей. Як особливий вид діяльності підприємництво передбачає пошук і реалізацію нових комбінацій, компонентів виробництва (оновлення продукції, технології, модернізації організаційних підходів) для задоволення реального і потенційного попиту.

Необхідно також врахувати, що підприємництву притаманний як приватний, так і  публічний характер.

Приватний характер виявляється у  свободі підприємницької діяльності. Свобода підприємницької діяльності визначається як у конституційних положеннях, так і в Господарському кодексі України («…підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, що незаборонена законом…») [9. ч.1 ст. 43 ]

Надані законом правові можливості реалізуються громадянами. Саме громадяни  вирішують питання: займатися чи не займатися підприємницькою діяльністю,  а якщо займатися, то яким чином  - шляхом створення юридичної особи  чи як підприємець без створення юридичної особи, та багато інших питань, пов’язаних із підприємницькою діяльністю. У вирішенні цих питань підприємець враховує свій приватний інтерес, що полягає в одержанні прибутку і нагромадженні капіталу.

Публічний характер підприємницької діяльності зумовлюється суспільними інтересами. В результаті суспільної заінтересованості підприємницька діяльність здійснюється відкрито, тобто основні відомості про підприємця та його діяльність є відкритими. Так, згідно зі ст.20 «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 р. відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб-платників податків.[10. Ст..20]

Якщо підприємець узяв на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звернеться, то договір, що укладається таким суб’єктом з клієнтами, є публічним договором.

Також до визначення підприємництва включено його мету – одержання прибутку, тобто йдеться про підприємницький прибуток як особливий вид доходу, винагороду за винахідливість, специфічну творчу активність, як плату за організацію діяльності та ефективне управління нею.

Виходячи з цього можна визначити  головні ознаки підприємництва:

-самостійність;

-ініциативність;

-систематичність діяльності;

-організаційний хист;

-ризик;

-креативність;

-активний інтелект;

-стратегічне бачення [4.с.281].

Однак основною рисою підприємця є  новий тип мотивації  - потреба  досягнути успіху, самоутвердитися в суспільстві.

 Розвиток підприємництва історично пов'язаний з еволюцією продуктивних сил. Зростання суспільних потреб вимагало переходу від найпростіших індивідуальних форм взаємодії з природою — збирання, звіроловства, бортництва до більш досконалих — цехового ремісництва, торгівлі, фабричного виробництва. Поступово дедалі більші маси людей залучалися до процесу виробництва й обміну. Найбільш яскраво підприємництво почало виявлятися у сфері торгівлі й обміну: спочатку між общинами, міськими і сільськими поселеннями, потім, у процесі поділу праці, — між виробниками різних товарів. Недарма на українських землях і в Росії підприємцями вважали "купецький стан", що поєднував прошарки торговців, промисловців, комерсантів.

З часом підприємництво довело, що воно є найбільш ефективним засобом організації виробництва, обміну й споживання, стає системоутворюючим фактором ринкової економіки, сприяє досягненню продуктивної зайнятості, зростанню добробуту населення, надає можливість певному прошарку громадян реалізувати свої господарські здібності, нахили, таланти. Оскільки підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця, в економічній літературі при визначенні його суті значна увага приділяється характеристиці поняття «підприємець».

У процесі еволюції підприємництва сформувалося чотири концептуальних підходи  до уявлення про його сутність, які  певною мірою відображають також  етапність його розвитку.

Для характеристики першого підходу  доцільно використати точку зору французького дослідника бізнесу Рішара Кантильона, який на початку XVIII ст. вважав, що підприємець — це людина, яка закуповує засоби виробництва, щоб виробляти і продавати продукцію з метою одержання прибутку, і несе витрати, не знаючи, за якими цінами відбудеться ЇЇ реалізація.[2. с. 134-135] Отже, крім здійснення підприємцем виробничої і торгової функцій, у цьому визначенні автор підкреслює таку рису підприємництва, як ризик і невизначеність, що пов'язані зокрема з неможливістю передбачити ціни при реалізації виробленої продукції. Тож у першому концептуальному підході підприємництво розглядається як явище, що, по-перше, ототожнюється із ризиком і фінансовою відповідальністю, а по-друге, характеризується наявністю у підприємця власності на засоби виробництва.

У другому підході попереднє уявлення про підприємництво доповнюється роллю організатора, яку має виконувати підприємець. Типовою для цього підходу є думка Ж.-Б. Сея, який робить акцент на організуючій функції підприємця, визначає його як людину, що здатна організувати інших, забезпечити раціональну комбінацію факторів виробництва (землі, праці, капіталу). Цей автор ставить підприємця в центр виробничого процесу, зазнає, що саме талант англійських підприємців став одним з основних факторів успіху розвитку промисловості в цій країні[2.с.136] На значенні управлінської праці наголошував й Адам Сміт, котрий, хоча й уявляв економіку самодостатнім механізмом, функціонування якого забезпечується дією "невидимої руки", водночас виокремлював постать управлінця.

У визначенні, яке дає наприкінці XVIII ст. Бодо, зазначені риси різних підходів інтегруються — підприємець розглядається вже як людина, що володіє підприємством і при цьому планує, організовує і контролює виробничий процес[7.с.38].

Розвиток підприємництва історично  пов'язаний з еволюцією продуктивних сил і виробничих відносин, що відповідають рівню їх розвитку. Економічна наука, яка відображає в сукупності своїх теоретичних положень і зміни, що відбуваються в системі виробничих відносин, відповідним чином реагує на її уявлення про сутність підприємництва. Ті зміни, які мали місце у розвитку капіталістичних виробничих відносин, розширили форми підприємництва, сферу його дії. Останнє породило третій підхід до трактування суті підприємництва.

Наприкінці XIX ст. Френсіс Уокер запроваджує розмежування суб'єктів підприємництва — виокремлює тих, хто володіє капіталом і надає його виробникові, одержуючи за це відсотки, і тих, хто отримує прибуток завдяки своїм організаторським здібностям.[13.с.35]Інші автори додають до характеристики підприємництва такі риси, як розвиток функції власності, орієнтованої на зростання капіталу і привласнення прибутку, створення й організацію роботи нового підприємства. Отже, в концепціях третього напрямку підкреслюється основна риса підприємництва — його прямий стосунок до власності. Саме ця обставина стала ядром марксистської теорії, в якій підприємець розглядається як капіталіст-експлуататор.[13,с.49]

Таким чином, підприємець, на думку  видатних теоретиків минулого, — це людина, яка на свій страх і ризик, за власні кошти організує процес виробництва з метою одержання прибутку, виявляє ініціативу. Власне така сутнісна характеристика підприємця з невеликими модифікаціями лишається незмінною до сьогодні. Проте існує думка, відповідно до якої пряме володіння підприємцем засобами виробництва певною мірою стримує його економічну активність і заважає розкриттю організаційного таланту. Але в суспільній свідомості підприємництво все одно розглядається як пряма функція власності. Переважаючою залишається думка, що дії підприємця орієнтуються на зростання капіталу, розвиток виробництва і привласнення прибутку. Головним аргументом на її користь є те, що підприємництво у відриві від власності стає підпорядкованим фактором і, по суті, являє собою управлінський процес, звичайну роботу за наймом — "найманим менеджером" або "першим менеджером" (якщо йдеться про вищі управлінські ланки).