Сутність і принципи підприємництва. Підприємницький дохід

На мій погляд, таке твердження є недостатньо коректним для сьогодення. Справа в тому, що зміст і співвідношення функцій власності і підприємництва не можна розглядати в одному усталеному, нерухомому стані, їхня взаємозалежність перебуває в постійному русі. На сучасному етапі розвитку суспільства, основною рушійною силою якого є особистий інтерес, коли кожна людина прагне робити те, що вигідніше їй самій, відбулися помітні зміни у співвідношенні цих функцій. Навіть не володіючи засобами виробництва, підприємець в умовах інформаційно-інноваційної революції є власником свого інтелектуального капіталу, інтелектуальної власності, без якої здійснення будь-яких складних інноваційних проектів стає неможливим. У процесі поєднання цих форм власностей, з одного боку, інтелектуальної, а з іншого — матеріальної, можна очікувати значних прибутків як власником засобів виробництва, так і власником інтелектуального капіталу. Таке взаємодоповнення інтелектуальної і матеріальної форм власності і розподілу прибутку пропорційно матеріальному майну одного і талановитості, організаторським якостям іншого є характерною рисою сучасного цивілізованого ринку у стабільних і розвинених країнах.

Тому для четвертого підходу  до сутності підприємництва властивий  його розгляд як виду управлінсько-організаторської діяльності. Але це специфічний вид  управлінської діяльності, що здійснюється на основі особливого підприємницького таланту людини, яка має здатність виявляти перспективні напрямки розвитку бізнесу в непередбачуваній ринковій ситуації, може визначати незаповнені і найбільш прибуткові ринкові "ніші", будувати ефективні підприємницькі проекти, насамперед на підставі використання нововведень. На думку частини вчених повоєнного періоду XX ст., саме прагнення до нововведень, удосконалення становить сутність підприємницької діяльності. До прихильників саме цього підходу насамперед необхідно зарахувати видатного австрійського теоретика підприємництва Й. Шумпетера, який збагатив зазначену концепцію кількома положеннями. Він наголосив на такій якості підприємництва, як новаторство, "поставив на п'єдестал" підприємця-новатора, рішуче підкреслював ідею розвитку підприємництва на основі головного джерела — нововведень, спрямованості на організацію нових підприємств, передових технологій. При цьому важлива його думка про те, що право власності на промислове підприємство або взагалі на будь-яке майно не є суттєвою ознакою підприємця. За Й. Шумпетером, ринковій економічній системі притаманний саморух завдяки безперервному процесу відтворення нових комбінацій факторів виробництва, пошук яких і стає основною функцією підприємця. Саме цим він відрізняється від інших суб'єктів господарювання, які можуть використовувати тільки наявні засоби виробництва, сталі технології, стандартні форми і методи господарської діяльності. Але при цьому підприємець як самостійний суб'єкт ринку та власник інтелектуального капіталу несе особисту відповідальність за результати діяльності на відміну від звичайного менеджера, який працює за наймом[8.с.69-70]. Таких поглядів дотримувався й Ф. Хайєк. Він вважав, що економічна конкуренція спонукає підприємців до безперервного пошуку нових поєднань знань індивіда з виробничими і людськими ресурсами, які доступні у цій ринковій ситуації. Тому сутність підприємництва — пошук і вивчення нових економічних можливостей, нової економічної поведінки, а не виду діяльності[7.с.82].

Певне узагальнення кількох поглядів на підприємництво зробив відомий автор А. Шапіро. Він наголошує, що практично всі визначення підприємця і підприємництва мають на увазі таку поведінку, яка охоплює низку складових. Це, по-перше, елементи ініціативи; по-друге, процес організації або реорганізації соціально-економічних механізмів, що дає можливість вигідно використовувати фактори виробництва з урахуванням конкретної ситуації; по-третє, властивість і вміння брати на себе відповідальність за можливу невдачу (тобто готовність до ризику).( Таку точку зору фактично також висловлюють Макконнелл і С. Л. Брю, автори популярного підручника "Економікс", які розглядають підприємницькі властивості як певний людський ресурс і визначають чотири взаємопов'язані функції підприємця. [13.с. 51]

Отже, економічна та організаційна творчість і новаторство - це серцевина підприємництва, а тому можна запропонувати таке визначення цього поняття. Підприємництво - це певна система функціонування підприємства, основу якої становлять демократичні форми його економічної діяльності, забезпечення для нього права ініціативи у виборі сфер, форм і методів господарювання, економічної, організаційної та технічної творчості і новаторства. В центрі даної системи знаходиться підприємець - компетентний господарник, здатний забезпечити організацію ведення господарства на базі найновіших досягнень економічної і технічної науки. Отже, природу підприємця не слід пов'язувати з його посадою чи суспільним становищем. Вона визначається високим професіоналізмом, умінням ризикувати, здатністю прогнозувати; створювати нові якісні товари, технології, послуги, об'єднувати людей, розвивати в них культуру й здібності до творчості та раціонального використання наявних ресурсів тощо.

Підприємцем може бути: дрібний власник, керівник акціонерного товариства, кооператор, орендар і т. д. Підприємницькою діяльністю може займатися як окрема особа, так і група людей (колективне підприємництво). Законом України "Про підприємництво" передбачено, що суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та інших держав, не обмежені законом у працездатності або дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність". [11.ст.2]Водночас не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, а також органів державної влади й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємців[10, ст.21].

Різні форми підприємництва мають свої особливості. Але загальним для всіх є ініціатива, прагнення отримати вигоду, вміння ризикувати. Чималу роль у підприємництві відіграють і психологічні мотивації економічної діяльності, наявність і значення яких не так давно заперечувалося вітчизняною економічною теорією.

Підприємництво має ґрунтуватися на певних економічних важелях, які  реально забезпечували б, а не просто декларували самоуправління, свободу господарського вибору, можливість інвестування доходу тощо. Іншими словами, має існувати ринково-конкурентний режим господарювання. Необхідна також система діючих законів, які захищали б підприємництво й забезпечували б стабільне ринкове середовище та стійкі "правила гри" на ринку[11, ст.3,5].

Економічні умови – це в першу  чергу, пропозиція товарів та попит на них, види товарів, які можуть бути куплені покупцем; об’єми грошових сум, які можуть бути витрачені на ці покупки; надлишок чи нестача робочих місць, робочої сили, яка впливає на рівень заробітної плати робітників, тобто на їх можливість купляти товар.

Необхідно також зазначити, що підприємництво  передбачає у господарника наявність  прав власності на засоби виробництва, продукт і доход. Одержання прибутку - важлива мета для підприємця. Однак  це не самоціль. Для нього головне - використання прибутку для ще більшого його зростання шляхом розширення, модернізації, структурної перебудови виробництва. В умовах підприємництва змінюється співвідношення між матеріальною заінтересованістю і мотивацією трудової діяльності. Також для існування  підприємництва необхідною є наявність у суб'єкта чітко визначеної сукупності прав і свобод щодо вибору виду господарської діяльності та джерел її фінансування, планування, доступу до ресурсів, організації й управління, збуту продукції тощо. Йдеться про економічну автономію підприємства. Вона фактично означає відмову від командних методів вирішення господарських завдань. Ці методи здатні забезпечити тільки тимчасовий комерційний успіх, який потім перекривається значними економічними втратами. Тому держава через систему законодавства, фінансово-кредитні важелі може лише здійснювати економічне регулювання підприємницької діяльності, але не втручатися в неї.

Класичним прикладом підприємницької  діяльності може бути фірма "Форд моторз". Ще в 1915 р. Генрі Форд пішов на такий ризик: установив на своїх заводах найвищу в країні денну ставку заробітної плати і водночас почав систематично знижувати ціни на свої автомобілі, довівши їх до рівня найдешевшого автомобіля в Америці, Такий ризик міг закінчитися крахом. Насправді ж сталося зовсім інакше. Через сім років ця фірма виробила й випустила в продаж 1 млн. 150 тис. автомобілів. Такий "хід" Форда привів до того, що більше двох десятків років він нероздільно панував на ринку автомобілів в Америці. Це була перемога розуму людини на благо людини. Одна з найхарактерніших рис цивілізованого підприємництва полягає в тому, що кожний підприємець, реалізуючи власні цілі, водночас здійснює господарську діяльність в інтересах суспільства. Адже щоб отримувати більший прибуток і бути конкурентоспроможним, необхідно постійно дбати про науково-технічний прогрес, підвищувати якість товарів як виробничого призначення, так і особистого споживання і здешевлювати їх. Тому розвиток підприємництва неодмінно пов'язується з поставкою на ринок якісніших і дешевших товарів. З цього приводу ще А. Сміт, говорячи про економічну природу підприємця, зазначав: "Він має на увазі лише свій власний інтерес, дбає про свою власну вигоду, причому в цьому вилажу він невидимою рукою спрямовується до мети, яка зовсім не входила в його наміри. Переслідуючи свої власні інтереси, він часто більш дієво служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається служити їм"[3. С.27].

Названі умови підприємницької  діяльності значною мірою передбачені  в Законі України "Про підприємництво". У ньому, зокрема, зазначається, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Тут же сформульовані такі принципи підприємництва:

• вільний вибір діяльності;
• залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;
• самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до законодавства;
• вільний найом працівників;
• залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;
• вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;
• самостійне здійснення підприємцем як юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частини валютної виручки на свій розсуд.[11. ст.5]

Більш повно сутність підприємництва розкривається в його функціях. Тут ми розглядаємо функцію як форму, спосіб вияву активності, життєдіяльності підприємництва як важливої складової виробничих відносин. Функції підприємництва досить різноманітні і розкривають та уточнюють його відносні характеристики.

У сучасній науковій та навчальній літературі називають кілька основних функцій  підприємництва.

 Це зокрема ресурсна функція,  зміст якої полягає у формуванні  та найбільш ефективному використанні  капіталу, трудових, матеріальних фінансових, інтелектуальних та інших формаційних ресурсів.

Організаційна функція передбачає організацію маркетингу, реклами, впровадження прогресивних форм і методів організації  виробництва, нових форм оплати праці  та їх оптимальне поєднання з традиційними, успішне поєднання форм одиничного поділу праці, основних факторів виробництва.

Новаторська функція полягає в  генеруванні та активному використанні нових прогресивних ідей технічного, організаторського, управлінського характеру, здійсненні дослідно-конструкторських розробок, створенні нових товарів і наданні нових послуг.

Дія соціальної функції передбачає виготовлення таких товарів і  надання послуг, які потрібні суспільству, забезпечують задоволення особистих  та суспільних потреб.

Особистісна функція означає самореалізацію мети кожного конкретного підприємця, його задоволення своєю діяльністю. Зазначені функції підприємництва окреслюють основні параметри поведінки підприємця. Вони полягають у тому, щоб цінувати людський капітал, вбачати в людині джерело ефективної роботи підприємства, генерування нових ідей, формувати у персоналу економічне мислення, націленість на пошук нових рішень, вміння ризикувати. Кожний підприємець також повинен вміти об'єднувати співробітників для досягнення цілей фірми, бути лідером колективу, приділяти постійну увагу задоволенню потреб і прагнень його членів, формувати високі духовні якості, домагатися, щоб цінності фірми стали складовою менталітету працівників. Підприємництво стане ефективним, коли його управлінський персонал, керівник будуть професійно підготовлені до пошуку оптимальних варіантів здійснення підприємницької діяльності. Для цього треба вміти планувати діяльність своєї фірми, прагнути оволодіти якомога більшим обсягом інформації, розумно ризикувати. Крім того, підприємець повинен орієнтувати діяльність своєї фірми на задоволення потреб споживачів, підвищувати якість продукції, послуг, робіт, що надаються та виконуються відповідно до чинного законодавства.[3. 35-37]

   Будь –яка діяльність передбачає результат. Ций результат необхідно аналізувати та робити висновки з приводу якості діяльності.

 У Законі України «Про  підприємства в Україні» записано:

   «Підприємство — самостійний  господарюючий  статутний   суб'єкт,  який  ...здійснює виробничу,  науково-дослідницьку і  комерційну  діяльність  з  метою  одержання відповідного прибутку (доходу)... На всіх  підприємствах  основним узагальнюючим показником фінансових результатів і господарської  діяльності є прибуток (доход)». (11.ст.1) Цими  нормативними положеннями визначається  роль  і місце прибутку в економіці підприємства.

   Прибуток підприємства можна  визначити як перевищення доходів   від  його  діяльності над  сумою видатків; він являє собою  єдину форму його  власних   нагромаджень. Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів.

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення  різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності[ 2.59].