Міжнародна конкурентоспроможність

• інститути;
• інфраструктура;
• макроекономічна стабільність;
• охорона здоров’я та початкова освіта;
• вища та професійна освіта;
• ефективність товарного ринку;
• ефективність ринку праці;
• рівень розвитку фінансового ринку;
• технологічна готовність;
• обсяг ринку;
• конкурентоспроможність бізнесу;
• інновації.

У Звіті 2010/2011 Україна з  індексом 3,9 знову значно втратила свої позиції у рейтингу ВЕФ, посівши  серед 139 країн світу 89 місце перед  Гамбією та Гондурасом. Україна залишилася позаду таких країн, як: Естонія, Чехія, Польща, Литва, Азербайджан, Словацька  Республіка, Російська Федерація  та Казахстан, демонструючи значне відставання  від середньосвітового індексу (4,18). Ще більшим є відставання України  від інноваційних економік. У Звіті 2009/2010 Україна посіла 82 місце з  індексом 4,0 серед 133 країн світу. Такий  регрес є наслідком погіршення позицій  України на 9 з 12 складових Індексу  глобальної конкурентоспроможності: "Інститути" (134 місце, у 2009 р. – 120), "Макроекономічна  стабільність" (132 місце, у 2009 р. – 106), "Ефективність товарних ринків" (129 місце, у 2009 р. – 109), "Розвиненість фінансового  ринку" (119 місце, у 2009 р. – 106), "Конкурентоспроможність бізнесу" (100 місце, у 2009 р. – 91).

За оцінками звіту 2010/2011 традиційно ситуація з інституційним розвитком  України була визнана ключовою проблемою. За цим компонентом Україна погіршила  свій минулорічний результат (120 місце  з 133 країн) ще на 14 позицій, опинившись майже наприкінці рейтингу.

При цьому за оцінками Звіту 2010/2011 показники України за складовими групи "Інститути" мають вельми низькі рейтинги: ефективність законодавчих органів у регуляторній сфері (138 місце), захист прав власності (135 місце),(130 місце), марнотратство суспільних фондів (129 місце), фаворитизм у прийнятті  рішень державних службовців (127 місце), платежі та хабарі (127 місце), тягар  державного регулювання (125 місце), довіра до правоохоронних органів (122 місце), суспільна  довіра до політиків (122 місце), організована злочинність (116 місце), прозорість державної  політики (114 місце), захист прав інтелектуальної власності (113 місце).

Погіршення макроекономічної ситуації стало одним із чинників, що катастрофічно погіршив позицію  України у рейтингу 2010/2011 (погіршення на 26 позицій!). За фактором "Макроекономічна  стабільність" Україна посіла 132 позицію (106 місце – у 2009 р.), що є  другим найгіршим її результатом  серед 12 складових Індексу глобальної конкурентоспроможності. При цьому  значний негативний внесок спричинило погіршення ситуації у сфері державних  фінансів (дефіцит бюджету – 134 місце, або погіршення на 66 позицій та державний  борг – 52 місце, або погіршення на 25 позицій) та рівень національних заощаджень (96 місце, або погіршення на 24 позиції). Традиційно низьку оцінку отримала ситуація з інфляцією в Україні (134 місце).

Не оцінюється обнадійливо  ситуація і на фінансових ринках України (119 місце, 106 – у 2009 р.). Результати за складовими групи "Розвиненість фінансового  ринку" є низькими: надійність банківської  системи (138 місце – найнижчий  показник серед країн у рейтингу), легкість отримання кредиту (130 місце), регулювання фондового ринку (127 місце), обмеження на рух капіталу (125 місце), доступність (за ціною) фінансових послуг (122 місце) тощо.

У Звіті зазначається, що новий уряд поставив перед собою  амбітні завдання – провести необхідні  реформи. Реформи, серед іншого, мають  бути також спрямовані на підвищення ефективності товарних ринків, де досягнення України є незначними (129 місце, 109 – у 2009 р.). Найгірших результатів  у цьому блоку питань Україна  досягла за такими показниками, як: ефективність податкової системи (136 місце), витрати на аграрну сферу (135 місце), застосування торгівельних бар’єрів (126 місце), домінування ринкових відносин (128 місце), ефективність антимонопольної  політики (126 місце), тягар митних процедур (131 місце), кількість процедур, необхідна  для початку бізнесу, (99 місце) тощо.

Цього року ВЕФ шляхом опитування провів дослідження щодо оцінки топ-менеджерами  компаній факторів, які перешкоджають  веденню бізнесу в країнах. 19,6 % респондентів в Україні визначили податкове законодавство фактором, який переважно перешкоджає веденню бізнесу. Серед інституційних проблем респонденти назвали також політичну нестабільність (15,6 %), корупцію (13,9 %), зміни урядів (9,5 %), неефективну бюрократію (8,2 %), злочинність (2,5 %). 10,8 % респондентів визнали таким фактором доступ до фінансування, а 8,8 % респондентів – інфляцію.

Проте Україні вдалося  зберегти такі конкурентні переваги, як високоосвічене населення, гнучкий  та ефективний ринок праці, перспективний  за обсягами внутрішній ринок. Перелік  конкурентних переваг економіки  України, на жаль, є дуже коротким та охоплює лише 16 позицій (23 позиції  – у 2009 р.). Окремі позитивні показники  Звіту 2010/2011 такі (1 місце – найвище, 139 – найнижче): індекс правового  забезпечення – 6 місце, покриття вищою  освітою – 8, практика найму та звільнення працівників – 18, витрати, пов’язані  зі звільненням, – 21, якість залізничного сполучення – 25, оплата та продуктивність – 26, зайнятість жінок у приватному секторі – 32, кількість мобільних  користувачів – 34, обсяг внутрішнього ринку – 37, частка на зовнішньому  ринку – 37, інноваційна спроможність – 37, тарифні бар'єри – 40, якість математичної освіти – 42, покриття середньою  освітою – 44, телефонні мережі – 47, якість початкової освіти – 49.

Як демонструє рисунок 2.1чинники, що негативно впливають на загальний результат,пов’язані із неефективністю та непрозорістю влади та державних і приватних інституцій(залежністю судової влади від політики, корупцією та надмірною бюрократією, слабкимзахистом прав власності, включно з інтелектуальною), низьким рівнем конкуренції,надзвичайно слабким антимонопольним регулюванням, нереформованою податковою системою, низькою здатністю підприємств абсорбувати сучасні технології, нерозвинутістю фінансових ринків (зокрема фондового) та їх неефективним регулюванням, незахищеністю інвесторів, у тому числі міноритарних, високою інфляцією, нерозвинутістю корпоративного сектору (відсутність мереж постачальників, регіональних кластерів танизька якість корпоративного управління і бізнес-процесів), недостатнім розвиткомтранспортної та енергетичної інфраструктури (крім залізничного транспорту), наявністюсерйозних структурних проблем у системі охорони здоров’я та початковій освіті.

Рис.2.1.Вплив чинників на рейтинг конкурентоспроможності України

До чинників, що позитивно впливають на рейтинг України, можна віднести:великийрозмір внутрішнього ринку та відкритість економіки, достатньо розвинуту систему вищої освіти та підготовки кадрів, незарегульований ринок праці (гнучкість визначеннязарплати, процедур найму та звільнення тощо), здатність населення до інновацій (зокрема, високий рівень патентної діяльності) та розвинутість науково-дослідницької інфраструктури.

Результати порівнянь  України із групою країн - «орієнтирів», які здійснила Рада конкурентоспроможності України у рамках проекту «Монітор конкурентоспроможності», свідчать,

зокрема, про наявність  аналогічного до викладених у таблиці 1 ряду критичних відставань зарізними  факторами, що впливають на конкурентоспроможність країни .

Наявність серйозного відставання  України щодо міжнародної конкурентоспроможності не може не наводити на думку стосовно критичної необхідності консолідувати

Сьогодні, в умовах стрімких та шоко подібних глобальних викликів, у наукових та експертних колах країни, а також і серед демократично налаштованого політикуму практичноне викликає сумніву теза про необхідність прискореного розвитку країни («українськогопрориву», стрибка або «українського економічного дива»), яке мало б ґрунтуватися насучасних економічних концепціях, чіткій довгостроковій стратегії, європейському досвіді,розробленій методології, конкретних орієнтирах, зовнішніх «бенчмарках» та показниках,що вимірюють результати реалізації стратегії.

Як визначається у дослідженні  українських вчених, «для покращення конкурентоспроможності економіки країни можуть застосовуватися два типи державної економічноїполітики.

По-перше, це базова економічна політика, що стосується залучення  інвестицій,стратегії розвитку галузей  промисловості і торгівлі. Якщо застосування базових економічних інструментів є ефективним, їх необхідно підтримувати заходами другого рівня.

По-друге, країна повинна  проводити допоміжну політику, що включає макроекономічнуполітику, розвиток національної інфраструктури та інституційної системи».

Очевидно, що йдеться саме про необхідність, крім чіткої стратегії  розвитку, матитакож спеціальну економічну політику, спрямовану на подолання у історично короткі терміни критичних для країни відставань, посилення конкурентних переваг та більш активнумобілізацію нових чинників економічного зростання. Іншими словами, модернізованаекономічна політика України має бути агресивно-випереджальною стосовно цілей щодопідвищення конкурентоспроможності країни. Тобто економічною політикою прориву.

Без прориву органічне  зростання лише законсервує статус України як третьорозрядноїкраїни  та її відставання за більшістю показників конкурентоспроможності – тепер  ужене тільки від розвинутих країн, а й від найближчих країн-сусідів.

Таким чином, Всесвітній економічний  форум досліджує конкурентоспроможність країн на основі Глобального індексу  конкурентоспроможності серед 139 країн  світу, серед яких Україна у Звіті 2010/2011 з індексом 3,9 посіла 89 місце, продемонструвавши  відставання від середньосвітового  індексу, який складає 4,18 балів. Звіт ВЕФ  допомагає порівняти економіку  України з економіками інших  країн на міжнародному ринку. На жаль, Глобальний індекс конкурентоспроможності України демонструє те, що Україна  за розвитком конкурентоспроможності наближається до бідних слаборозвинених  країн. Україні, насамперед, треба звернути увагу на діяльність законодавчих органів, державну політику, тому що головною проблемою  залишається марнотратство державних  коштів, державне регулювання, довіра як до політиків, так і до правоохоронних органів, хабарі, організована злочинність, захист прав власності, у тому числі  інтелектуальної. Збільшення дефіциту бюджету та державного боргу змушує Україну бути в рейтингу майже  останньою. Також треба вдосконалити банківську сферу, оскільки надійність банківської системи в Україні  найнижча серед інших країн рейтингу. Глобальною метою України на даному етапі розвитку є економічне зростання  для наближення до рівня розвинених країн.

2.2. Можливості розвитку інноваційних конкурентних переваг України

Концепція міжнародної конкурентоспроможності заснована на ефективному використанні у світовому поділі праці порівняльних переваг національних економік для експорту продукції до країн, де таких переваг немає, і імпорту продукції з країн, які мають переваги в порівнянні з національною економікою країни-імпортера. Друга половина ХХ століття в Україні характеризувалася переходом від статичних порівняльних переваг, які є природно заданими для країни, до динамічних, які випливають із здійснення національним урядом та корпоративним сектором конкурентної політики.

Інноваційна діяльність є  складним процесом трансформації новоотриманих  ідей та знань в об’єкт економічних  відносин. Зрозуміло, що такий процес становить складну багаторівневу  систему економічних відносин щодо “уречевлення” знань, якій властиві специфічні взаємозв’язки та закономірності. З огляду на значну, часом визначальну  роль, яку інноваційні процеси  відіграють в сучасній економіці, визначення та врахування цих особливостей є  неодмінною умовою забезпечення ефективності економічної стратегії держави.

Закон України “Про інноваційну  діяльність” трактує інновації як «новостворені» (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукцію або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери”.

Інноваційний процес у  сучасному розумінні не обмежується  першою появою на ринку нового продукту, послуги або доведенням до проектної  потужності нової технології. По мірі розповсюдження інновація вдосконалюється, стає більш ефективною, набуває раніше не відомих споживчих властивостей. Це відкриває для неї нові сфери  застосування, ринки, нових споживачів. Сукупний суспільний результат інновації  є позитивним саме завдяки механізму  дифузії інновацій.

Досвід останніх десятиліть дає змогу зробити деякі висновки щодо змісту основних чинників конкурентоспроможності національної економіки. Серед них:

• ефективна координація та співпраця між транснаціональними корпораціями (ТНК) та країнами, в яких здійснюється їхня діяльність. Внаслідок значного зростання цінової конкуренції в сучасному світі надпотужні корпорації вдаються до запровадження нової тактики розширення ринків збуту, включаючи й активну “гру” на державному рівні. Мета цієї “гри” – максимально можливе підпорядкування національних ресурсів країни інтересам корпорації;
• орієнтація державної політики на консолідацію суб’єктів економічних відносин в межах країни, а також стимулювання виходу корпорацій на світову арену. На корпоративному рівні підтримання конкурентоспроможності відзначається дедалі глибшим об’єднанням фінансового та виробничого капіталів, формуванням виробничо-збутових та виробничо-інноваційних мереж;
• моніторинг та визначення урядом критичної межі, за якою збільшення прибутковості окремих суб’єктів всередині країни починає погіршувати умови роботи інших, внаслідок чого виникає загроза пригнічення розвитку перспективних напрямів. Ще Дж. М. Кейнс відзначав, що умови процвітання окремої фірми не ідентичні умовам процвітання економіки в цілому, внаслідок чого виникають суперечності, які слід вирівнювати за допомогою “реанімації” порушених загальноекономічних пропорцій. Спрямування корпоративного розвитку у річище, сприятливе для розвитку суспільства, є одним з визначальних орієнтирів стратегії провідних країн світу на межі тисячоліть;
• відстеження з боку урядів та передбачення загроз, які виникають внаслідок підвищення відкритості економіко-правового середовища, з запровадженням важелів, які дозволяють нівелювати негативні для економіки наслідки. Це посилює необхідність підвищення ефективності моніторингу можливих наслідків уніфікації законодавства або інших механізмів інтеграції, та створення нових конкурентних переваг для національних виробників;
• посилення уваги до механізмів інноваційно-промислової політики, покликаних забезпечувати конкурентоспроможність в стратегічній перспективі.Посилення спеціалізації країн у міжнародному поділі праці та їхнє прагнення розмістити на власній території переваги, які стануть визначальними у конкурентній боротьбі третього тисячоліття, вказують на відведення цим перевагам чільного місця в державній стратегії;
• поширення політики сприяння розвитку “людського капіталу”. Політика доходів, зокрема, спрямовується на недопущення зниження рівня та якості життя населення. За допомогою “інвестицій в людину” держава зменшує витрати національних компаній на освіту та охорону здоров’я найманих робітників, а також розширює ємність внутрішнього ринку збуту.