Міжнародна конкурентоспроможність

Як слідує з викладеного  вище, країни у сучасному світі  змушені здійснювати пошук прийнятної моделі економічного розвитку, яка  б забезпечувала національну  конкурентоспроможність і орієнтувала  національну економіку на довгострокове  зростання. Невдачі та прорахунки на цьому напрямі призводять до перманентних кризових потрясінь та збільшення диференціації.

Інноваційний розвиток можна охарактеризувати як процес структурного вдосконалення національної економіки, який досягається переважно за рахунок практичного використання нових знань для зростання обсягів суспільного виробництва, підвищення якості суспільного продукту, зміцнення національної конкурентоспроможності та прискорення соціального прогресу в суспільстві.

Реалізація комплексу заходів стимулювання інноваційної діяльності, передбаченого чинним законодавством, зокрема, законом “Про інноваційну діяльність” в умовах несприятливого інвестиційного клімату містить серйозну загрозу нецільового використання передбачених коштів і пільг,поширення “фіктивних” інновацій, відкачування оборотних коштів підприємств до псевдоінноваційних підприємств та їхнього використання для прискорення витоку за кордон інтелектуального продукту, який не доходить до стадії впровадження в Україні.

З огляду на це, провідним  напрямом в процесі переходу України  до інноваційного розвитку має стати поліпшення інвестиційного клімату в Україні та всебічне стимулювання національного капіталотворення та інвестиційних процесів. Ключовим засобом на цьому шляху є, на нашу думку, виведення витрат підприємства на інвестиції в основні фонди з-під оподаткування податком на прибуток. Лише цей крок може надати суттєве прискорення розвиткові інвестицій в Україні. Через значну обмеженість інвестиційних ресурсів, слід цілеспрямовано сприяти їхній концентрації на інноваційних напрямах.

З цією метою мають здійснюватися:

• узгодження грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики із завданнями інвестиційної стратегії;
• стимулювання капіталовкладень в реконструкцію, оновлення і створення інфраструктури виробництва;
• заохочення надання комерційними банками кредитів під інвестиційні проекти, які передбачають інноваційну діяльність;
• забезпечення прозорості процесів надання податкових стимулів інноваційної діяльності, надання допомоги в одержанні належних пільг та відстрочок, податкові канікули на час повернення підприємством інвестиційного кредиту;
• надання правового та методичного сприяння утворенню малих підприємств, насамперед, інноваційного спрямування, іншим формам самостійного інвестування заощаджень та самозайнятості населення, спрямованим на активізацію інноваційної діяльності та розвиток людського капіталу нації;
• широка роз’яснювальна та пропагандистська робота щодо формування ідеології інноваційного інвестування як інвестування в майбутнє держави, престижності та економічної вигідності інноваційної діяльності, пропаганда досвіду найбільших та найуспішніших національних інвесторів.

Сучасна “нова економіка”, яка здобуває поширення в світі  і розвиток якої є одним із завдань  інноваційного розвитку України, діє  на міждисциплінарному, інтергалузевому  рівні, спираючись на залучення в  сферу своєї дії великої кількості  різноманітних галузей. Це спонукає до переходу від галузевих пріоритетів інноваційної стратегії до функціональних, що полягатиме в мобілізації та розширенні національних конкурентних переваг. Першість функціональних пріоритетів над галузевими принципово важлива за умов нерозвиненості системи технологічного передбачення. З огляду на це, на першому етапі інноваційна стратегія має бути спрямована на:

• сприяння реалізації вже існуючих конкурентних переваг України:
• значного науково-технологічного потенціалу, висококваліфікованих кадрів, об’єктів інтелектуальної власності;
• високого рівня вищої освіти;
• технологічного потенціалу обороннно-промислової та авіакосмічної сфер і суміжних з ними галузей;
• резервів виробничих потужностей по випуску масової дешевої, але якісної продукції, яка здатна знайти збут на внутрішньому ринку, а також на ринках зарубіжних країн;
• природних ресурсів, розвиненої мінерально-сировинної бази і транспортної інфраструктури;
• забезпечення спрямування інноваційної політики на реалізацію проектів, які забезпечували б зниження загального рівня витрат в економіці та розвиток інфраструктури і, таким чином, поліпшували б фінансовий стан підприємств, сприяли підвищенню платоспроможного попиту на інновації та подальшій активізації інноваційної діяльності, зокрема, в галузях енергетики й транспорту.

доцільною видається модифікація  критеріїв виокремлення інноваційних підприємств, які також повинні  будуватися на функціональному принципі, що відображатиме комплекс більш  широких стратегічних завдань та національних інтересів. Це дозволило  б від визначення технологічних пріоритетів у спеціальному законі перейти до більш гнучкої системи встановлення критеріїв відбору технологій та інноваційних проектів, який вже можуть здійснюватися уповноваженими інституціями. Серед таких критеріїв могли б бути:

• вплив проекту на умови життя та безпеку життєдіяльності людини, розвиток людського капіталу;
• підвищення економічної ефективності виробництва, ресурсозбереження;
• розташування на стику наук, розміщення в декількох секторах економіки;
• досягнення світового рівня та міжнародної конкурентоспроможності;
• зміна ролі регіонів у національній економічній системі;
• розвиток комунікацій і трансферу технологій.

Безпосереднім критерієм  в наданні пільг інноваційним проектам могла б стати ефективність (рентабельність) реалізації даного проекту  за певний період, наприклад – за перший рік серійного використання. Це дозволить запобігти розквіту псевдоінновацій, термін життя яких не сягає далі моменту отримання  податкової пільги. Застосування зазначеного  критерію могло б набути форми  податкового кредиту, який надається, виходячи з очікуваної норми ефективності інновації, та повертається по закінченні контрольного періоду в разі недосягнення цієї норми.

2.3. Взаємозв’язок міжнародної конкурентоспроможності  країни та її соціального розвитку

Нині основним критерієм  конкурентоспроможності в Україні  вважається не стількивисока якість, скільки низька ціна. Дешевизна товарів та послуг при цьому забезпечується не завдяки економічним технологіям – такі технології дорого коштують. Переваганадається використанню дешевих компонентів виробництва – дешевій сировині, дешевійробочій силі. Такий підхід, безперечно, і сьогодні приносить успіх, особливо в короткостроковому періоді. Але він притаманний не європейським, а азійським країнам (Індія,Китай, Корея). Одним з наслідків його реалізації є формування соціальної структури,докорінно відмінної від європейської: замість домінування середнього класу і вельмипомірного рівня розшарування – поляризоване суспільство з високою часткою бідногонаселення. Важливо, що низькому в цілому рівню життя відповідають і низькі його стандарти, які приймає населення.

Сформовані в економічно розвинених країнах високі стандарти рівня життя досягаються, головним чином, через високі доходи від зайнятості, і саме це є важливиммотивом активізації поведінки населення на ринку праці.

Декларовані Україною прагнення  юридичної, а не тільки фактичної  європейськоїінтеграції мають на меті і формування європейського способу життя, і перехід на відповідну модель розвитку. До цього ж спонукає і поширення серед українського населенняєвропейських стандартів життя, неминуче при інтенсивних поїздках українців за кордон.

На практиці це означає  прагнення більшості українців  мати цілком європейське житло,харчуватися, одягатися і відпочивати як середній європеєць. Звичайно, для цього потрібнігроші, відповідно саме рівень оплати праці  став сьогодні основним критерієм виборуробочого місця. Зокрема, за даними Інституту  соціальних досліджень, так вважають 95%опитаних жителів України.

Безперечно, низька заробітна  плата – зовсім не наслідок тільки державної політикинезалежної України. Значною мірою низькі стандарти  оплати праці успадковані від адміністративно-командної економічної системи. Але тоді штучні обмеження заробітної плати булибільш-менш адекватними всій ціновій політиці – штучно стримувалися ціни на всі товари іпослуги, і дешева робоча сила функціонувала в середовищі з низькими цінами на більшістьтоварів (питання їх якості і доступності лежить в іншій площині), реально безплатною освітоюі охороною здоров’я, практично безкоштовними житлово-комунальними послугами.

 Значначастина споживання  реально здійснювалася через  суспільні фонди. За стандартами розвинутих країн населення України і тоді було бідним, але розрив між життєвими стандартами іреальним рівнем життя не був таким величезним, як сьогодні.

Від початку формування ринкового  економічного середовища впроваджуються іринкові методи ціноутворення. Ліквідовано  практично всі дотації товаровиробникам,відкриття  ринків спричинило поступове «підтягування» внутрішніх цін до світових.Суспільні  фонди споживання значною мірою  зруйновані, а соціальні послуги  переважностали платними (хоча дуже часто  плата стягується незаконно і нелегально). І попри перерозподіл значної частини ВВП через соціальні трансферти тим верствам населення, якимсуспільство забезпечує посилений соціальний захист, основним джерелом доходів сімейз працюючими особами є заробітна плата. Безумовно, вкрай низька заробітна плата незабезпечувала – і не могла забезпечити – потреб працюючих та їхніх утриманців

Поширення бідності, низький  рівень життя в цілому створюють непереборні перешкоди для впровадження повномасштабної системи соціального страхування, а отже, ідля належного соціального захисту населення. Сьогодні будь-яке серйозне захворювання,стихійне лихо і значне пошкодження будинку або квартири, автомобільна аварія тощопрактично неминуче прирікають усю родину на зубожіння. Система соціального захисту,що діє в країні, орієнтована переважно на уразливі верстви населення, а їх підтримкареалізується у формі соціальної допомоги. Разом з тим поширення на дійсно широківерстви населення добровільного страхування обумовило б багаторазове зниження ризику бідності у разі настання страхової події, а отже, зменшило б і необхідність наданнясоціальної допомоги за рахунок бюджету.

Низький рівень заробітних плат спонукає значну частину населення  шукати роботуза межами України. За різними  оцінками, 2,5–3 млн. осіб в середньому протягом 6 місяцівпрацюють за кордоном. Сама по собі масштабна трудова міграція є досить поширенимявищем у бідних країнах – це важлива складова процесу їх інтеграції в глобальні  ринки,зокрема в ринок праці.

Зрозуміло, що в кожній країні-донорі міграційний відплив не тільки зменшує чисельність населення, головним чином економічно активного, а й призводить до зниженнянароджуваності. Однак слід мати на увазі, що переважною мірою донорами є країниз доволі високим рівнем народжуваності і відповідно низьким рівнем демографічногостаріння.

Те, що Україна за ефективністю виробництва, інституційним розвитком та загальним рівнем конкурентоспроможності відстає не тільки від розвинутих країн світу, а й відбільшості пострадянських республік, створює ризики і загрози. Адже Україна за своїмгеополітичним положенням є своєрідним трансформатором енергій і культур між Заходом і Сходом, між Північчю та Півднем. Досі в її політичній системі не було створеноупереджувальних механізмів передбачення глобальних ризиків та протидії їх негативнимнаслідкам. Населення України розколото між тими, хто тяжіє до західних систем безпеки,і тими, хто вважає найкращим шляхом створення таких систем із Росією.

Глобалізація висуває  перед Україною необхідність пошуку нових форм і методівадаптації національного  економічного та політико-правового  середовища до сучаснихвимог здійснення міжнародних економічних відносин, чіткого визначення зовнішньополітичного курсу, що відповідає національним інтересам країни і має підтримку більшостінаселення.

Формуючи майбутні взаємовідносини  України із рештою світу не можна  відкидатиісторичні корені та географічну  структуру зовнішньої торгівлі, залежність від імпортнихенергоносіїв, найбільшим постачальником яких залишається Російська Федерація. Ресурсна (і за експортом і за імпортом) залежність України від цього партнера є критичною.

Тому об’єктивною умовою забезпечення економічної безпеки є стабільність зовнішньоторговельних відносин перш за все із РФ та проведення політики диверсифікації ринківі постачання, і збуту.

Критеріями, які характеризують відставання України від інших  країн, є: слабкістьлюдського капіталу, технологічна відсталість та низька інновативність учасників ринку.

Неефективність усієї  інноваційної системи – від науково-технологічного потенціалуі генерації знань  до їх впровадження у виробництва  – призвела до того, що Україна звузила до критичних розмірів частку високотехнологічних виробництв. Це зменшилопопит на власні науково-дослідні та прикладні розробки і стримує трансфер технологій.

Кошти, призначені для фінансування НДР, розмиті по численних ЦКП  та інститутах івикористовуються вкрай  неефективно. Україна не є конкурентом  на ринку інновацій ізалишається невідомою для світової наукової спільноти. Вся система виробництва  знаньпотребує реформування, посилення  кооперації між наукою і виробництвом шляхомстворення інноваційних високопродуктивних кластерів та ефективної інноваційноїсистеми  в цілому.

Підвищення конкурентоспроможності економіки України потребує вирішення  якпроблем фундаментального характеру, так і посилення факторів, які  забезпечують прямепідвищення ефективності виробництва і перехід до інновативного  та сталого розвитку:

Розвиток України до 2015 року має стати етапом кардинального поліпшення інституційі підприємницького середовища, інноваційної системи та створення сучасної висококонкурентної і на зовнішньому, і на внутрішньому ринках індустрії. Так, вже у 2013 році маєпідвищитися якість державних інституцій, інноваційної системи (в частині нарощеннянауково-технологічного потенціалу, міжнародного наукового співробітництва та трансферутехнологій), підприємницького середовища та структури обробної промисловості, яка маєзмінитися на користь високотехнологічних та середньо-високотехнологічних виробництві підвищити ефективність виробництва (підвищити продуктивність праці, знизити енергомісткість і матеріаломісткість тощо), а також стати головним постачальником машин таобладнання для внутрішнього ринку і експортером високотехнологічних продуктів.