Шпаргалка по "Макроэкономике"

1Практична функція макроекономіки. Об’єкт та предмет макроекономіки. Моделювання як головний метод відображення фактичної поведінки економіки.

 

Зрозуміти роль макроекономіки в житті суспільства  означає з'ясувати її практичну  функцію. В її основі лежить фундаменталь¬на суперечність суспільства: суперечність між матеріальними по¬требами людей та економічними ресурсами, які слугують засоба¬ми для задоволення цих потреб.

Щоб визначити  роль макроекономіки в суспільному  житті, слід попередньо з'ясувати зміст  двох фундаментальних ка¬тегорій: матеріальних потреб і економічних ресурсів.

Матеріальні потреби  — це бажання людей щодо придбання  і використання різних товарів і  послуг, які приносять їм користь. Матеріальні потреби мають не лише окремі індивіди, а й під¬приємства та державні установи. Усі потреби в товарах і послугах ніколи неможливо задоволь¬нити повністю, оскільки вони є невгамовними, тобто безмежни¬ми. слід розрізняти дві форми цих потреб, а саме потреби платоспроможні та абсолютні. Платоспроможні потреби завжди обмежуються купівельною спроможністю людей, їхніми дохода¬ми, які для суспільства в цілому є лише іншим відображенням обсягів сукупного виробництва. абсолютних потреб, рівень яких мотивується бажаннями людей, які не кореспондують з можли¬востями суспільства щодо їх задоволення. Матеріальні потреби в такій формі не мають меж. їхня безмежність випливає з приро¬ди людини, згідно з якою задоволення потреб одного рівня поро¬джує прагнення до задоволення потреб вищого рівня.

Рівень задоволення  матеріальних потреб залежить від еконо¬мічних ресурсів, якими володіє суспільство. Під економічними ресурсами розуміються всі природні, людські та вироблені лю¬диною ресурси, що можуть використовуватися для виробництва товарів і послуг. Усі економічні ресурси поділяють на дві групи:

1)  матеріальні  ресурси — земля (сировинні  ресурси) і капітал;

2) людські ресурси  — праця і підприємницькі здібності.

Слід розрізняти реальний (фізичний) капітал і фінансовий (грошовий) капітал. Реальний капітал  — це матеріальні ресурси, що охоплюють виробничі засоби, які є невід'ємними факторами процесу виробництва товарів і послуг. Фінансовий капітал — це фінансові активи (позички, акції, облігації та інші цінні папери), які є не засобами виробництва, а інструментами вкладання кош¬тів у створення реального капіталу.В умовах обмеженості ресурсів і безмежності потреб зростання ефективності економіки є єдиним способом підвищення рівня задоволення матеріальних потреб.

Практична функція  макроекономіки полягає в тому ,щоб  продукувати такі знання,які здатні озброювати людей спроможністю підвищувати ефективність економіки і на цій основі досягати зростання рівня задоволення матеріальних потреб.

  Об’єкт

об'єктом мак¬роекономіки  є економічна система, що являє собою  сукупність економічних суб'єктів  країни, діяльність яких відбувається в умо¬вах конкретно-історичних виробничих відносин та адекватних їм механізмів регулювання економіки.

Наукове узагальнення суспільного розвитку дає підстави стверджувати, що окремі економічні системи  різняться між со¬бою за такими двома ознаками:

— за формами  власності на засоби виробництва;

— за механізмами  регулювання економічної діяльності. Спираючись на ці ознаки, можна виділити три типи економіч¬них систем:

•  ринкову  економіку;

•  командно-адміністративну  економіку;

• змішану економіку.

Ринкова економіка. В її основі лежить приватна власність  на засоби виробництва та ринковий механізм регулювання економі¬ки. Ринкова  економіка – це економічна система  з вільною конкуренцією, в якій панує споживач. Командно-адміністративна економіка. Ця економічна система є полярною альтернативою ринковій економіці. В її основі лежить державна власність практично на всі матеріальні ресурси та управ¬ління економікою за допомогою централізованого державного пла¬нування. Змішана економіка. У сучасному світі панує змішана еконо¬міка, яка поєднує в собі різні форми власності на матеріальні ре¬сурси (приватну, колективну, державну) і два механізми регулю¬вання економічної діяльності (ринковий і державний). Щоб уміти впливати на економіку для підвищення її ефективності , потрібно знати  механізм її функціонування .Тому предметом макроекономіки є механізм функціонування економіки. З метою цого вивчення макроекономіка виконує дві ф-ї: позитивну і нормативну. Перша спрямована на обгрунтування  висновків, які пояснюють сучасний стан економічного розвитку країни; друга-на обгрунтуваня рекомендацій щодо шляхів подальшого розвитку національної економіки.

Певні методи надають  макроекономіці  можливість узагальнювати  факти та відображати певні закономірності у функціонуванні економіки. Головним методом такого узагальнення та відображення є моделювання макроекономічних процесів.

Модель-це спрощена картина реальності, абстрактне узагальнення фактичної поведінки досліджуваних  явищ в економіці.Застосовуються різні типи моделей: графічні, табличні, схематичні, матегенні та екзогенні. Ендогенні змінні-це внутрішні чиники моделі, які визначаються в процесі її побудови. Екзогенні змінні-це зовнішні для моделі чиники, які визначаються до початку її побудови. Модель показує, як екзогенні змінні впливають на ендогенні.  

2.Сутність та основні категорії СНР.

Система національних рахунків (СНР) ― це система взаємопов’язаних економічних показників, які відображають загальні та найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов’язані з виробництвом і споживанням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни. СНР базується на відповідних методологічних принципах, серед яких основними є :

СНР- система  взаємопов.стат.показників, які відобр. Найважливіші аспекти ек.діяльності країни щодо вир-ва і споживання продукції, розподілу і перерозподілу доходів та формування нац.багатства. СНР затвердж.ООН і рекоменд всім країнам.Принципи: 1)продуктивною є будь-яка діяльність, яка приносить дохід її суб’єктам. Цей принцип лежить в основі визн-ня величини доходу, при обчисленні якого беруться до уваги не лише галузі мат.вир-ва, а й галузі, які надають послуги.2)видатки на вир-во нац.продукту дорівн.доходу, одержан.від його реалізації, або вартість факторів вир-ва спожитих при виготовленні нац.продукту, дорівн.доходам, що їх отрим.власники виробн.факторів. Цей принцип лежить в основі ек.рівноваги, до якої економіка постійно прагне. 3)економіка перебуває в постійному кругообігу, котрий являє собою безперервний потік переворень видатків у доходи, а доходів у видатки. Цей принцип свідчить про те, що доходи є ф-цією видатків, а видатки залежать від розподілу доходів.

СНР спирається на певну  систему категорій: інституціональна одиниця, сектор, ек.операція, рахунок. Інституціональні одиниці – резиденти та нерезиденти. Сектори: підп-ва (не фінансові), фін.установи, громад.та приватні організації, які обслуг.дом.госп-ва, дом.госп-ва, зовнішньоек.зв’язки. Ек.операції: операції з товарами та послугами, розподільчі операції, фін.операції. Рахунки: вн.економіки (вир-ва, утв-ня доходів, розподілу доходів, вик-ня доходів та капіталу, поточних операцій з капіталом, фін.рахунок), зовн.економіки (пот.операцій, операцій з капіталом, фін.рахунок).

Особливістю методології СНР є також те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість ― характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в масштабах економіки в цілому. Додана вартість (ДВ) як внесок кожного окремого виробника розглядається в СНР стосовно виробника, а не продукту. А повна вартість (валовий випуск) матеріальних благ і послуг включає крім ДВ також і проміжне споживання.

Макроекономічні показники: випуск, проміжна та кінцева  продукція.

СНР спирається на низку макроекономічних показників, за допомогою яких вимірюються результати функціонування національної економіки. Первинним таким показником є валовий випуск (ВВ), який відображає повну ринкову вартість усіх товарів та послуг, вироблених у країні за певний період. Але найбільше значення серед макроекономічних показників має валовий внутрішній продукт (ВВП).

За своєю суттю ВВП  — це ринкова вартість кінцевої продукції або додана вартість, створена резидентами всередині країни. Кінцевою продукцією є лише та частка валового випуску, яка спрямовується на невиробниче споживання, інвестування та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП із валового випуску має відніматися проміжна продукція, яку використовують для виробництва товарів та послуг і яка прибирає форми матеріальних витрат (МВ).

 

3.Економічна сутність валового випуску та валового внутрішнього продукту. Методи їх розрахунку. Сутність дефлятора ВВП та індексу споживчих цін,  їх порівняння

Валовий випуск (ВВ), який відображає повну ринкову вартість усіх товарів та послуг, вироблених у країні за певний період. Але найбільше значення серед макроекономічних показників має валовий внутрішній продукт (ВВП).

Крім показника ВВП, що характеризує річний випуск кінцевої продукції і послуг в ек-ці, в  СНР є ряд похідних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП. До таких показників слід віднести чистий внутрішній продукт, валовий і чистий національний доход, наявний національний доход, особистий доход, особистий безподатковий доход ті інші.

Валовий нац доход (ВНД) -  це сума внутрішніх первинних доходів, тобто ВВП плюс чисті зовнішні первинні доходи, які отримані резидентами даної країни від інших країн.

Чисті зовнішні первинні доходи (ЧПД_з) визначаються як різниця між первинними доходами, які отримані від інших країн, і первинними доходами, які передані іншим країнам.

ВНД = ВВП + ЧПД_з

ВВП – це ринк.вартість кінц.продукції або додана вартість, ств.резидентами всередині країни. Кінц.продукцією є лише та частка ВВ, яка спрямив.на невиробн.споживання, інвестування та експорт. Це озн., що при обчислення ВВП із ВВ має відніматися проміжна продукція, тобто МВ, які використ.

ВВП можна обчислити  трьома методами:

1)виробничим методом:  ВВП = (ВВ – МВ) + чпп, де (ВВ – МВ) — додана вартість усіх галузей економіки, ЧПП — чисті продуктові податки, тобто продуктові податки мінус субсидії;

2)методом доходів (розподільчим):

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + ЧНП, де ЗП — зарплата найманих працівників, ВКП — валовий  корпоративний прибуток, ЗД — змішаний дохід, ЧНП — чисті неприбуткові податки, тобто неприбуткові податки мінус субсидії;

3) методом видатків (кінцевого  використання). ВВП, обчисле- 
ний цим методом, відображає основну тотожність національних  
рахунків і є основним предметом макроекономічного аналізу. Тому формулу ВВП за цим методом побудуємо на базі англійської абре- 
віатури:

Y = C + І + G +NX,

де Y — валовий внутрішній продукт, С — споживчі видатки, І — валові приватні інвестиції, G — державні закупівлі, NX — чистий експорт, який обчислюється як різниця між експортом (Х) та імпортом (М), тобто NX = X – M.

Номінальний ВВП (ВВП_н) – це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах даного року.

Реальний  ВВП (ВВП_р) – це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається за базу. Такий рік називається базовим. Реальний ВВП не враховує зміну рівня цін.

На основі ВВП_р обчислюється темп зростання фізичного обсягу виробництва (Т_з) і темп його приросту (Т_п):

Т_з = ВВП_р у поточному році / ВВП_р у базовому році × 100%,

Т_п = (ВВП_р у поточному році – ВВП_р у попередньому році) / (ВВП_р у попередньому році) × 100%.

Індекс споживчих  цін (Р^с) відображає зміни загального рівня цін і тарифів на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Цей індекс розраховується на базі двох інформаційних потоків: 1) даних , що одержуються шляхом щомісячної реєстрації цін і тарифів на споживчому ринку; 2) даних вибіркового обстеження домогосподарств про структуру їх фактичних витрат на споживання.

Дефлятор ВВП (Р^Y) характеризує динаміку загального рівня цін. Дефлятор ВВП – індекс цін, який відображає зміну цін на всю сукупність товарів та послуг:

  

Дефлятор ВВП показує  темп зростання номінального ВВп за рахунок цін в аналізованому році порівняно з попереднім. Але, як відомо, на величину номінального ВВП вплив.зміни як фіз..обсягу продукції, так і рівня цін. Тому для визначення ВВП з урахуванням лише зміни фіз.обсягу вир-ва потрібно здійснити коригування показника ном.ВВП. процес коригування ном.ВВП здійсн.за допомогою дефлятора ВВП. Це дає змогу інфлювати (збільшити грош.вираз ВВП з урахуванням динаміки цін) або дефілювати (зменшити грош.вираз ВВП з урахуванням динаміки цін). Результатом цього коригування є обчислення реального ВВП для кожного року у постійних цінах, тобто цінах базового року:

 

Завдяки інфлюванню ном.ВВП грош.вираз реального  ВВП збільшується в ті роки, в  яких ціни були нижчими від цін  баз.року. За допомогою дефілювання ном.ВВП грош.вираз реального ВВП зменшується стосовно тих років, в яких ціни були вищими від цін базового року. Спираючись на дефлятор ВВП, можна також обчислити приріст (зменшення) ном.ВВП за рахунок цін:

 

 

 

4.Показники  ринку праці. Види безробіття. Втрати ВВП від безробіття:  закон Оукена, його математична формалізація, методи вимірювання «природного» безробіття.

Робоча сила — економічно активна частина населення, яка має здібності до праці і бажання працювати.

Зазначу, що все доросле  населення країни можна поділити на три групи. Перша група — зайняті. До цієї групи входять особи у віці 15—70 років, які зайняті економічною діяльністю, що приносить дохід. Друга група — безробітні. До складу безробітних входять особи у віці 15—70 років як зареєстровані, так і не зареєстровані в державній службі зайнятості, що одночасно відповідають трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); протягом останніх чотирьох тижнів шукали роботу або намагалися організувати власну справу; впродовж двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за плату як найманий працівник або на власному підприємстві. Зазначені групи становлять робочу силу країни. Третя група — особи поза робочою силою. До цієї групи належать особи у віці 15—70 років, які не можуть бути класифіковані як «зайняті» або «безробітні». Це такі категорії населення: учні та студенти, пенсіонери; особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими; особи, які зневірилися знайти роботу.