Шпаргалка по "Макроэкономике"

Макроекономісти вирізняють дві моделі короткострокової сукупної пропозиції. Одна з них називається крайнім випадком. В її основі лежить абсолютна негнучкість цін і заробітної плати. У крайньому випадку короткострокова сукупна пропозиція не залежить від ціни, а є функцією лише сукупного попиту, тому її крива має вигляд горизонтальної лінії. Інша модель називається основною. Вона спирається на припущення, що в короткостроковому періоді ціни є гнучкими. Згідно з основною моделлю короткострокова сукупна пропозиція є зростаючою функцією від ціни, а її крива має додатний нахил.

функція короткострокової сукупної пропозиції:

,(4.4)

де Y^AS — обсяг виробництва (сукупна пропозиція) у короткостроковому періоді; a — чутливість обсягів виробництва до відхилення фактичного рівня цін від очікуваного їх рівня. Показує, наскільки грошових одиниць фактичний ВВП відхиляється від потенційного ВВП у разі відхилення фактичного рівня цін від очікуваного рівня на один процентний пункт; P, P^e — відповідно фактичний та очікуваний рівень цін.

Для унаочнення рівняння (4.4) звернемося до рис. 4.5.

Рис. 4.5. Крива  короткострокової сукупної пропозиції 
(основна модель)

На рис. 4.5 початкова  рівновага в економіці знаходиться  в точці Т₁. У цій точці крива AS перетинається з кривою AD₁ на умовах, що фактичний рівень цін збігається з очікуваним рівнем, тобто Р₁ = Р^е, безробіття дорівнює природній нормі, а фактичний обсяг виробництв знаходиться на потенційному рівні, тобто Y₁ = Y_р. Тепер припустимо, що внаслідок збільшення сукупного попиту фактичний рівень цін зростає від Р₁ до Р₂, що вищий за очікуваний рівень. Внаслідок цього здешевлюється праця і у підприємців з’являється мотивація збільшити обсяг виробництва порівняно з потенційним рівнем, тобто від Y₁ до Y₂.

Отже, якщо фактичний рівень цін перевищує очікуваний рівень (Р > Р^е), то фактичний обсяг виробництва перевищує його потенційний рівень (Y > Y_р). Звичайно, що коли фактичний рівень цін буде менший за їх очікуваний рівень (Р < Р^е), то фактичний об- 
сяг виробництва буде менший за його потенційний рівень (Y < Y_р).

Нецінові чинники короткострокової сукупної пропозиції — це такі чинники, які змінюють середні витрати і прибутковість підприємств за даного рівня товарних цін, що спонукає підприємства змінювати обсяг виробництва. Графічну інтерпретацію впливу нецінових чинників на короткострокову сукупну пропозицію наведено на рис. 4.6.

Як бачимо, вплив нецінових  чинників на криву короткострокової сукупної пропозиції суттєво відрізняється від впливу на неї цін. Зміна сукупної пропозиції під впливом товарних цін відображується на графіку за допомогою переміщення точки економічної рівноваги вздовж нерухомої кривої AS, що відповідно змінює обсяг виробництва (див. рис. 4.4 та 4.5). У випадку з неціновими чинниками виникає інша графічна ситуація.

Рис. 4.6. Вплив нецінових  чинників 
на короткострокову сукупну пропозицію

Як видно з рис. 4.6, під впливом нецінових чинників крива AS зміщується у відповідний бік. Завдяки цьому адекватно змінюється місцезнаходження точки економічної рівноваги на кривій сукупного попиту, а також обсяг виробництва і товарні ціни. Отже, нецінові чинники — це зовнішні екзогенні змінні моделі короткострокової сукупної пропозиції. Коли вони враховуються, обсяг виробництва і ціни на продукцію стають ендогенними змінними даної моделі.

До основних нецінових  чинників короткострокової сукупної пропозиції можна віднести такі: 1) ресурсові  ціни (ціни на ресурси); 2) продуктивність ресурсів; 3) субсидії підприємствам і податки на підприємства. Серед нецінових чинників сукупної пропозиції найбільш мінливими є ресурсові ціни. Це стосується як ціни на робочу силу, тобто номінальної заробітної плати, яка може змінюватися незалежно від товарних цін, так і цін на матеріальні ресурси (сировина, матеріали, паливо тощо). Якщо ресурсові ціни зростають, то за інших незмінних умов збільшуються середні витрати і зменшується рівень прибутковості виробництва. Це викликає скорочення обсягів виробництва і підвищення товарних цін, що переміщує криву AS вліво від положення AS₁. Якщо ресурсові ціни знижуються, обсяг виробництва збільшується, товарні  
ціни знижуються, а крива AS зміщується вправо від положення AS₁.

Продуктивність  ресурсів залежить від технологічного рівня виробництва і впливає на обсяг продукції, яку економіка спроможна виробити за наявної кількості ресурсів. Зростання продуктивності ресурсів є однією із передумов збільшення довгострокової сукупної пропозиції, що викликає зміщення її кривої вправо. У короткостроковому періоді тимчасове зростання продуктивності ресурсів зменшує середні витрати. Це підвищує прибутковість виробництва, збільшує його обсяг і знижує товарні ціни. На рис. 4.6 ці зміни відображує зміщення кривої AS вправо — у положення AS₃.

Субсидії, які держава надає підприємствам, занижують дійсну величину середніх витрат. Тому у разі їх застосування прибутковість виробництва підвищується. Це стимулює підприємства збільшувати обсяг виробництва і викликає зниження товарних цін, що переміщує криву AS вправо в положення AS₃. І навпаки, скасування субсидій спричинює негативний вплив на обсяг виробництва, підвищує товарні ціни, внаслідок чого крива AS переміщується вліво в положення AS₂.

До нецінових чинників відносять і оподаткування підприємств. Для підприємств податки також є витратами, оскільки від їх рівня залежить чистий прибуток, тобто частина прибутку, якою підприємства можуть вільно розпоряджатися. Якщо рівень оподаткування підприємств зростає, то чистий прибуток зменшується. І навпаки. В першому випадку збільшується обсяг виробництва і знижуються товарні ціни, що переміщує криву AS вправо в положення AS₃; у другому — зменшується обсяг виробництва і зростають товарні ціни, що переміщує криву AS вліво — у положення AS₂.

 

 

8.Модель  «АD-AS» як базова модель макроекономічної  рівноваги: коротко- і довгострокова рівновага.

Внутрішньою властивістю  ринкової економіки є її постійне тяжіння до рівноваги. В узагальненому  вигляді рівновага в економіці є рівновагою між сукупним попитом і сукупною пропозицією, тобто AD = AS. Тому модель AD–AS є базовою моделлю економічної рівноваги.

Слід розрізняти рівновагу короткострокову  і довгострокову. Короткострокова рівновага відображує рівновагу між сукупним попитом і короткостроковою сукупною пропозицією. Довгострокова рівновага — це рівновага між сукупним попитом і короткостроковою сукупною пропозицією, яка дорівнює довгостроковій сукупній пропозиції. Короткострокова сукупна пропозиція може збігатися або не збігатися з довгостроковою сукупною пропозицією. Вони збігаються, якщо економіка знаходиться в стані повної зайнятості, і не збігаються, якщо економіка потрапляє у стан неповної або надмірної зайнятості. Це означає, що короткострокова рівновага може забезпечуватися в умовах різного рівня зайнятості. На противагу їй довгострокова рівновага може спостерігатися лише в економіці з повною зайнятістю.

У макроекономічному аналізі економічна рівновага фіксується як результат  відповідних змін в економіці. Проте  реально в кожний окремий проміжок часу рівноваги в економіці не існує. Ринковий механізм постійно створює передумови як для порушення, так і для відновлення економічної рівноваги. Тому рівновага — це не статична, а динамічна властивість економіки, яка реалізується лише в тенденції.

Порушення рівноваги в економіці  можуть спричинятися змінами як в  сукупному попиті, так і в сукупній пропозиції, що викликаються неціновими чинниками. Розглянемо механізм відновлення економічної рівноваги на основі моделі AD—AS після її порушення спочатку сукупним попитом, а потім сукупною пропозицією. При цьому слід врахувати, що існує кілька гіпотез відносно того, як ціни і заробітна плата реагують на порушення економічної рівноваги в короткостроковому періоді. Оскільки всі вони є лише іншою інтерпретацією однієї моделі, то тут і надалі будемо спиратися на одну з них — гіпотезу негнучкої зарплати. Згідно з цією гіпотезою очікуваними цінами є ціни, визначені на базі адаптивних очікувань.

 

9. Механізм функціонування грошового ринку: грошові агрегати, пропозиція, попит, рівновага на грошовому ринку. Навести необхідні формули визначення попиту на гроші.

Основними параметрами грошового ринку є грошова пропозиція і грошовий попит. Вони являють собою реальну грошову масу і обчислюються на основі ділення номінальної грошової маси (М) на ціни за формулами: пропозиція — М ^s (М/Р), попит — M ^d (М/Р). Крім того, важливим параметром грошового ринку є ціна грошей, тобто відсоткова ставка (n).

Грошова пропозиція складається  з різних форм грошових активів. Залежно  від рівня ліквідності всі  вони об’єднуються зростаючим підсумком  в окремі грошові агрегати:

МО = готівкові гроші (гроші поза банками);

М1 = МО + кошти на поточних та розрахункових рахунках;

М2 = М1 + строкові депозити;

М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Грошова пропозиція не залежить від відсоткової ставки, а може змінюватися Національним банком згідно з цілями монетарної політики. Тому в графічній моделі грошової пропозиції її крива набирає вигляду вертикальної лінії Більш складною категорією є грошовий попит, який складається з двох елементів: попит на гроші для угод (трансакційний попит) — М ^d1 і попит на гроші як активи (спекулятивний попит) — М ^d2.

Попит на гроші  для угод випливає з їхньої функції  виступати як платіжний засіб. Тому його величина прямо залежить від  реального доходу і обернено —  від швидкості обертання грошей (V). Звідси випливає формула попиту:

, або  .

Отже, попит на гроші для  угод теж не залежить від відсоткової  ставки. Тому в графічній моделі крива цього попиту прибирає вигляд вертикальної лінії 

Попит на гроші як активи випливає з їх функції виступати засобом збереження вартості. Щоб зрозуміти, від чого залежить цей попит, слід розглянути, як приклад, два альтернативних варіанти зберігання вартості: 1) у формі грошей, 2) у формі облігацій, які належать до негрошових активів.

Порівнюючи ці два види активів, треба враховувати їх переваги й недоліки. Перевагою грошей як засобу зберігання вартості є висока ліквідність, але вони не приносять  дохід їх власникам. Переваги облігацій  полягають у тому, що вони приносять  дохід у формі відсотка, але мають низьку ліквідність.

Для вирішення альтернативи, в якій формі зберігати вартість, власники портфеля фінансових активів  враховують відсоткову ставку. Вона визначає, з одного боку, рівень доходу від  облігації, а з іншого — втрати доходу від зберігання вартості у формі грошей на відміну від їх зберігання у формі облігацій. Величина цих втрат є альтернативною вартістю зберігання грошей.

Чим вища відсоткова ставка, тим більші втрати від зберігання вартості в формі грошей, тим менший попит на гроші і більший — на облігації. Це свідчить про те, що попит на гроші як активи перебуває в оберненій залежності від відсоткової ставки. Тому на графіку крива цього попиту прибирає вигляд від’ємно похилої лінії [15, с. 200].

Отже, сукупний попит —  це реальна грошова маса, яка необхідна економічним суб’єктам для оплати угод та в якості активів. Виходячи з попереднього аналізу, функцію грошового попиту можна записати таким чином:

де k та h — коефіцієнти еластичності грошового попиту відповідно за доходом та відсотковою ставкою.

Спираючись на визначення грошової пропозиції і грошового  попиту, можна побудувати графічну модель грошового ринку (рис. 9.1).

 

 

Рис. 9.1. Модель грошового  ринку

 

На рис. 9.1 похила лінія М ^d — це крива сукупного грошового попиту. Її особливість полягає у тому, що вона зміщена вправо від вертикальної осі на певну відстань (див. стрілку). Таке зміщення відображає величину попиту на гроші для угод, який не залежить від відсоткової ставки. Завдяки цьому крива M ^d отримує здатність відображати весь грошовий попит. Вертикальна лінія — це початкова крива грошової пропозиції. Перетин кривих M ^d і у точці Т₁ засвідчує початкову рівновагу на грошовому ринку за рівноважної відсоткової ставки на рівні n₁.

Якщо припустити, що Нацбанк збільшив грошову пропозицію, то її крива зміститься в положення  . За даної відсоткової ставки  
рівновага порушується. Але ринок тяжіє до рівноваги. Механізм відновлення рівноваги виглядає так:

1) перевищення пропозиції над попитом викликає появу надлишкових грошей, які спрямовуються на придбання облігацій;

2) надлишкові гроші збільшують попит на облігації, що підвищує їх ціну;

3) зростання цін на облігації викликає зниження відсоткової ставки, що випливає із її формули:

де відсотковий  дохід є фіксованою величиною. Тому в разі зростання цін на облігації  відсоткова ставка падає. На рис 9.1 вона зменшиться до n₂, що збільшить грошовий попит до рівня грошової пропозиції і врівноважить грошовий ринок.

Нацбанк регулює  грошову пропозицію через комерційні банки. щоб зрозуміти роль комерційних  банків у формуванні грошової пропозиції, слід враховувати, що вони виконують  дві основні функції: 1) залучення грошей на депозит, 2) надання кредитів. Зв’язок між цими функціями спирається на розподіл залучених коштів на дві частини.

Перша — відрахування в банківські резерви (R), які складаються з двох компонентів: 1) обов’язкових резервів, норма яких регламентується Нацбанком, 2) додаткових резервів, що їх комерційні банки створюють самостійно. Загальна норма банківських резервів визначається відносно депозитних грошей (D) за формулою rr = R / D.

Друга — кредитні гроші (МС), які обчислюються як різниця між депозитними грошима і банківськими резервами за формулою

11. Роль процентної ставки в економіці.  Номінальна та реальна процентна  ставка.  Рівняння Фішера та  ефект Фішера.

Процентна ставка — це вартість послуги, пов’язаної з грошовим запозиченням, яка встановлюється в процентах до суми запозичених грошей. Рівень процентної ставки визначається в розрахунку на річний термін використання грошей, наприклад 10 % річних. У разі використання запозиченої суми грошей протягом терміну, меншого ніж рік, процентна ставка пропорційно зменшується. Добуток процентної ставки і суми грошей, які надаються у позику, для позикодавця є доходом у вигляді процента, а для позичальника — ціною у вигляді процентних платежів.