Шпаргалка по "Макроэкономике"

Якщо S < Ip, обсяг ВВП буде нижчим за рівноважний рівень (Y<Y*).

Якщо S > Ip, обсяг ВВП перевищуватиме рівноважний рівень (Y>Y*).

Якщо S=Ip, обсяг ВВП збігатиметься з рівноважним рівнем (Y=Y*).

S = І_р означає, що вилучення засобів виробництва на заощадження повністю компенсуються ін'єкціями інвестицій.

У точці рівноваги А домогосподарства мають намір заощадити стільки ж, скільки підприємці бажають інвестувати.

Якщо фактичний дохід  перевищує рівноважний рівень, має  місце тенденція до скорочення виробництва: Yf > Y*.

Якщо фактичний дохід  менший за рівноважний рівень, спостерігається тенденція до зростання виробництва: Yf< Y*.

 

 

23.  Модель простого мультиплікатора витрат. Механізм мультиплікації автономних витрат. Ефект мультиплікатора.

 

Між запланованими автономними витратами і рівноважним ВВП існує не проста, а помножена залежність, яка вимірюється мультиплікатором витрат. Він показує, на скільки одиниць змінюється ВВП у разі зміни автономних витрат на одиницю. Щоб розкрити залежність між ВВП та автономними витратами, слід врахувати відмінність між автономними та індуційованими витратами у складі запланованих сукупних витрат. До автономних належать витрати, які не залежать від доходу; до індуційованих — витрати, що змінюються внаслідок зміни доходу.

Мультиплікатор витрат належать до ключових категорій макроекономічної теорії. Але щоб розкрити його зміст слід попередньо розглянути зв’язок між рівноважним ВВП і окремими компонентами запланованих сукупних витрат.

В нашій спрощеній  економіці рівноважним є ВВП, обсяг якого дорівнює сумі запланованих витрат на споживання та інвестування, тобто Y = C + I.  У наведеному рівнянні окремі компоненти запланованих сукупних витрат мають неоднаковий зв’язок із рівноважним ВВП. Залежно від цього слід розрізняти витрати індуційовані та автономні. Індуційованими є витрати, які змінюються залежно від доходу, тобто ВВП. У рівнянні У = С + І індуційованими є витрати на споживання, зміна яких визначається так: До автономних відносяться такі витрати, які не залежать від доходу. У рівнянні Y = C + I до автономних витрат ми відносимо лише інвестиції (І). Проте в широкому контексті до автономних витрат, крім інвестицій, можуть входити також інші елементи сукупних витрат. Якщо автономні витрати позначити символом , то у нашому рівнянні . Спираючись на зазначені передумови, визначимо зміну рівноважного ВВП за допомогою формули, в якій зміна запланованих сукупних витрат є сумою зміни автономних та індуційованих витрат.

Розв'язавши рівняння відносно У, отримаємо: 

Множник є мультиплікатором витрат. Позначимо його символом m_e і запишемо його формулу:  

Отже, по-перше, мультиплікатор витрат — це число, на яке потрібно помножити зміну автономних витрат, щоб визначити зміну рівноважного ВВП. По-друге, мультиплікатор витрат відображує відношення між зміною рівноважного ВВП і зміною автономних витрат. Це можна записати так:

Виникає запитання — завдяки чому приріст автономних витрат спричиняє мультиплікативне (помножене) збільшення ВВП? Це пояснюється тим, що будь-яке збільшення автономних витрат породжує ланцюг індуційованих витрат, які створюють доходи адекватної величини. Так, на початковому етапі економічного кругообігу збільшення автономних витрат на величину створює дохід на таку саму величину . На другому етапі економічні суб'єкти, які збільшили свій дохід на величину , витратять його на споживання ( ). Далі виробники споживчих товарів та послуг, які збільшили свій дохід на величину , у свою чергу, збільшать витрати на споживання на величину ( ) і т. д.

Наведений ланцюг перетворень  витрат у доходи, а доходів у  витрати відбувається у формі  нескінченно спадної геометричної прогресії. Якщо скласти приріст  доходу, утвореного на всіх етапах нескінченно  спадної геометричної прогресії, то отримаємо загальний приріст доходу:

У цьому рівнянні — приріст автономних витрат, а сума інших членів рівняння ( ) є сумою індуційованих витрат. На величину індуційованих витрат загальний приріст ВВП перевищує приріст автономних витрат. Тому ефект мультиплікатора — це сума індуційованих витрат.

Графічну інтерпретацію  ефекту мультиплікатора можна подати за допомогою моделі кейнсіанський  хрест

Ефект мультиплікатора

Згідно з рис. початково  рівноважний ВВП дорівнює Y1. Далі припустимо, що внаслідок збільшення автономних витрат на величину крива запланованих сукупних витрат перемістилася вгору з положення E1 в положення E2. Це спричинило зростання ВВП від Y1 до Y2. При цьому , а відношення є мультиплікатором витрат, який більше одиниці. Y2 є новим рівноважним ВВП, оскільки

Із формули  видно, що мультиплікатор витрат перебуває в прямій залежності від граничної схильності до споживання (с)  і в оберненій від граничної схильності до заощаджень (1 – с = s).  Тому :

.

Формула дає підстави зробити висновок, що мультиплікатор витрат залежить від рівня вилучень з економічного кругообігу. Мультиплікатор витрат, який визначається за формулами і , називається простим, оскільки він враховує лише один канал вилучень — заощадження. Але, як відомо, до вилучень з економічного кругообігу входять також податки та імпорт. Мультиплікатор витрат, який враховує всі вилучення (заощадження, податки, імпорт), називається складним.

 

 

24 Сутність, графічна інтерпретація та кількісне визначення рецесійного та інфляційного розривів в економіці.

В умовах неповної зайнятості, якщо сукуп.видатків не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, то в економіці виникає рецесійний розрив.

Як бачимо, потенційному ВВП (Yp) відп.видатки на рівні Е2. Але фактично економіка витрачає Е1, що менше Е2. тому факт.ВВП (Y) менше потенц.ВВП: Y<Yр. Графічно рецес.розрив ( )– це відрізок, який відображає відстань по вертикалі між лінією потенційно необхідних сукупних витрат Е2 і лінією запланованих сукупних витрат Е1. Кількісно прецесійний розрив є таким приростом автономних витрат, який на мультиплікативній основі здатний збільшити рівноважний ВВП до потенційного рівня: .

Графічна модель рецесійного розриву  і формула  рецесійного розриву не враховують інфляцію, оскільки ґрунтуються на припущенні, що збільшення запланованих автономних витрат і зростання фактичного ВВП до потенційного рівня не супроводжуються зростанням цін. Згідно з теорією сукупної пропозиції, така ситуація називається крайнім випадком, якому відповідає горизонтальна крива короткострокової сукупної пропозиції. Але згідно з основною моделлю сукупної пропозиції зростання фактичного ВВП супроводжується інфляцією, що відображує додатно нахилена крива сукупної пропозиції. За таких умов потенційний ВВП визначається формулою:

    де Р — індекс цін. Звідси можна визначити рецесійний розрив в умовах інфляції:

Рецесійний розрив, визначений за формулою , номінально перевищує його величину, визначену за формулою у Р разів. Це означає, що в умовах інфляції усунення розриву між фактичним ВВП і потенційним ВВП вимагає номінально більшого приросту запланованих автономних витрат, ніж в умовах стабільних цін. І це не випадково, якщо враховувати, що певна частка приросту запланованих сукупних витрат втілюється в інфляцію і не впливає на зростання обсягів виробництва. Але, якщо обидві частини рівняння поділити на P, то в реальних одиницях рецесійний розрив в умовах інфляції дорівнює рецесійному розриву за стабільних цін. Оскільки графік рецесійного розриву спирається на реальні величини, то врахування інфляції нічого не змінює в його побудові.

Тепер розглянемо протилежну ситуацію, коли економіка перебуває  в стані повної зайнятості, а заплановані  сукупні витрати є надмірними, тобто перевищують потенційно необхідну величину. Унаслідок цього в економіці виникає інфляційний розрив,графічна інтерпретація якого подається на рис.

Як бачимо, для закупівлі  потенц.ВВП економіка мала б здійсн.видатки на рівні Е2. але насправді її видатки становлять Е1, що більше Е2. Унаслідок цього факт.ВВП номінально перевищує потенц.ВВП ( ). Це явище отримало назву «інфляційний розрив».

Графічно інфляц.розрив – це відрізок, який відображає відстань по вертикалі між лініями потенційно необхідних сукупних витрат Е2 і запланованих сукупних витрат Е1.  Кількісно інфляційний розрив — це таке скорочення автономних витрат, яке на мультиплікативній основі здатне зменшити рівноважний  ВВП до потенційного рівня лише за рахунок зниження цін, тобто номінально. Звідси інфляційний розрив в умовах повної зайнятості можна визначити так:

Інфляційний розрив виникає в умовах повної зайнятості, коли сукупний попит перевищує потенційно можливу сукупну пропозицію, тобто  потенційний ВВП. Це не збільшує обсяг виробництва, а викликає лише зростання цін, тобто інфляцію. Але інколи зростання сукупного попиту в умовах повної зайнятості може викликати не лише інфляційне зростання, а й надмірну зайнятість, тобто тимчасовий вихід обсягів виробництва за межі потенційного ВВП. Це дає підстави стверджувати, що в економіці з надмірною зайнятістю може виникати інфляційно-експансійний розрив. У такому разі фактичний ВВП перевищує потенційний ВВП як номінально, так і реально. Інструментарій рецесійного та інфляційного розриву є важливим елементом кейнсіанської теорії. Його використання дає змогу обґрунтувати певні висновки для макроекономічної політики, спрямовані на усунення в економіці рецесії або інфляційного зростання.

 

25 Економічний цикл: сутність та структура. Характеристика фаз економічного циклу. Основні теорії економічного циклу.

 

Світовий досвід показує, що економічне зростання не буває  рівномірним, оскільки періоди економічного піднесення чергуються з періодами  економічного спаду. Період, протягом якого економіка проходить шлях від одного спаду або піднесення до іншого спаду або піднесення за умови збереження тенденції до зростання, називається економічним циклом. Окремі економічні цикли істотно відрізняються між собою. Проте всі вони складаються із чотирьох фаз: 1) пік ( вершина); 2) спад (рецесія); 3) дно; 4) піднесення.

Вихідною фазою економічного циклу є пік. У межах цієї фази обсяг виробництва досягає максимального рівня, оскільки забезпечується повна зайнятість. За піком настає спад, протягом якого відбувається скорочення обсягів виробництва. Спад (рецесія) фіксується за умови, що обсяг виробництва скорочується протягом не менше двох кварталів. Якщо рецесія в економіці має глибокий і тривалий характер, то ця фаза називається депресією. Наступною фазою економічного циклу є дно. Вона відображає найнижчу точку спаду (або депресії). Ця фаза може бути короткостроковою або довгострокою залежно від причин, які викликали економічний спад. Завершальною фазою економічного циклу є піднесення. Протягом цієї фази обсяг виробництва спочатку відновлюється до рівня, що передував фазі спаду, а потім продовжує зростати поки не перевищить фазу пік попереднього циклу.

У макроекономічній науці  не існує єдиної теорії економічних  циклів. Усі ці теорії можна об'єднати за двома напрямами: одні теорії пояснюють циклічні коливання в економіці зовнішніми чинниками, інші — внутрішніми. Перші теорії вбачають причини циклічних коливань в імпульсах, які породжуються за межами економічної системи. До таких імпульсів відносять війни, революції, політичні збурення, демографічні вибухи, відкриття (виснаження) родовищ корисних копалин, великі науково-технічні нововведення тощо. Прихильники теорій, які пояснюють циклічні коливання внутрішніми для економіки чинниками, відносять до цих чинників такі: нераціональна монетарна політика, нестабільність інвестицій, негнучкість цін і заробітної плати, коливання в продуктивності праці тощо.

Серед усієї палітри  теорій економічних коливань можна  виділити найважливіші. Такими є:

1. Інноваційні теорії — пов’язують економічні цикли з великими технічними нововведеннями, які з’являються нерегулярно і зумовлюють коливання ділової активності.

2. Монетаристська теорія — її прихильники вважають, що головною причиною циклічних коливань в економіці є нестабільні темпи грошової емісії. На їх думку, надлишок грошової маси може викликати інфляційне зростання, а дефіцит — спровокувати спад виробництва.

3. Теорія рівноважного  ділового циклу — пояснює циклічні  коливання помилковим сприйняттям  економічними суб’єктами динаміки цін і заробітної плати, що спонукає найманих працівників до прийняття помилкових рішень щодо пропозиції робочої сили, а підприємців — щодо зміни обсягів виробництва.

4. Теорія реального  економічного циклу — передбачає, що номінальні чинники, такі як пропозиція грошей та ціни, не впливають на реальні зміни в економіці, тобто на обсяг виробництва і зайнятість. За цією теорією, циклічні коливання в економіці спричинюються переважно технологічними шоками.

5. Згідно з моделлю  мультиплікатора-акселератора, економічні коливання виникають за умов певного співвідношення між мультиплікатором інвестицій та акселератором. Основне рівняння цієї моделі має такий вигляд: де  — автономні інвестиції, с — гранична схильність до споживання, а — коефіцієнт акселерації, Y — дохід (ВВП).

Залежно від співвідношення мультиплікатора витрат, який прямо  залежить від граничної схильності до споживання, і акселератора, дохід  може змінюватися рівномірно або  циклічно. Циклічні коливання виникають за умови, коли (с + а)² < 4 • а, тобто якщо квадрат суми граничної схильності до споживання і коефіцієнта акселерації менший суми чотирьох коефіцієнтів акселерації. Протилежне співвідношення цих величин, тобто (с + а)² > 4 • а, відображає умови, за яких забезпечується рівномірна динаміка доходу.