Бюджетний профіцит і дефіцит

     Однією  із складових реального дефіциту бюджету є не відповідність розрахунків доходної частини бюджету, зроблених Мінфіном та розрахунків зроблених Комітетом

     Значні  рівні дефіциту бюджету та, як наслідок, стрімке зростання державного боргу протягом останніх років стали суттєво впливати на стан економіки країни. Виникла нагальна необхідність у проведенні більш якісного аналізу макроекономічного впливу бюджету. Крім того, перехід вітчизняної статистики від методології балансу народного господарства по методології системи національних рахунків також потребував перегляду принципів обліку держаних фінансів. [30]

 
 
 
13. Бюджетний дефіцит:  причини винекнення  і наслідки

     Бюджетний дефіцит тією чи іншою мірою характерний  для всіх країн світу, в тому числі  й високорозвинутих.

В історії  існувало чимало думок щодо наслідків  дефіциту:

• відповідно до рікардського погляду на державний борг, зниження податків, яке фінансується через позики, не стимулює збільшення сукупних видатків, бо не збільшує сумарні доходи споживачів, воно лише переміщує частину податків з нинішнього періоду в майбутній;
• із традиційного погляду, дефіцит державного бюджету веде до зниження рівня національних заощаджень та інвестицій, а також виникнення дефіциту торговельного балансу. У довгостроковому періоді наявність державного боргу зменшує стаціонарний обсяг капіталу і збільшує зовнішню заборгованість. На думку прихильників традиційного

 
 

13

підходу, державний борг є великим тягарем, які нестимуть майбутні покоління. (ДодатокЗ) [14]

     "Зниження  податків, яке уряд фінансуватиме  збільшенням запозичень, впливатиме  на економіку у багатьох напрямках. Зниження податків відразу збільшить видатки споживачів. Збільшення споживчих податків впливатиме на розвиток національної економіки як у короткостроковому, так і в довгостроковому періодах.

     У короткостроковому періоді збільшення споживчих видатків розширило б попит на товари і послуги, що збільшило б обсяг виробництва і підвищило б рівень зайнятості. Однак процентні ставки також зросли б унаслідок загострення конкуренції між інвесторами у зв'язку зі зниженням обсягу заощаджень. Підвищення процентних ставок стримуватиме інвестиції і стимулюватиме приплив капіталу із-за кордону. Грошова одиниця країни дорожчатиме стосовно іноземних валют, конкурентоспроможність національних фірм на світовому ринку знижуватиметься.

     У довгостроковому періоді скорочення національних заощаджень, зумовлене зниженням податків, зменшувало б розміри нагромадженого капіталу і збільшувало б зовнішню заборгованість. Отже, національний обсяг виробництва зменшився б, а частка у ньому зовнішнього боргу зрослаб.

     Важко оцінити кінцеві впливу зниження податків на економічний добробут країни. Нинішнє покоління жило б краще внаслідок збільшення споживання і підвищення рівня зайнятості, хоча, ймовірно, що водночас зріс би і темп інфляції. Наступні покоління несли б більший тягар наслідків нинішнього дефіциту бюджету: вони народилися б у країні з меншим обсягом нагромадженого капіталу і більшим зовнішнім боргом."

      Але чому в спадок майбутнім поколінням залишають великі бюджетні борги ? Адже ми також отримали у спадщину країну з розгромленою економікою і великим бюджетним дефіцитом.

Причини дефіциту бюджету: 

14

зменшення приросту національного доходу; збільшення бюджетних витрат;

           зменшення надходжень до  бюджетів усіх рівнів  порівняно  з видатками;

відсутність чіткої фінансової стратегії; інфляційні процеси. Основні фактори зростання дефіциту бюджету:

1. збільшення оборотних видатків;
2. зростання витрат до державного бюджету;
3. збільшення транспортних платежів;
4. зниження податків.

     Бюджетні  процеси, пов'язані з дефіцитом  державного та місцевих бюджетів, урегульовані Бюджетним кодексом. Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

• скорочення бюджетних витрат;
• пошук джерел додаткових доходів;

 
     

• випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;
• позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.[21]

     Профіцит  бюджету затверджується виключно з  метою погашення основної суми боргу.

     У ст. 15 Бюджетного кодексу визначені джерела фінансування дефіциту бюджету. Такими джерелами є:

державні  внутрішні та зовнішні запозичення; внутрішні запозичення органів АРК;

           внутрішні     та     зовнішні     запозичення     органів     місцевого самоврядування з дотриманням умов, зазначених Бюджетним кодексом.[31]

     Кабінет Міністрів України може брати  позики в межах, передбачених Законом  про Державний бюджет України. Запозичення  не використовуються 

15

для забезпечення фінансовими результатами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

     Витрати на погашення забов'язань з боргу  здійснюються відповідно до кредитних  угод, а також нормативно-правових актів. Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачених у Законі про державний бюджет України на ці цілі, міністр фінансів України негайно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України негайно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет України. [8]

     Емісійні  кошти Національного банку України  не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

   Згідно  з міжнародними стандартами, бюджетний дефіцит доЗ% ВВП виконує позитивну функцію в економіці. Провідні країни Заходу, в тому числі і країни ЄС, здійснюють емісію національної валюти в основному через механізми обслуговування бюджетного дефіциту, використовуючи відповідні ресурси на цілі економічного розвитку. Важливо наголосити і на тому, що через зазначені канали формуються механізми "довгих" фінансових ресурсів. У портфелях державних облігацій деякий переважають головним чином довгострокових інструменти (Табл. 1.1) [27]

                           Таблиця 1. 1 Дефіцит державного бюджету (% ВВП) 

 
 

16

     Відповідний фінансовий ресурс, який широко використовується і в країнах з перехідною економікою, невиправдано ігнорується в Україні. Після надвисокої дефіцитності державного бюджету у 1992-1997рр. (13,8-6,6%), яка була одним із визначальних чинників гіперінфляції та нагромадження боргової піраміди, в Україні цілком виправдано здійснювалася жорстка бюджетна політика. У 1999-2002рр. у середньостатистичному вимірі мав місце фактично бездефіцитний бюджет, що стало одним з визначальних чинників послаблення боргової залежності держави та стабілізації гривні.

     Нинішня економічна ситуація дає підстави для  внесення коректив у відповідну політику. [30]

     Істотне зменшення відносних (до ВВП) розмірів державного боргу, а також зменшення середньозваженої ціни запозичень ОВДП дають можливість переходу до дефіцитного бюджетного фінансування на рівні 2-2,5% ВВП. Помірне збільшення дефіцитності бюджетних витрат, що направлятимуться на економічно виправдані цілі, що може стати ефективним інструментом не тільки політики зростання, а й її структурної перебудови. Водночас це сприятиме активізації фондового ринку та поліпшення структури грошового обігу, яка залишається чи не найбільш вразливою позицією грошової системи держави.

     У цьому контексті важливо включити використання відповідних ресурсів на цілі поточного споживання (як це сталося у 1992-1997рр.). Для цього потрібно передбачити обов'язкове затвердження парламентом бюджету розвитку, який би через уповноважені комерційні банки міг виступити одним з суб'єктів реалізації довгострокових державних програм. Блокування протягом багатьох років створення відповідної інституції пов'язане, насамперед, з наявністю в Уряді НЮУ потужного банківського ''лобі", яке відстоює інтереси комерційних банків. [15]

     Через тривалий бюджетний дефіцит в  країні, як наслідок, виникає державний  борг. Це явище спіткало і Україну. 
 
 

17

РОЗДІЛ 2. ДЕФІЦИТ БЮДЖЕТУ  ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ  ДЕРЖАВИ

 
 
2.1. Аналіз державного  бюджету України  2008 року

Як і  під час затвердження Державного бюджету України на 2007 рік, продовжено практику визначення параметрів проекту бюджету на базі занижених макропоказників розвитку економіки.

     Так, при складанні проекту бюджету  на 2008 рік враховано обсяг ВВП  в сумі 889,4 млрд гривень.(Таблиця 2.1)

Таблиця 2.1 Показники проекту державного бюджету на 2008 рік 

     При цьому, у пояснювальній записці  до проекту державного бюджету не зазначено, який обсяг ВВП планувався на 2007 рік при затвердженні відповідного бюджету, а також який очікується. Це приховує реальний стан з прогнозуванням обсягу ВВП.[3] 
 

18

     Необхідно зазначити, що при розробленні проекту  Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» не було взято  до уваги ґрунтовні розрахунки, надані Главою держави щодо прогнозних обсягів номінального ВВП. Розрахунок бюджету проводився на основі прогнозів обсягу номінального ВВП у 2006 році у 498,1 млрд грн, а у 2007 році - 594,1 млрд гривень. [3]

     Фактично  обсяг ВВП за 2006 рік склав 537,7 млрд грн, або на 8% більше прогнозного  обсягу, визначеного у постанові  Кабінету Міністрів України. За вісім місяців 2007 року обсяг ВВП склав 419,5 млрд. грн., а очікується, за розрахунками Секретаріату, на кінець року близько 700 млрд грн або на 17% більше показника, що визначений Урядом.

     Заниження прогнозу номінального ВВП на 2008 рік  також здійснюється за рахунок дефлятора ВВП, тобто зростання цін по економіці в цілому.

     Відповідно  до урядового прогнозу, у 2008 році дефлятор складе 111,2 %, у той час як за 8 місяців поточного року він склав 117,9 %. Разом з цим, динаміка дефлятора ВВП (додається) демонструє значну ступінь його залежності від індексу цін виробників, що в 2007 році зростає найшвидшими темпами починаючи з 2005 року.[1]

     До  того ж, твердження, що прогнозування  у 2008 році дефлятора ВВП на рівні 118 % означає збільшення прогнозного  індексу інфляції є хибним, що і підтверджують статистичні дані щодо співвідношення дефлятора ВВП та індексу інфляції у минулих роках.